Майдан / Статті  

додано: 24-07-2003
Human Rights Watch: Україна: неофіційна політична цензура
<A Href="<A Href="http://www.hrw.org"" target="_b

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1059057965.html

УКРАЇНА
Боротьба навколо новин:

Неофіційна державна цензура на українському телебаченні
Січень 2003


Дотримання прав і свобод людини і громадянина є невід’ємною частиною інтеграційного процесу України до Європи і становлення її як розвиненої, демократичної країни. Як ґарант прав і свобод людини Президент України вважає розвиток і розширення цього аспекту своєї діяльності пріоритетним і обов’язковим.

Офіційний веб-сайт Президента України,
Заява про права людини

Те, що в інших країнах називають цензурою, в цій країні має назву «редакційна політика».
Павло П., станція «F»


<b>I. РОБОЧЕ РЕЗЮМЕ</b>

Хоча офіційна цензура, яка існувала в Україні за радянських часів, припинила своє існування після того, як країна стала незалежною у 1991 році, неофіційна цензура все ж таки існує. Засоби масової інформації, які висловлюють погляди, критичні щодо державних службовців чи інших визначних осіб, наражалися на довільні податкові перевірки, позбавлення та скасування ліцензій з формальних приводів, позови про нанесення моральних збитків через наклеп, а тим часом окремі журналісти зіштовхувалися з турботами та фізичними нападами. У цьому звіті повідомляється про ще одну підступну форму неформальної цензури: секретні інструкційні пам’ятки, які Адміністрація Президента готує та поширює серед вищих керівників та редакторів національних телевізійних станцій та деяких газет. Ці нотатки, відомі як темники (від російського темы недели, тобто щотижневі теми), описують директиви щодо змісту та характеру повідомлень новин. Головні редактори страхаються наслідків за незгоду з цими директивами й тому дотримуються інструкцій темників, коли визначають редакційні рамки для праці журналістів.

Державні службовці, як заведено, заперечують, що що-небудь знають про темники чи як-небудб причетні до них. Проте, українські журналісти, аналітики засобів масової інформації та визначні політики послідовно повідомляють, що ці інструктивні документи походять з надр Адміністрації Президента. Редактори отримують від службовців вимоги щодо інструкцій, які містяться в темниках, та й самі ці документи постійно вимагають такого висвітлення новин, що зображає Президента Кучму та пропрезидентську Соціал-демократичну партію України (об’єднану) (СДПУ(о)) у сприятливому світлі та дискредитує чи надає другорядності значним опозиційним політичним діячам та партіям.

У жовтні 2002 року Human Rights Watch («Нагляд за дотриманням прав людини») провела дослідження щодо неофіційної політичної цензури шляхом інтерв’ю зі службовцями телевізійних студій, урядовцями та аналітиками засобів масової інформації. Ми зосередились на впливі темників на журналістику телевізійних новин, тому що телебачення — найпоширеніша форма мас-медіа в Україні. З цією метою ми опитали десятьох провідних службовців п’яти національних телевізійних станцій та однієї київської станції, включаючи старших редакторів, редакторів програм, журналістів, що ведуть репортажі з місця подій, ведучих програм та кореспондентів. Крім того, ми дослідили сім темників за різні тижні кінця 2001 та 2002 роки. Human Rights Watch отримала темники із джерел, пов’язаних з вищим керівництвом провідних телестанцій.

Вперше темники були розповсюджені серед обмеженої кількості засобів масової інформації протягом вересня та жовтня 2001 року під час передвиборної кампанії до Верховної Ради у березні 2002 року. Редактори, журналісти та аналітики ЗМІ повідомляли, що до серпня 2002 року розповсюдження темників поширилося на всі станції й підлягання інструкціям було ще рішучіше посилене телефонними дзвінками та залякуванням. Темники стали відомі широким колам громадськості, коли голова Комітету в справах свободи слова та інформації Верховної Ради, Микола Томенко, викрив їх існування.

Темники підірвали свободу слова в Україні. Редактори та журналісти відчували зобов’язання дотримуватися інструкцій темників через економічний та політичний тиск, а також боялися наслідків відмову співпрацювати. В минулому ті засоби масової інформації, які підтримували опозиційні партії або які не підкорювалися офіційним вимогам, зіштовхнулися з податковими перевірками, судовими позовами або позбавленням ліцензії, що загрожувало їх існуванню, а в деяких випадках навіть були повністю закриті. Подібним чином ті журналісти, які зайняли незалежну позицію, були переведені на нижчі посади, почали отримувати зменшену платню чи були звільнені. Турботи та насильство, яких зазнали журналісти навіть ще до появи темників, зробили свій внесок в атмосферу залякування, яка примусила їх дотримуватися директив. Найбільш шокуючим з таких інцидентів стало вбивство відверто опозиційного журналіста Георгія Ґонґадзе у вересні 2000 року, у причетності до якого згодом було запідозрювано Президента Леоніда Кучму та інших високих посадових осіб.

Невдалі реформи та економічний застій зробили засоби масової інформації та самих журналістів чутливими до спонсорства значних політично-фінансових блоків, які використовують засоби масової інформації як виразників своїх інтересів. Така ситуація особливо явна для телевізійних станцій. З шести національних телевізійних станцій в Україні, одна є державною, дві належать лідерам СДПУ(о) та знаходяться під впливом глави Адміністрації Президента, а три інші фінансуються значною мірою зятем Президента Кучми. Найбільш впливовому органові регулювання діяльності засобів масової інформації країни (та єдиному, що видає їм ліцензії), Національній раді з питань телебачення та радіомовлення, бракує прозорості, й вона зазнає паралізуючого політичного тиску.

Темники та інші види тиску на роботу телевізійних станцій трансформували процес випуску новин. Якщо колись, в минулому, журналісти, кореспонденти, що ведуть репортажі з місця подій та редактори в значній мірі визначали зміст новин, тепер вони повинні детально обговорювати з головними редакторами чи вищим керівництвом фактично всі аспекти кожного тексту та програми, щоб забезпечити дотримання телестудією інструкцій Адміністрації Президента, що передаються через темники, телефонні дзвінки та інші неофіційні канали. Деякі керівники телевізійних станцій усунули політичні програми або аналітичні шоу, щоб запобігти протиріч. Занадто відвертих журналістів було переведено на нижчі посади в межах тих же станцій, де їхня непокора є менш суттєвою. За таких умов журналісти почали самі себе піддавати цензурі, оскільки вони дійшли розуміння, який саме матеріал буде прийнятним для передачі, а який буде відхилено. Телевізійні новини тепер одностайно прокучмівські й, через те, що телебачення є найбільш поширеною формою засобів масової інформації в Україні, державна цензура ефективно перешкоджує громадськості України мати доступ до провідного джерела об’єктивної інформації.

Через те, що Україна є державою, яка приєдналася до Європейської Конвенції про права людини та до Міжнародної конвенції з громадянських та політичних прав, уряд зобов’язаний захищати право на свободу слова1. Внутрішнє право також гарантує таку свободу. Стаття 15 Української Конституції забороняє цензуру, а Стаття 34 гарантує кожному громадянину «свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів та переконань2» Крім того, Україна розробила багато законів, щоб захистити засоби інформації та журналістів, щоб підтримати свободу слова та доступ до інформації. Неспроможність українського уряду та, зокрема, Адміністрації Президента забезпечити реалізацію та повне впровадження в життя цих законів, не дає можливості виконати їхній обов’язок щодо захисту свободи слова.

Human Rights Watch рекомендує українській владі та міжнародним органам вжити заходів для забезпечення дотримання Україною внутрішніх та міжнародних зобов’язань підтримувати свободу слова. Адміністрації Президента слід негайно припинити використання темників та будь-якої іншої форми тиску або офіційної чи неофіційної цензури на випуски новин телебаченням чи іншими засобами мас-медіа. Генеральній прокуратурі слід провести негайні ретельні розслідування діяльності органів влади та інших осіб, причетних до цензури чи інших зловживань проти засобів мас-медіа, і винних притягнути до відповідальності. Верховна Рада повинна вжити заходів для зміни законодавства в ділянці визначення поняття цензури, визначення поняття наклепу та процесуальних норм щодо нього, для встановлення реальної мінімальної заробітної плати журналістів, а також для збільшення прозорості Національної ради з питань телебачення та радіомовлення.

Human Rights Watch рекомендує також, щоб Рада Європи використовувала усі можливі засоби та механізми, щоб допомогти вирішити проблему неспроможності України дотримуватися її зобов’язань та виконувати рекомендації, нещодавно представлені Комітетом Міністрів. Раді Європи належить розглянути продовження допомоги українській владі через ініціативи, подібні до тих, що були висунуті в «Плані дій для засобів масової інформації в Україні» 2001–2002 років. Аналогічно Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) та Організації Об’єднаних Націй (ООН) слід забезпечити адекватне втілення рекомендацій, пов’язаних зі свободою слова, що були встановлені в нещодавніх доповідях для України. І, зрештою, Європейському Союзові (ЄС), Організації Північноатлантичного договору (НATO) та міжнародним фінансовим установам рекомендовано створити умови для поглиблення двосторонніх відносин з метою значного поступу України в ґарантуванні свободи слова.

<b>II. ПОЛІТИЧНЕ ТЛО</b>

Поява темників сталася після двох років політичних скандалів, що стосувалися, зокрема, Президента Леоніда Кучми, та співпала зі стрімким спадом рейтингу президента серед народу, а також з введенням Президентом нових заходів щодо постійних сутичок з опозицією. В 1999 році Кучма переміг на виборах на другий п’ятирічний термін з понад 56відсотковою кількістю голосів3. Невдовзі після президентських виборів Кучма розпочав спроби зміцнення своєї влади та здійснення контролю виконавчої влади над Верховною Радою, щоб начебто покласти край непорозумінням між президентом та парламентом, які ускладнювали процедуру законодавства. Кучма скаржився, що Рада зруйнувала його спроби зміцнення ринкових реформ і є відповідальна за затягування восьмирічного економічного застою в країні4. В січні 2000 року Кучма ініціював спірний референдум про зміни в конституції, спрямовані на зменшення повноважень Ради і натомість збільшення повноважень Президента5. Хоча 80–90 відсотків електорату підтримали всі зміни, запропоновані Кучмою, Верховна Рада більш як 80-ма відсотками голосів не затвердила поправки, які могли б суттєво зменшити її власний авторитет.

Напруженість між законодавчою й виконавчою гілками влади продовжувалася, довіра президенту зазнала суворої критики в листопаді 2000 року, коли лідер Соціалістичної партії України Олександр Мороз викрив існування секретної плівки із записами розмов (зроблених колишнім охоронцем президента Миколою Мельниченком) Кучми та інших високих політичних і фінансових діячів. На плівці викриваються чисельні скандали, викрадання людей та вбивство допитливого журналіста Георгія Ґонґадзе у вересні 2000 року, до чого були причетні Кучма та інші провідні посадові особи6. Ґонґадзе займався розслідуванням корупції та відкрито критикував січневий референдум, що його ініціював президент Кучма, і спроби уряду обмежити свободу преси. На плівці Мельниченка також записано схвалення Кучмою продажу складних військових радарних систем до Іраку, що порушувало ембарґо на зброю Організації Об’єднаних Націй.

Скандал, що був названий «Кучмаґейт», а також зростання занепокоєння громадськості корупцією, зубожінням і безробіттям дали поштовх виникненню руху протесту «Україна без Кучми» в кінці 2000 року7. У лютому і березні 2001 року, студенти, пенсіонери, політичні та інші діячі організували мітинги по всій країні. Деякі з цих демонстрацій закінчились насиллям та арештом сотень демонстрантів. Розуміючи зростання антипатії й ризику для його правління, 6 березня 2001 року Президент Кучма почав вимагати, щоб усі урядовці «публічно розірвали будь-які зв’язки з опозицією протягом тижня, або склали свої повноваження8.

В цей період президент Кучма також почав відсторонювати від влади ключових осіб, які хотіли проведення реформ. В січні 2001 року Кучма звільнив Заступника прем’єр-міністра і міністра енергетики Юлію Тимошенко після того, як Генеральна прокуратура порушила кримінальну справу проти неї, звинувачуючи її в шахрайстві та зловживанні владою під час її головування в Об’єднаних енергетичних системах України з 1995 по 1997 роки9. Вона більше року займала посаду прем’єр-міністра і після звільнення стала відверто критикувати президента. Аналітики вважають, що кримінальна справа та звільнення Тимошенко пов’язані з її намаганнями реформувати енергетичний сектор. Її реформи погрожували інтересам нафтових і газових олігархів країни, багато з яких тісно співпрацювали з Кучмою і користувалися зростанням політичної і економічної влади протягом другого терміну президентства Кучми10. Серед бізнесменів, найсерйозніше уражених реформами Тимошенко, були й пов’язані з пропрезидентською партією СДПУ(о), яка контролює більшість регіональних постачальників енергії11. Тимошенко було заарештовано й ув’язнено на шість тижнів, поки районний суд не ухвалив, що звинувачення проти неї безпідставні. В квітні 2002 року районний суд закрив судову справу проти Тимошенко, але в серпні 2002 року новий Генеральний прокурор Святослав Піскун порушив нову кримінальну справу проти неї, з тими самими звинуваченнями, а у вересні 2002 року було порушено ще одну справу проти Тимошенко, за протизаконний заклик скинути Президента Кучму.

Через три місяці після звільнення Тимошенко відомий реформатор прем’єрміністр Віктор Ющенко також потрапив під критику. Незважаючи на успіхи в проведенні реформ Ющенком, впливові фінансові і промислові кола вважали, що багато з настанов Ющенка перешкоджають веденню прибуткового бізнесу. Депутати від Комуністичної партії утворили союз з СДПУ(о) та іншими прокучмівськими партіями. Цей союз представляв інтереси керівників найпотужніших українських бізнесових корпорацій і намагався усунути уряд Ющенка в квітні 2001 року шляхом вотуму недовіри12. Під час шістнадцятимісячного перебування Ющенка на посаді прем’єр-міністра західні аналітики дали йому позитивну оцінку за гамування інфляції, виконання обов’язків по сплаті внутрішніх і зовнішніх боргів, виплату заборгованостей по пенсіях і передбачення періоду реального економічного росту в Україні, першого за більше ніж десятирічний період13. Рада усунула Ющенка і замінила на запропонованого Кучмою кандидата — Анатолія Кінаха.

Протягом наступних місяців Рада і Президент змагалися з приводу прийняття нового закону про вибори. Парламентські вибори в березні 2002 року були скрізь захмарені цим конфліктом: повідомлялося про незаконне втручання органів влади, зловживання адміністративними ресурсами, випадки насильства та залякування репортерів і засобів масової інформації14. Незважаючи на маніпуляції влади, пропрезидентський блок «За єдину Україну» назбирав 11,8 відсотка голосів за партійними списками, які відповіають половині місць у парламенті. Виявилося, що дві опозиційні партії були популярнішими при голосуванні за партійними списками: коаліція «Наша Україна» на чолі з Віктором Ющенком отримала 23,57 відсотка, а Комуністична партія України забезпечила собі 20 відсотків. Лише три інших партії подолали шестивідсотковий бар’єр для посідання місць: Блок Юлії Тимошенко (7,26 відсотків), Соціалістична партія України (6,87 відсотків) і СДПУ(о) (6,27 відсотків)15. Проте у кінцевому складі Верховної Ради партія «За єдину Україну» отримала найбільшу загальну кількість місць, важкими зусиллями виборовши місця окремим пропрезидентським кандидатам у місцевих виборчих округах, що забезпечують іншу половину місць в парламенті16.

Таким чином, безпосередній успіх опозиційних партій на виборах не трансформувався в їхню сильну позицію в парламенті. У травні 2002 року блок «За єдину Україну» та СДПУ(о) скооперувалися для отримання посад Голови Верховної Ради та його заступника. Невдовзі після цього було зроблено два ключових посадових призначення: Кучма в червні 2002 призначив главою Адміністрації Президента голову СДПУ(о) Віктора Медведчука, а через місяць домігся схвалення парламентом його кандидата на посаду генерального прокурора — Святослава Піскуна. Починаючи з цього періоду, пропрезидентські партії почали переконувати багатьох незалежних депутатів і депутатів від інших партій і фракцій приєднуватися до їхніх рядів17. Пропрезидентська більшість важлива для Кучми, щоб полегшити проходження запропонованого ним законодавства й запобігти імпічменту18.

Хоча Кучмі вдалося зміцнити свою позицію в парламенті та в основних виконавчих органах, протягом літа його популярність продовжувала падати через тривалі скандали й невирішені соціально-економічні проблеми. Відповідно до опитування, проведеного у вересні 2002 року, лише 5,9 відсотків українців висловили повну підтримку Kучми і майже 72 відсотки були за його відставку19. У вересні й жовтні 2002 року опозиційні партії — Комуністична партія України, Соціалістична партія України, Блок Юлії Тимошенко та «Наша Україна» організували антикучмівські акції протесту по всій країні20. Найбільша з них — «Повстань, Україно», що проводилася 16 вересня в столиці України, Києві, — зібрала понад 20 000 учасників.

Український уряд пішов на все, щоб придушити дії опозиції, забороняючи акціїї в центрі Києва й вимагаючи, щоб вони були проведені на стадіоні у віддаленому кінці міста21. Розклади руху автобусів на Київ та приміських потягів було змінено невідомо чому саме 16 вересня, а автоінспекція перекрила рух автомобілів і автобусів, які були не зі столичними номерними знаками. У результаті цих дій тисячі людей не потрапили до міста в цей день незалежно від того, чи мали вони намір брати участь у демонстраціях. Напередодні демонстрацій міліція залякувала студентів і членів опозиційних партій. Уряд також розпочав у засобах масової інформації аґресивну кампанію, яка мала на меті відрадити людям брати участь у протестах та приховати масштаби протесту й вимоги протестуючих22. Крім того, з незрозумілих причин пункти обміну валют у багатьох місцях столиці були зачинені в переддень і день демонстрацій у Києві. На ранок після акції протесту, міліція руйнувала палатки учасників демонстрацій і заарештувала кількадесят учасників.

У наступних після демонстрацій місяцях опозиція та пропрезидентські сили у Верховній Раді маневрували в боротьбі за посади, і жоден не був здатен сформувати стабільну більшість. У відповідь на парламентську безвихідь Кучма у листопаді усунув Кінаха і призначив прем’єр-міністром донецького губернатора Віктора Януковича, який зміг організувати більшість у Верховній Раді до середини грудня23. Вплив Кучмаґейтівського скандалу на президента посилився в жовтні 2002 року, після того, як експерти Сполучених Штатів підтвердили справжність запису на плівку Мельниченком і американський уряд вжив заходів, щоб ізолювати Кучму у зв’язку зі схваленням ним справи іракського озброєння24. Незабаром після цього суддя Київського апеляційного суду Юрій Василенко порушив карне розслідування проти Кучми, пов’язане з цими та іншими обвинуваченнями, але в грудні Верховний Суд скасував рішення про розслідування. У лютому 2003 року Верховний Суд додатково рекомендував Верховній Раді звільнити Василенка, звинувачуючи його у тому, що він порушив конституцію і зловживав владою, розпочавши кримінальну справу проти Кучми25.


<b>III. МАСОВО-ІНФОРМАЦІЙНЕ ТЛО</b>

Український народ в даний час має доступ до широкої розмаїтості джерел новин: радіо- та телепередачі, друковані видання, Інтернет. Відповідно до даних Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, Україна має 791 зареєстровану телевізійну й радіостанцію26. Крім того, існує 3925 друкованих видань ЗМІ, більше ніж 500 українських сайтів новин в Інтернеті та тридцять п’ять агенцій новин. З них чотири відсотки телестанцій і радіостанцій та дев’ять відсотків друкованих засобів ЗМІ належать державі.
Існує три агенції новин, якими керує держава27.

Розмаїття джерел новин, велика кількість незалежних станцій та конституційні й правові гарантії для ЗМІ дають підстави вважати, що свобода слова розвинена адекватно й поважається. Однак окремі журналісти й редактори зустрілися з фізичними нападами, позовами про нанесення моральних збитків через наклеп та неофіційними схемами оплати, що залишають їх вразливими до цензурного тиску. ЗМІ зустрілися з економічними перешкодами на шляху незалежного розвитку й зіштовхнулися з офіційними переслідуваннями та свавіллям при ліцензуванні й податкових процедурах28. З цих причин «Репортери без Кордонів» у 2002 році внесли Україну до Всесвітнього списку свободи преси (Worldwide Press Freedom Index) як 112у країну (з 139) з точки зору журналістської свободи та державних зусиль по гарантуванню свободу слова29. Комітет захисту журналістів вніс Кучму до списку десяти найбільших ворогів преси у1999 році та знову у 2001 році30.

Існують численні урядові агенції для управління інформацією та засобами інформації. Органи, що уповноважені розвивати і втілювати інформаційну політику, включають Комітет Верховної Влади з питань свободи слова та інформації та, в рамках виконавчої влади, Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення і Державний комітет зв’язку та інформації. Національна Рада з питань телебачення та радіомовлення відповідальна за ліцензування радіостанцій31. Після викриття вбивства Ґонґадзе, під час всезростаючої критики ставлення влади до ЗМІ, у квітні 2001 року Президент Кучма заснував Раду інформаційної політики — орган президентської адміністрації, котрий мав на меті захищати інформацію і права та свободи ЗМІ, а також поліпшити відносини між ЗМІ та владою. У липні 2002 року, після призначення Віктора Медведчука главою адміністрації, був створений додатковий відділ у межах Адміністрації Президента — Відділ інформаційної політики.

<b>Радіомовлення та телебачення</b>

З 791 ліцензованої теле і радіокомпанії України двадцять вісім знаходяться у власності держави32. П’ятсот двадцять дві з них (63 відсотки) або не працюють взагалі, або ледве кредитоспроможні. Є п’ятдесят дев’ять компаній кабельного телебачення, що обслуговують приблизно два мільйони користувачів. Переважна більшість теле- і радіостанцій є регіональним або місцевими, включаючи 322 телестанції, 417 радіостанцій, і сорок чотири поєднані теле-і радіостанції33. Приналежна державі Українська національна радіокомпанія — єдина станція, що має стовідсоткове покриття території України. Інші великі станції включають «Наше радіо» з 46-відсотковим покриттям, «Довіру» з 33 відсотками та «Гала-радіо» з 28 відсотками34. Українські радіостанції передають іноземні радіопередачі від Бі-Бі-Сі (BBC), «Німецької хвилі» (Deutsche Welle), Радіо «Свободна Європа» (Radio Free Europe), Радіо Канада (Radio Canada) та «Голосу Америки» (Voice of America).

Протягом останніх років, двоє з найбагатших людей України та провідних політичних діячів досягли безпосереднього контролю або значного впливу на всі головні українські телестанції, крім УТ1, що належить державі. Віктор Пінчук, зять Президента Кучми і депутат Верховної Ради від Трудової партії, підтримує значними інвестиціями «Новий канал», СТБ та ІCTV, а також дніпропетровський 11й канал35. Серед іншого інформаційного майна Пінчука — найбільша щоденна газета України «Факты и комментарии» та Українська службу новин. «Новий канал» і СТБ одержують також чималі російські інвестиції36. Олександр Зінченко з СДПУ(о) — власник телеканалу «Інтер», «Студією 1+1» володіють також особи з СДПУ(о)37. Глава Адміністрації Президента Віктор Медведчук також дотримує фінансові зобов’язання та вплив на ці станції, так само як і на УТ138. Лідер СДПУ(о) Григорій Суркіс володіє каналом TET — важливою київською місцевою та регіональною станцією, передачі якої досягають 12 відсотків населення39.

УТ1, що належить Національній телевізійній компанії України, є єдиною дійсно національною телевізійною станцією, оскільки вона охоплює більше 98 відсотків української території. П’ять інших великих станцій транслюють програми на значну частині території України і через це вважаються «національними»: «Студія 1+1» має 95-відсоткове охоплення; «Інтер» має 62-відсоткове охоплення; «Новий канал», СТБ і ІCTV мають приблизно 25-відсоткове охоплення кожен40. Три станції з найбільшим покриттям — УТ1, «Студія 1+1» та «Інтер», отримують майже 90 відсотків прибутку від реклами на телебаченні, а решта10 відсотків розподіляються серед інших 828 станцій41. Згідно з даними компанії AGB, яка займається збиранням даних про телеглядачів, з липня по вересень 2002 року «Студія 1+1» отримала 27 відсотків середньої ринкової долі, «Інтер» — 26,7 відсотка, «Новий канал» — 8,3 відсотка, ІCTV — 5,8 відсотка, СTБ — 5 відсотків і УТ1 — 4,6 відсотка42. Регіональні станції мають набагато меншу частку на ринку і в значній мірі транслюють програми, що відповідають місцевим інтересам. Такі російські канали телебачення, як ОРТ, РTР, НTВ та ТВ6 виходять в ефір через кабельний і супутниковий зв’язок, і деякі програми повторно ретранслюються на «Інтері» та інших регіональних каналах. Західна Україна приймає польські, чеські та угорські телепрограми43.

За повідомленням Національної ради радіомовлення в листопаді 2001 року, художні фільми і мильні опери домінують серед телевізійних передач. «Новий канал» та ІCTV присвячують більше 66 відсотків ефірного часу таким передачам, а «Інтер» — більше ніж 50 відсотків. На каналі УТ1, який пропонує більше новин і програм про поточні події, фільми та мильні опери транслюються не так часто. Приблизно 20 відсотків передач на «Студії 1+1», СTБ та «Інтері» присвячено новинам. У будні дні, «Студія 1+1» пропонує п’ять-сім раз в день тридцятихвилинні новини — у різні години дня, включаючи поєднану ранкову розважально-інформаційну програму. Решта програм «Студії 1+1» значною мірою присвячені показам комедійних шоу, мильних опер, фільмів та мультфільмів44. Програма новин «Вікна» на каналі СТБ виходить в ефір чотири рази на день; також додатково транслююються бізнесові і кримінальні новини. Інші типові програми включають покази комедійних шоу, закордонні передачі, як-от «Багаті і знамениті» та «Острів фантазій», а також часті покази художніх фільмів45. На каналі «Інтер» вранці та вдень виходить в ефір вісім коротких програм новин, увечері — дві програми новин (о 20:00 та о 23:40); інше — різні розважальні програми, включаючи мильні опери «В ім’я любові» й «Ізабелла». «Новий канал» теж представляє численні багатосерійні мелодрами і художні фільми, а також дві п’ятихвилинні ранкові програми новин, інтегровані у ранкове шоу «Підйом», одну обідню передачу, та дві двадцятип’ятихвилинні випуски: о 19:00 та о 23:1546. Усі канали пропонують менше програм новин і більше художніх фільмів на вихідні.

<b>Друковані видання</b>

Станом на жовтень 2002 року в Україні було зареєстровано 355 національних, 464 регіональних і 1732 місцевих газет, а також 1374 журнали. Європейський центр журналістики визначив, що у порівнянні з двадцятьма шістьма іншими європейськими країнами Україна має найменшу кількість друкованих ЗМІ. Їхній загальний тираж також дуже низький через низькі доходи. Газета «Факты и комментарии» має найбільший тираж: щоденно продають 1 019 000 її примірників. Наступними є «Сільські вісті», яку продають у кількості 476 000 примірників на день, і державна газета «Голос Украины» з щоденним тиражем 180 000 примірників. Національний щотижневик «Дзеркало тижня», відомий об’єктивністі своїх повідомлень, має тираж 48 000 примірників — лише на вісім тисяч більше за національне щоденне видання «День»47. «Урядовий кур’єр» і «Голос Украины» — головні з газет, що фінансуються державою. Протягом парламентських виборів 2002 року газети «Факты и комментарии», «Сегодня», «День» та «Киевские ведомости» підтримували пропрезидентські партії. «Сільські вісті», «Україна молода» та «Вечерние вести» Юлії Тимошенко — головні газети, що підтримували опозицію48. Більшість українських газет мають значне місцеве чи регіональне, а не національне розповсюдження. Більшість журналів не мають великого тиражу і орієнтуються на обмежені кола читачів49.

Серед зареєстрованих видань ЗМІ майже 38 відсотків україномовних, 22 відсотки — російськомовних і 20 відсотків двомовних видань. Щоденний тираж російськомовних видань — приблизно двадцять п’ять мільйонів примірників на день, україномовних — шістнадцять мільйонів примірників, котрі розповсюджуються значною мірою в Західній Україні. В Автономній Республіці Крим виходять численні видання кримськотатарською мовою, хоча домінує російськомовна преса50.

<b>Інтернет Медіа</b>

Україна переживає бум Інтернету протягом останніх років, і в даний час понад 500 різних джерел інформації можна переглядати в режимі он-лайн. Більшість цих джерел новин незалежні і не пов’язані з політичними партіями чи іншими угрупованнями. Більше половини (55 відсотків) українських веб-сайтів створюються інформаційними компаніями й агентствами новин, 23 відсотки належать політичним партіям, 14 відсотків включають форуми та сайти новин, і вісім відсотків — персональні веб-сторінки51. Україна має понад 320 Інтернет газет та журналів, і більшість друкованих ЗМІ мають свої Інтернет-версії52.
Найпопулярніший ЗМІ Інтернету — віртуальний журнал Korrespondent.net53. Хоча загальна кількість користувачів в Україні також зросла понад два мільйони, лише 750 000 користувачів регулярно використовують Інтернет, більшість з них — чоловіки (83 відсотки) віком від 20 до 29 років (48,9 відсотків)54.

<b>Обмеження свободи висловлювань</b>

Незважаючи на існування великої кількості й розмаїтості джерел новин, скасування державної попередньої цензури, яка існувала за часів Радянської влади, і декриміналізації наклепу в 2001 році, численні фактори все ще обмежують свободу слова для журналістів і редакторів інтернетових, друкованих, а також телевізійних ЗМІ. Звичайним явищем є насильницькі напади на журналістів, які, як вважають, мають політичне підґрунтя55. Найбільш сумнозвісними з них були вбивства двох журналістів, які розслідували корупцію серед політичних посадових осіб,— Георгія Ґонґадзе у 2000 році та Ігоря Олександрова у 2001 році. Частими є позови про наклепи проти ЗМІ та окремих журналістів. Незалежно від сутності окремих судових справ, величезні суми за моральні збитки, котрі регулярно вимагаються в позовах і часто виплачуються за звинуваченням у наклепі, загрожують виживанню тих ЗМІ, які критикують місцевих та загальнонаціональних політичних діячів56. Більшість органів масової інформації офіційно встановлюють журналістам дуже низьку зарплату і таємно, без фінансових документів доплачують заробіток «в конвертах», обходячи сплату податків57. Через ці обставини журналістами можна легко управляти, застосовуючи погрози утримання значної частини їхньої плати. Не менш важливим є те, що журналісти, особливо поза межами столиці, також скаржаться на непрозорість органів влади та неможливість доступу до урядової інформації, незважаючи на недавній президентський указ, який видано для ґарантування цього права58.

Слабкість української економіки обмежує можливості процвітання незалежних ЗМІ як прибуткових компаній, що покладаються лише на доходи від реклами та продажу. Журналісти мають небагато можливостей для зміни роботи та стійкого доходу.
Економічна нестабільність змусила більшість ЗМІ та журналістів отримувати спонсорську допомогу від крупних промислових та політичних кіл заради фінансової стабільності. Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), а також міжнародні і національні групи нагляду за ЗМІ відзначили, що концентрація прав власності на ЗМІ часто обмежує об’єктивність у викладі новин і призводить до домінування в більшості джерел мас-медіа думок і інтересів певних осіб чи груп. Регіональні ЗМІ найбільш вразливі до тиску з боку власників і дуже часто віддзеркалюють інтереси місцевих бізнесових та політичних кіл. Друковані,телевізійні та радіомовні засоби в межах держави часто знаходяться у власності чи контролюються близькими до Президента Кучми особами і тому найчастіше притримуються прокучмівського напрямку59.

Слабкі фінансові позиції ЗМІ також роблять їх вразливими до політичного тиску. У той час як закон гарантує рівний вихід на ринок для всіх потенційних учасників, керовані державою чи пропрезидентські засоби масової інформації отримують газетний папір по вигідних цінах, державні приміщення, а також послуги розповсюдження та пошти60. Ендемічна корупція, таємні податкові та бухгалтерські інструкції щодо комерційних підприємств призводять до фальсифікації фінансових звітів як доконечно потрібного засобу виживання. Внаслідок цього більшість власників ЗМІ зіштовхується з вибірковим державним утиском чи закриттям «під виглядом цілком законного дотримання правопорядку»61. Крім того, ОБСЄ, міжнародні та внутрішні наглядові групи і декілька аналітиків відзначили використання державою свавільних та виснажливих податкових, пожежних, санітарних перевірок, що мають на меті паралізувати діяльність незалежних ЗМІ та закривати їх62. В одному нестерпному випадку одна з трьох кращих видавничих фірм України, «Такі справи», перенесла приблизно тридцять рейдів податкової міліції в період між березнем і листопадом 2002 року після публікації біографії опозиційного лідера і колишнього заступника прем’єр-міністра Юлії Тимошенко «Невиконані розпорядження»63. Кілька провідних теле- і радіостанцій, включаючи Київську телестанцію УТАР, «Студію 1+1» і «Радіо Континент», були позбавлені ліцензій на трансляцію передач протягом останніх років суперечливим рішенням Національної ради з питань телебачення та радіомовлення64.

Протягом періоду виборів у березні 2002 року були численні повідомлення про безпосередні дії проти ЗМІ. У січні 2002 року друкарні відмовилися публікувати соціалістичну газету «Рубеж», що призвело до голодовки її журналістів. У лютому й березні 2002 року київські друкарні скасували контракти на друк опозиційних газет «Слово Батьківщини» та «Вечірні вісті», змушуючи власників перевести друк на Західну Україну65. У вересні 2002 року потрапили до обігу підроблені копії «Вечерних вестей», де був заклик жителям Києва не приєднуватися до протестів66. За тиждень до виборів невідомі міліціонери зупинили вантажівку, що везла 107 000 примірників опозиційної газети «Свобода» й викинули примірники в річку. Згодом знов надруковане видання конфіскувала у видавця міліція67.


<b>IV. НЕОФІЦІЙНЕ ДЕРЖАВНЕ ЦЕНЗУРУВАННЯ ЗА ДОПОМОГОЮ ТЕМНИКІВ</b>

3 вересня 2002 року голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації Микола Томенко обнародував існування анонімного вказівного меморандуму, що нібито походив з Адміністрації Президента, в якому містилися детальні інструкції для керівників загальнодержавних телевізійних станції щодо зображення політичних подій у випусках новин. Томенко отримав документ від високопосадового керівника загальнодержавної телевізійної станції. Такі секретні приписи, відомі як темники, спочатку було надіслано кільком станціям, близько пов’язаним з СДПУ(о), восени 2001 року, у період передвиборної кампанії до парламенту у 2002 році. Редактори, журналісти та аналітики ЗМІ повідомляли, що до серпня 2002 року темники поширилися по всіх станціях, а дотримання інструкцій ще категоричніше впроваджувалося за допомогою телефонних дзвінків та залякування з боку членів Адміністрації Президента.

Редактори програм та журналісти звичайно отримують інструкції темників й інші зовнішні директиви від головних редакторів станцій. Вони повідомляли, що на власні очі бачили такі документи у руках своїх начальників. Однак лише найвищі керівники станцій і головні редактори отримують темники; від них очікується, що вони визначатимуть редакційну політику у відповідності до темників і прийматимуть необхідні міри, щоб забезпечити виконання їхніх директив. Журналісти з деяких станцій повідомляли, що головні редактори відкрито обговорюють з редакторами програм та ведучими новин існування директив та спрямований на них тиск для забезпечення поступливості. Редактори і журналісти бояться, що відмова поступатися може закінчитися потенційно спустошливими перевірками чи закриттям — для станцій або переведенням на нижчу посаду, зниженням зарплати чи втратою роботи — для окремих осіб.

Журналісти повідомили, що темники трансформували процес випуску новини на загальнодержавному телебаченні. Хоча Human Rights Watch не змогла довести, що темники впливали на представлення всього матеріалу випусків новин, наше дослідження підтвердило існування декількох чітких тенденцій у добиранні програм новин серед усіх телевізійних станцій, які виконували директиви темників. Як темники, які змогла отримати Human Rights Watch, так і заяви журналістів підтвердили, що інструкції темників вказують телевізійним редакторам і журналістам висвітлювати події таким чином, щоб сприятливо зображати Президента Кучму і СДПУ(о), а також щоб мінімізувати або усувати негативну чи суперечливу інформацію про пропрезидентських осіб. Крім того, директиви вказують репортерам представляти негативну чи оманливу інформацію про партії і політичних діячів опозиції або ігнорувати їх взагалі. Панування цих тенденцій у добиранні новин спричиняє те, що телевізійні редактори і журналісти змушені пристосовувати свої випуски новин до вузьких рамок вказівок темника. Ця редакційна політика не може бути приписана просто специфічним інтересам власників, керівників чи редакторів окремих станцій, а скоріше вона нав’язана офіційними колами та втілена шляхом тонкого, але ефективного примусу. Незважаючи на заперечення державними органами авторства чи самого існування темників, інструкції, які там містяться, явно сприяють схилянню повідомлень на користь Кучми й СДПУ(о).

<b>Історія темників</b>

Декілька газет і два телевізійних канали, найбільш контрольовані СДПУ(о), були першими, хто отримав директиви, які визначали зміст випусків новин наприкінці 2001 року під час наближення березневих парламентських виборів 2002 року. За свідченням редакторів і журналістів, у яких Human Rights Watch брала інтерв’ю, керівники цих станцій реагували формулюванням редакційної політики і контролюванням підлеглих відповідно до директив, представлених в темниках. Згідно зі свідченням особистості, причетної до новин, що працює на одну з цих станцій, інструкції від керівництва станції в цей період, «були… лаконічними та ясними, так, що ніхто не міг сказати: „Я не розумію, як треба представляти новини“»68. Репортери незабаром звикли до частих вказівок редакторів щодо політичних повідомлень, які [вказівки], як їм здавалося, «залежать <…> від настрою президента»69. Хоча очікувалося , що журналісти, виконуватимуть ці вказівки, багато з них повідомили Human Rights Watch, що вони все ж таки почували себе вільними включати деяку інформацію, заборонену директивами, і випускали зрівноважені політичні новини — без негативних наслідків для себе.

Політичний тиск поширився від каналів, контрольованих СДПУ(о), на інші телевізійні станції влітку 2002 року, невдовзі після призначення Віктора Медведчука главою Адміністрації Президента і створення в Адміністрації Президента відділу з питань інформаційної політики в середині 2002 року. Як повідомила Human Rights Watch знана особа з провідної телевізійної станції, причетна до новин, «у цей період з’явилася систематична цензура на всіх каналах»70. Крім того, що темники розсилались по всіх загальнодержавних станціях, редактори та журналісти відчували посилений тиск, що примушував виконувати директивні приписи. Редактор однієї з станцій підтвердив, що після повернення з літньої відпустки 2002 року, він «зразу ж відчув гостру різницю» в тиску, спрямованому на редагування новин згідно з зовнішніми директивами71.

У цей період вище керівництво станцій і редактори також отримували частіші телефонні дзвінки від осіб з Адміністрації Президента, які наполягали на виконанні приписів та погрожували негативними наслідками для станцій і осіб, які не підкорялись вказівкам. У результаті цього, головні редактори тепер не просто встановлювали редакційні межі, а й здійснювали більш строгий перегляд змісту новин і тиснули на журналістів, вимагаючи подавання однобічних новин, погрожуючи їм негативними наслідками за непослух. Вадим В., редактор провідної станції, повідомив, що до осені 2002 року темники використовувалися не лише керівництвом станції для визначення редакційної політики, але також іноді з’являлися у відділі новин, де журналісти і редактори програм працювали над визначенням матеріалів телепередачі72. Журналісти відзначли, що поширений вплив темників і збільшення зовнішнього тиску збіглося з підготовкою опозиційних партій до загальнонаціональних антикучмівських демонстрацій і спроб провідних політичних діячів закласти певні підвалини до президентських виборів 2004 року73.

<b>Джерела темників </b>

За свідченням редакторів і журналістів, темники, як правило, отримуються по факсу чи електронній пошті на чистому папері, а не на офіційному бланку і не мають ані підписів, ані офіційних печаток, по яких можна було б визначити їхнє походження чи авторство. Журналісти припускають, що особи з Адміністрації Президента пишуть темники під керівництвом фахівців з питань зв’язків із громадськістю і в деяких випадках — у співпраці з керівниками станцій чи головними редакторами. Анонімний характер темників дозволяє легко заперечувати їхнє існування як відповідальними за їх появу, так і органами, відповідальними за політику ЗМІ. Голова відділу Адміністрації Президента з питань інформаційної політики, Сергій Васильєв, повідомив: «Ми не казали… які питання засобам масової інформації дозволено розглядати»74. Чиновник Державного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення (виконавчий орган, відповідальний за регулювання ЗМІ і гарантування свободи слова) повідомив Human Rights Watch: «Не існує державної політики, яка б потурала цензурі»75. Він також заперечив існування темників.

Українська влада приписує наявність цензури в ЗМІ надмірному впливові власників і керівників або іноземних урядів, але не власної держави. Урядовці далі прагнуть перекладати вину, звинувачуючи тих журналістів чи політичних діячів, які відкрито обговорювали цензуру чи темники, у нігілістичній саморекламі чи політичному або фінансовому опортунізмі. На прес-конференції 13 вересня 2002 року Президент Кучма сказав, що негативне зображення України в її ставленні до свободи слова було значно перебільшене в політичних цілях76. На початку жовтня Віктор Медведчук заявив, що політичний діяч, який перший привселюдно підтвердив існування темників — опозиційний політик Микола Томенко — сам є автором темників77. Відкликаючись на слухання Верховної Ради про цензуру 5 грудня 2002 року, Сергій Васильєв сказав, що журналісти, які відкрито висловлювалися проти політичної цензури — усі «представники і директори тих засобів масової інформації, які фінансуються іноземними спонсорами… Таким чином, необхідно звернутися до керівників тих країн, що фінансують ці проєкти, з вимогами негайно припинити цензуру»78.

<b>Форма темників</b>

Стандартний темник — це документ на вісім-десять сторінок російською мовою, який висилається щотижня телевізійним станціям та деяким газетам і містить детальні інструкції, що стосуються політичних подій тижня. Також можуть надсилатися додаткові темники з подальшими інструкціями щодо певних політичних питань. Серед вказівних документів, доступних для Human Rights Watch, ті, які випущені в 2001 році, мали назву «Темник», тоді як ті, які були випущені в 2002 році, називалися «Прес-реліз» чи «Додатковий коментар», але неофіційно усі вони відомі як темники.

Кожен темник представляє виразні й детальні інструкції про те, які політичні теми повинні бути охоплені, як ці новини повинні інтерпретуватися і в якому порядку матеріал повинен бути представлений протягом передачі. Тон директив є прямим і коректним. Стандартна форма темника складається з кількох розділів, серед яких: «Тема тижня», «Основні теми тижня», «Пролонґовані теми», «Суперечності», «Додаткові теми» та «Потенційні теми». Розділ «Додаткові теми» включає інформацію відносно тих тем, які повинні бути охоплені чи іґноровані у визначені дні тижня. Під кожним з цих підзаголовків міститься певна тема, котра супроводжується однією з трьох фраз: «Інтерпретація», «Коментар» чи абревіатура «ДСВ» (для службового використання) — після якої йдуть чіткі інструкції про те, яким чином кожна тема, включена в підзаголовок, повинна інтерпретуватися. Для тем, прийнятних для передачі, підрозділ темника «Інтерпретація», «Коментар» або «ДСВ» включає додаткові директиви, які часто вимагають, щоб певні аспекти подій були висунуті на перший план або применшувались, щоб забезпечити створення прокучмівської та сприятливої для СДПУ(о) перспективи. Іноді в цих підрозділах повідомляється, що буде надано додаткову інформацію і стосовно певної теми будуть подальші роз’яснення. В темниках 2001 року іноді називались імена людей, відповідальних за надання додаткової інформації. Додаткова інформація надходить в окремому темнику або поступає через інші засоби, такі, як телефонні дзвінки. Інструкції можуть також включати директиви, специфічні для певних типів мас-медіа (газети або телевізійні станції) чи окремих станцій. Крім того, вони можуть звертати увагу читачів на додаткові тексти або прес-релізи, що іноді супроводжують темник.

<b>Теми темників</b>

Темники включають інструкції для ЗМІ сприятливо зображати Президента Кучму й уникати обговорення подій, що загрожують довірі до нього. Якщо потенційно спірний пункт новини вважається прийнятним для включення у випуск новин, директиви, як правило, включають інструкції уникати пов’язуванння з президентом. Дії СДПУ(о) також помітно фігурують в темниках. Багато з директив звертаються до тем новин, пов’язаних зі свободою слова. Інструкції темників часто ставлять «прохання проіґнорувати» при темах, пов’язаних з опозицією, чи вимагають перекручувати представлення опозиції, щоб підкреслити протиріччя, конфлікти і корупцію.

<b>Зображення Кучми</b>

Деякі «прохання» темників стосовно Кучми не пов’язуються зі специфічними політичними протиріччями, натомість зображують події так, щоб підтримати реноме президента в час, коли його репутацію в Україні та на міжнародній арені пошкоджено скандалами. Темник, названий «Додатковий коментар до подій тижня 36», випущений на перший тиждень вересня 2002 року, подає у розділі «Основні теми тижня» тему «Участие Президента Л. Кучмы во Всемирном саммите по вопросу устойчивого развития в Йоханнесбурге (ЮАР)»79. Інструкції вимагають, щоб у передачах новин було підкреслено співпрацю Кучми з впливовими європейськими лідерами і применшено його зв’язки з африканськими урядовими представниками. «При освещении двусторонних встреч просьба акцентировать внимание на общении Президента с представителями европейской политической элиты. Встречи с лидерами африканских государств просьба освещать во внешнеэкономическом контексте по дополнительному согласованию»80.

Деякі темники прагнуть роз’яснювати позицію Кучми по суперечливих питаннях, а інші явно намагаються захистити президента від критики. Темник під назвою «Прес-реліз», датований 13 вересня, був випущений незабаром після звернення Кучми до народу по телебаченню в День незалежності. Промова викликала негативну реакцію суспільства, тому що багато хто зробив висновок, що Кучма має намір змінити конституцію, щоб спробувати залишитися на третій термін або створити умови для передачи президентства обраному ним наступникові81. Документ починається з вимоги «в сегодняшних вечерних выпусках новостей выдержать следупорядок освещения событий дня» і ставить другий пункт: «Состоялась интернет-конференция Президента Л. Кучмы» з «Коментарем»:
На интернет-конференции Президент сделал ряд важных заявлений. Их основные тезисы:
Л. Кучма оставит президентский пост в 2004г.;
Л. Кучма убежден, что Украине, а также всему миру, диктатура не нужна;
Л. Кучма считает, что власть готова к диалогу с общественностью, но к этому не готово общество. „Открытость власти — это дорога сдвусторонним движением“82

Подібним чином «Додатковий коментар до подій тижня 36» констатує в розділі «Додаткові теми» на 3 вересня: «В 15.00 начнется „круглый стол“, посвященный обсуждению политической реформы в Украине… Просьба исключить освещение любых тезисов, ставящих под сомнение серьезность инициатив Президента»83. За іронією долі, саме 3 вересня при обговоренні за круглим столом політичної реформи Микола Томенко вперше викрив існування темників і використав як доказ темник «Додатковий коментар до подій тижня 36».

«Додатковий коментар до подій тижня 36» містив директиви вилучати інформацію про інші справи, причетність Кучми до яких могла скласти провину. Наприкінці липня 2002 року вісімдесят три особи загинули та понад сто було поранено, коли військовий літак врізався в юрбу глядачів на авіаційному шоу на Скнилівському летовищі у Львові. Кучма і військові посадові особи зазнали критики за відсутність безпеки, яка могла бути однією з причин трагедії84. Стосовно цього заключний пункт «Додаткових тем» на 3 вересня констатує: «Исполняется 40 дней со дня авиакатастрофы на аэродроме Скнылив… Просьба проигнорировать попытки ряда политических партий превратить 40 дней трагедии в политическое шоу»85.

Хоча Human Rights Watch не відома жодна інструкція темників щодо початкового висвітлення кримінального розслідування проти Кучми, оголошеного в жовтні 2002 року, телевізійні новини, коли про цю історію стало відомо, представляли її за певною схемою, що вказувала на зовнішній тиск. День, який один журналіст назвав «днем ганьби українського телебачення», був 15 жовтня, коли канали або взагалі іґнорували, або повідомляли тільки в нічних випусках про рішення судді Київського апеляційного суду порушити кримінальну справу проти Президента Кучми за обвинуваченнями у корупції та зловживанні владою. У відповідь на цю важливу подію «Студія 1+1» в кращий ефірний час своєї програми вечірніх новин «просто мовчала. Жодного слова. Жодної реакції»86. Станція передала трохи інформації наприкінці нічного показу, що починається майже опівночі. Так само і канал СТБ, і «Новий канал» включили порушення кримінальної справи проти президента як новину тільки в пізні нічні випуски; про це зовсім не згадувалось у вечірніх головних передачах. Державний канал УТ1 не коментував порушення справи у головному вечірньому випуску новин о 21:00. Коли ж все-таки УТ1 повідомив про ці події в нічному випуску, текст зосереджувався на несправедливості справи. В кращий ефірний час програми новин каналу «Інтер» ця тема з’явилася восьмою по рахунку, набагато пізніше іншого матеріалу, такого, як прибуття естонського президента до Одеси. ІCTV виявилася єдиною станцією, яка висвітлила кримінальну справу у своєму нормальному вечірньому випуску новин, але лише п’ятим пунктом87. В протилежність цьому, дана тема привернула увагу головних міжнародних газет, включаючи «Нью-Йорк таймс» (New York Times), «Вашингтон пост» (Washington Post) і «Берлінер цайтунг» (Berliner Zeitung), а також польської та російської преси.

<b>Свобода слова</b>

Спірні питання, пов’язані зі свободою слова, також важливі для авторів темників. Наприклад, у темнику «Додатковий коментар до подій тижня 36» згадувалася пресконференція, що її мало проводити видавництво «Такі справи», яке потрапило під ретельну перевірку податківців після публікації біографії Юлії Тимошенко, яка викликала збуджену полеміку88. Заявлена тема прес-конференції була: «Налоговики начали конкретные действия, направленные на незаконное присвоение имущества „Таких справ“. Они должны ответить за нарушение закона»89. Інструкції темника вимагали, щоб передачі новин іґнорували цю прес-конференцію. Два інших пункти «Додаткових тем», пов’язані зі свободою слова, також включали нотатку «Просьба проигнорировать». Це були пункти 13 і 19, в яких стояло відповідно: «В 10.00 начнется церемония открытия Украинсковенгерского института информационных технологий им. Арпада Гёнца» та «Комиссия по журналистской этике и общественная организация „Хартия4“ возобновляют региональные поездки по Украине. 2–3 сентября представители комиссии посетят Львов»90. Деякі події, пов’язані зі свободою слова, вважаються доречними для висвітлювання, проте лише у певній інтерпретації. У «Темнику 11» від грудня 2001 року зазначалося, що місцеві і міжнародні організації планували на 10 грудня інтернетконференцію на тему «ЗМІ та вибори». Підрозділ «Інтерпретація» до цієї події перелічує спеціальні запитання для журналістів, які слід задавати учасникам, включаючи запитання для Юлії Мостової — редактора видання «Зеркало недели», яке відоме своєю незалежною позицією. Темник особливо вимагав, щоб журналісти спитали Мостову: «У вашій газеті з’явилися [статті], які працюють як політична реклама. Чи ви продовжуватимете цю практику? Якщо так, тоді прямо заявіть, яку партію ваша газета підтримуватиме на цих виборах?»91.

«Темник 10» і «Темник 11» торкалися інших проблем ЗМІ. Розділ «Суперечності» обох документів включав тему «Обсуждение негатива по СДПУ(о) в масс-медиа. Основное обвинение — монополизация СМИ». У цих темниках не було подано інтерпретації, але обіцялося, що вона «будет роздана дополнительно» від вказаної контактної особи92. В пункті 21 «Темника 10» під «Додатковими темами» описано дії парламенту 5 грудня та подана спроба зобразити дебати з приводу Національної ради з питань телебачення та радіомовлення як просту політичну боротьбу:

Комитет Верховной Рады по вопросам свободы слова и информации проведет заседание, на котором будет рассматривать поправки к действующему законодательству по телевидению и радиовещанию, предполагающий усилить контролирующую функцию НСТР. Отношение парламента к отчету Национального совета Украины по телевидению и радиовещанию (НСТР) может быть предубежденным ввиду близости выборов, — заявил председатель Комитета Верховной Рады по вопросам свободы слова и информации Александр Зинченко. По его словам, в Комитете анализируется „исключительно профессиональная деятельность НСТР, а зал распадается на политические вкусы, пристрастия, без анализа вопроса в сущности“93.

<b>Діяльність СДПУ(о)</b>

Інструкції темників також зосереджуються на діяльності СДПУ(о) та її провідника Віктора Медведчука. «Темники» 10, 11 і 12 охоплюють останні три тижні грудня, і кожен з них містить інструкції, пов’язані з різними загальнодержавними подіями, для позитивного висвітлювання діяльності СДПУ(о). Ці темники також включали інструкції щодо опису подій, пов’язаних зі звільненням Віктора Медведчука з посади заступника голови Верховної Ради.
«Основні теми тижня» в «Темнику 10» включали в першу чергу «Деятельность СДПУ(о)» і тему «Презентация обновленного партийного сайта СДПУ(о)». Темник давав ясно зрозуміти, що ця подія повинна інтерпретуватися у наступний спосіб:
ЭсДеки используют интернет не только как средство информирования (здесь очевидно „Наша газета +» лучше справляется), но как средство коммуникации по системе Лидер — партийцы, партия — сторонники, прессгруппа — журналисты, общедоступный архив — аналитики. ЭсДеки приглашают всех к полемике любой степени жесткости на своих форумах. В ближайшее время откроются персональные сайты лидеров и социал-демократический форум, посвященный вопросам социал-демократии в целом. В среду, 5 декабря, планируется пресс-конференция при участии А. Зинченко (пресс-релиз в приложении)94.

Інші внутрішні події також давали можливість СДПУ(о) і її членам отримати позитивне висвітлення в новинах. На 4 грудня 2001 року «Додаткові теми» «Темника 10» вказували:
Национальная академия наук Украины совместно с Фондом интеллектуального сотрудничества „Украина ХХI века“ проводит презентацию первых двух томов пятитомного издания „История украинской культуры“. 3й том „Истории украинской культуры“ должен быть издан уже во втором квартале 2002 года, а 4 и 5 тома — до конца 2003 года. Интерпретация: широко осветить, показать картинку. Член фракции СДПУ(о) […] заботится о культуре95.

Аналогічно в «Темнику 11» «Додаткові теми» на 10 грудня описували іншу можливість для висунення на перший план діяльності СДПУ(о). Пункт шістнадцять повідомляє:
День прав человека. 10 декабря 1948 г. Генеральная Ассамблея ООН приняла Всеобщую декларацию прав человека. Отмечается во всем мире с 1950 г. Интерпретация: привязать к Закону о языках. СДПУ(о) таким образом защищает права человека96.
В розділі «Суперечності» «Темника 10» пункт 10 вказує на «Появление проектов, аналогичных проектам СДПУ(о)». Цей випадок повинен був інтерпретуватися так:
проекты, начатые СДПУ(о), находят поддержку других партий. Вот оно — лидерство. Идейное.

Возвращение к возможности социал-демократического большинства в будущем парламенте. Они присоединяются к нашим инициативам. Что может означать и то, что Медведчук становится не только Лидером СДПУ(о). В модальности версий…97
На 6 грудня «Темник 10» пропонує інструкції стосовно відношення міжнародних дипломатичних подій до політичних проєктів СДПУ(о). Пункт 22 натякає, що якщо українці виберуть соціал-демократів на березневих виборах, країна матиме унікальний потенціал для досягнення політичних і соціальних умов, наближених до однієї з найбільш економічно і політично могутніх країн Європи — Німеччини:
С визитом прибывает канцлер ФРГ Герхард Шредер. Пройдет четвертый раунд украинсконемецких консультаций на высшем уровне… Интерпретация: Шредер — руководитель страны, в которой социал-демократы и зеленые сформировали правительство. Попытаться пофантазировать, каким бы было украинское правительство, если бы его сформировали с.д и зеленые98.

Грудневі темники також включали детальні інструкції щодо висвітлення подій, пов’язаних зі зняттям з посади заступника голови Верховної Ради лідера СДПУ(о) Медведчука99. Розділ «Основні теми тижня» «Темника 10» починається словами: «[СДПУ(о)] собрала подписи за принятие ВР „Закона о языках“100. В розділі «Інтерпретація» пропонувалося, щоб будь-яка спроба усунути Медведчука пов’язувалася з його позицією щодо закону про мови. Там вказувалося:
основа интерпретации — текст выступления Зинченко на ВР (текст — в приложении).

Надо подать дело так, что эСДеки — главные зачинщики. Редакций много, но Медведчук внес, подписи собирались. Акцентировать внимание на всех семи языках (венгерский, румынский…) перечисление не начинать с русского. Если закон будет принят, то так называемый „Русский Блок“ может самораспуститься, а коммунисты потеряют не менее 5% от общего числа избирателей. Привязывать к тому, что начался сбор подписей за отставку Медведчука101.

«Тема тижня» «Темника 11» також згадує «сбор подписей за отставку Виктора Медведчука» і пропонує детальну інтерпретацію:
Мы обеспокоены тем, что правые и левые собирают подписи. Нужна защита Медведчука — вспомнить укрупненно его деятельность на посту первого вицеспикера, сколько Радой за это время принято важных законов и т. п. Привязать весь позитив парламента времен ведения сессии Медведчуком ему лично…102

Після звільнення Медведчука 13 грудня 2001 року «Темник 12» присвятив цієй темі та її наслідкам півтори сторінки «Інтерпретації». «Тема тижня» була «Отставка В. Медведчука с поста первого вице-спикера ВР». Далі йшов додатковий коментар: «Ряд партий и отдельных политиков расценили это событие как „сильный пиаровский ход СДПУ(о)“. Высказывается версия, что перед партией открываются новые перспективы в повышении эффективности её предвыборной кампании». Інтерпретація цих подій наказувала репортерам підкреслити, що:
…если бы Медведчук сам не форсировал голосование, то с очень большой долей уверенности можно говорить, что отставка бы не состоялось… То, что произошло 13 декабря,— это был импульсивный порыв гордого человека: „Вы мне не доверяете? Тогда голосуйте“… В итоге получили малоуправляемый и малосодержательный парламент на ближайшие 3 месяца…103

Текст, що слідує далі жирним шрифтом, інтерпретує політичний контекст, що прискорив звільнення:
При голосовании объединились националисты и коммунисты для удара по центру. Это очень тревожный симптом… Этот альянс может стать разрушительной силой, действие которой приведет к непредсказуемым последствиям104.

Особливі інструкції подаються для нестоличних ЗМІ:
Отдельная линия для региональных СМИ — от источника в АП стало известно, что отставка Медведчука была разработана Банковой для того, чтобы заменить Медведчуком Кинаха на посту премьера… То-то Кинах такой перепуганный. Медведчук сейчас раздумывает, но, судя по всему, вряд ли согласится. Ему это невыгодно, у него тогда будут связаны руки. Для региональных СМИ — линия „прояви мужество, голосуй за Медведчука“105.

Зрештою, заключна інтерпретація обговорює інші шляхи представлення Медведчука:
Для всех СМИ — широкие форматы „Кто такой Медведчук?“ Использовать информационный повод отставки для того, чтобы показать его не только как политика, но и как Личность. Давать портретные материалы, оценки Медведчука близкими ему людьми. Начать акцентировать внимание на измениях в поведении Медведчука. Появился без галстука, в гольфе, сменил цвет костюма, много улыбается, шутит. Человек меняется106.

<b>Зображення опозиційних політиків </b>

Інструкції темників також надають детальну інформацію щодо висвітлення діяльності опозиційних постатей та партій, особливо найпопулярніших політиків в Україні: Віктора Ющенка та гучного політичного діяча опозиції, Юлії Тимошенко107. Подіям, пов’язаним з опозиційним протестом 16 вересня, описаним вище, в темниках також приділялася значна увага. Журналісти підтвердили, що редактори тиснули на них, щоб змусити виконати вказівки.

Журналісти повідомили Human Rights Watch, що вище керівництво послідовно вимагало, щоб вони «змінили контекст», у якому з’являється Віктор Ющенко, що Ющенка та його блок «Наша Україна» слід зображати як затягнутих до міжусобного конфлікту чи до чвар з іншими членами опозиції108. Темники вимагають саме такого висвітлення подій. В обговоренні наближення парламентських виборів 2002 року «Темник 10» містив пункт, названий «Деятельность Ющенка», який стосувався виключення деяких осіб з лав членів партії «Наша Україна». Пропонувалась інтерпретація що «…идет „етническая чистка“.
…Вообще со списком у них происходят непонятные вещи… На съезде готовится большой скандал»109.

«Темник 11» звертається до подібних тем. «Деятельность Ющенко и „Нашей Украины“» включена до розділу «Основні теми тижня» з довшим поясненням, яке твердить: «Важно показать сторонникам Ющенко, которые хотят попасть в парламент по списку, что им не попасть» через ускладнення в квотах блоку і партії110. Крім того, конференції трьох партій, які входять до блоку «Наша Україна», були призначені на один і той же день. Інтерпретація цих подій пропонувалася наступна:
…видимо, означает раскол в блоке. Они не договорились. Эффектного PRхода с проведением съездов в один день не получилось…111

Один кореспондент також відзначив, що у випуску новин на його станції зверталася увага на конфлікти Ющенка не лише всередині його партії, але і з членами інших опозиційних партій. «Коли показують Ющенка, то показують в конфлікті з іншою стороною: „[голова Соціалістичної партії Олександр] Мороз критикує Ющенка“»112.

У «Додатковому коментарі до подій тижня 36» підрозділ «Теми для висвітлення в недільних телепрограмах» включає пункт «Реакция общества и политиков на обращение Президента Л. Кучмы к украинскому народу 24 августа 2002 года». Тут інструкції зображають, що «Нашій Україні» ледь вдається доладно сформулювати свою чітку позицію, а Ющенко нібито переглядає свої колишні президентські прагнення. Директива «Для службового використання» надає детальні інструкції для газет і телестанцій:
Просьба в газетных материалах… использовать текст открытого письма В. Ющенко Президенту и его статьи в „Зеркале недели“… для демонстрации противоречивости позиции „Нашей Украины“ в отношении телеобращения Л. Кучмы. С одной стороны, „НУ“ говорит, что блок давно считал необходимым переход к парламентско-президентской республике, с другой — отмечает, что “сейчас не время” для изменения политической системы, общество и политикум не созрели. С одной стороны, “НУ” — против вмешательства АП в структуризацию парламента, с другой — просит Президента о содействии в формировании большинства на базе „НУ“. Каким же высказываниям В. Ющенко верить? Такая невзвешенная и противоречивая реакция В. Ю. может свидетельствовать о том, что он нервничает из-за того, что видит реальную перспективу потери надежд на президентское кресло113.

В тому ж дусі, як повідомили журналісти, вони отримували вказівки ніколи не показувати фотографії чи відеоматеріали певних членів опозиції та показувати інших опозиційних осіб лише принагідно, наприклад, коли вони говорять не на політичні теми. Редактор новин станції «F» сформулював це дуже просте рівняння: «Відсутність інформації про людину означає, що для телеглядачів ця людина не існує»114. Журналісти постійно заявляли, що серед тем, які вони повинні були ігнорувати, на першому місці була визначна політична діячка опозиції Юлія Тимошенко. Один журналіст повідомив Human Rights Watch, що головні редактори його станції сказали йому перед осінніми протестами 2002 року: «Ми мусимо повирізати [зображення] Тимошенко»115. Провідний ведучий новин з іншої станції заявив: «Відносно Тимошенко редактори говорять дуже чітко: „Ні“»116. Третій журналіст сказав: «Найсуворіше табу накладається на Тимошенко»117. Хоча й неясно, чи процитували журналісти такі інструкції з певного темника, чи з інших форм зовнішнього тиску, темники один за одним закликають до перекручування повідомлень про Тимошенко. У «Темнику 11» «Додаткові теми» на 10 грудня записано: «Прессконференция лидера избирательного блока Юлии Тимошенко „Новые правила, новые условия политической игры“», з наступною інтерпретацією «ПРОСЬБА ПРОИГНОРИРОВАТЬ»118.

В інструкціях на 17 грудня «Темник 12» подібним чином вказує журналістам іґнорувати наступне повідомлення про Тимошенко: «КиєвоПечерський районний суд вивчає позовну справу Ю. Тимошенко про підстави її усунення з посади віце-прем’єра»119. Проте інші аспекти суперечностей, що оточують Тимошенко, і кримінальні справи проти неї та її партнерів залишалися прийнятною темою для висвітлення. У «Темнику 11» за 12 грудня в «Додаткових темах» відзначено, що Каліфорнійський суд проводив слухання у справі обвинувачення колишнього прем’єр-міністра Павла Лазаренка у відмиванні грошей.
Интерпретация: связывать с Тимошенко, Морозом. „Хозяин“ и его „семья“. Вбросить нарисованную схему взаимоотношений („генеалогическое древо“) через интернет, потом тиражировать ее в оффлайновых СМИ. (ответственный — […]). Подготовить серию карикатур „семейный подряд по отмыванию грязных денег“120.

Темники також «прохали» про негативне висвітлення прихильників Тимошенко. Пресреліз від 13 вересня відзначав, що:
ГНАУ прокомментировала факт задержания помощника народного депутата А. Турчинова (БЮТ) с крупной суммой наличных денег. Комментарий. Событие острое и актуальное… Дополнительно будет роздан видеоряд задержания помощника депутата. Просьба широко осветить121.

«Додатковий коментар до подій тижня 36» деталізує інші матеріали, що стосуються опозиції, прийнятні для публікацій та передач. Коментуючи організування «Нашою Україною» конференції, названої «Всеукраїнським форумом демократичних сил», темник дає інструкції висувати на перший план проблеми та ймовірну невдачу форуму незалежно від будь-яких реформ, які його лідер Віктор Ющенко може намагатися провести…122
Информационная работа по т. н. „Форуму демократических сил“ будет проводиться по cледующей логической схеме:
„Форум“ на самом деле является собранием назначенных представителей партий.
далеко не все силы, которые собираются участвовать в мероприятии, можно назвать „демократическими“ (напр., СНПУ O. Tягнибока)123.
Ющенко должен убрать из списка участников людей, далеких от демократии, выработать правила участия в „Форуме“. Тогда в нем будут готовы принять участие действительно демократические силы.
Если В. Ю. этого не сделает, он рискует окончательно дискредитировать „Форум“ в глазах общественности.

Если В.Ю. „вичистит“ список и обнародует порядок его формирования, ожидается, что десятки и десятки различнейших партий и организаций направят письма с заявками об участии в адрес оргкомитета „форума“. В результате появляется возможность „размывания“ и забалтывания „форума“, мероприятие рискует стать смешным124.
Даний темник також пропонував інші теми для висвітлення у день Форуму, який мав відбутись 15 вересня, у переддень протесту «Повстань, Україно»:
Представляется целесообразным „освежить“ тему скандала вокруг кладбища „Орлят“ во Львове, чтобы направить в иное русло протестный потенциал населения города. Можно брать комментарии у кардинала Любомира Гузара125.

<b>Діяльність опозиційних партій</b>

Темники також міcтять вимоги ігнорувати певні події, які стосуються опозиційних партій. «Темники» 10, 11 та 12 від грудня 2001 року усі містять інформацію про передвиборні партійні конференції, більшість з яких може бути висвітлена в новинах. Проте «Темник 10» містить «Прохання іґнорувати», що «состоится съезд „Молода Україна“» [опозиційної молодіжної партії]126.

Темники «Демонстрації 16 вересня» та інтерв’ю Human Rights Watch показали, що висвітлення в новинах опозиційного руху «Повстань, Україно» та виступів протесту проти Кучми, запланованих на дату річниці смерті Георгія Ґонґадзе 16 вересня, було жорстко регульованим. Розділ «Поточні теми» «Додаткового коментаря до подій тижня 36», що був розповсюджений менше ніж за два тижні до початку демонстрацій, вказував:
Оппозиция готовится к проведению уличных акций 16 сентября... Тема только для печатных и Интернет-изданий. Освещение на ТВ просьба исключить127.

У пункті 18 розділу «Додаткові теми» темника за 2 вересня 2002 року більш відверто зазначено: «В 11.00 начнется прессконференция на тему: „Вставай, Украина!“ Просьба игнорировать»128. Журналісти підтвердили, що в тижні, що передували київським демонстраціям, дуже мало повідомлялося про ті демонстрації, що вже почалися в деяких регіонах, або ж про іншу діяльність опозиції129.

Незважаючи на той факт, що демонстрації відбувалися в річницю зникнення вбитого журналіста Георгія Ґонґадзе, телевізійні станції не згадували про нього та про те, що його справу ще й досі не розкрито130. Останній пункт «Прес-релізу» від 13 вересня, розповсюдженого в останні дні перед демонстрацією, містив вимогу телестудіям іґнорувати один важливий факт щодо Ґонґадзе. Йшлося про те, щоб радіо та телестудії не звертали уваги на заяву члена парламенту Юрія Карамзіна, що він «что к нему поступила информация по поводу местонахождения головы Г. Гонгадзе»131.

З наближенням часу проведення протестів, темники все більше вимагали, щоб канали робили наголос на негативних аспектах протестів. В інструкціях «Пресрелізу» від 13 вересня вимагалося, щоб у програмах новин приділялося багато уваги рішенню Шевченківського районного суду про заборону проведення протесту у центрі Києва. На додаток, словами «важное и актуальное» характеризується постанова, ухвалена Президією Ради Федерації професіональних спілок України (ФПУ), в якій зазначається, що підтримка протесту 16 вересня є «нецелесообразной» і що голові ФПУ рекомендовано не брати участь «в этой и других политических акциях»132.

Журналісти так само повідомляли, що у дні перед проведенням демонстрацій протесту, всі канали передавали серію промов релігійних лідерів та регіональних урядовців, які відраджували людей брати участь у протесті. Ці достатньо відомі особи називали дану подію хуліганством та порушенням громадського порядку133. Телевізійні станції також регулярно передавали повідомлення Міністерства внутрішніх справ про відповідну підготовку лікарень та постачання медикаментів134. «Пресреліз» від 13 вересня також назвав «важное и актуальное» заяву голови Адміністрації Президента Віктора Медведчука з коментарями щодо запланованої демонстрації та вимагав текст промови цитувати «в полном объеме»135. Документ не згадує про включення у випуски новин заяв лідерів опозиції у відповідь Медведчукові.

Демонстрації протесту проти Кучми співпали з тим, що журналісти називають «піком хвилі темників»136. Вони відзначали значний тиск з боку редакторів щодо ретельного виконання інструкцій, які часто вимагали від дикторів подавати в новинах некоректну інформацію. Таким чином, жодна із станцій не залишилася осторонь від висвітлення демонстрацій протесту, проте «[журналісти] також не мали можливості сказати усю правду»137. Журналісти, які давали інтерв’ю Human Rights Watch, заперечили чутки, що вони отримали завчасно підготовлені стрічки записів для передачі в ефір 16 вересня, проте обмеження того, що можна було повідомляти, були такі суворі, що більшість станцій подавали майже один і той же матеріал. Як зазначають аналітики, в цей день, більше ніж будь-коли, стало «повністю зрозуміло, що діяльність каналів стримується цензурою…»138.
А інше джерело зазначає:
[Б]езумовно, було відчуття, що існує щось таке на зразок керівної руки, якщо не більше, завдяки тому факту, що порядок подання новин був завжди той самий на всіх каналах: спочатку Зальцбург [Президент Кучма відвідує Другий європейський економічний самміт], потім інформація про громадські демонстрації. Загальне спрямування очевидне, загальна мета очевидна: показати ці демонстрації таким чином, ніби вони не мають значення139.

Щодо випусків новин ввечері 16 вересня, журналісти відзначають, що редактори очікували від них надання неточної інформації. Денис Д., провідний телевізійний журналіст, повідомив Human Rights Watch, що він був на демонстрації та нарахував близько 50 000 учасників. Проте у вечірніх новинах від нього вимагали щоб він «відверто брехав» і повідомив про 15 000 «офіційно підтверджених» учасників140. Щоб і далі приховати істинну кількість учасників, відеоматеріали ніяк не вказували на кількість людей на площі міста, показуючи лише окремі обличчя або невеличкі групки демонстрантів141. В одній з передач ICTV кореспондент з’явився на фоні безлюдної Європейської площі і повідомляв про протести після того, як демонстранти рушили до вулиць навколо Адміністрації Президента. Канал подав подію таким чином, ніби все тихо закінчилося, і не вдався до правдивої розповіді про те, що відбувалося у зовсім іншому місці. Метою такого редакторського рішення було «якомога сильніше применшити кількість демонстрантів та знизити емоційне розпалення на ICTV»142.

Опинившись віч-на-віч з редакційними обмеженнями, телестудії в першу чергу вдалися до показу облич людей похилого віку та прибічників комуністів, особливо тих, хто тримав старі радянські плакати чи фотографії Сталіна. Відеозйомки демонстрантів зосереджувалися на червоних прапорах та стягах комуністів і обминали зображення білих прапорів опозиційного блоку «Наша Україна», нав’язуючи думку, що опозиції керують лише ті або вона щось значить лише для тих, «хто прагне повернення до минулого режиму»143. Журналісти також розповіли, що від них вимагали не показувати Віктора Ющенка, а зосередитись на політичних діячах партій, які вважаються не такими значними або більш радикальними, як Комуністична партія та Блок Юлії Тимошенко.

Також не були включені до показу зображення молоді та будь-кого, хто вимагав відставки Кучми, незважаючи на те, що демонстрації були організовані саме навколо цієї провідної теми. Замість цього телевізійний показ учасників та політичних лідерів обов’язково включав лише невизначені та нейтральні твердження або такі твердження, що, бодай непрямо, зображали державну владу у позитивному світлі. Один редактор сказав Human Rights Watch: «Нас інструктували запитувати людей про той факт, що міліція не придушує демонстрації протесту. Люди мали б відповідати, що, „Це добре, що міліція не придушує демонстрацію“. Таким чином міліція та влада виглядали позитивно у такій ситуації»144. Інший редактор розповів, що керівництво телестудії ухвалило невеличку вибірку із промови лідера Соціалістичної партії Олександра Мороза. Сюжет був повністю позбавлений контексту і просто вихоплював короткий вислів Мороза: «Наша мета — краще життя для всіх людей»145. Як висловився один журналіст, випуски новин 16 вересня «подавали позицію опозиції так затьмарено, що люди губилися у здогадках: „Чого ж насправді прагнуть ці люди?“»146.

Новини зображали натовпи на центральній площі перш за все як перешкоду для нормального руху транспорту, яка заважала неучасникам діставатися на роботу або машинам швидкої допомоги — доїжджати до місця, де учасникам демонстрації ставало погано. Новини також не показували того, як, згідно з описами безпосередніх свідків, «тисячі міліціонерів, що просто стояли навколо демонстрантів, не намагалися регулювати дорожній рух, а запитували водіїв, що не могли рухатися, чи не хочуть вони подати офіційну скаргу на демонстрантів»147. Аналітики описують контроль за інформацією та перешкоди «не стільки як прямі спроби блокувати опозицію, скільки як збільшення рівня незручності»148.

Причина закриття владою всіх шести загальнодержавних телевізійних станцій, ніби на профілактичний ремонт, на декілька годин вранці 16 вересня, також залишається нез’ясованою. Деякі журналісти та аналітики відзначили, що це закриття напевне мало бути пов’язане з демонстраціями, оскільки у минулому всі станції ніколи не закривалися для профілактичного ремонту одночасно. Проте багато хто вагався назвати це закриття чисто цензурним актом, щоб перешкодити глядачам дивитися новини про виступи протесту. Це одночасне закриття могло бути пояснене і технічними причинами. Як сказав один журналіст, «оскільки чотири з шести станцій користуються одним і тим самим передавачем, має сенс вимкнути з ефіру всі станції разом»149. Більше того, жодна з провідних телестанцій не мала у своїй програмі випусків новин, запланованих на ті ранкові години, коли станції були закриті. Проте, на думку одного аналітика, якщо й правдоподібним виглядало те, що для всіх загальнодержавних станцій був запланований профілактичний ремонт на ранок 16 вересня, для регіональних станцій такий ремонт точно не був запланований, проте вони також були закриті150. Дійсна причина закриття станцій вранці 16 вересня залишається незрозумілою, хоча більшість медіа-аналітиків та журналістів, які давали інтерв’ю Human Rights Watch, сумніваються у тому, що це був звичайний збіг обставин.


<b>V. ВПЛИВ ТЕМНИКІВ НА СВОБОДУ ВИСЛОВЛЮВАННЯ</b>

Посилений зовнішній тиск, включаючи детальні директиви темників, змінили звичну практику висвітлення телевізійних новин. Журналісти визнали, що в минулому певний ступінь зовнішнього тиску з боку влади чи деяких політичних партій на старших редакторів та керівників станцій впливав на редакційну політику. А тепер редактори й журналісти взагалі не можуть працювати і повідомляти інформацію вільно від політичного втручання. Зокрема, починаючи з літа 2002 року керівники телестудій почали застосовувати безпрецедентний тиск на журналістів та редакторів програм, змусивши їх працювати у дуже вузьких редакційних рамках. Щоб уникнути загрози для своїх телестудій, редактори змушені йти на компроміс і виконувати вказівки темників та інші інструкції. Журналісти повідомляли Human Rights Watch, що керівники станцій та головні редактори часто отримують сердиті й погрозливі телефонні дзвінки від Адміністрації Президента, якщо їхні репортажі відхиляються від заздалегідь визначених рамок.

Ці скарги часто змушують керівництво станцій застосовувати додаткові примусові заходи для зміни повідомлень журналістів. Керівництво більшості станцій не поспішає звільняти журналістів, крім надзвичайних випадків. Журналісти повідомили, що деякі керівники співчувають журналістам, а також вважають, що привселюдне звільнення викриває проблеми, створює скандали і підтверджує існування цензури151. Замість цього керівники станції можуть погрожувати журналістам переведенням на менш впливові посади, наприклад від вечірнього випуску новин до ранкових чи денних показів з меншим політичним змістом. Редакційний тиск менш суворий до випусків новин, які виходять не в прайм-тайм152. Деяких вдучих програм новин просили звільнитися або вони самі вирішували звільнитися, коли керівництво станції знімало їх програми з ефіру або суттєво переробляло їх. Журналісти особливо беззахисні перед тиском своїх редакторів, оскільки вони одержують більшу частину своєї заробітної плати незаконно і, відповідно, не платять податки з неї. Керівництво станції може уникнути звинувачень у цензурі та інших негативних реакцій суспільства на звільнення видатних праціників, залишаючи журналістів у штаті, але не виплачуючи їм неофіційної плати. Таким чином, у багатьох випадках редактори і журналісти, які більше не бажані на своїх станціях, все-таки залишаються там працювати.

В цих умовах журналісти почувають себе нездатними проводити безсторонні розслідування, аналіз чи репортажі і змушені вдатися до самоцензури або взагалі покинути роботу тележурналіста. Вони також відчувають обмеження вільно висловлюватися про цензуру та брати участь в організації об’єднань чи інших видах діяльності, призначених допомогти журналістам кинути виклик непомірному тиску та цензурі.

<b>Зміни видавничої політики та зростання загрози для журналістів</b>

До літа 2002 року журналісти, ведучі новин і редактори випуску — усі відігравали активну роль у процесі прийняття рішень щодо випуску новин. Журналісти та кореспонденти вивчали матеріали новин і відтак працювати з ведучими над написанням текстів. Потім ведучі новин узгоджували ці тексти з редакторами програм чи головними редакторами. Редактори випуску приймали більшість остаточних рішень стосовно змісту новин і пріоритету окремих повідомлень. Головний редактор відігравав відносно віддалену роль, відповідаючи за визначення загальної редакційної політики станції і надаючи, з цією метою, рекомендації редакторам програм. «На нашій станції продюсер і редактор визначали зміст новин, а головний редактор мав право висловити свою думку, але він не нав’язував її», — зазначив Юрій Ю., редактор з провідної телевізійної мережі153. Знаний діяч у сфері новин з тієї ж самої мережі підтвердив: «[У минулому] в редакційному процесі в тій чи іншій мірі існувала демократія, оскільки виражалися дві чи більше думок, і до них прислуховувалися»154.

Редактори і журналісти повідомили, що система почала зазнавати помітних змін, починаючи з літа 2002 року. Один редактор випуску з провідної станції заявив, що «[у цей період] канали почали відчувати максимальний вплив»155. Головний редактор більше не залишався відповідальним переважно за загальний нагляд і напрямок. Тепер він почав займатися докладним переглядом запропонованого матеріалу новин і визначенням змісту програми, щоб забезпечити виконання вимог темника. Як описав трансформацію процесу один редактор «головний редактор тепер отримує накази, які він відтак перерозподіляє між своїх редакторів»156. Для Павла П., політичного кореспондента, це означало, що «те, що в будь-якій іншій країні називається цензурою, тут називається редакційною політикою»157.

Журналіст з провідної станції описав зміни у редакційному процесі протягом осені 2002 року, коли головні редактори почали категорично відхиляти матеріал, який він та інші журналісти вважали важливим для випуску. Головні редактори, взамін, пропонували свій власний матеріал, чого раніше не було. Це призводило до того, що «повсюдно проводилася постійна переробка матеріалу», оскільки редактори й інші сперечалися, які пункти новин повинні бути представлені158. Павло П. описав свій випадок з головним редактором під час цього періоду посилення прямого контролю. Коли Павло П. висловив своє незадоволення зростанням обмежень на ті новини, які редактори приймають від репортерів, редактор сказав йому: «Якщо вас не влаштовує ця редакційна політика, тоді вам слід писати про квіти»159.

Анатолій A., редактор новин, також повідомив про зміни у нагляді головним редактором за його програмою. Протягом літа, навіть коли посилився зовнішній тиск з боку Адміністрації Президента, Анатолій A. часто нехтував багатьма усними вимогами головного редактора щодо представлення деяких пунктів новин і виключення інших тем. Хоча протягом багатьох тижнів редактор запитував: «Чому ви зігнорували мої вимоги?», Анатолій A. не відчував «ніяких наслідків від його ультиматумів»160. Однак на початку жовтня 2002 року, головний редактор сказав йому:
Канал перебуває під загрозою, а ви ігноруєте мої усні рекомендації. Я не хочу обмежувати вашу свободу, але мене змушують фільтрувати матеріали, які виходять у вашому показі. Мене тепер зобов’язали заздалегідь подавати вам письмові вказівки щодо того, які теми представляти і в якому порядку161.

Коли Анатолій A. відмовився повністю виконувати ці нові письмові вимоги, головний редактор почав погрожувати йому переведенням з посади редактора програми на менш впливову посаду. Ця погроза здавалася йому досить реальною, зважаючи на минулий досвід його колег. Анатолій А. пригадав, що навіть на початку 2001 року, ще до введення темників і посилення цензури, деякі репортери з його станції, які приділяли увагу політичним темам і березневим протестам опозиції 2001 року, потроху були переведені зі своїх посад. Керівництво станції не проводило ці дії грубо. Замість цього журналісти і редактори політичних шоу отримували нові посади з підвищеною платнею, але працювали в інший час дня і над програмами, що менше стосуються політики, такими як ранкові чи розважальні шоу162.

Один редактор відзначив, що редактори диктували нові зміни у форматі програм новин. «В минулому ми могли запросити двох чи трьох гостей з різними поглядами на певну тему, щоб представити різні сторони»163. Тепер, оскільки головний редактор боїться серйозних наслідків, якщо він втратить контроль над змістом дискусій у прямому ефірі, редактори програм та ведучі випусків новин мають труднощі із запрошенням різноманітних гостей для таких шоу або у проведенні таких шоу взагалі. Один журналіст, який працював над важливою вечірньою програмою новин, заявив: «На нашій станції був гаданий список» людей, яких можна запрошувати для шоу і яких не можна164. Аналогічно, для випусків новин журналісти змушені брати інтерв’ю тільки в «тих людей, які дотримуються певного курсу»165. В іншому випадку, як повідомив Євген Є., редактор із провідної студії новин, керівництво станції запропонувало провести соціологічне опитування на політичну тему протягом нібито прямої трансляції. Однак в дійсності програму було записано годиною раніше, і відсоток абонентів, які «підтримають» певну політичну позицію, був визначений наперед166.

У деяких випадках керівники станції «розправлялися» з аналітичними програмами, що представляли критичні дослідження різних політичних перспектив, скасовуючи їх взагалі або вихолощуючи їх до такого рівня, що вони ставали невпізнанними. Іван І. описав поступові перетворення одного інформаційного вечірнього аналітичного шоу, у якому він працював кілька років. Протягом кількох місяців, починаючи з березня 2002 року, посилювалися обмеження щодо того, кого автори шоу могли запросити для політичної дискусії у прямому ефірі, а тексти, що затверджувалися його редакторами, ставали все більш обмеженими. У вересні 2002 року, перебуваючи під значним тиском щодо уникнення показу критичних новин, керівництво станції вирішило переробити шоу таким чином, що у ньому вже не представлявся збалансований політичний аналіз, а також не запрошувалися гості під час прямого ефіру. Іван І. повідомив, що він та його колеги прийняли зміни, проте не змінювали назву шоу, оскільки вони вважали, що «шкода втрачати марку, аудиторію, рекламодавців, все». Проте протягом цих місяців вони відчули, що «значення програми дійшло до нуля»167. Керівництво станції пояснювало зміни тим, що випуск програми за старим сценарієм став занадто дорогим. Іван І. зрозумів, що програма стала надто дорогою не фінансово, а політично. Врешті решт «усі втомилися від щоденних суперечок [про матеріал шоу]. Це були суперечки, нікому не потрібні»168.

Журналісти визнають, що в багатьох випадках редактори та керівники не мають іншого вибору, крім виконання вказівок темників чи інших вимог, поставлених Адміністрацією Президента. Старші редактори не обов’язково впроваджують некоректні повідомлення з своїх власних переконань, а розуміючи, що незгода з директивами наражає на ризик їхню власну роботу, роботу працівників станції та саме існування станції. «Головний редактор у пастці. Він знає, що у нього небагато вибору»169. Оскільки державні органи контролюють ліцензування кожної станції та податкові важелі, виживання станції залежить від того, чи залишається вона у злагоді з органами влади, які можуть спричинити проблеми. Один журналіст сказав Human Rights Watch: «Податкова адміністрація обіцяла не проводити перевірку телестанції, доки ми дотримуватимемося інструкцій та політичних бажань»170.

Журналісти повідомили, що Адміністрація Президента продовжує чинити тиск на редакторів та менеджерів через телефонні дзвінки щодо окремих передач чи журналістів. «Щотижня є скарги… [щодо змісту новин]»,— повідомила одна визначна особа зі станції «A», причетна до новин171. Колишній керівний працівник визначної київської станції Євген Є. сказав Human Rights Watch, що керівництво станції отримувало дзвінки з запитаннями: «Що діється на вашій станції? Ви що, намагаєтеся почати революцію?» Під час зустрічі з керівником Євген Є. запитав, чи були якісь скарги стосовно його репортажів. Керівник відповів: «Мені просто непотрібні дзвінки від президента»172. У ще одному випадку, певна станція отримувала дзвінки з Адміністрації Президента, в яких від редакторів вимагалося звільнити журналіста, котрий нещодавно відкрито говорив та друкував статті про наявність цензури173.

На деяких станціях головні редактори воліють відкрито обговорювати зі старшим персоналом дилеми, що їх створюють темники. Один редактор провідної станції сказав, що «у межах каналу немає секретів; всі у [редакційній] команді обговорюють темники»174. Ще один редактор програми повідомив Human Rights Watch:
У межах кола редакторів станції, усі розуміють, що відбувається насправді, і чому редактор змушений робити те, що він робить. У групі журналістів він дуже відкрито говорить про тиск, який на нього чинять, політичні вимоги, але він не сказав би цього постороннім175.

Старший редактор іншої станції сказав своєму персоналу, що «ми повинні дотримуватися [вказівок], тому що, як не будемо, то повністю втратимо станцію»176. Подібним чином на іншій станції один головний редактор відкрито висловив журналістам станції свої докори сумління за проведення вузької редакційної політики. Він сказав їм: «Я беру на себе всю відповідальність за це. Я найгірший. Я придушую свободу слова… В разі скарг на вас чи вашу роботу, я візьму всю відповідальність»177. Журналіст зі станції «A» відзначив, що його головний редактор доводив, що його прагнення захистити персонал та станцію переконали його приймати участь у самому написанні темників «для того, щоб вони були більш професійними та розумними»178. Журналісти з інших станцій повідомили, що головні редактори не обговорювали з іншими існування темників та тиск, який на них чинять, а просто очікували, що журналісти будуть без запитань дотримуватися редакційної політики179. Редактор з цієї ж станції сказав: «У межах станції недопустимо обговорювати цензуру. Усі бояться втратити роботу»180.

<b>Самоцензура</b>

Перед лицем всезростаючого тиску з боку редакторів стосовно специфічного висвітлення та обмеженого кола новин, журналісти все частіше схиляються до самоцензури, щоб не наражати себе на неприємні розмови з головними редакторами, на негативні реакції посадовців з Адміністрації Президента чи на ризик втратити роботу та загубити кар’єру.
Для більшості тележурналістів залишення станції не є справжнім вирішенням проблеми цензури. Оскільки система темників та тиск Адміністрації Президента пронизує усі загальнодержавні телестанції, умови для свободи журналістів на інших станціях не кращі. Журналісти вважають, що їм нічого не дасть залишення однієї станції та спроба влаштуватися на іншу. Один журналіст, готуючись покинути свою роботу, сказав стосовно цензури: «На усіх каналах все так само»181. Інший редактор сказав Human Rights Watch: «Залишити станцію — значить покинути роботу тележурналіста взагалі, тому що більше немає куди йти. Людина має лише два вибори: працювати у такій системі чи не працювати взагалі»182.

Більшість журналістів вирішують залишитися на своїй станції і або повністю дотримуватися суворої редакційної політики, або шукати шляхи подолання у рамках директив. Для Павла П., політичного кореспондента «краще працювати кожен день та боротися за кожну тему, кожен клаптик матеріалу» ніж взагалі залишити журналізм183. Проте, аби залишитися на роботі, журналісти часто жертвують об’єктивністю та чесністю у своїх репортажах. Провідна особа у сфері новин повідомила Human Rights Watch про своє рішення почати цензурування матеріалу новин, який вона подає своїм редакторам: «Я пишу текст, керівник інформаційного відділу читає його, й виникають постійні суперечки. Зрештою…я поступово почав розуміти, що буде дозволено, і пропонував матеріал згідно з цією лінєю»184. Аналогічно, журналіст зі станції «A» повідомив, що у процесі роботи з головним редактором він скоро почав розуміти «які теми не пройдуть взагалі, а які пройдуть, хоча й з певними обмеженнями»185.

«Кожен журналіст та редактор намагається подолати цензуру у якийсь спосіб», — сказав один ведучий новин186. Щоб зробити це, журналісти змушені подавати новини обережно, постійно пам’ятаючи про можливі наслідки своїх дій. Євген Є., колишній редактор, вважає, що оскільки зараз «журналістське розслідування є небезпечним, рівень аналізу дуже низький»187. Все ж таки журналісти часто йдуть на ризик з матеріалом, котрий вони представляють. Одна важлива особа зі сфери новин повідомила Human Rights Watch:
Я не міг відкрито брехати. …Але в той же час все, про що я міг думати,— це як захистити себе від… негативних реакцій… Я намагався знайти способи представляти обидві сторони питання у такий спосіб, щоб усі були задоволені188.

Кореспондент однієї станції, контрольованої СДПУ(о), відзначив: «Не бажано представляти негативні факти про Кучму, але інколи ми знаходимо моменти для представлення деяких з цих фактів в ефірі»189. Денис Д. сказав Human Rights Watch, що він намагається включити деякі заборонені новини в усну частину своєї передачі, навіть якщо відеоматеріали показують більш догідливу перспективу. Він використовував цей підхід у своїх репортажах про демонстрації 16 вересня: він згадав про участь Ющенка у протестах, хоча редактори заборонили показувати самого Ющенка у відеозйомках190. Аналітики відзначили, що одна телеведуча з іншої станції представляла новини стосовно демонстрацій 16 вересня у такий обережний спосіб, що вона «явно якось намагалася підкреслити ненормальність ситуації, у той же час не викликаючи невдоволення тих, хто пильно наглядав за каналом»191.

Деякі журналісти повідомляли, що їхня самоцензура зросла до такого рівня, що вони воліли взагалі уникати обговорення матеріалу, ніж представляти лише його перекручену версію чи дезінформацію, якої вимагали темники192. Редактори зіткнулися з подібними перешкодами. Один колишній головний редактор на провідній станції висловив своє почуття роздратування цензурою та своїми неодноразовими невдалими спробами переконати керівництво станції включити певні повідомлення до випусків новин. Він сказав Human Rights Watch: «Коли стільки разів програєш, то зрештою перестаєш намагатися перемогти»193. Цей редактор попросив і добився переводу на іншу посаду на тій самій станції, де він не мав би такої відповідальності за впровадження тієї редакційної політики, яку він не підтримував. Він сказав Human Rights Watch, що його прохання про переведення було основане на розумінні того, що «у майбутньому мене будуть змушувати проводити політику інших людей та впроваджувати цензуру» та що на іншій посаді він матиме змогу «проштовхувати певний матеріал»194.

Деякі журналісти, ведучі передач новин та старші редактори дуже неохоче приймали рішення залишити свої станції. Колишній редактор однієї провідної станції, Євген Є., сказав Human Rights Watch, що після його публічних заяв про державну цензуру передач телевізійних новин весною 2002 року, керівництво станції застосувало заходи, щоб вигнати його. Вони відмовили Євгену Є. у доступі до обладнання станції та представили новий редакторський персонал, не повідомивши заздалегідь його та інших старших редакторів. Євген Є. та інші були залишені без робочого місця та підлеглого персоналу. «Нас повільно відсували на периферію, так, що ми б зрештою самі написали заяву про звільнення. Я мріяв про те, щоб мене звільнили — щоб мені не прийшлося звільнятися за власним бажанням», — пригадує він195. У цих обставинах Євген Є. відчув, що він «втратив право працювати за фахом», і звільнився196.

Подібним чином один провідний керівник сказав, що, незаважаючи на багаторічну відданість провідній телевізійній станції, цензура адміністрації зрештою змусила його звільнитися цієї осені. «Моя совість не дозволяє мені далі працювати у таких умовах. Мені було соромно мати щось спільне з тією практикою, тим матеріалом»,— сказав він197. Подібно до цього, Іван І. вирішив залишити свою станцію, коли програму, над якою він працював, було перероблено, а обіцяного ток-шоу, яке мало її замінити, так і не було створено. «Це був глухий кут, з якого я мав знайти вихід, — сказав він Human Rights Watch.— І єдиним виходом було звільнитися»198. Проте, коли він спробував звільнитися на офіційних підставах «за загальною згодою» між ним та керівництвом, керівництво станції відмовилося, вважаючи таке твердження спірним, і вимагало, щоб Іван І. звільнився «за власним бажанням»199» Ситуація зайшла в мертву точку: Іван І. залишався на роботі на станції, але більше не працював, отримуючи лише жалюгідну офіційну зарплату, а не зарплату, яку він отримував раніше. Він вважає, що, як тільки він залишить станцію, його занесуть до «чорного списку». Інший журналіст підтвердив, що інколи журналістів заносять до «чорного списку», як тільки вони звільняться зі своєї станції200.

<b>Обмеження діяльності поза телевізійними повідомленнями</b>

На додаток до обмежень, які журналісти терплять на свої станціях, вони ще й відчувають тиск щодо обмеження своєї діяльності поза своїми станціями. Журналісти почали організовувати профспілку та страйковий комітет восени 2002 року у відповідь на зростання цензури та незахищеності, яку вони відчували на своїх робочих місцях. Проте багато журналістів повідомили, що приймаючи участь у такій діяльності, вони відчували, що ризикують втратити роботу. Один колишній редактор сказав Human Rights Watch: «Наш канал не дозволить журналістам проводити відкриті демонстрації»201. Головний редактор станції описав своїм журналістам поточну ситуацію як «чорні дні» та благав своїх працівників: «Давайте просто переживемо це разом, і в кінці кінців нам усім буде добре»202. Журналісти з іншої станції повідомили, що за те, що працівників не звільняють, керівництво вимагає, щоб, коли виникнуть конфлікти чи проблеми, працівники «намагалися вирішувати їх самостійно, у своєму колі», а не йшли на страйк чи давали інтерв’ю203. Керівництво просило журналістів та редакторів: «Спробуйте менше протестувати, і давайте просто витримаємо цей неспокійний період кілька років»204. Коли деякі з журналістів станції висловили вищому керівництву скарги на цензуру, вони отримали у відповідь наступний відгук:
Ви намагаєтеся викликати скандал. Ви зробите неможливим життя інших [сотень] людей, які тут працюють і не мають справи з цензурою, як технічні та адміністративні працівники. Ви ставите канал під загрозу і ви будете відповідати за [сотні] інших людей, які теж втратять свою роботу205.

Подібним чином, на іншому загальнодержавному каналі один журналіст сказав: «Нам сказали думати про канал: „Якщо ви підете, якщо ви протестуватимете — ви загрожуєте цілому каналу“206».

Юрій Ю. повідомив, що, крім роботи на провідній телевізійній станції, він багато років писав статті як для незалежної газети, так і для газет, власниками і керівниками яких були люди, близькі до Президента Кучми. Юрій Ю. вважав, що пишучи для газет, які дотримуються різних політичних курсів, він уникне обмежень у своїх власних репортажах притримуватися певної політичної чи редакційної лінії. Крім того, він вважав, що його матеріал досягне набагато ширшої читацької аудиторії, ніж коли він обмежиться лише однією публікацією. Проте в середині вересня, після того, як Юрій Ю. публічно висловився проти цензури та написав статті, що звинувачували владу у маніпулюванні телевізійною журналістикою за допомогою темників, газета відмовилася прийняти його матеріал. Крім того, Юрій Ю. повідомив, що головний редактор телевізійної станції отримував телефонні дзвінки з вимогами звільнити його за його велемовство та публікацію статей, що критикують Адміністрацію Президента. Юрій Ю. вважає, що станція не звільнила його через побоювання, що таке звільнення спричинило б ще більший та ще поширеніший конфлікт207.

Іван І. також повідомив про проблеми, які він мав на своїй станції коли почав співпрацювати з іншими над вирішенням питань цензури, з якою вони всі стикалися. Він приймав активну участь у формуванні спілки журналістів та страйкового комітету. Керівництво станції поставило перед ним ультиматум: «Ваша громадська діяльність неприйнятна для нашої станції. Ви або працюйте на станції, або у ваших громадських організаціях»208. Побоюючись подібних наслідків, дуже мало працівників телевізійних новин приєднались к тим більш як трьомстам журналістів, які підписали публічний маніфест проти цензури. Один журналіст, з яким Human Rights Watch провела інтерв’ю, котрий все-таки підписав маніфест, повідомив, що його редактори рекомендували йому не відвідувати певних мітингів, що проводяться організацією журналістів209.

<b>VI. РЕКОМЕНДАЦІЇ</b>

Незважаючи на численні вимоги та пропозиції міжнародного співтовариства для України, український уряд не прийняв достатніх заходів для втілення законів, які забороняють цензуру, захищають журналістів і гарантують свободу слова. У світлі цих обставин, Human Rights Watch надає наступні рекомендації:

<b>Українському урядові</b>

Припинити поширення темників чи будь-якої іншої форми примусових письмових чи усних інструкцій з боку Адміністрації Президента до всіх ЗМІ;

Ґарантувати, що цензура урядової влади чи приватних осіб у будь-якій формі не продовжиться — через впровадження в життя існуючих законів і зобов’язань, які забороняють цензуру;

Ґарантувати дотримання зобов’язань щодо свободи слова, відповідно до Європейської конвенції про права людини та Міжнародної угоди про громадські та політичні права;
Проводити негайні і повні розслідування діяльності урядових посадових осіб та інших, причетних до цензури, або інших зловживань проти членів ЗМІ і винних притягати до відповідальності;

Розглянути можливість прийняття законів, що гарантувати б реалістичну мінімальну заробітну плату для журналістів і регулюючу структуру для забезпечення юридичного захисту тих журналістів, які зіштовхуються з покараннями у формі знижень зарплати, пониження в посаді та звільнення;

Розглянути можливість перегляду положень поточного закону про наклеп і застосовувати його з метою реформи, яка повністю захистить ЗМІ і збереже їх різноманітність. Такий перегляд закону повинен врахувати такі заходи, як визначення розумної максимальної суми позову за наклеп і надання журналістам більшої свободи дій у вираженні критичних поглядів чи помилок у точності повідомлень про осіб та питання, що становлять суспільний інтерес — такі, як діяльність посадових осіб;
Внести поправку до статті 5 Закону про Національну раду з питань телебачення і радіомовлення, щоб гарантувати прозорість у призначенні та звільненні, використання об’єктивних критеріїв при прийнятті рішення про ліцензування і безумовну незалежність ради;

Дозволити публікацію поки що конфіденційного звіту Ради Європи про стан свободи слова в Україні, який цитується в рішенні Комітету Міністрів CM/Del/Act(2002)820 від 22 січня 2003 року, щоб дати ефективну оцінку впровадження рекомендацій, які там містилися.

Надіслати запрошення для приїзду із місією в Україну Спеціального доповідача по сприянню і захисту прав свободи думки і слова, з Комісії по правах людини при Організації Об’єднаних Націй, для вивчення свободи ЗМІ і допомогти Спеціальному доповідачеві здійснити своє доручення у цій місії.

<b>Раді Європи</b>

Рішуче відповідати через усі можливі засоби і механізми на невдачі української влади впровадити рекомендації стосовно свободи ЗМІ згідно Рекомендації Комітету Міністрів 1497(2001) про свободу слова і функціонування парламентської демократії в Україні. Механізми, доступні для розгляду, включають процедуру нагляду Парламентською Асамблеєю за дотриманням зобов’язань і приписів державами-членами так само, як і механізми Комітету Міністрів та Генерального секретаря;

Посилити тиск на український уряд, щоб виправити порушення свобод ЗМІ, через усі доступні механізми Ради Європи;

Продовжувати допомагати українській владі з ініціативами, викладеними в «Плані дій
відносно ЗМІ в Україні» і розпочатими у 2001–2002 роках. Секретаріат розробив План дій, щоб допомогти українській владі у встановленні регулюючої структури для ЗМІ та щоб підтримувати існування вільних, незалежних і плюралістичних ЗМІ. Визнаючи План дій і його програми важливими і корисними, Раді Європи слід:
розширити План дій на термін після 2002 року і доповнити план, включивши програми, які відповідають рекомендаціям, викладеним у грудні 2002 року в звіті Парламентської Асамблеї про свободу слова в ЗМІ в Європі;

Оцінити вплив програм та ініціатив, прийнятих у зв’язку з Планом дій протягом 2001–2002 років;

Збільшити допомогу українській владі у розробці та ефективному впровадженні законодавства, щоб усунути неофіційну політичну цензуру;

Збільшити допомогу українській владі у розробці та ефективному впровадженні законодавства, щоб захистити засоби масової інформації, редакторів і журналістів від фізичного, економічного і юридичного переслідування і репресалій.

<b>Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ)</b>

Представник ОБСЄ зі свободи ЗМІ мусить продовжити роботу і ґарантувати адекватне виконання рекомендацій для України, які включені до його звіту про Україну 2000 року;
Координатор проекту ОБСЄ в Україні повинен продовжувати сприяти семінарам з проблем, пов’язаних зі свободою ЗМІ, і залучити українську владу до структурованого діалогу щодо викорінення постійних зловживань, пов’язаних зі свободою слова.

<b>Європейському Союзові (ЄС)</b>

Створювати умови для поглиблення стосунків ЄС — Україна у межах Угоди про партнерство і співробітництво щодо помітного поступу України в забезпеченні свободи слова. ЄС мусить наполягти на тривалих та ефективних заходах для запобігання та покарання цензури, для викорінення довільних адміністративних та судових дій проти телевізійних станцій та інших ЗМІ і припиненні переслідування і насильсива проти журналістів.

<b>Організації Об’єднаних Націй (ООН)</b>

Дати відповідь на невдачі України втілити рекомендації, пов’язані зі свободою ЗМІ, що були видані Комітетом ООН з прав людини у 2001 році у відповідь на п’ятий періодичний звіт України;

Спеціальний Доповідач ООН по сприянню і захисту прав свободи думки і слова, мусить просити запрошення від української влади провести першу місію в Україні по дослідженню свободи ЗМІ.

<b>Організації Північноатлантичного договору (НАТО)</b>

Підкреслити, що дотримання свободи слова є основним компонентом політичних реформ, необхідних Україні для досягнення її мети — глибшої євроатлантичної інтеграції згідно з Планом дій Україна — НАТО.

<b>Міжнародним фінансовим установам</b>

Всесвітній банк, Міжнародний валютний фонд і Європейський банк реконструкції та розвитку повинні зробити повагу до свободи ЗМІ елементом своїх стратегій допомоги країнам. Підтримка свободи і незалежності ЗМІ повинна також стати невід’ємною частиною зусиль по викоріненню корупції в Україні.

<b>ДОДАТКИ: ЗРАЗКИ ТЕМНИКІВ</b>

Пресс-релиз
13.09.02 г.
17.00
Внимание!
Просьба в сегодняшних вечерних выпусках новостей выдержать следуюший порядок освещения событий дня:
1. Начать выпуски с сообщения о том, что в данный момент проходит концерт-реквием памяти жертв трагедии 11 сентября 2001 года. На мероприятии присутствует Президент Л.Кучма.
2. Состоялась интернет-конференция Президента Л.Кучмы. Комментарий. На интернет-конференции Президент сделал ряд важных заявлений. Их основные тезисы:
Л.Кучма оставит президентский пост в 2004г;
Л.Кучма убежден, что Украине, а также всему миру, диктатура не нужна;
Л.Кучма считает, что власть готова к диалогу с общественностью, но к этому не готово общество. "Открытость власти - это дорога сдвусторонним движением".
3. Развитие ситуации вокруг планируемых акций 16 сентября.
А) вечером. 12 сентября Шевченковский местный суд Киева запретил проведение акции, запланированной БЮТ, СПУ и КПУ ка 16 сентября, в центре столицы. Решение окончательное и обжалованию не подлежит. Комментарий. В соответствии с решением суда, участники акций 16 сентября не могут собраться в центре Киева. Очевидно, местом проведения акций КПУ, БЮТ, СПУ, в соответствии с решением киевских властей, станет автодром «Чайка» на окраине Киева. Сторонники Президента проведут митинги на проспекте Глушкова. Что касается "Чайки", то на ней не раз проводились массовые мероприятия. Самое известное из них торжественное богослужение Папы Римского Иоанна Павла II в 2001г. Оно прошло организованно и без эксцессов.
NВ. Просьба использовать архивные видеоматериалы богослужения. Картинка: милиция, скорая помощь, биотуалеты. Указывать количество участников обоих мероприятий.
Б) 13 сентября областные советы Донецкой, Харьковской Тернопольской областей на внеочередных заседаниях принят обращения по поводу акции 16 сентября.
Комментарий. Событие важное и актуальное.
NB. Тексты обращений будут розданы в ближайшее время.
B) Президиум Совета Федерации профессионалых союзов Украины на своем заседании принял постановление в котором считает нецелесообразной поддержку акций 16 сентября и не рекомендует председателю ФПУ принимать участие «в этой и других политических акциях» (см. приложение).
Комментарий. Событие важное и актуальное.

NB. Просьба при цитировании текста постановления подчеркнуть, что оно подписано председателем ФПУ А.Стояном, и показать при этом его портрет или видеоряд.
Г) Львовский областной комитет КПУ заявил, что не будет принимать участия, в акциях 16 сентября в связи с провокационными заявлениями ряда националистически настроенных народных депутатов. Комментарий. Событие актуальное.
Д) Глава Администрации Президента В.Медведчук выступил с комментарием по поводу событий 16 сентября.
Комментарий. Событие важное и актуальное.
NB. Просьба цитировать текст в полном объеме.
4. ГНАУ прокомментировала факт задержания помощника народного депутата А.Турчинова (БЮТ) с крупной суммой наличных денег.
Комментарий. Событие острое и актуальное.
NB. Дополнительно будет роздан видеоряд задержания помощника депутата. Просьба широко осветить.
5. 11 - 13 сентября Генеральный прокурор Украины С. Пискун пребывал в Страсбурге с официальным визитом по приглашению Генерального секретаря Совета Европы В.Швиммера, С, Пискун встретился с руководителями СЕ, ПАСЕ, «Венецианской комиссии», выступил на заседании Бюро Комитета Министров (см, приложение).
Комментарий. Событие важное и актуальное.
6. Во Львовской области предотвращен взрыв на шахте. Начальник областного УВД провел пресс-конференцию.
Комментарий. Событие важное и актуальное. По информации Львовского УВД, никакой связи между инцидентом я акциями 16 сентября не имеется.
NB. Дополнительно будет роздан видеоряд с комментариями представителей правоохранительных органов Львовской области. Просьба широко осветить.
7. 13 сентября в г. Ужгород (Закарпатская область) состоялось выездное заседание коллегии МинЧС с участием министра В.Дурдинца и народного депутата В.Ризака по вопросам ликвидации последствий паводка.
Комментарий. Для сведения редакций.
8. Депутат Ю.Кармазин заявил, что к нему поступила информация по поводу местонахождения головы Г.Гонгадзе.
Комментарий. Отсутствует.

<b>Подяки</b>
Цей звіт базується на дослідженні, проведеному в Україні у жовтні 2002 року Джейн Б’юкенен, дослідником Європейського та Центральноазіатського відділу Human Rights Watch, та Дідериком Ломаном, старшим дослідником по Європі та Центральній Азії. Звіт написаний Джейн Б’юкенен. Відредагований Рейчел Денбер, заступником директора Європейського та Центральноазіатського відділу, Джозефом Сондерсом, заступником директора програми, і Дайною ПоКемпнер, генеральним радником. Вероніка Лейла Сенте Ґольдстон, директор по захисту з Європейського та Центральноазіатського відділу Human Rights Watch, також редагувала цей звіт. Безцінну допомогу надала Леслі Сміт, працівник Європейського та Центральноазіатського відділу, та Яна Чернова, Лідіч Ничук і Марія Соневицька, стажери Європейського та Центральноазіатського відділу.
Human Rights Watch також висловлює подяку нашим українським колегам, без яких ми не змогли б провести дослідження для цього звіту.

<b>Human Rights Watch Європейський та Центральноазіатський відділ</b>
Human Rights Watch віддає себе захисту прав людини в усьому світі.

Ми разом із жертвами та активістами стоїмо за те, щоб віддавати правосуддю винних, запобігати дискримінації, підтримувати політичну свободу і захищати людей від негуманного поводження у воєнний час.

Ми досліджуємо і виявляємо порушення прав людини і притягуємо винних до відповідальності.

Ми закликаємо уряди та можновладців припинити зловживання і поважати міжнародні закони про права людини.

Ми залучаємо громадськість і міжнародне співтовариство для підтримки прав людини для всіх.

Наш персонал складається з Кеннета Рота, виконавчого директора; Мішель Александер, директора з розвитку; Рорі Манґовена, директора по захисту; Керол Боґерт, директора по комунікаціях; Джона Т. Гріна, директора по операціях, Барбари Ґульєльмо, фінансового директора; Лотте Ляйхт, директора Брюссельського бюро; Патріка Мінгеса, директора по публікаціях; Марії Піньятаро Нільсен, директора з людських ресурсів; Іена Левіна, програмового директора; Уайлдера Тейлера, юридичного та політичного директора; і Йоанни Вешлер, представника в Організації Об’єднаних Націй. Джонатан Фантон — голова правління. Роберт Л. Бернстайн — голова-засновник.

Європейський та Центральноазіатський відділ було створено в 1978 році, щоб наглядати та сприяти внутрішньому і міжнародному виконанню Гельсинскої угоди 1975 року щодо дотримання прав людини. Цей відділ співпрацює з Міжнародною Гельсинською федерацією з питань прав людини, що знаходиться у Відні, Австрія. Елізабет Андерсен — виконавчий директор; Рейчел Денбер — заступник директора; Вероніка Лейла Сенте Ґольдстон — директор по захисту; Александер Андерсон, Матільда Боґнер, Джейн Б’юкенен, Джулія Гол, Богдан Іванисевич, Дідерик Ломан, Даріян Павлі, Акейшія Шілдз і Джонатан Саґден — дослідники; Анна Найштат — директор московського бюро; Олександр Петров — заступник директора московського бюро; Жюлі Шадбурн, Деметра Касіміс і Мері Страдерс — консультанти; Людмила Бєлова, Гіоргі Ґоґія, Емілі Летс, Доріт Радзін, Леслі Сміт і Уле Естейн Сольванґ — працівники. Пітер Оснос — голова консультативного комітету, а Еліс Генкін — віце-голова.

Адреса вебсайту: http://www.hrw.org

Адреса Lіstserv: щоб підписатися на бюлетень, надішліть лист електронною поштою на адресу: hrw-news-subscrіbe@іgc.topіca.com з повідомленням "subscribe hrw-news" (рядок з темою не заповнюйте).


1 Стаття 10(1) Конвенції захисту прав людини та основних свобод зазначає: «1. Кожна людина має право на свободу самовираження. Це право включає свободу дотримуватися своєї думки, отримувати та поширювати інформацію та ідеї без втручання з боку державних органів та незалежно від кордонів. Ця стаття не забороняє державам запроваджувати ліцензування радіомовних, телевізійних чи кінематографічних установ». Стаття 19 Міжнародної Угоди про цивільні та політичні права зазначає: «1. Кожна людина має право дотримуватися своєї думки безперешкодно. 2. Кожна людина має право на свободу самовираження; це право включає свободу пошуку, отримання та використання інформації та різних ідей незалежно від кордонів, в усному, письмовому чи друкованому виглядах, у вигляді мистецтва, або через будь-які інші засоби на її вибір».

2Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.

3Central Election Commission of Ukraine, “Unified All-State Single-Mandate Election Constituency: Elections Result,” 14 листопада 1999 р. [Інтернет], http://195.230.157.53/pls/vp1/webproc0e (станом на 19 листопада 2002 р.).

4На відміну від усіх інших країн колишнього Радянського Союзу, Україна не повідомляла жодного року про ріст між 1992 і 1999. ВВП з 1989 до 1998 року зменшився приблизно на 53 відсотки. Приватизація й дерегуляція проходили дуже повільно. Anders Aslund, “Problems with Economic Transformation in Ukraine,” paper presented at the Fifth Dubrovnik Conference on Transition Economies, June 23–25,1999 [Інтернет], http://www.ceіp.org/fіles/publіcatіons/webnote10.asp (станом на 20 грудня 2002 р.).

5Доповнення дали б президенту можливість збільшити свої повноваження для розпуску парламенту; зменшили б кількість депутатів з 450 до 300; скасували б депутатський імунітет та створили б другу палату в парламенті. Президент мав би повноваження призначати членів другої палати, яка мала б представити інтереси регіонів України. Українські групи з прав людини і Парламентська асамблея Ради Європи вважали пропозицію Кучми загрозою для панування закону та безсумнівно спрямованою на руйнацію рівноваги сил, що зазначена в конституції. International Helsinki Federation for Human Rights, “Ukraine Referendum Threatens Rule of Law: Process Resembles That in Belarus,” March 15, 2000 [Інтернет], http://www.іhf-hr.org/appeals/000315.htm (станом на 11 грудня 2002 р.), і рішення Парламентської асамблеї Ради Європи 1451 (2000 р.), “Reform of the Institutions of Ukraine,” April 4, 2000 (10е засідання) [Інтернет], http://assembly.coe.іnt/Documents/AdoptedText/ta00/EREC1451.htm (станом на 14 вересня 2002 р.).

6Для повного огляду плівки див. «Українську правду», http://www.pravda.com.ua/archive/?1109tapesnew.

7Валовий внутрішній продукт України на душу складав у 2000 році US $690. The World Bank Group, “Ukraine Data Profile,” [Інтернет], квітень 2002 р., http://devdata.worldbank.org/external/CPProfіle.asp?SelectedCountry=UKR&CCODE=UKR&CNAME=Ukraіne&PTYPE=CP (станом на 18 грудня 2002 р.). Офіційне безробіття у 2001 році становило 4,3 відсотки, але Міжнародна організація праці зафіксувала реальний рівень як 23,8 відсотки, що включає приховане безробіття, відоме як «адміністративна відпустка». International Labour Organisation, “Ukraine: A Land of Economic Instability,” [Інтернет] липень 2001 р., http://www.іlo.org/publіc/englіsh/protectіon/ses/іnfo/database/ukraіne.htm (станом на 20 грудня 2002 р.). У списку рівня корупції Transparency International, Україна займала 87 місце з 90 країн, разом з Азербайджаном, і була менш корумпованою лише за Югославію та Ніґерію. Transparency International “2000 Corruption Perceptions Index,” без дати [Інтернет], http://www.gwdg.de/~uwvw/ (станом на 20 грудня 2002 р.).

8 “Constitutional Watch: Ukraine,” East European Constitutional Review, vol. 10, no. 1 (Winter 2001), [Інтернет] http://www.law.nyu.edu/eecr/vol10num1/constіtutіonwatch/ukraіne.html (станом на 18 листопада 2002 р).

9Справа проти Тимошенко не перша, до якої причетні Об’єднані енергетичні системи України (ОЕСУ). У 1997 році Кучма звільнив свого колишнього протеже, прем’єр-міністра Павла Лазаренка, чиї статки пов’язані з ОЕСУ. Генеральний прокурор порушив кримінальну справу проти Лазаренка за обвинуваченням у розтраті та наданні ОЕСУ незаконних політичних пільг. На парламентських виборах 1998 року більшість поширених тоді порушень вважалася пов’язаною з тогочасним суперництвом між Лазаренком та Кучмою, включаючи п’ять вибухів бомб в офісі опозиційної газети Лазаренка «Всеукраинские Ведомости». “Constitutional Watch: Ukraine,” East European Constitutional Review, vol. 7, no. 2 (Spring 1998) [Інтернет], http://www.law.nyu.edu/eecr/vol7num2/constitutionwatch/ukraine.html (станом на 20 грудня 2002 року). Лазаренко втік до Сполучених Штатів у 1999 році і перебуває зараз у тюремному ув’язненні в США, очікуючи суду по звинуваченню у відмиванні грошей та інших злочинах. “Lazarenko’s Attorney to Defend his Deputy Immunity in Ukrainian Court,” 21 травня 2002 р., Kyiv Post [Інтернет], http://www.kyivpost.com/nation/10743/ (станом на 20 грудня 2002 р.).

10Реформи Тимошенко були розроблені, щоб збільшити прозорість в енергетичному секторі. Вони приборкали широко розповсюджену практику закупівель газу та електроенергії й оплату через бартер товарами замість готівкових платежів. Ackold Krushelnycky, “Ukraine: Political Tensions On the Rise,” RFE/RL Newsline, 15 лютого 2002 р. [Інтернет], http://www.rferl.org/nca/features/2001/02/15022001112844.asp (станом на 12 грудня 2002 р.).

11Taras Kuzio, “Russian President Gives Ukrainian Counterpart a Helping Hand Against the Opposition,” RFE/RL Newsline, 15 серпня 2002 р. [в режимі он-лайн], http://www.rferl.org/newslіne/2002/08/150802.asp (станом на 11 грудня 2002 р.). СДПУ(о) — одна з декількох пропрезидентських політичних партій, сформованих в останні роки головними фінансово-промисловими групами для підтримки ціх груп та їх політичних інтересів. Ці групи також закупили численні засоби масової інформації.

12“Constitutional Watch: Ukraine,” East European Constitutional Review, vol. 10, nos. 2/3 (Spring/summer 2001) [Інтернет], http://www.law.nyu.edu/eecr/vol10num2_3/constіtutіonwatch/ukraіne.htr (станом на 18 листопада 2002 р.), та “Hopes Depart, Worries Return,” The Economist, May 3, 2001 [Інтернет], http://www.economіst.com/dіsplayStory.cfm?Story_ІD=613466(станом на 4 вересня 2002 р.).

13Див.: “Hopes Depart, Worries Return”. Після майже десятиліття від’ємних показників росту Україна у 2000 році зробила запис реального росту валового внутрішнього продукту на 5,8 відсотків. World Bank, “Ukraine at a Glance,” 23 вересня 2002 р. [Інтернет], http://www.worldbank.org/data/countrydata/aag/ukr_aag.pdf (станом на 11 грудня 2002 р.).

14Для повного аналізу виборів див.: Organisation for Security and Co-operation in Europe (OSCE), “Ukraine: Parliamentary Elections 31 March 2002: Final Report,” 27 травня 2002 р. [Інтернет], http://www.osce.org/odіhr/documents/reports/electіon_reports/ua/ua_pe_march2002_efr.php3 (станом на 12 вересня 2002 р.).

15Центральна виборча комісія України, «Вибори народних депутатів України: вибори 31 березня 2002 р.» [Інтернет] http://195.230.157.53/pls/vd2002/webproc0v (станом на 6 лютого 2003 р.).

16 Місця в парламенті було розподілено наступним чином: «За єдину Україну» — 182 місця, «Наша Україна» — 117 місць, Комуністична партія України — 66 місць, Соціалістична партія України — 24 місця, Блок Юлії Тимошенко — 22 місця і 39 місць — позапартійним депутатам. “Stumbling Along,” The Economist, April 4, 2002 [в режимі он-лайн], http://www.economіst.com/dіsplayStory.cfm?Story_ІD=1073582 (станом на 4 вересня 2002 р.). Див. також: Taras Kuzio, “Loser Takes All: Ukrainian President Coopts Parliament,” RFE/RL Newsline, vol. 6, no. 100, Part І, 30 травня 2002 р. [в режимі он-лайн], http://www.rferl.org/newslіne/2002/05/300502.asp (станом на 9 вересня 2002 р.). Блок «За єдину Україну» складався з п’яти партій: Робоча Україна, Партія регіонів, Народна демократична партія, Аграрна партія та Партія промисловців і підприємців; його очолював тодішній глава Президентської Адміністрації Володимир Литвин.

17Між березневими і грудневими виборами 2002 року фракція «Наша Україна» втратила вісімнадцять депутатів, зменшивши кількість місць від 120 до 102. Peter Byrne, “Majority Rules,” Kyiv Post, 19 грудня 2002 року [Інтернет], http://kpnews.com/natіon/12499/ (станом на 1січня 2003 р.).

18Тарас Кузьо, «Тактика Президента» Украинская правда, 7 вересня 2002 року [Інтернет], http://www.pravda.com/ua/en/?2096-1-new (станом на 9 вересня 2002 р.). З 1998 року опозиційні партії робили численні невдалі спроби примусити парламент голосувати за імпічмент Президента Кучми. Наприклад, у 1998 році опозиційні партії успішно винесли на порядок денний розгляд імпічменту, але голосування так і не відбулося. “Constitutional Watch: Ukraine,” East Europian Constitutional Review, vol. 7, no. 1 (Winter 1998) [Інтернет], http://www.law.nyu.edu/eecr/vol7num1/constіtutіonwatch/ukraіne.html (станом на 31 грудня 2002 р.).

У червні 2002 року Блок Юлії Тимошенко запропонував винести на розгляд питання про імпічмент, але ця пропозиція не набрала достатньої кількості голосів, щоб бути розглянутою. “Constitutional Watch: Ukraine,” East Europian Constitutional Review, vol. 11, no. 3 (Summer 1998) [Інтернет], http://www.law.nyu.edu/eecr/vol11num3/constіtutіonwatch/ukraіne.html (станом на 31 грудня 2002 р.). Пропозицію було знову висунуто у вересні 2002 року. “Parliament Reluctant to Impeach Kuchma,” Forum [Інтернет] http://eng.forua.com/news/2002/09/12/193738.html (станом на 31 грудня 2002 р.)

19Анатолий Гриценко, «Усталость металла», Зеркало недели [Дзеркало тижня], № 37 (412) (28 вересня 2002 року) [Інтернет], http://www.zerkalo-nedeli.com/іe/show/412/36249/ (станом на 22 листопада 2002 р.).

20Навіть після його усунення з посади прем’єр-міністра, Ющенко та його фракція «Наша Україна» залишалися лише помірковано опозиційними до Кучми й шукали компромісних рішень щодо формування парламентської більшості. Однак його відносини з іншими опозиційними партіями стали набагато більше визначеними наприкінці 2002 року, починаючи з вересневих протестів і досягнувши кульмінації на грудневій перемозі Кучми на виборах (див. примітку 23), після чого Ющенко закликав до повторних виборів і загального страйку. Peter Byrne, “Majority Rules”.

21В день протестів демонстранти зігнорували постанову суду.

22Детальніше про дії влади, пов’язані з протестами, див. Taras Kuzio, “Ukraine Returns to SovietEra Tactics to Subdue Opposition,” RFE/RL (Un)Civil Societies, vol. 3, no. 38 (Se[tember 18, 2002) [Інтернет], http://www.rferl.org/ucs/2002/09/38-180902.html (станом на 18 вересня 2002 р.), і Evgenia Musuri, “Government Employs Religion, Media in Effort to Foil Rallies,” Kyiv Post, September 19, 2002 [Інтернет], http://www.kpnews.com/maіn/11852 (станом на 20 вересня 2002 р.).

23Янукович — член Партії регіонів України, яка створена Донецькою промислово-фінансовою групою. 19 грудня 2002 року Сергій Тигіпко, член «Трудової України», партії, створеної Дніпропетровською промислово-фінансовою групою, був обраний на посаду голови Національного банку України шляхом таємного голосування пропрезидентських партій у Верховній Раді. Подібним чином двома днями раніше шляхом таємного голосування ті ж самі депутати голосували за перерозподіл всіх посад голів комітетів Верховної Ради на користь пропрезидентських фракцій. З цими призначеннями й змінами пропрезидентські олігархічні партії отримали контроль над головними державними установами: Адміністрацією Президента (київська СДПУ(о)), Парламентом (донецька Партія регіонів) і Національним банком (дніпропетровська «Трудова Україна»). Peter Byrne, “Majority Rules”, і Taras Kuzio, “Ukrainian President Orchestrates Oligarchic Takeover,” RFE/RL Newsline, vol. 6, no. 233, Part ІІ, 13 грудня 2002 р.

24Сполучені Штати відклали надання допомоги у розмірі 54 мільйонів доларів за програмою Freedom Support Act (Акт у підтримку свободи). Ці кошти мали спрямовуватися до центральних органів влади для допомоги проведення адміністративної й правової реформ і становили 35 відсотків загальної суми допомоги за програмою FSA, асигнованої для України у 2002 фіскальному році. U. S. Department of State, “U. S. Suspends Some Aid to Ukraine over Kolchuga Sale to Iraq: Excerpt from September 24 State Department Press Briefing” September 25, 2002 [Інтернет] http://usіnfo.state.gov/regіonal/nea/іraq/text/0925usukr.htm (станом на 6 лютого 2003 р.).

25Василенко стверджує, що рекомендація по його усуненню не є обґрунтованою, оскільки конституція не забороняє порушення карного розслідування проти Президента України. “Judge Vasylenko Regards As Political Reprisals of Recommendation of Supreme Council of Justice on His Dismissal,” Ukrainian News Agency, 6 лютого 2003 р. [Інтернет] http://www.ukranews.com/cgі-bіn/openartіcle.pl?lang=eng&іd=313278 (станом на 6 лютого 2003 р.).

26Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення, «Аналіз телебачення і радіомовлення в Україні», [Інтернет], http://www.nradatvr.kіev.ua/return3.htm (станом на 19 грудня 2002 р.).

27Nathalia Gabor, Zoya Skoropadenko, “The Ukrainian Media Landscape,” European Journalism Center, October 2002 [Інтернет], http://www.ejc.nl/jr/emland/ukraine.html (станом на 13 грудня 2002 р.), і Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення.

28Див. нижче «Обмеження свободи слова».

29 Reporters Without Borders, “Press Freedom Index,” October 2002 [Інтернет], http://www.rsf.fr/article.php3?id_article=4118 (станом на 16 грудня 2002 р.).

30Committee to Protect Journalists, “CPJ Names Ten Enemies of the Press on World Press Freedom Day,” May 3, 2001 [Інтернет], http://www.cpj.org/enemies/enemies_01.html (станом на 19 листопада 2002 р.).

31Національна рада з питань телебачення та радіомовлення є одним з найвпливовіших регуляторів на внутрішньому ринку ЗМІ, з огляду на її повноваження надавати чи відкликати ліцензії на трансляцію. Рада складається з восьми членів: чотири призначаються президентом і чотири призначаються парламентом. І президент, і Верховна Рада мають повноваження на звільнення членів. З грудня 1998 року до червня 2000 року Рада залишалася бездіяльною через політичну боротьбу між виконавчою і законодавчою гілками влади. Див.: Katya Gorchinksaya, “Media Licensing Agency to Resume Work,” Kyiv Post, June 15, 2000 [Інтернет], http://www.thepost.kіev.ua/maіn/2872/ (станом на 24 жовтня 2002 р.).

32Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення.

33Nathalia Gabor, Zoya Skoropadenko, “The Ukrainian Media Landscape.”

34The European Institute for the Media, Ukrainian Media Bulletin, January 2002 [Інтернет], http://www.eim.org/ (станом на 15 листопада 2002 р.).

35The European Institute for the Media, Ukrainian Media Bulletin, January 2002.

36У рейтингу найбагатших людей у Центральній і Східній Європі польський щотижневий журнал новин «Wprost» [Відверто] назвав Віктора Пінчука другою найбагатшою людиною в Україні, із загальним власним капіталом U. S. $1.3 мільярди. Пінчук керує Компанією Interpipe й одним з найбільших банків в Україні, а також іншими важливими промисловими холдингами. Peter Byrne and Vitaly Sych, “Three Ukrainians Among Region’s Wealthiest,” Kyiv Post, October 24, 2002 [Інтернет], http://www.kpnews.com/maіn/12104/ (станом на 24 жовтня 2002).

37Nathalia Gabor, Zoya Skoropadenko, “The Ukrainian Media Landscape.”

38«Wprost» визначив Meдведчука третьою найбагатшою людиною в Україні. Окрім великої долі у телебаченні й компаніях ЗМІ, Meдведчук контролює декілька банків та футбольний клуб «Динамо-Kиїв». Peter Byrne and Vitaly Sych, “Three Ukrainians Among Region’s Wealthiest.”

39Katya Gorchinskaya, “Business Elite Eye Media Property,” Kyiv Post, June 16, 2000 [Інтернет], http://www/kpnews.com/diplaypr.php?arid=289 (станом на 24 жовтня 2002).

40Nathalia Gabor, Zoya Skoropadenko, “The Ukrainian Media Landscape” та The European Institute for the Media, Ukrainian Media Bulletin, January 2002.

41Nathalia Gabor, Zoya Skoropadenko, “The Ukrainian Media Landscape.”

42AGB, “Ukraine Data: Average Market Share in Prime Time,” October 2002 [Інтернет], http://www.agb.com/public/countries/audiencedata/ukraine_1.htm (станом на 13 грудня 2002 р.).

43Nathalia Gabor, Zoya Skoropadenko, “The Ukrainian Media Landscape.”

44Студія 1+1, «Програма телепередач», 19–25 грудня 2002 р., [Інтернет], http://www.1plus1.net/schedule/ (станом на 19 грудня 2002 р.).

45Телевізійний канал СТБ, «Програма телепередач», 16–22 грудня 2002 р. [Інтернет], http://www.stb.ua/tvcast/ (станом на 19 грудня 2002 р.).

46Новий Канал, «Програма телепередач», 16–22 грудня 2002 р. [Інтернет], http://www.novy.tv/tv/ (станом на 19 грудня 2002 р.)

47Nathalia Gabor, Zoya Skoropadenko, “The Ukrainian Media Landscape.”

48OSCE, “Ukraine: Parliamentary Elections 31 March 2002: Final Report.”

49Nathalia Gabor, Zoya Skoropadenko, “The Ukrainian Media Landscape.”

50Nathalia Gabor, Zoya Skoropadenko, “The Ukrainian Media Landscape.”

51Дослідна компанія «Мета», цит. за European Institute for the Media, Ukrainian Media Bulletin, November 2001 [Інтернет], http://www.eіm.org/ (станом на 15 листопада 2002 р.).

52Yuri Onisimov, “Association for Progressive Communications European Internet Rights Project Country Report: Ukraine,” 2001 [Інтернет], http://www.apc.org/english/rights/europe/c_rpt/ukraine.html (станом на 16 грудня 2002 р.).

53Nathalia Gabor, Zoya Skoropadenko, “The Ukrainian Media Landscape.”

54Yuri Onisimov, “Association for Progressive Communications European Internet Rights Project Country Report: Ukraine.”

55«Репортери без кордонів» зафіксували два вбивства, два ув’язнення, вісімнадцять нападів і двадцять сім інших випадків тиску та залякування журналістів в Україні протягом 2001 року. Reporters without borders, “Ukraine — Annual Report,” 2001 [Інтернет], http://www.rsf.fr/artіcle.php3?іd_artіcle=1785 (станом на 9 вересня 2002 р.).

56Згідно з даними представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ, «високі суми позовів за нанесення моральних збитків через наклеп стали одним зі способів, що ведуть ЗМІ до банкрутства і сприяють клімату самоцензури». OSCE Office of the Representative on Freedom of the Media, “Current Situation of Media in Ukraine,” March 2000 [Інтернет], http://www.osce.org/fom/documents/reports/country/rep_medіa_ukraіne.pdf (станом на 6 січня 2003 р.), с. 14. В 1998 році «Всеукраинские ведомости» були закриті після постанови суду на користь футбольного клубу «Динамо-Київ», що змусив газету сплатити 1,75 мільйона доларів США за моральні збитки. Також у 1998 міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко подав позов на «Киевские ведомости» по ряду критичних статей щодо його роботи як міністра. Старокиївський районний суд ухвалив сплатити йому 2,5 мільйони доларів за нанесення моральних збитків, що змусило газету тимчасово припинити публікації, аж поки це рішення не було скасовано Верховним Судом. OSCE Office of the Representative on Freedom of the Media, “Current Situation of Media in Ukraine,” с. 10. З 1997 по 1999 р. влада подала понад двадцять карних і цивільних позовів за нанесення моральних збитків через наклеп проти Олега Ляшка, редактора опозиційної газети «Політика», вимагаючи понад 40 мільйонів доларів за нанесені моральні збитки. Перед президентськими виборами 1999 року, у період між березнем і червнем, «Політика» була змушена змінити друкарні сім разів і закриватися чотири рази за тринадцять місяців, після підтримуваного державою позову по звинуваченню у порушенні законів таємниці. United States State Department, “Report on Human Rights Practices: Ukraine,” [Інтернет] http://www.state.gov/g/drl/rls/hrrpt/1999/ (станом на 16 грудня 2002 р.). Ставши головним редактором «Свободи», Ляшко зіштовхнувся з іншими перешкодами з боку влади. Див. “Ukrainian Authorities Crack Down on Svoboda,” Prima News Agency, 3 березня 2002 року [Інтернет], http://www.prіma-news.ru/eng/news/news/2002/3/28/9255.html (станом на 16 грудня 2002 р.). У вересні 2002 року суд вимагав від місцевої газети в Миргороді, «Миргородская правда», заплатити 80 000 доларів колишньому президентському представнику Володимиру Лановому і заморозив рахунки газети і редактора, щоб отримати оплату. У грудні 2002 року газета опозиції «Вечерние вести» має 15 позовів за нанесення моральних збитків через наклеп на загальну суму 15 мільйонів доларів. “Parliament Mulls Media Freedom,” RFE/RL Poland, Belarus, and Ukraine Report, vol. 4, no. 48 (17 грудня 2002 р.).

57 Institute for Mass Information, “Mikola Tomenko: Independence of Ukrainian Media: Fight for Freedom,” без дати [Інтернет], http://en.іmі.org.ua/artіcles/1035293440116/ (станом на 16 грудня 2002 р.).

58Указ Президента «Про додаткові заходи щодо гарантування прозорості і відкритості діяльності державних органів», № 683/2002, 1 серпня 2002 р. Указ пропонує дослідити і підготувати звіт по втіленню Закону України «Про інформацію» та інших нормативно-правових актів. Неурядові організації будуть запрошені взяти участь у дослідженні і підготовці звіту.

59Відповідно до даних Представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ, «приналежні державі ЗМІ існують на державному утриманні, а неурядові ЗМІ контролюються фінансовими-політичними кланами які — залежно від їхньої лояльності до влади — визначають політику публікацій. Саме тому всі ЗМІ в Україні… служать інтересам або влади, або політичних і фінансових кіл, які підтримують їх, а не інтересам читачів чи глядачів». OSCE, “Situation of the Media in Ukraine.” Приклади та аналіз див.: European Institute for Media, “Preliminary Report on Monitoring of Media Coverage during the Parliamentary Elections in Ukraine March 2002,” April 1, 2002 [Інтернет] http://www.eіm.org/Lіbrary.htm (станом на 16 грудня 2002 р.), (Європейський інститут ЗМІ (EIM) — мозковий центр у Дюссельдорфі та Парижі, що досліджує події в європейських ЗМІ та комунікаціях. Крім інших моніторингових звітів, Інститут видає щомісячні бюлетені про українські ЗМІ); International Research and Exchanges Board (ІREX), “Media Sustainability Index — Ukraine,” 2001 [Інтернет], http://www.іrex.org/pubs/msі_2001/ (станом на 10 вересня 2002 р.) (ІREX — неприбуткова американська організація, що спеціалізується на вищій освіті, незалежних ЗМІ, розвитку Інтернету і програмах громадянського суспільства в Сполучених Штатах, Європі, Євразії, на Близькому Сході і в Азії); і Харківська група захисту прав людини, Свобода слова в Україні у 2001 р. (Харків: Харківська група захисту прав людини, 2002).

60 OSCE, “Current Situation of Media in Ukraine,” с. 6–7; ІREX, “Media Sustainability Index — Ukraine.” Про рівні можливості виходу на ринок див. Закон України «Про інформацію», рішення Верховної Ради номер 265812, від 2 жовтня 1992 року; Закон України «Про телебачення і радіомовлення», рішення Верховної Ради № 376012 від 21 грудня 1993 року (з поправками); Закон України «Про друковані засоби масової інформації», рішення Верховної Ради № 27832 від 16 листопада 1992 (з поправками); і Закон України «Про інформаційні агентства», рішення Верховної Ради номер 74a/95 від 28 лютого 1995 р.

61ІREX, “Media Sustainability Index — Ukraine.”

62Закон України дозволяє зупинити діяльність будь-якої організації рішенням служби пожежної безпеки, санітарно-епідемічної служби чи будь-якої іншої державної структури. Протягом двох з половиною років газету «День» різноманітні державні органи перевіряли більше тридцяти разів. У 1999 році санітарно-епідемічна служба робила позови проти телебачення СТБ, які, як пізніше довели, були безпідставними. OSCE, “Current Situation of the Media in Ukraine,” с. 10. У лютому 2002 року податкова міліція провела обшук офісу Інтернет-сайту Obkom.net і захопила документи та комп’ютери, затримала працівників станції. Державне податкове управління стверджувало, що Obkom.net був причетним до схем відмивання грошей Koрaл-банку, не платив податки і незаконно видавав платню своїм працівникам. Головний редактор Obkom.net вважає, що рейд був пов’язаний з їхніми публікаціями статей, в яких піддавалися критиці політичні особи, включаючи главу Державного податкового управління Миколу Азарова. European Institute for the Media, Ukrainian Media Bulletin, February 2002 [Інтернет], http://www.eim.org/ (станом на 15 листопада 2002 р.). Див. також: IREX, “Media Sustainability Index-Ukraine.”

63За словами керівника податкової міліції Смоленського району, Володимира Фурлета, його відділ був уповноважений заморозити банківський рахунок видавництва «Такі справи» в червні після того, як компанія не погодилася на здійснення санкціонованої перевірки. Податкова міліція також звинувачувала фірму в причетності до відмивання грошей, намагалася вдатися до судових дій, щоб спричинити продаж цієї фірми на аукціоні, і пізніше порушила кримінальну справу проти видавництва. Посадові особи видавництва «Такі справи» стверджують, що, починаючи з березня 2002 року, в компанії проводились численні податкові перевірки, включаючи перевірки без ордера та перевірки озброєними службовцями, при яких працівникам фірми погрожували. Директор видавництва «Такі справи» Сергій Данилів стверджує, що незважаючи на відповідність усіх документів, які запитувала податкова міліція, влада продовжувала проводити ревізії. Керівництво фірми заявило, що податкові інспектори вимагали лише ті документи, які стосувалися саме книги про Тимошенко. Данилів подав зустрічний позов проти податкових інспекторів на підставі того, що дії влади можуть зруйнувати його бізнес. Він також порушив справу в американському суді та Міжнародному центрі Всевітнього банку по регулюванню інвестиційних суперечок. Peter Byrne, “A Taxing Ordeal,” June 27, 2002 Kyiv Post [Інтернет], http://www.kpnews.com/mail/11376 (станом на 19 грудня 2002 р.), Askold Krushelnycky, “Ukraine: Publisher Accuses Kuchma Government of Censorship, Harassment,” RFE/RL Media Matters, vol. 2, no. 47 (станом на 6 грудня 2002 р.) [Інтернет], http://www.rferl.org/nca/features/2002/12/06122002190954.asp (станом на 10 грудня 2002 р.) та “Interview: President of ‘Taki Spravy’: journalists understand that we are paid off old scores,” Telekritika [Інтернет], http://www.telekritika.kiev.ua/interview_eng/?id=3552 станом на 19 грудня 2002 р.).

64Національна рада з питань телебачення та радіомовлення (НРТР) визначила, що в 2001 році приблизно 70 відсотків теле- та радіокомпаній порушили свої ліцензійні умови. European Institute for the Media, Ukrainian Media Bulletin, November 2001. Однак рада продовжує вибіркове анулювання ліцензій, і багато хто вважає, що рішенням ради бракує об’єктивності та прозорості. У квітні 2002 р. НРТР відкликала ліцензію УТАР, однієї із найстаріших незалежних київських телевізійних станцій. Відомій телестанції «Студія 1+1» скасували ліцензію в лютому 2002 р., але протягом судового процесу передачі продовжувалися. У листопаді Вищий арбітражний суд скасував обвинувачення проти «Студії 1+1» і визнав дійсність її ліцензії. “The Court Battle for the Future of Ukrainian Television,” RFE/RL Media Matters, vol. 2, no. 33 (30 серпня 2002 р.) та “Supreme Economic Court Declared Valid Broadcasting License of 1+1 Studio,” UNIAN, November 1, 2002 [Інтернет], http://www.unian.net/eng/news/print-27385.html (станом на 2 січня 2003 р.). У грудні 2001 р., НРТР передала права на радіомовлення для радіостанції «Радіо Континент», яка транслювала «Німецьку хвилю», БіБіСі та «Голос Америки», радіостанції «Оникс», стверджуючи, що пропозиція компанії «Онікс» на використання радіомовної частоти «більш повно віддзеркалює інформаційні інтереси України». Георгій Ґонґадзе працював на радіостанції «Континент», яка відома своєю відвертою критикою уряду й Kучми. “No more Deutsche Welle, BBC for Ukrainians,” Агентство новостей Прима, 9 січня 2002 р. [Інтернет], http://www.prіma-news.ru/eng/news/news/2002/1/9/8816.html (станом на 24 жовтня 2002 р.).

65The European Institute for the Media, Ukrainian Media Bulletin, March 2002 [Інтернет], http://www.emi.org (станом на 15 листопада 2002 р.).

66Taras Kuzio, “Ukraine Returns to Soviet Era Tactics to Subdue Opposition.”

67The European Institute for the Media, Ukrainian Media Bulletin, March 2002.

68 Інтерв’ю Human Rights Watch з Денисом Д., станція «A», Київ, 17 жовтня 2002 р. Щоб захистити журналістів, у яких Human Rights Watch брала інтерв’ю, імена усіх опитуваних і назви телевізійних станцій, на яких вони працюють, були замінені псевдонімами. У деяких випадках місця проведення інтерв’ю не вказуються. Інші деталі, що могли б вказати на особи журналістів, також не повідомляються.

69 Там само.

70 Там само.

71 Інтерв’ю Human Rights Watch з Вадимом В., станція «B», Київ, 11 жовтня 2002 р.

72 Там само.

73 Детальнішу інформацію про деякі політичні дії Президента Кучми, що розглядаються як підготовчі до виборів 2004 року, див.: Taras Kuzio, “Can Glasnost Save President Kuchma and His Regime?” RFE/RL Newsline, 30 серпня 2002 р. [Інтернет], http://www.rferl.org/newsline/2002/08/300802.asp (станом на 18 грудня 2002 р.).

74 Peter Byrne, “Media Feeling the Squeeze on Eve of Protests,” Kiev Post, 13 вересня 2002 р. [Інтернет], http://www.kpnews.com/maіn/11785/ (станом на 15 жовтня 2002 р.).

75 Інтерв’ю Human Rights Watch з Анатолієм Мураховським, першим заступником голови Державного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення, Київ, 15 жовтня 2002 р.

76 European Institute for the Media, Ukrainian Media Bulletin, September 2002 [Інтернет], http://www.eim.org/ (станом на 15 листопада 2002 р.)

77 Вахтанг Кіпіани «Князь тьми та темників», Українська правда, 8 жовтня 2002 р. [Інтернет], http://www.pravda.com.ua/cgі-bіn/prіnt_ru.cgі (станом на 30 жовтня 2002 р.).

78 «Васильев: Цензуру придумали журналисты, чтобы получать деньги», Korrespondent.net [Інтернет], http://www.korrespondent.net/dіsplay_prіnt.php?arіd=60892 (станом на 6 грудня 2002 р.).

79 Аноним, «Дополнительный комментарий к событиям недели 36 для служебного пользования», с. 1. Російський текст відтворено за ориґіналом.

80 Там само.

81 Промову було виголошено 24 серпня 2002 року, в одинадцяту річницю отримання Україною незалежності від Радянського Союзу. У цій промові він запропонував трансформувати Україну з президентської в парламентсько-президентську республіку. Припускають, що цю пропозицію було зроблено лише як реакцію на протести опозиції, в яких вимагалося більшої демократії, і, можливо, для створення умов, при яких Кучма зміг би бути обраний на третій термін або передати владу обраному ним наступнику. Taras Kuzio, “Can Glasnost Save President Kuchma and His Regime?”

82 Аноним, «Пресс-релиз», 13.09.02 г.

83 Аноним, «Дополнительный комментарий к событиям недели 36», с. 4.

84 Kathleen Knox, “Ukraine: Opposition Turns Up Heat On Kuchma Over Tragedies,” RFE/RL August 2, 2002 [Інтернет], http://www.rferl.org/nca/features/2002/08/02082002160340.asp (станом на 31 грудня 2002 р.), та “Ukraine Mourns World’s Worst Air Show Tragedy,” RFE/RL Newsline July 29, 2002 [Інтернет], http://www.rferl.org/newsline/2002/07/290702.asp (станом на 19 грудня 2002 р.).

85 Аноним, «Дополнительный комментарий к событиям недели 36», с. 4.

86 Леонід Амчук, «День ганьби українського телебачення», Українська правда, 17 жовтня 2002 г. [Інтернет], http://www.pravda.com.ua/ru/archive/?21017-4-new (станом на 29 жовтня 2002 р.).

87 Леонід Амчук, «День ганьби».

88 Див. примітку 63 вище.

89 Аноним, «Дополнительный комментарий к событиям недели 36», с. 3.

90 Там само. «Хартія4» — українська громадська організація, заснована кількома провідними журналістами, яка сприяє журналістській чесності та проводить моніторинґ ЗМІ.

91 Аноним, «Темник 11», 9–15 декабря 2001 г., с. 5.

92 Аноним, «Темник 10», 2–8 декабря 2001 г., с. 3. Ім’я контактної особи не подається.

93 Там само, с. 6.

94 Аноним, «Темник 10», с. 1–2. «Наша газета +» — офіційна газета СДПУ(о).

95 Там само, с. 5. Ім’я офіційної особи СДПУ(о) опущено.

96 Аноним, «Темник 11», с. 5.

97 Аноним, «Темник 10», с. 3–4.

98 Там само, с. 6.

99 У грудні 2001 року 234 депутати Верховної Ради проголосували за звільнення Медведчука. Фракції, які зібрали 150 підписів, щоб розпочати процедуру його звільнення, включали Соціалістичну та Комуністичну партії, а також деякі центристські й правоцентристські партії. “Oligarchic Social Democrats Suffer Setback”, RFE/RL, Poland, Belarus, Ukraine Report, vol. 3, no. 48 (December 18, 2001) [Інтернет], http://www.rferl.org/pbureport/2001/12/48-181201.html (станом на 11 грудня 2002 р.).

100 Аноним, «Темник 10», с. 1.

101 Там само. Протягом передвиборного періоду СДПУ(о) намагалася заручитися додатковою підтримкою російськомовних реґіонів України. СДПУ(о) пропонувала у законі про мови визначити юридичний статус російської як «державної», а не «офіційної» мови. Taras Kuzio, “Russia Gives Ukraine a Helping Hand in its Elections,” RFE/RL Newsline vol. 6 no. 13, Part 2, January 22, 2002 [Інтернет], http://www.rferl.org/newsline/2002/01/220102.asp (станом на 23 грудня, 2002 р.).

102 Аноним, «Темник 11», с. 1. «Teмник 11» також зосереджує увагу на важливості лідерства Медведчука для міжнародного становища України. На 11 грудня «Додаткова тема» тридцять п’ять звертає увагу на те, що «Мониторинговый комитет Парламентской Ассамблеи Совета Европы планирует рассмотреть вопрос о выполнении Украиной ее обязательств перед СЕ». Пояснення деталізують роль Медведчука в цьому:
«7 декабря во время встречи с главой Комитета министров СЕ, министром иностранных дел Литвы В. Медведчук заявил, что Украина приняла большинство законов и кодексов в рамках обязательств перед СЕ. Т. е. большинство обязательств выполнено. Остался открытым вопрос об окончательном законодательном урегулировании правовой коллизии, сложившейся с голосованием по принятию „Хартии европейских языков и языков национальных меньшинств“. Привязать к необходимости урегулировать законом статус русского языка! Цитировать эту позицию Медведчука при освещении работы комитета».
«Темник 11», с. 5–7.

103 Аноним, «Темник 12», 16–22 декабря 2001 г., с. 1.

104 Там само. В оригіналі текст подано жирним шрифтом.

105 Аноним, «Темник 12», с. 2.

106 Там само, с. 2.

107 Згідно з опитуванням, проведеним у жовтні 2002 р. Українським центром з економічних і політичних дослідженьім. Разумкова, якби президентські вибори відбулися в жовтні, Ющенко отримав би 24 відсотки голосів, набагато більше ніж лідер Комуністичної партії Петро Симоненко (10 відсотків), Тимошенко (6,3 відсотка) і Віктор Медведчук (5,9 відсотків). «У Ющенка все ще немає конкурента», Українська правда, 2 листопада 2002 р. [Інтернет], http://www.pravda.com.ua/en/archіve/?2112 (станом на 20 листопада 2002 р.).

108 Інтерв’ю Human Rights Watch з Валентином В., станція «D», 8 листопада 2002 р.

109 Аноним, «Темник 10», с. 2.
110 Аноним, «Темник 11», с. 1–2.

111 Там само. В оригіналі виділено жирним шрифтом.

112 Інтерв’ю Human Rights Watch з Павлом П., станція «F», Київ, 19 жовтня 2002 р.

113 Аноним, «Дополнительный комментарий к событиям недели 36», с. 2–3. Примітка перекладача: орфографічна/типографська помилка в слові «политикум» в оригіналі. Вважають, що Ющенко і Віктор Медведчук будуть основними суперниками на президентських виборах 2004 року.

114 Інтерв’ю Human Rights Watch з Валерієм В., станція «F», Київ, 11 жовтня 2002 р.

115 Інтерв’ю Human Rights Watch з Павлом П., станція «F», Київ, 19 жовтня 2002 р.

116 Інтерв’ю Human Rights Watch з Денисом Д., станція «A», Київ, 17 жовтня 2002 р.

117 Інтерв’ю Human Rights Watch з Валентином В., станція «D», 8 листопада 2002 р.

118 Анонім, «Teмник 11», с. 5. Пункт шістнадцять цього розділу вказує на відзначення
міжнародного Дня прав людини в той самий день, 10 грудня.

119 Анонім, «Teмник 12», с. 4.

120 Анонім, «Teмник 11», с. 8. Ім’я контактної особи опущено

121 Анонім, «Пресс-релиз», 13 вересня 2002 р.

122 Форум було скликано для розгляду тривалої політичної кризи та загроз українській демократії. У відкритому листі до Президента Кучми, «Наша Україна» закликала владу взяти участь у форумі «заради консолідації демократичних сил, формування парламентської більшості і коаліційного уряду». “Our Ukraine Calls on President to Show his Commitment to Democracy,” Kyiv Post, September 6, 2002 [Інтернет], http://www.kyivpost.com/opinion/11741/ (станом на 21 грудня 2002 р.).

123 Соціал-націоналістична Партія України, очолювана Олександром Тягнибоком,— невелика права партія, що підтримує неонацистські погляди.

124 Аноним, «Дополнительный комментарий к событиям недели 36», с. 2. Примітка перекладача: непослідовність у вживанні великої літери Форум/форум в оригіналі.

125 Аноним, «Дополнительный комментарий к событиям недели 36», с. 2.

126 Аноним, «Темник 10», с. 8.

127 Аноним, «Дополнительный комментарий к событиям недели 36», с. 4.

128 Там само, с. 3.

129 Інтерв’ю Human Rights Watch з Юрієм Ю., станція «A», Київ, 9 жовтня 2002 р.

130 Там само.

131 Анонім, «Пресс-релиз», 13 вересня 2002 р.

132 Там само. Про тісні відносини між СДПУ(о) та Федерацією професіональних спілок України див.: “Trade Unions and Social Democrats are Allies,” SDPU(u) website, February 13, 2002 [Інтернет], http://www.sdpuo.org.ua/eng/news/actual_article/3C6A3AF3 (станом на 19 лютого 2002 р.).

133 Інтерв’ю Human Rights Watch з Юрієм Ю., станція «A», Київ, 9 жовтня 2002 р.

134 Taras Kuzio, “Ukraine Returns to Soviet Era Tactics to Subdue Opposition.”

135 Анонім, «Пресс-релиз», 13 вересня 2002 р.

136 Інтерв’ю Human Rights Watch з Денисом Д., станція «A», Київ, 17 жовтня 2002 р., та інтерв’ю Human Rights Watch з Вадимом В., станція «B», Київ, 11 жовтня 2002 р.

137 Інтерв’ю Human Rights Watch з Юрієм Ю., станція «A», Київ, 9 жовтня 2002 р.

138 Наталия Лигачева, «Теленовости в условиях полицейского государства», Телекритика, 17 вересня 2002 р. [Інтернет], http://www.telekritika.kiev.ua/comments/ (станом на 7 листопада, 2002 р.).

139 Ірина Бекешкіна, науковий керівник фонду «Демократичні ініціативи», цит. за: Наталия Лигачева, «Теленовости в условиях полицейского государства».

140 Інтерв’ю Human Rights Watch з Денисом Д., станція «A», Київ, 17 жовтня 2002 р.

141 Інтерв’ю Human Rights Watch з Юрієм Ю., станція «A», Київ, 9 жовтня 2002 р.

142 Наталия Лигачева, «Теленовости в условиях полицейского государства».

143 Інтерв’ю Human Rights Watch з Юрієм Ю., станція «A», Київ, 9 жовтня 2002 р.

144 Там само.

145 Там само.

146 Інтерв’ю Human Rights Watch з Вадимом В., станція «B», Київ, 11 жовтня 2002 р.

147 Інтерв’ю Human Rights Watch з Наталею Лігачевою, головним редактором веб-сайту «Телекритика», Київ, 10 жовтня 2002 р. «Телекритика» — неурядова, неприбуткова організація, що надає незалежний критичний аналіз українських телевізійних новин. «Телекритика» була створена неприбутковою громадською організацією Internews-Україна, діяльність якої полягає у підтримці розвитку демократії через підтримку незалежних засобів масової інформації.

148 Інтерв’ю Human Rights Watch з Наталею Лігачевою, головним редактором веб-сайту «Телекритика», Київ, 10 жовтня 2002 р.

149 Інтерв’ю Human Rights Watch з Юрієм Ю., станція «A», Київ, 9 жовтня 2002 р.

150 Інтерв’ю Human Rights Watch з Наталею Лігачевою, головним редактором веб-сайту «Телекритика», Київ, 10 жовтня 2002 р.

151 Інтерв’ю Human Rights Watch з Юрієм Ю., станція «A», Київ, 9 жовтня 2002 р.

152Два журналісти підтвердили цей факт, кажучи, що передача інформації в ефір в головних вечірніх новинах контролювалася значно більше, аніж передача інформації в ефір вранці, вдень, чи пізно ввечері. Інтерв’ю Human Rights Watch з Валентином В., станція «D», 8 листопада 2002 р., та з Анатолієм А., станція «A», Київ, 10 жовтня 2002 р.

153Інтерв’ю Human Rights Watch з Юрієм Ю., станція «A», Київ, 9 жовтня 2002 р.

154Інтерв’ю Human Rights Watch з Денисом Д., станція «A», Київ, 17 жовтня 2002 р.

155Інтерв’ю Human Rights Watch з Анатолієм А., станція «A», Київ, 10 жовтня 2002 р.

156Інтерв’ю Human Rights Watch з Юрієм Ю., станція «A», Київ, 9 жовтня 2002 р.

157Інтерв’ю Human Rights Watch з Павлом П., станція «F», Київ, 19 жовтня 2002 р.

158Інтерв’ю Human Rights Watch з Денисом Д., станція «A», Київ, 17 жовтня 2002 р.

159Інтерв’ю Human Rights Watch з Павлом П., станція «F», Київ, 19 жовтня 2002 р.

160Інтерв’ю Human Rights Watch з Анатолієм А., станція «A», Київ, 10 жовтня 2002 р.

161 Там само.

162Там само.

163Інтерв’ю Human Rights Watch з Юрієм Ю., станція «A», Київ, 9 жовтня 2002 р.

164Інтерв’ю Human Rights Watch з Іваном І., станція «E», Київ, 17 жовтня 2002 р.

165Інтерв’ю Human Rights Watch з Юрієм Ю., станція «A», Київ, 9 жовтня 2002 р.

166Інтерв’ю Human Rights Watch з Євгеном Є., станція «C», Київ, 11 жовтня 2002 р.

167Інтерв’ю Human Rights Watch з Іваном І., станція «E», Київ, 17 жовтня 2002 р.

168Там само.

169Інтерв’ю Human Rights Watch з Юрієм Ю., станція «A», Київ, 9 жовтня 2002 р.

170Інтерв’ю Human Rights Watch з Іваном І., станція «E», Київ, 17 жовтня 2002 р.

171Інтерв’ю Human Rights Watch з Денисом Д., станція «A», Київ, 17 жовтня 2002 р.

172Інтерв’ю Human Rights Watch з Євгеном Є., станція «C», Київ, 11 жовтня 2002 р.

173Інтерв’ю Human Rights Watch з Юрієм Ю., станція «A», Київ, 9 жовтня 2002 р.

174Інтерв’ю Human Rights Watch з Вадимом В., станція «B», Київ, 11 жовтня 2002 р.

175Інтерв’ю Human Rights Watch з Юрієм Ю., станція «A», Київ, 9 жовтня 2002 р.

176 Інтерв’ю Human Rights Watch з Вадимом В., станція «B», Київ, 11 жовтня 2002 р.

177Інтерв’ю Human Rights Watch з Денисом Д., станція «A», Київ, 17 жовтня 2002 р.

178Інтерв’ю Human Rights Watch з Анатолієм А., станція «A», Київ, 10 жовтня 2002 р.

179 Інтерв’ю Human Rights Watch з Павлом П., станція «F», Київ, 19 жовтня 2002 р.

180Інтерв’ю Human Rights Watch з Валерієм В., станція «F», Київ, 11 жовтня 2002 р.

181Інтерв’ю Human Rights Watch з Іваном І., станція «E», Київ, 18 жовтня 2002 р.

182Інтерв’ю Human Rights Watch з Анатолієм А., станція «A», Київ, 10 жовтня 2002 р.

183Інтерв’ю Human Rights Watch з Павлом П., станція «F», Київ, 19 жовтня 2002 р.

184Інтерв’ю Human Rights Watch з Іваном І., станція «E», Київ, 17 жовтня 2002 р.

185Інтерв’ю Human Rights Watch з Денисом Д., станція «A», Київ, 17 жовтня 2002 р.

186Там само.

187Інтерв’ю Human Rights Watch з Євгеном Є., станція «C», Київ, 11 жовтня 2002 р.

188Інтерв’ю Human Rights Watch з Денисом Д., станція «A», Київ, 17 жовтня 2002 р.

189Інтерв’ю Human Rights Watch з Валентином В., станція «D», 8 листопада 2002 р.

190Інтерв’ю Human Rights Watch з Денисом Д., станція «A», Київ, 17 жовтня 2002 р.

191Наталя Лігачева, «Телебачення в умовах поліцейської держави».

192Інтерв’ю Human Rights Watch з Юрієм Ю., станція «A», Київ, 9 жовтня 2002 р.

193Інтерв’ю Human Rights Watch з Вадимом В., станція «B», Київ, 11 жовтня 2002 р.

194Інтерв’ю Human Rights Watch з Вадимом В., станція «B», Київ, 11 жовтня 2002 р.

195Інтерв’ю Human Rights Watch з Євгеном Є., станція «C», Київ, 11 жовтня 2002 р.

196Там само.

197Інтерв’ю Human Rights Watch з Олегом О., станція «A», Київ, 18 жовтня 2002 р.

198Інтерв’ю Human Rights Watch з Іваном І., станція «E», Київ, 18 жовтня 2002 р.

199Інтерв’ю Human Rights Watch з Іваном І., станція «E», Київ, 18 жовтня 2002 р.

200Інтерв’ю Human Rights Watch з Валентином В., станція «D», 8 листопада 2002 р.

201Інтерв’ю Human Rights Watch з Вадимом В., станція «B», Київ, 11 жовтня 2002 р.

202Там само.

203Інтерв’ю Human Rights Watch з Юрієм Ю., станція «A», Київ, 9 жовтня 2002 р.

204Інтерв’ю Human Rights Watch з Денисом Д., станція «A», Київ, 17 жовтня 2002 р.

205Інтерв’ю Human Rights Watch з Анатолієм А., станція «A», Київ, 10 жовтня 2002 р.

206Інтерв’ю Human Rights Watch з Павлом П., станція «F», Київ, 19 жовтня 2002 р.

207Інтерв’ю Human Rights Watch з Юрієм Ю., станція «A», Київ, 9 жовтня 2002 р.

208Інтерв’ю Human Rights Watch з Іваном І., станція «E», Київ, 18 жовтня 2002 р.

209Інтерв’ю Human Rights Watch з Валентином В., станція «D», 8 листопада 2002 р.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1059057965.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua