Майдан / Статті  

додано: 01-09-2003
Володимир МАРТИНЮК: "Молдованізація" України.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1062429003.html

В малопопулярному і малопочесному процесі відбудови СРСР протягом другої половини 90 років намітилися дві основні "архітектурні традиції" - перетворення тої чи іншої "незалежної держави" у "закордонну" територію Росії за рахунок встановлення необмеженої диктатури русофільного самодура типу Лукашенка, або ж впровадження такої самої необмеженої влади шляхом встановлення хаотичної "гіперпаламенської" охлократії на зразок молдовської.

Перший спосіб показав свою ненадійність в силу віковічної мінливості характеру необмежених диктаторів - вони погано контролюються ззовні (в основному через послідовне обмеження важелів контролю за ними всередині держави). Коротше - майбутній "Великій Росії" такі придурки в якості губернаторів стратегічно важливих провінцій категорично не потрібні.

Другий, молдовський варіант набагато перспективніший - Молдовою без ніяких проблем і церемоній зараз керують два етнічних росіяни Воронін і Смирнов, і виглядає що попри систему парламентської "супердемократії" вони залежать виключно від Росії , але ніяк не від наївних молдаван та місцевих українців, які разом складають 90 відсотків населення Молдови і Придністровя.

Варіант тотального парламентаризму ( вся влада Радам) був блискуче використаний більшовицькою меншістю у 1917 році спочатку для повного знищення не таких вже й поганих результатів повільного цивілізаційного розвитку Росії - думи, суд присяжних, земське самоврядування, громадські організації, багатопартійність, пізніше для встановлення тотального контролю партії більшовиків за всіма сторонами суспільного життя, аж до меню громадян включно.

Можливостей для тотального маніпулювання ієрархічною системою Рад є дві
- <b>перша технічна</b>, яка виникає внаслідок того що створються "математичні" підстави для "легального контролю" меншості над більшістю - це щось подібне на той ефект , на який скаржаться противники мажоритарної системи голосуванннь. Коротше голосування в Радах ( не вибори а голосування на пленарних засіданнях) <b>зазвичай є мажоритарними</b>. Цей ефект до речі можна спостерігати на прикладі феномену "неадекватного" вибору депутатів-мажоритатрників в сучасній Україні. Причина цього проста - вони у великій частині випадків попередньо "вибираються" або "узгоджуються" корумпованою верхівкою місцевої ради, яка потім і включає весь досяжний для неї адмінресурс на проштовхування саме цього кандидата.

Друга причина полягає у принциповій неефективності ієрархії Рад для вирішення поточних проблем території яку вона представляє. Внаслідок цього виникає потреба у створенні <b>виконавчої структури</b>, яка в разі проголошення Ради "верховною владою" завжди буде <b>напів або повністю нелегальною</b>. Тобто врешті решт всім почне заправляти скромний "секретар виконкому" і правильні пацани, які будуть заставляти "виконувати рішення народної влади".

Тому у нормальному цивілізованому супільстві Ради не використовуються як керівний орган - вони <b>лише встановлють правила, наприклад пишуть закони чи бюджети</b>,або як виняток дають ексклюзивні дозволи на впровадження якихось <b>наперед узгоджених процедур</b> , таких як оголошення війни, впровадження надзвичайного стану, започаткування процедури імпічменту ключових фігур виконавчої чи судової системи держави.

"Парламентарний" шлях реінтеграції України у склад оновленої "Великої Росії" вже реалізовувався ,і найбільші "досягнення" у цьому відбулися в часи спікеріади Ткаченка. Однак в певний момент оточення Кучми змогло виграти у Москви тендер на "реставрацію СРСР" за "білоруською моделлю", себто способом встановлення маріонеткової до Москви псевдопрезидентської диктатури. Ліві , особливо комуністи, таким чином були викинуті на узбіччя "российськой истории". Однак наступний перебіг подій показав що в Україні "білоруська модель" не проходить. Масовий демократичний рух, до якого примкнули і ліві партії, зупинив Кучму і його оточення на достатньо далеких рубежах, які дозволяли гарантувати незалежну політику України. Окрім того Росія переконалася в непередбачуваності Лукашенка і очевидному небажанні диктатора віддавати свої повноваження центральный московській владі.

Власне це можливо і стало причиною реанімації "молдавської моделі" і вражаючої кульбіти кучмівської свити від розбудови диктатури президенської до побудови диктатури псевдопарламентарної. Спочатку цю ідею з неймовірною настирливістю пробувалося прищепити на дерево опозиційного руху. Коли стало ясно що антикучмівська опозиція має чіткий національно-незалежницький характер, ідею "парламентаризації" почали насаджувати в протилежному таборі. Найцікавіше що головним ініціатором всіх "хитаннь" Ткаченка і Кучми був і є Медведчук разом із своєю СДПУ(о).

Звичайно що для Кучми основним аргументом є можливість збереження владного і майнового статусу своєї сімї і свого клану. Він розглядає все це лише як черговий трюк у стилі "Бардак - кидок - хапок", яким пояснюються абсолютно всі його вчинки на протязі десяти років правління Українорю. Багато олігархів можливо також піддаються іллюзії , що в разі відсутності нового "короля", себто президента, не буде чергового феодального перерозподілу майна і власності. Однак це лише ілюзії, причому вкрай небезпечні для цих олігархів.

Реально для Кучми могли би бути набагато більш корисним спроби якось домовитися як з Ющенком так і з рештою, себто з лівою частиною опозиції.
Можливо то виглядає не так ефектно як ілюзія повної перемоги над "лохами" шляхом "парламентизації" України, однак президент Ющенко буде дотримуватися домовленостей , на відміну від можливих "прем'єраліссимумусів" Медведчука чи Януковича.

Ліві в цій ситуації стають заручниками власного ідеологічного хвоста - розпарламентизування навщент будь якої країни завжди були попередньою умовою впровадження там тоталітарної комуністичної диктатури. Однак зараз не пятдесяті-семидесяті роки, і тут таке завдання перед лівими не стоїть - їм потрібно просто зайняти належне їм ( і абсолютно недругорядне) місце представників інтересів найманих робітників та соціально незабезпечених верств ( наприкляд мам з дітьми, школярів , студентів і таке подібне). Місце це настільки перспективне і впливое що ті хто його посідають - демократи у США, лейбористи в Британії, соціалісти з комуністами у Франції та Італії, керують своїми країнами частіше аніж так звані "буржуазні" партії.

Тепер про доцільність самої реформи - звичайно завжди можна щось виправляти і доробляти. Однак <b>реальною причиною всіх проблем України є не недоліки виконавчої (президент) чи законодавчої (парламент) влад, а повний параліч і нікчемне безсилля влади третьої - влади - судової.</b>
Саме тому ми спостерігаємо все це беззаконня, саме тому не працють ні закони ні державні установи.

Заклики до чергового перетрушування політичної системи в цих умовах є очевидною провокацією, націленою на відвертання уваги суспільства від проблем викликаних бездіяльністю третьої, судової влади. Ну що з того що суддя отримує 150 грн. зарплати? Ну які там присяжні, коли можна погратися у зміну державну устрою? Ну кого цікавить що їх хоч і вводять, але лише сім, і лише для "розстрільних" судових справ?

Нас підштовхують до створення чергового "всенародного віча" , яке врешті решт , переконавшись у власній безпорадності та нездатності дійти згоди, знову буде змушене закликати на правління якихось варягів-миротворців, подібних до тих, які колись і впровадили на Русі суду присяжних.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1062429003.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua