Майдан / Статті  

додано: 29-08-2003
Сергій ЯКИМЕНКО: Майстер айкідо

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1062172050.html

Дванадцять років наша національна свідомість, знівечена сімдесятирічною летаргією та позбавлена адекватного політичного знання, не маючи уявлення про справжні загальнолюдські цінності, навчалася азам керівництва своїм суспільним життям. Руйнуванням країни, щастям, здоров'ям і життям своїх сімей нація розплачувалася за доленосні політичні помилки, допущені після здобуття незалежності, у той же час важко, повільно, по крихтах наживала безцінний політичний досвід.

Поспіхом вночі народилася незбалансована перша Конституція України, і всі ці довгі роки ми майже зовсім її не дотримувалися. Ми обрали бездарних непатріотичних, продажних президентів незалежної України, які знищили правосуддя, зґвалтували парламентаризм, привселюдно стратили чесну інформацію. Разом із ядерною зброєю і різким падінням впливу України на світові процеси було віддано за «зась» справжню обороноздатність. У результаті підписання так званого «нульового варіанту» – договору в шлюборозлучному процесі з Росією — згоріли у вогнищі чиновницької тупості сотні мільярдів доларів банківських ресурсів незалежної України. Уже сьогодні українські енергетичні коридори багатомільярдної вартості віддано всього лише за заохочувальне поплескування по плечі українського президента після принизливого ігнорування його особи на міжнародному рівні. Зневажена і розтоптана країна — це плата нації за набутий досвід: як не потрібно у себе вдома робити політичний вибір.

Завжди знаходилися виправдання помилкам: то схід України сфальсифікував вибори, то захід України злякався відродження комунізму, то альтернативи рудому кандидату не знайшлося, настільки він виявився незамінним.

За все відкашляли кров'ю, за всі помилки заплатили десятикратну ціну, заледве навчилися розбиратися в політиці і правильно вибирати. Спасибі, Світ, Обставини і Час активно допомогли Україні посунути до виходу випадкових дрібних тимчасових володарів і народити чітко позначені патріотичні професійні альтернативні політичні команди. Наступний 2004 рік, разом з довгоочікуваними виборами президента країни, обіцяв принести поступове виконання суспільних очікувань, породжених разом з незалежністю нашої Батьківщини.

І що? Айкідо. Вид спортивної боротьби, коли перемагаєш супротивника, без особливих затрат власної сили і енергії. Перемагаєш, майстерно використовуючи «дурну» силу того, хто нападає, бездумну інерцію його рухів і ударів. Сьогоднішня конституційна реформа в новій несподіваній редакції - це українське політичне айкідо, в якого є свій доморослий «майстер» (не плутати з Олександром Олександровичем).

Цьому «майстру», незважаючи на всю приземленість його справжніх життєвих цілей і повну душевну «чорноту», треба віддати належне. Незважаючи на те, що його глибоко, щиро і альтруїстично ненавидять усі головні українські політичні гравці, він зумів підкорити інтелектуальну і духовну ущербність своїх супротивників, їхні хворобливі комплекси й амбіції своїм цілям. Саме дії «майстра» айкідо, при певних обставинах, зможуть повернути політичні події назад, зупинити Україну на шляху оздоровлення й очищення, знову кинути її в хаос продажності, беззаконня, політичного бруду і поділів, міжнародного приниження і ганьби.


<b>1. Мета «майстра» айкідо</b>

Проста, зрозуміла і примітивна, як колода – його власна влада за будь-яку ціну.

Зауважте, не збереження і зміцнення влади свого сьогоднішнього шефа – президента, не забезпечення його спокою і багатства. Він ненавидить президента за те, що змушений принижуватися і прислужувати, придумувати безкінечні мертві варіанти збереження його влади, терпіти хронічно вільне місце керівника Ради національної безпеки й оборони, відслідковувати регулярні зустрічі свого шефа з кандидатом у президенти №1 і вночі в поті здогадуватися про що там говорилося. Він захлинається жовчю при кожному доброму слові, сказаному президентом прем'єр-міністрові, при кожному кадровому призначенні за поданням такого нестерпного йому Януковича. І, звичайно ж, до спопеляючого тремтіння його дратують можливості зятя президента впливати на прийняття рішень в моменти, коли президент уже переодягнений у піжаму.

«Майстер» хоче дійсної, непідробленої, не другосортної влади. Але здоровим глуздом розуміє, що президентські вибори виграти він не може ні за яких умов, хіба, що для цього потрібно буде замінити народ. Пережити прихід нового, обраного нацією Президента, він просто не зможе, хто б це не був: Ющенко, Симоненко, Янукович, Мороз, чи навіть втретє Кучма. Будь-який варіант з наведених політично смертельний для нього, бо саме він стане першим злом, яке просто і безперешкодно зітруть з політичної карти країни.

Але він знайшов рішення, під яке тепер узявся підрівняти всю країну.


<b>2. Засоби досягнення мети «майстром» айкідо</b>

Вірний, безпрограшний засіб – це Конституційна реформа, зварена за його рецептом. «Майстер» прагне «позбавити» народ, націю від права й обов'язку всенародно обирати реального главу виконавчої влади – Президента. Позбавити народ і націю практично останнього права реально впливати на владу, а отже – змінювати пропорції громадського життя. “Майстер” домагається передачі цього права, спочатку, з 2004 по 2006 рік, осілому у Верховній Раді України спільному клановому “міжсобойчику”, “общаку”. Тільки недалека людина може не знати, що більшість у Парламенті України (двісті п'ятдесят штук) куплена й оплачена з авансом на довгий час вперед трьома напівкримінальними угрупованнями, і не виключено, що скуповування триватиме й надалі. Сьогодні вже за одну одиницю товару марки «народний депутат» платять до одного мільйона доларів. У плани «майстра» входять два основних варіанти змін до Конституції. Все інше - декорації.

<b>Перший варіант.</b> Передача всієї повноти влади в країні прем'єр-міністру, якого планується обирати парламентом (читай діючими кланами). При цьому посада Президента залишається без яких-небудь реальних повноважень. Просто «лялечка», метелик з якої уже полетів. І цю «пустушку» - Президента без повноважень, лише з правом вручати ордени, доручать обирати народу - нехай втішаються у вільний від боротьби за виживання час. А реальну владу триматимуть у своїх руках троє-четверо людей у країні, що володіють більшістю в парламенті. Переконлива демократія?

<b>Другий варіант</b>, не менш жаданий для «майстра» – навіть цього, з дозволу сказати урізаного Президента – обрати тим самим Парламентом (читай тими ж кланами). І тоді нація в 2004 і 2005 роках буде лише відпочивати і спостерігати за катастрофою власних надій і очікувань та споглядатиме за спокійним життям приватних власників парламенту, власників контрольного пакета акцій країни.

Ось і всі немудрі зміни до Конституції, що практично скасовують вибори Президента в 2004 році у тому розумінні, як їх очікує суспільство.

Питання «Що робити?». Насамперед не скотитися до такої дурості, щоб назвати це дійство позитивною реформою політичної системи, введенням в Україні цивілізованої Європейської парламентської форми правління. Це єресь, і про це я скажу небагато пізніше.

Справді цікаво, чи стане цей проект однієї людини реальністю в нашій країні і того, чиї бездумні зусилля «майстер» айкідо висококласно використовує для досягнення цієї своєї мети.


<b>3. Використані «майстром» айкідо</b>

До числа використаних необхідно віднести, у першу чергу, діючого президента країни, що сьогодні має в руках надійний, перевірений Борисом Єльциним варіант виходу на пенсію під гарантію наймогутніших країн світу. Гарантію спокою, збереження усього йому дорогого, ясна річ - крім влади, уже практично отриману президентом від впливових країн світу. Спостерігаючи за першим президентом Росії, можна з упевненістю сказати, що наш другий президент на пенсії почував би себе не гірше і теж на щось би навіть впливав. За це світ від президента України очікує небагато. Не чіплятися за владу, дати пройти президентським виборам чесно і відкрито, не спотворити їх фальсифікаціями, репресіями, чорною пропагандою, роботою відданого адмінресурсу. Просто не заважати природному історичному процесу зміни політичних еліт. Так наївно думає світове співтовариство. Але «майстер» айкідо знає глибоко заховані таємні бажання свого шефа, знає, що президент – раб своїх бажань, знає, що ці його устремління вище здорового глузду і навіть інстинкту самозбереження. Він знає, що для Кучми – неможливо побачити президентом України кого-небудь крім себе, патологічний страх бути ніким і нічим, страх побачити своїх колишніх васалів біля ніг нового хазяїна. Для президента неможливо один раз прокинувшись ранком, не побачити навколо себе запобігливу челядь і тягнути жалюгідне залежне існування Кравчука. Звичайно ж, «майстер» знає, що президент піде проти логіки, здорового глузду, навіть проти інстинкту самозбереження і з великим задоволенням розвалить до основи усю владну вертикаль, що, з певного моменту, уже не буде йому належати й у хаосі, що утворився, буде ловити будь-яку можливу владу. Думаю, «майстер» переконав президента в перспективах його прем'єрства у новій парламентській республіці з такою зручною, керованою винятково грошима, парламентською тусовкою.

І якщо потім із планами вже колишнього президента не складеться, і він не одержить від парламенту обіцяного прем'єрства – цим мало перейматиметься «майстер», бо, за великим рахунком, йому байдуже, хто і якою мірою буде мучити позбавлене влади тіло Леоніда Кучми, хто і як у світі буде «дякувати» йому за порушені обіцянки, — він для нього буде уже відпрацьованим матеріалом. І “майстру” навіть буде цілком приємно і корисно, якщо в цю м'ясорубку, майже напевно, потрапить діючий зять. Адже для "майстра" два роки до наступних президентських виборів будуть часом змушених компромісів з донецькою і дніпропетровською групами. Головні ставки він робить на свою перемогу в 2006 році і тому наступними використаними в процесі просування «майстра» до влади будуть, безумовно, Пінчук і Янукович із усіма своїми донецькими.

Сьогодні в Януковича, як глави донецького клану, є всі можливості за підтримки Росії, правильної побудови відносин з лівими і ґрунтовними домовленостями з Кучмою, стати третім президентом України. Шанси в нього, насправді, значно вищі, ніж у Ющенка, за умови грамотної і глибоко інтелектуальної роботи. Але парадокс полягає в тому, що донецька група, закривши очі і вуха на власне майбутнє, підтримуючи конституційну реформу Медведчука, у стратегічній перспективі йде до нього в підпорядкування. Чому в підпорядкування? Донецька група – новий гравець у великій політиці. Саме тому вони не розуміють, що на полі парламентських виборів 2006 року вони програють добре структурованій регіонально СДПУ(о). Для того, щоб вигравати загальнонаціональні парламентські вибори, потрібно мати працездатні, перевірені не одними виборами первинні партійні організації по всій вертикалі, починаючи від села. «Своїх» директорів шкіл і головлікарів лікарень і, мабуть, не тільки в Донецькій області. Цього в донеччан немає і найголовніше, що це швидко, за гроші по всій країні не купиш. Це серйозна кадрова робота, мінімум на десятиліття. І ще – повна відсутність у донецьких каналів телебачення з рейтингами і професійними пропагандистськими кадрами. Ні, щось, звичайно, вони роблять, але це спрацює не в 2006 році, а значно пізніше. Тому, «майстер» розуміє, що за відсутності реального арбітра нації серед кланових партій на наступних парламентських виборах йому рівних не буде. Він переможе, тому, що встиг раковою пухлиною, мережею платних партійних організаторів і куплених працівників його ЗМІ оповити всю знівечену ним країну.

У донецьких у 2006 році буде успіх, але швидше за все, це буде успіх Лазаренка Павла Івановича зразка 1998 року, коли обиралася в парламент партія «Громада». Дніпропетровська область віддала за «Громаду» високий відсоток голосів, а вся інша, дуже різноманітна Україна продемонструвала нуль цілих нуль десятих підтримки «Громади». У підсумку парламентська фракція вийшла слабкою, позбавленою впливу. Що стосується Пінчука і його політичних партій на парламентських виборах 2006 року - це стане повторенням славного подвигу озимого покоління, яке так і не зійшло. Нереально з об‘єктивних обставин, щоб самостійні партійні посіви Пінчука проросли. Слід також врахувати, що Пінчук після прийняття таких змін до Конституції потрапить під предметний публічний «розстріл» з боку країн, з якими він вів активний переговорний процес про гарантії Кучмі після його відходу. Швидше за все, мова йтиме про хабарі, що він перерахував Лазаренку. Це навряд додасть йому сил і пройти в парламент у 2006 році він зможе хіба що в компанії із донецькими. Але питання: чи знадобиться донецьким такий «компаньйон» - зять вже колишнього президента? У 2006 році перспектива парламентських перемог Пінчука, Януковича, Ахметова досить примарна, але вони, проте, готові грати за правилами Медведчука. Чому? «Майстер» айкідо знає, які почуття цих людей використовувати в дану хвилину: їхня втома від діючого президента і нерозуміння чому вони, розпоряджаючись мільярдними фінансовими потоками, взагалі повинні комусь підкорятися. Він використовує їхню віру в помилкову сентенцію, що гроші на виборах вирішують все. І не можна виключати, що всі ці серйозні мужі зіграють у чужу для себе гру – у гру «майстра» і, головне, з своєї доброї волі.

З Ющенком просто – усі його атаки «майстер» уже парирував. Щоправда, й атаки мали досить банальний характер і їхня суть зводилася переважно до постійних походів за частиною любові діючого президента. Ющенко боровся щиро і з власної волі – це була єдина тактика і стратегія – вибороти право стати коханою дружиною в цьому затхлому гаремі. Тому, завдання «майстра» було максимально простим –постійно доводити до відома Ющенка і його команди, що любов президента ось-ось запалиться, незважаючи ні на що. За цей час Ющенко втратив усіх можливих політичних партнерів, виснажив ту частину своєї політичної команди, яка дійсно щиро любить Україну і підійшов, фактично, до початку свого кінця. І не потрібно зараз заходитися істерикою на адресу Мороза - він тут ні до чого. Політика повинна вибудовуватися високопрофесійно, глибоко, із розрахунками всіх можливих варіантів, а не наскоками між сходженнями на Говерлу. Якщо конституційна реформа Медведчука пройде, Ющенко перестане бути цікавий одночасно усім: своїй команді, заходу, своїм конкурентам і, нарешті, країні.

Хочу звернутися до парламентської «масовки» більшості. Подумайте, на яких умовах Медведчук і Ахметов включать вас у 2006 році в партійні списки і починайте активно збирати гроші. У вас на це — два роки. Думаю, тут доречний буде аукціон, тому що тільки він зможе вирішити важке питання місця і черговості в списку.

Цікава позиція лідерів лівих партій і виникає єдине бажання – задати їм кілька пікантних питань

<b>Ліві відповідають !</b>
1. Чи знаєте ви, що у Верховній Раді цього скликання двісті п'ятдесят депутатів жорстко зв'язані з правлячими кланами, підпорядковані їм, залежні від них, оплачені ними і, головне - це залежне життя їх цілком влаштовує? Якщо так, то чому ви так наполегливо хочете віддати їм всю без залишку владу?

2. Чи здогадуєтеся ви, що з переходом на так звану парламентську форму правління приблизно 2/3 складу фракції Ющенко небезкорисливо перейде під вплив трьох діючих у парламенті кланів, склавши на два роки в парламенті України до 2006 року конституційну більшість? Як ви думаєте, чи знадобитеся ви після цього хазяям парламенту?

3. Як ви думаєте, кого на два роки (до 2006-го) цей парламент із цією більшістю обере прем'єр-міністром країни, який реально матиме повноваження діючого президента? Ви вірите, що це може бути Симоненко, Мороз, Гуренко, Вінський? Ви знаєте, що в новій парламентській республіці вирішено обрати прем'єр-міністром Кучму-3? Якщо так, то чому ви знову віддаєте йому владу?

4. Як ви думаєте, маючи на два роки всю повноту влади у своїх руках: виконавчу, судову, силові структури, – чи зможуть клани якісно підготуватися до парламентських виборів у 2006 році, піддавши під зад усім політичним маргіналам у всіх регіонах України? Скільки депутатів буде у ваших фракціях у 2006 році?

5. Як ви збираєтеся розпорядитися парламентською республікою до 2006 року? Залишитеся в опозиції, спостерігаючи як стерв’ятники і далі рвуть країну і життя ваших виборців на шматки? А може, якщо господарям життя знадобиться, за посади безправного президента, спікера, віце-прем'єр-міністра, губернаторів ви створите нову більшість з олігархами, яких ще недавно сміливо критикували,? Але, формуючи разом з ними уряд, чи зможете ви навести обіцяний порядок у країні: упорядкувати приватизацію, запровадити державну монополію на виробництво алкогольних і тютюнових виробів? Змусити нових союзників, працюючи з ними в уряді, не красти і платити податки? Чи тепер це все втратило актуальність?

6. Чи розумієте, що шукати компроміс зі страшними кошлатими і зубастими олігархами, якими ви лякали дітей і дорослих останні десять років, прийдеться не тільки два роки до парламентських виборів, але і починаючи з нового парламентського 2006 року, тому що навіть дилетантам зрозуміло, що в новому парламенті з цими умовами гри ви будете у ще більш принизливій меншості, ніж сьогодні? Якщо розумієте, то чому приймаєте рішення грати з олігархами за їхніми правилами?

7. Чи розумієте ви, що сліпо йдучи за своїми програмними догмами, ви без опору, не моргнувши оком, віддаєте всю без залишку владу в руки тих людей на чолі з Кучмою, проти яких так довго і затято воювали?

8. Чи сказали ви своїм виборцям, чи роз'яснили їм по справжньому, що позбавляєте їх останнього, по суті, головного політичного права – обирати всім народом, усією нацією справжнього, а не підробленого главу виконавчої влади? Чи сказали їм, що вкладаєте в їхні руки замість повноцінного бюлетеня пустушку, а головну владу передаєте в руки «ненависних» олігархів, яких неодноразово лаяли?

Якщо на всі ці питання депутати лівих фракцій відповідять ствердно, то, напевно, тільки «майстер» айкідо знає таємні прагнення лівих депутатів і вміє мистецьки їх задовольняти. Виходить, прийшов зоряний час «майстра», час будувати споруди на марнославстві, користі і відвертій тупості інших.

<b>Торжество конституційної реформи по-українському</b>

Тепер доречно проаналізувати суть і наслідки для українського суспільства цих конституційних змін:

Хочеться остудити запал екзальтованих прихильників такої парламентської республіки в Україні простим і зрозумілим питанням:

Ви знаєте, що таке «демократія»? Дослівно - влада народу.

Хто сказав, хто втовкмачив таку дурість, що вибирати єдиного повноважного керівника виконавчої влади країни чотиристами п'ятдесятьма депутатами із сумнівними репутаціями і не менш сумнівними інтересами більш демократично, ніж зробити те ж саме всією нацією, усім народом? Особливо пікантні посилки в даному питанні на досвід Німеччини або Англії.

Будь-яка хоч трохи освічена людина знає, що в Німеччині й Англії виборці одночасно з підтримкою тієї чи іншої партії під час виборів голосують за конкретного кандидата на посаду глави виконавчої влади. І, якщо перемагає партія, – народ Англії чи Німеччини заздалегідь знає, ім‘я і прізвище того, хто буде дійсним керівником країни на найближчі 4-5 років.

Це, практично, одночасні вибори глави держави і парламенту. І ніхто, ніяка парламентська більшість чи меншість без народу, без його волевиявлення, змінити главу країни в Німеччині й Англії не може. Не влаштовує Блер чи Шредер, за закладеною у конституціях цих країн процедурі, розпускайте парламент, оголошуйте нові вибори й одержуйте нового главу держави. Крім цього, державні устрої цих великих країн передбачають реальні, діючі механізми контролю суспільства за діяльністю керівника, а також тверду і неминучу відповідальність виконавчої влади перед суспільством. Це те, чого в нашій Конституції нема, не було й у нових змінах не передбачається. Знову безвідповідальність, безкарність, авантюризм. А саме з положень контролю і відповідальності керівників виконавчої влади перед суспільством і потрібно починати конституційну реформу, але це в плани батька конституційних змін якраз і не входило.

А як же в кухарів конституційних блюд з правосуддям? Як з поверненням чесності і волі публічному слову? Чи це в конституційне меню не входило?

Ще є одне цікаве питання: хто сказав, що Франція – це не Європа, не європейський досвід, який потрібно переймати Україні? Хто сказав, що Франція – країна з найстарішою у світі демократією – збиткова? Там багато років прекрасно служать своїм народам президенти, що обираються всенародно і які є, де-факто, главою виконавчої влади своєї країни. Хто сказав, що Сполучені Штати Америки не демократична, слабка, квола, байдужа до проблем своїх співгромадян держава? Але ж це класична президентська форма правління, без яких-небудь застережень і еківоків, і саме ця динамічна форма правління вивела Америку в лідери світового співтовариства.

Що пропонують нам? Главою держави зробити невідому громадськості фігуру, маріонетку, висунуту тільки лише після закінчення парламентських виборів таємничою тусовкою. Затверджується ця кандидатура парламентом і буде називатися прем'єр-міністром. Потім цій людині та ж парламентська бізнес-тусовка напхає таких же компромісних міністрів, відданих членів різних партій. Цих маріонеткових міністрів може зняти в будь-який момент хто завгодно: прем'єр-міністр, парламент і ще яка-небудь собачка-жучка. Їх може відкликати і партія. Питання: кому буде підпорядковуватися міністр, чи прем'єр-міністру, чи своєму партійному лідеру знову утвореної більшості, куди не ввійшла партія міністра? Якщо міністр буде підпорядковуватися в більшій мірі партійному керівництву, яке сидить у парламенті, то що буде робити в цьому випадку прем'єр-міністр? Як він буде керувати урядом і країною? Як він збере цей базар воєдино? Хто буде нести відповідальність за країну? Багатоголовий, багатопартійний парламент, безправний президент, прем'єр-міністр із не своєю командою? Хто дав кому-небудь право так спотворювати свою країну в угоду сумнівним амбіціям?

Здоровий глузд говорить, що Україні в цей важкий кризовий період потрібна тверда президентська форма правління з президентом – главою виконавчої влади. Доцільний досвід Англії і Німеччини у плані одночасності всенародних виборів глави виконавчої влади і парламенту, щоб сформувати відповідальну, разом з виконавчою владою, парламентську більшість. І Україні дійсно потрібні серйозні зміни в Конституцію, негайні, невідкладні для встановлення діючого, невідворотного, незалежного контролю за роботою виконавчої влади і головне – працюючих механізмів відповідальності цієї влади перед суспільством. Необхідно конституційно повернути нації право судити і право отримувати чесну публічну інформацію. І тоді більше не народиться кучм і кравчуків, а народиться сильна незалежна країна, якою ми, нарешті, уже зможемо пишатися, а майстри політичного айкідо кануть у минуле і ми забудемо про них, як про неприємний сон.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1062172050.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua