Майдан / Статті  

додано: 28-06-2003
Володимир Бойко: Податок на хабарі
ПІК

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1056789240.html

Фіскальна історія людства знала найрізноманітніші податки: на сіль, на бороди, на дим. Але саме в Україні вперше здогадалися обкласти податками хабарі

Прийнятий 22 травня Закон України “Про податок на доходи фізичних осіб” містить чимало правових перлин, що виблискують майже в кожній статті. Тут і єдина ставка податку в розмірі 13% від суми оподаткованого доходу, і введення особливого порядку оподаткування подарунків, і скасування такого поняття, як неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Але справжньою родзинкою стало включення до доходів платників податку викрадених та одержаних на хабар коштів. Особливо приємним є те, що ця ідея становить собою виключно українським ноу-хау, принаймні аналогів у світовій практиці такий законодавчий винахід досі не має. Очевидно, це пов’язано з тим, що здобуті злочинним шляхом кошти ніде, окрім нашої країни, доходом не вважаються, оскільки мають іншу правову природу і тому підлягають не оподаткуванню, а поверненню потерпілому (наприклад, у випадку крадіжки, вимагання, шахрайства і т.п.) або конфіскації в доход держави (у разі того ж хабарництва).

Закон набуває чинності зовсім скоро - з 1 січня 2004 року - і тому радимо вітчизняним хабарникам, корупціонерам та просто громадянам, що мають схильність до корисливих злочинів не зволікати. Бо з нового року з кожної одержаної неправедним шляхом гривні доведеться віддати місцевій громаді (а податок справлятиметься саме до місцевих бюджетів) 13 копійок. Як стверджують аналітики, щорічно до 40-45% ВВП України, або 80-90 млрд. грн., розподіляється за допомогою механізму корупції, а 9-10 млрд. грн., тобто до 20% усіх доходів громадян, становлять власні прибутки корупціонерів. Нескладний підрахунок показує, що застосування на практиці нового закону дозволить спрямувати до місцевих бюджетів аж 1,5 млрд. грн. Щоправда, пункт 4.2.16 Закону уточнює, що до доходів платника податку з метою оподаткування включаються кошти або майно (немайнові активи), отримані платником податку як хабар, викрадені чи знайдені як скарб, не зданий державі згідно із законом, лише в сумах, підтверджених обвинувальним вироком суду. Але таке зауваження не є суттєвим, оскільки виправдовувальні вироки наші судді виносити так і не навчилися, а тому масове застосування такої непересічної фіскальної ідеї з нового року ґарантується незалежно від того, чи це громадянин вкрав, чи то в громадянина вкрали. От тільки незрозуміло, як на практиці буде виконуватися рішення суду в частині оподаткування незаконно отриманих сум, оскільки в разі обвинувального вироку все майно злочинця має перед тим конфісковуватися. Хоча для такого випадку суддям можна рекомендувати залишати засудженим трішечки майна в розмірі, якого якраз вистачатиме для сплати нововведеного податку. Або запровадити механізм авансових платежів, зобов’язавши кожного чиновника, не очікуючи обвинувального вироку, після кожного одержаного хабара подавати відповідну декларацію в податкову інспекцію та сплачувати 13% від отриманої суми самотужки через відділення Ощадного банку.


Ще одним джерелом наповнення державного гаманця має стати оподаткування подарунків та спадку. Нагадаємо, що з 1992 року й донині відповідно до пункту ж) статті 5 чинного Декрету Кабінету Міністрів “Про прибутковий податок з громадян” суми, одержувані в результаті успадкування й дарування, не включаються до сукупного оподатковуваного доходу (за винятком сум авторської винагороди, одержуваних неодноразово спадкоємцями авторів творів науки, літератури й мистецтва). А тому доки ще можна скромним державним службовцям на кшталт Генерального прокурора без жодних докорів сумління ходити на роботу зі швейцарськими годинниками на руках вартістю тисяч так 10 – 15 американських гривень. При цьому у випадку, якщо хтось поцікавиться джерелом походження коштовного хронометра, завжди можна сказати, що то є подарунок підлеглих або спадок улюбленої бабці. З нового року все буде по інакшому, а вартість наручних “сувенірів” не буде оподатковуватися лише у випадку, якщо подарунок робить один із подружжя іншому. До того ж, оскільки відповідно до Закону України “Про боротьбу з корупцією” державні службовці мають декларувати не тільки свої доходи, але й доходи членів своєї сім’ї, то Святослав Михайлович ризикне потрапити в справжню халепу, якщо після набуття чинності цього Закону буде ще раз відловлений на трибуні Верховної Ради з “Вашероном” на руці.

Тільки схильністю українських парламентарів до всього нетрадиційного можна пояснити наявність у Законі такого екзотичного об’єкту оподаткування, як передбачені в пункті 4.2.9 “доходи, отримані платником податку від його працедавця як додаткові блага ... у вигляді вартості послуг домашнього обслуговуючого персоналу, безоплатно отриманих платником податку, включаючи працю підпорядкованих осіб, а також осіб, що перебувають на військовій службі чи є заарештованими або ув’язненими”. З огляду на невелику кількість достойників, яких абсолютно безплатно (і, додамо, абсолютно незаконно) обслуговують військовослужбовці та ув’язнені, простіше було б пойменувати їх у Законі по прізвищах. А ще краще – встановити чітку таксу. Наприклад – міністр оборони за незаконне використання військовослужбовців для домашніх потреб має платити щомісяця стільки-то до бюджету, начальник департаменту по виконанню покарань за незаконне використання робочої сили засуджених – стільки-то. І буде всім радість від чіткої законотворчої роботи. А ще можна було б передбачити в Законі систему знижок для тих, хто одночасно й хабарі бере, і “додаткові блага” з боку замордованих строковою службою громадян отримує. Або щось на зразок абонементів запровадити.

Але все ж таки найбільші несподіванки громадянам України принесе з початком наступного року передбачена Законом ліквідація такого феномену, як “неоподатковуваний мінімум доходів громадян”. Оскільки прийнятий Верховною Радою навзамін Декрету Кабміну Закон України “Про податок на доходи фізичних осіб” не містить такої правової категорії, як “неоподатковуваний мінімум доходів громадян”, то з 1 січня нового року в країні розпочнеться параліч усієї судової системи, бо саме в неоподатковуваних мінімумах (попри всю правову неоковирність та незаконнонародженість цього поняття) обраховуються ставки державного мита за розгляд у суді позовів та скарг немайнового характеру, а також адміністративні штрафи та завдана злочином шкода. Зникне одиниця виміру адмінштрафа або матеріальної шкоди – і втратить сенс адміністративне провадження, як і значна частина кримінального, а притягнути до відповідальності винного в скоєні крадіжки чи пограбування стане взагалі неможливо. З іншого боку, якщо взяти й одномоментно у всіх законодавчих актах замінити неоподатковуваний мінімум на прожитковий мінімум або мінімальну зарплатну, наслідки від того будуть ще гіршими, оскільки ті ж адмінштрафи зростуть у десятки разів, як і межі, з яких починається протягування до кримінальної відповідальності.

На окрему розмову заслуговують також задекларовані депутатами сподівання на те, що після скасування прогресивної шкали оподаткування доходів фізичних осіб та введення 13% ставки податку вдячні громадяни кинуться наввипередки декларувати свої доходи. Спору немає – чинний на сьогодні прогресивний принцип оподаткування за ставкою від 10 до 40% сукупного доходу залежно від його величини – є надмірним, а сам алгоритм обрахування – занадто заплутаним. Але головною причиною, що примушує роботодавців приховувати реальні доходи своїх працівників є не це, а найрізноманітніші нарахування, якими обкладено фонд оплати праці, в усілякі соцстрахи та пенсійні фонди. Саме через це, а не прогресивну шкалу оподаткування доходів, у відомостях на нарахування зарплатні часто-густо фігурує магічна цифра мінімальної зарплати, а питання матеріальної винагороди продуктивної праці вирішуються через “чорну” готівку. До того ж, для того, щоби цю готівку мати, роботодавець мусить користуватися або схемами приховування виручки, або штучного завищення витрат, що призводить до зменшення бази обчислення й інших податків – насамперед ПДВ та податку з прибутку. А тому зниження ставки прибуткового податку чи навряд вплине на бажання декларувати реальну зарплатню доти, доки не буде запроваджено більш розумну систему соціального та пенсійного страхування.

Щоправда, нерідко можна почути посилання на досвід сусідньої Росії, де вже кілька років запроваджено 13-ти відсотковий податок з доходів фізичних осіб. Наприклад, у Ростовській області з введенням єдиної ставки прибуткового податку за перший же рік офіційно задекларовані доходи збільшилися на 27%, доля громадян з високими доходами досягла 41,7%, а надходження до бюджету зросли майже вдвічі – з 1,9 до 3,6 млрд. рублів. Але, по-перше, в Росії зовсім інші ставки відрахувань у фонди соціального страхування, а тому роботодавці значною мірою втратили інтерес до “неофіційних” стосунків зі своїми працівниками. Але найголовніше – наші депутати ніяк не можуть осягнути мотивацію платника податків. Сплачувати податки не хоче ніхто і ні де (за виїмком, хіба що, народних депутатів України, які, ясна річ, поза підозрою) – ані в Росії, ані в Україні, ані в Сполучених Штатах – незалежно від ставки оподаткування та ступеню патріотизму. І якби не фіскальне відомство, бюджет був би порожнім попри будь-які заклики до громадян ділитися кровно заробленою копійкою (центом, сантимом). У реальності мешканець тієї ж Росії стоїть перед вибором – або приховувати доходи, або сплатити 13% та спати спокійно. Прибутковий податок для росіянина – це й є плата за спокійне життя. Інша ситуація в Україні. В умовах, коли працівники держподаткової служби нерідко переймаються тільки поповненням “кишенькових фондів”, вести мову про якусь мотивацію, що спонукала б громадян сплачувати податки, не доводиться. Оскільки спокій платника визначається не тим, наскільки він є чистим перед законом, а тим, як міцно він дружить з найближчим відділком податкової міліції. І який сенс тому ж підприємцеві взагалі сплачувати будь-які податки – хоч 13%, 10%, хоч 1% - якщо спить спокійно він завдяки зовсім іншим платежам і в зовсім інші бюджети. Окрім того, доки правовий нігілізм перебуватиме в ранзі державної політики, доки владні структури будуть демонстративно нехтувати ними ж прийняті закони, зокрема в галузі оподаткування, доти громадяни триматимуть дулю в кишені на будь які заклики “зверху” поповнювати державну скарбницю. До тих пір, доки влада вдаватиме, що вона начебто дотримується законів, громадяни вдаватимуть, що вони начебто сплачують податки, бо такій державі її піддані не винні нічого.

Одначе, зовсім не варто підозрювати депутатів Верховної Ради у недалекоглядності та невмінні читати поміж рядків власні законопроекти. Бо найголовнішим наслідком прийняття Закону України “Про податок на доходи фізичних осіб” стане можливість для народних обранців нарешті легалізувати свої кошти, сплативши за це до бюджету лише 13% задекларованої суми. Тепер залишилося тільки прийняти закон про легалізацію коштів працівників Генпрокуратури, й можна буде веселим кроком рухатися від темного минулого до світлого майбутнього.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1056789240.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua