Майдан / Статті  

додано: 03-09-2003
Архиєпископ Ігор: Розкол УАПЦ і 60-річчя сталінського експерименту над Церквою

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1062597060.html

Шістдесят років тому, в ніч з 4 на 5 вересня 1943 р., на дачі Йосифа Сталіна відбулася зустріч совєтського диктатора з митрополитами РПЦ Сергієм Страгородським, Олексієм Сіманським і Миколаєм Ярушевичем. Вона підсумувала перехід РПЦ на шлях колабораціонізму з большевицькою владою. Московській Патріярхії дозволялося відкрити духовні школи, нові парафії, свічні заводи й майстерні для виготовлення церковної утварі, відновити видання церковного щомісячного журналу. Уряд передав їй приміщення колишньої резиденції німецького посла в Чистому провулку Москви, виділив автомобілі та спецпайки для архиєреїв. Митрополит Сергій Страгородський, ім’я якого стало символом співробітництва з безбожною владою, був піднесений у сан патріярха. Переслідувана доти Церква перетворювалася на керовану державою інституцію, покликану здійснювати ідеологічний контроль над православними громадянами СССР та вводити в оману західні держави. Для фактичного управління Церквою було утворено Раду в справах Російської Православної Церкви на чолі з майором НКВД Георгієм Карповим. В усіх областях СССР з’явилися лиховісні постаті “уповноважених зі справ релігії”, деспотичне втручання яких у церковне життя стало визначальною реальністю існування Церкви в повоєнному СССР.

Ще 1977 року, звертаючись до генерального секретаря ЦК КПСС Леоніда Брежнєва, блаженної пам’яти митрополит (тоді – єпископ Полтавський і Кременчуцький) Феодосій писав:

“Було б протиприродно, щоб справи комуністів вирішували антикомуністи, так само безглуздо бачити, як невірні в особі уповноважених вирішують справи вірних. Хай усе стане на свої місця. Такий закон правди”.(Мартирологія українських церков: У 4 т. – Торонто; Балтимор, 1987. – Т.1. – С.808.)

Минуло 60 років, але інститут уповноважених, започаткований 1943 р. Йосифом Сталіним, продовжує існувати в Україні. Нехай працівники Державного комітету в справах релігій та обласних управлінь у справах релігій вже офіційно не називаються уповноваженими, але їхнє втручання в життя Церкви часом виявляється таким самим брутальним, як за часів СССР. Більше того, нова редакція Закону України про свободу совісти і релігійні організації, прийняття якої домагається від Верховної Ради України Держкомрелігій, передбачає закріплення за Держкомрелігій цих повноважень.

Українська Автокефальна Православна Церква переживає важкий період жорстокого експерименту, проведеного над нею Держкомрелігій України: поставлення на предстоятеля вигідної владі особи, митрополита Мефодія (Кудрякова), та недопущення на посаду предстоятеля УАПЦ в Україні канонічного глави УАПЦ в цілому світі митрополита Константина. Оскільки Патріярхія УАПЦ та Харківсько-Полтавська єпархія відмовилися бути маріонетками в цьому експерименті, їх намагаються задіяти в ньому обманом і насильством. Без згоди Патріярхії, виготовивши дублікати її статуту та статуту УАПЦ, Держкомрелігій України вніс до статутів свої зміни та доповнення. Штучно гальмується реєстрація статуту Харківсько-Полтавської єпархії, змін і доповнень до статуту консисторії Харківсько-Полтавської єпархії. Церкві нав’язується неприйнятна для неї перспектива приєднання до УПЦ Московського Патріярхату. Чиняться перешкоди канонічним зв’язкам з Блаженнішим митрополитом Константином та зі святим Константинопольським Престолом Церкви-Матері. Верховний Суд України, до якого була подана скарга на дії Держкомрелігій України, виявився неспроможним захистити конституційні права вірних Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ і 26 серпня 2003 р. відхилив нашу скаргу.

Відповідними державними службами та їхньою аґентурою поширюється легенда про те, нібито причиною розколу УАПЦ, що стався після Помісного Собору 2000 р., є суто індивідуальний чинник. Це неправда! Розкол УАПЦ викликаний глибокими й принциповими причинами, головні з яких – протилежні погляди на суспільне становище Церкви.

Державні чиновники готують для УАПЦ й для інших Православних Церков України долю, що її пережив був у СССР Московський Патріярхат. Влада готова надати Церкві свою підтримку й фактичні привілеї. Але Церква втрачає незалежність у здійсненні апостольської місії та підпорядкувується політичним планам державного керівництва. І більша частина єпископату УАПЦ, як колись російські митрополити, пішла на домовленості з владою. Характерно, що вся колаборантська частина єпископату прийшла в УАПЦ з Московського Патріярхату й зберегла свідомість “сергіянського” клиру. Та інша частина УАПЦ, вільна від впливу “сергіянства”, вміє виявити гіркі наслідки для Церкви нічної змови московських митрополитів зі Сталіним. Церква, яка добровільно визнала над собою владу уповноважених, продаючи, як біблійний Ісав, своє первородство за сочевичну юшку урядових привілеїв, позбулася народної довіри, морального авторитету, самостійности в провадженні Божого люду до спасіння.

Харківсько-Полтавська єпархія УАПЦ не приймає силою нав’язуваного їй державою церковного устрою. Діючи в суворій відповідности до канонічного права УАПЦ, зокрема до ухвал Помісного Собору 2000 р., ми продовжуємо зберігати синівську пошану до Блаженнішого митрополита Константина й визнаємо адміністративним центром УАПЦ в Україні нашу Патріярхію, що продовжує діяти в Києві. З сумом констатуючи відпадіння від УАПЦ вихованих у Московському Патріярхаті єпископів і значної частини підпорядкованих їм громад, ми розуміємо їхній статус як утворення нової, провладної релігійної організації, керівником якої є митрополит Мефодій (Кудряков). Не бажаючи втручатися у внутрішнє життя цієї організації, ми вимагаємо і від неї, і від її господарів коректного ставлення до Патріярхії та Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ, поваги до нашого вибору.

Оскільки протягом 2003 року здійснюється важкий урядовий тиск на рештки УАПЦ, ми змушені звернутися за допомогою до правозахисних організацій в Україні та цілому світі, до українських політичних та громадських діячів, до зарубіжних державних діячів і дипломатів.

Харківсько-Полтавська єпархія просить усіх, хто розуміє небезпеку тоталітарних експериментів над церковним життям, надати їй посильну допомогу в обороні людських прав і громадянської гідності членів церковної спільноти УАПЦ, яка знов стала в Україні об’єктом політичних експериментів. Просимо захистити нашу київську Патріярхію від загрози її захоплення та захистити її юридичні права. Просимо допомогти в збереженні юридичних прав релігійних організацій, що входять до Харківсько-Полтавської єпархії або перебувають у безпосередньому підпорядкуванні Патріярхії УАПЦ й відмовляються увійти до нової релігійної організації, керованої митрополитом Мефодієм (Кудряковим). Застерігаємо депутатів Верховної Ради України від прийняття нової редакції Закону про свободу совісти та релігійні організації, підготованого Держкомрелігій України.

Доля УАПЦ в сучасній Україні – лише найбільш явне свідчення антидемократичного характеру церковної політики сучасної влади, успадкованої від сталінських часів. Захистити УАПЦ від знищення – це означає протистояти перетворенню України на тоталітарну державу, де зареєстровані релігійні організації діють лише як прикриття реальної людської несвободи.

+ Ігор
Архиєпископ Харківський і Полтавський

Затверджено єпархіяльною радою Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви
(Харків, 30 серпня 2003 р.)

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1062597060.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua