Майдан / Статті  

додано: 09-08-2003
О. Вірний: Захмарні вершини “нєстяжатєльства”
Майдан

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1060460005.html

<font size="-1">Від редакції: якось хороша людина, віруючий, симпатик "Майдану", запитав нас, чи не боїмося ми нашими публікаціями образити почуття вірних УПЦ(Моск. патріархат). Так сталося, що більшість критичних заміток на нашому сайті саме про цю конфесію, а не про яку небудь іншу.
Але ми не хочемо ображати віруючих будь яких конфесій або прихильників різних релігій.

Є проста причина, чому публікації в основному про УПЦ(МП), і вона складається не в тому, що УПЦ(МП) є українським відділенням комерційної структури (РПЦ), що <a href="http://www.compromat.ru/main/rpc/sotnikova1.htm">заробляла в Росії сотні міліонів доларів лише на пільговому імпорті цигарок</a>, та не в тому. що УПЦ(МП) є, за твердженнями радикалів, "п"ятою колоною" для підтримки впливу Росії.

Причина проста - саме УПЦ(МП) є системною конфесією. Читай, конфесією яка тісно співпрацює з владою і отримує за це дійсно дуже серйозні дивіденти, у формі "подарованого" (часто незаконно) майна, пільг, зв"язків і т.д. Саме ієрархія УПЦ(МП) є фаворитом та частиною тієї потворної системи влади, яку ми так щиро не любимо.

Ми не збираємося кого б там не було звинувачувати у всіх смертних гріхах. Ми не маємо інформації для того щоб визначити наскільки тісно, наприклад, голова РПЦ Алексій ІІ, "шеф" Володимира (Сабодана) (за деякими даними, агент КДБ "Дроздов") чи той же Володимир (Сабодан), або Філарет з УПЦ(КП) співпрацювали з КДБ (якщо співпрацювали взагалі) . Але справа, деталі якої викладено нижче, абсолютно не має ніякого відношення до політики. Це реальна справа, яку можна "помацати" руками, з усіма деталями якої можна ознайомитися і зробити свою оцінку. Це справа, події якої відбуваються в момент коли ви читаєте цю статтю. І з її матеріалів ми побачили, що звичайного, незахищеного жодними "кришами" слюсаря, збираються нахабно пограбувати - і хто! Не мєнти, не бандити, не чиновники - а пастирі душ людських, смиренні агнци у білих ризах. Які на повірку, якщо придивитися , виявляються зовсім не "агнцями", а справжніми "козліщами" - якщо користуватися термінологією з Біблії.

Так що, ніякої політики, пані та панове, лише приклад поведінки з боку Володимира (Сабодана) яка ну зовсім не схожа на поведінку християнина.
</font>




“Цєрковнікі хлєбальнікі разінулі...”
В.В.Висоцький

<i>“Православная церков столетиями удерживала общество и народ от распада и нравственной деградации”</i> - В.Сабодан (www.orthodox.org.ua/win/interv/blaz7.html). Так воно, можливо, і було. Та, останніми часами, на хвилі остаточного морального розпаду і духовні отці народу з рейок поз’їзжали.
Хоч і запевняє авторитетно Митрополит Київський і всія України Володимир (в миру - Сабодан), що коли сьогодні <i>“є потреба в милосерді та християнській любові, саме це і сповідує Свята Церква”</i> (www.orthodox.org.ua/win/interv/blaz6.html), щось не віриться . Тим більше, якщо згадувати Біблейське “по плодах судіть...”

Бажання наживи не обійшла і церкву. Осліплює вона очі "духовним авторитетам" - нашим святішим наставникам. Як не згадати злочинне захоплення монахами Китаєвої пустині гуртожитків, або нахабне освоєння територій Іонівським монастирем в Ботанічному саду ім.. Гришка. Власності захотілося? З іншого боку, ну то й що тут такого. Модно на сьогодні їздити на 600-му Мерседесі за 200 тисяч у.о. От і їздить Блаженний Митрополит Володимир (Сабодан). Хіба ж заборонено, хоч і живе він на пожертви, і податкову декларацію не заповняє?! І собі хіба в монахи піти, може, хтось “Мерс” пожертвує?

Та не подумайте, що ми проти отців наших духовних. Куди нам до них?- не нам їх судити. Ця історія про справи мирські, а саме про такого собі мирянина - православного християнина Віктора Семеновича Береговенка (хрещеного, до речі, в Києво-Печерській Лаврі).

Кара за гріхи мирські впала тоді, коли Віктор Береговенко успадкував від свого батька, загиблого у 1944 році під Кенігсбергом, родинний будинок разом з 18 сотками землі у Печерському районі м. Києва по вул. Землянській, 10. Віктор Семенович, по професії слюсар заводу “Арсенал”, власними руками відбудовував цей будинок після Великої вітчизняної війни. Коли його в 41-му розбомбили фашисти в щент, в ньому майже вся родина загинула. Живими зосталися Віктор і його мати. Ще й батько, який в той час був в евакуації в тилу разом із заводом “Арсенал”. Родичів ховали прямо у подвір’ї - під яблунею, адже місця не було - війна скрізь.

А дісталася земельна ділянка Береговенкам ще раніше, коли у 1913 році селянин Влас Іванович Тараненко купив у вдови селянина Аграфени Іванової при двох свідках - міщанинові Масловському і дворянинові Михайлівському 565 квадратних сажнів землі в Землянському провулку для побудови будинку. Ця «купча кріпость» була засвідчена нотаріусом Василем Мартиновичем Цитовичем (до речі знаним юристом і цивілістом, авторитет якого визнають багато поколінь сучасних правників) 1913 року листопада 12 дня. Продаж був учинений «за 100 рублів сповна продавицею від покупця вже отриманих». І вважав тоді Влас Іванович, що на цій землі він та його діти побудують будинок, зростатимуть там в радості і щасті його онуки, які плекатимуть правнуків, а ті - праправнуків...
Мрію пращура сподівався здійснити й нащадок - Віктор Береговенко. Тим більше, що власністю на землю нібито пощастило. Не відібрали земельну ділянку і будинок під час націоналізації після 1917 року, а залишено в користуванні Тараненків-Береговенків.
Псля війни робітник Береговенко не був поставлений на квартирний облік, оскільки він мав будинок на Печерську. Безперечне право користування земельною ділянкою пізніше неодноразово підтверджувалось відповідними актами органів виконавчої радянської влади в 1926, 1949 і 1956 роках.
Віктор Семенович залишився єдиним спадкоємцем домоволодіння (відповідно до рішення Печерського районного суду від 21.11.1987 - важлива деталь для наших читачів-правознавців).

Коли ж пішла землею українською приватизація, у 1997 році В. Береговенко теж звернувся до Печерської районної державної адміністрації Києва з приводу приватизації земельної ділянки по вулиці “Землянській, 10. І йому мало б пощастити, адже й ангели законній справі допоможуть.
“<i>Ангели супроводжують людей протягом всього їхнього життя. Ангел людині дається під час хрещення, оберігає і наставляє нас на дорогу правди і вічного життя</i>.” - вважає Митрополит Володимир (Сабодан). Тільки от, як виявилося, не можуть нічого вдіяти ангели, коли їм отці духовні на Землі палки в колеса встромляють!
Комусь виявилося дуже не до вподоби, що якийсь слюсар з “Арсеналу” приватизує 18 соток землі в престижному місці печерського району. Віктору Береговенко ствердити свою власність на землю не вдалося. Декілька років поневірянь по держустановах нічого не дали - скрізь Віктор Семенович зтикався з глухою стіною чиновницької байдужості, відписок і формалізму, що межують із знущанням.
Несподівано, ситуація значно погіршилася. Доки Береговенко не міг приватизувати свою землю, невідомі особи підпалили 17 жовтня 2000 року будинок Береговенка. Чи то з чи то з чийогось німого погодження, а чи то із зловісного благословення. Яка «шкода», що після підпалу у Береговенка дивом залишилися документи, які й важали “комусь” здійснити ієзуїтський захват чужої землі, шляхом прийняття «чистого», «законного» та «безкомпромісного» судового рішення.

То хто ж причетний до “кар Господніх” на голову Береговенка? Як виявилося - смиренні церковники - "нестяжателі", ті, що своїм високим духовним авторитетом ведуть нас до життя вічного, вчать збирати скарби виключно на небі, а зовсім не на грішній землі..


В кінці 2000 року наче грім з ясного неба на голову Береговенка впало із запізненням рішення Київради №198/700 від 28.12 1999 року про приватизацію земельної ділянки по вул. Землянській, 10 на користь громадян Сабодана В.М. та Лебедя П.Д. Хто це такі? Ті, що живуть за рахунок подаянь і пожертв - Митрополит Київський і всія України Володимир і Намісник Києво-Печерської Лаври єпископ Павло.
Схоже, що на цей раз пожертва, чи то подаяння було зроблено прямо від імені КиївРади, від “отців міста” - “отцям церкви”, але за рахунок “раба Божія” Віктора. От тільки не зрозуміло, куди ж духовники разом з світською владою збиралися подіти Береговенка разом з усією сім’єю - достроково відправити до «життя вічного»?! Чи разом з землею ці люди переходять у лєнне володіння до "отців", як в добрі старі часи?

Тільки як виявилося, Береговенка такий хід подій не влаштовував. Життя вічне - це непогано, але Береговенко виявився не проти поки що пожити на Печерську на своїй родинній землі. Довелося боротися.
Мало того, й сам Митрополит Володимир (Сабодан) визнає таке право - боротися. «<i>В обществе гражданин не может жить с кляпом во рту. Если ему больно, он должен иметь возможность высказывать это, продемонстрировать своё несогласие</i>». Але тільки не у випадках, коли справа торкається інтересів самого Блаженного, його друзів та соратників по спасінню наших з вами “заблудших душ”.
Захиститися від спритних “нєстяжатєлєй” Сабодана і Лебедя громадянин Береговенко вирішив через суд. 24 листопада 2000 Віктор Семенович звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовною заявою про скасування вищезазначеного рішення про приватизацію. “Швидко” - аж через 9 місяців рішенням суду за позовом В.С. Береговенка позовні вимоги задоволено. Напад богоугодників відбито.
Ой, яке ж “незручне” рішення! “За эти годы мы претерпели множество несправедливостей, наш путь - единственно правильный», - вважає Митрополит Володимир і, навчившись «выигрывать, не унижая, проигрывать с достоинством, идти на компромиссы, договариваться и соблюдать договорённости», продовжив домовлятися і просувати свій «єдинно правильний шлях». Йому в умінні не відмовиш…
6 червня 2002 року ухвалив Верховний Суд України (з подачі Київміськради за лобіюванням “святих отців”) провести повторний розгляд справи в Печерському (тепер вже Фадєєвському, тричі «краснознаменному», «молодогвардєйському» суді) із обов’язковим залученням(!) третіх осіб - Сабодана і Лебедя, а також дослідити і обгрунтувати надані гр. Береговенком докази його права користування землею з 1922 р. дотепер (добре, що не з епохи бронзи, наприклад, - чом би й ні?).
11 листопада 2002 року в черговий раз проявилася «Печерська Хвеміда»! На <b>закритому</b> (ніби справа про державну таємницю слухається) засіданні цього “богоугодного завєдєнія” було прийнято „великорозумне” рішення про відмову в позові „холопові” Береговенку щодо права користування землею його предків (добре, що не наклали заборону й на природні потреби жити, дихати, в Бога вірити тощо).
І як виявилося, оскаржити це рішення практично неможливо! З 10 грудня 2002 канцеляристи Печерського суду (або навіть й не канцеляристи!) „граються у наперстка” із квитанцією про оплату держмита сумою 4 гривни 50 копійок. Головне - не випустити своє «позорне» рішення в Апеляційний суд міста Києва. І що з того, що у справі залишаються сліди від наклеєних та відірваних квитанцій - це дрібниці! „Холопу - холопове”... Нехай сплачує знов і пропускає термін подання апеляції - „Богоугодноє дєло”, як кажуть „святі отці”.
Весь початок, та, ба й навіть середина 2003 р. проходить у бурхливій переписці з Печерським судом. Береговенко їм скаргу, вони - ухвалу і так майже до безкінечності... Циркулюй, доки не подохнеш. Влітку, отримавши формальну, знов таки «абсолютно законну» відписку-ухвалу апеляційної інстанції, Береговенко знову, наче спринтер, робить вже другу спробу звернутися до найвищої судової інстанції країни.
Хіба є у православних священнослужителів права на землю? А хіба вони потрібні? Виявляється, Береговенко занадто багато вимагає! “<i>Требовать у Православной Церкви, чтобы она всякий раз предоставляла свидетельства, что её имущество не было передано добровольно, - безнравственно вдвойне»</i>. - Володимир Сабодан (www.orthodox.org.ua/win/interv/blaz7.html

Зневірився Береговенко у судовій (фарисейській?) системі, яка в нашій країні „вичерпується” Печерським судом, і на останок вирішує: «Пан, або пропав!». Вірно виконуючи як добрий християнин слова Митрополита Володимира - “<i>Везде и в любое время своими делами и трудами он должен свидетельсвтовать о своей вере, соответствовать и сварять свои поступки и слова с Заповідями Господними, с правилами и установлениями Святой Церкви</i>” - Береговенко просить істини в самого... Мерові.
Олександр Омельченко, також “як добрий християнин”, вирішив не помітити Береговенка ( мабудь, "моральний авторитет" патріарха справляє на Омельченка сильне враження ) і ніяких «мєр» і навіть «полумєр» не вживати - самоусунувся.
Такі ж листи пишуться в усі можливі інстанції - захистіть, мовляв, отці рідні! Але скрізь стіна мовчання. Глуха, непробивна. Стіна плачу і жалю.
“Блаженні плачущіє, ібо они утєшатся” - прямо вчать Отці, відбираючи землю і даруючи “спасіння”...

Спасінню Береговенка, дарованому йому Отцями святими разом з Київрадою і “Хвемідою”, можна тільки позаздрити. Спасіння це - постійне. Постійно зустрічає Береговенко на своїй землі то робітників для зруйнування будинку, надісланих Блаженнійшими, то „бойову техніку” - екскаватори, що переорали, мабуть, у пошуках скарбів, усе подвір’я, то бойових соколів з „Бєркута”, а то й простих судових виконавців із мозолястими від канцелярщини руками.

<b>Та хіба Отці святі винні?!
Адже на своїх Богом даних 600-х Мерседесах неодмінно треба приїздити як мінімум у власний маєток на Печерську! Як жеж інакше?
</b>
Треба ж розслабитись з комфортом після важких державницьких справ - наприклад, вінчання богобоязненої, можна навіть сказати, набожної парочки Медведчук-Марченко.
А Береговенко тим часом, вичерпавши всі можливості добитися правди в рідній країні, як захлинається духовністю від горнього потоку божественного світла і духовності під патронатом блаженного пастиря Сабодана, звернувся до Європейського суду з прав людини.

Ця історія зайвий раз ілюструє, чому Україна посідає перше місце за кількістю звернень до цієї міжнародної судової інстанції. Правда, пан Маляренко, жертва невдалого аборту, ой, вибачте, - замаху на його дорогоцінне життя, (найсправедливіший суддя України, верховний пастир і натхненник голови Печерського райсуду Фадєєвої) заявив, що кількість звернень до Європейського суду на справді не визначає реальну ситуацію в Україні. “<b>Це обумовлено національним менталітетом. Для деяких громадян писати скарги - своєрідне хобі”, - “тіпа” пожартував Голова ВСУ</b>.

І останній прикол. Цікаво, якщо на одну шальку терезів небесної Феміди покласти користолюбство та лукавство Сабодана та його колег церковників, а на іншу - цинізм та беззаконня Маляренка та його підлеглих суддяток, - що перетягне?

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1060460005.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua