Майдан / Статті  

додано: 30-09-2003
Пелагея АНТОНИК: Мого сина засуджено на 13 років за вбивство, яке він не вчинив

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1064947075.html

Звертається до Вас Антоник Пелагея Степанівна з села Рихтиці, Дрогобицького району, Львівської області. Я б дуже просила прочитати мого листа і дати хоч каплю надії, що справа мого сина може зрушитися з місця. Бо я вже не знаю до кого звертатися. Всі мені відмовляють в допомозі. Одне, що я чую від народних депутатів, які вважають себе захисниками народу, нічого не можна зробити і чого так сталося, що справу затвердив в остаточній інстанції Верховний Суд.

Я коротко опишу ситуацію, яка сталася із моїм сином. Великий варіант клопотання адвоката є в мене на руках. Мого сина Руслана Антоника засуджено на 13 років за вбивство, яке він не вчинив. Ця трагедія сталася в 2000 році і він відбуває покарання у колонії посиленого режиму.

У клопотанні адвоката Крижанівського про перегляд судового рішення в порядку виключеного впровадження на ім’я голови Верховного Суду України пана Маляренка докладно описана ситуація як вибили в міліції покази від мого сина у вигляді “Явки з повинною”. Так звана “Явка з повинною”, яка написана моїм сином була пов’язаним з тим, що до нього було застосовано катування, знущання в камері для ув’язнених з “опущенням” з боку рецидивістів-злочинців. Під таким психологічним тиском, залякуванням і обіцянками мій син написав без диктовки з боку слідчого і його помічників, бумагу, яку йому сказали назвати “явка з повинною”. Це було здійснено 21 травня 2000 року, через 2 дні після затримання. Вже 22 травня 2000 року мій син відмовився від так званої “явки з повинним” і на нього знову почався шалений тиск, його в черговий раз жорстоко побив співкамерник Тарасюк.

Мій син ніколи не визнавав скоєння ним будь-якого злочину, а написану “явку з повинною” назвав такою, що була з нього вибита та ще в брехливій формі, що вона йому допоможе в суді.

Нині стало вже загальновідомим фактом, що в міліції застосовуються до затриманих незаконні методи слідства, в тому числі тортури, аби добитися зізнання підозрюваного у скоєнні злочину.

Хочу сказати, що в Печерському РУ ГУ МВС України в м. Києві все зробили, щоб вибити покази і засудити невинну людину. Бо Петро Тичинський, який був вбитий в Маріїнському парку виявився непростим, він був зятем високого посадовця з адміністрації Президента України, що передбачало для правоохоронців великі неприємності в разі не розкриття злочину. Цього не міг допустити нинішній начальник Печерського РУ ГУ МВС України у місті Києві, а тоді заступник начальника того ж управління міліції Гаврилюк. Він все зробив, щоб мій син був єдиним, який міг вчинити цей злочин. Пан Гарилюк дуже боявся, що цей високопосадовець з адміністрації Президента (мені сказали, що мова йде про зятя Гальчинського) був задоволений розкритою справою. Тому міліція все зробила, щоб “розкрити” вбивство Тичинського і звинуватили мого сина не беручи до уваги ніяких доказів з боку адвокатів, які його захищали. А те, що в тюрмі буде сидіти невинна людина пана Гаврилюка не цікавило. Йому не сняться кошмарні сни і він спокійно спить і напевно є добрим батьком для своїх дітей. А для мого сина став катом.

До речі, як міліцію так і суд не цікавило: чому правша Антоник, який наніс всі 5 ножових поранень в ліву сторону Тичинському, тобто правою рукою, а ніж чомусь носив у лівій кишені. Бо так свідчив проти нього єдиний свідок Олександр Волковський, що саме Руслан дістав ножа з лівої кишені. Крім цього, ніхто не знайшов того бандитського ножа як знаряддя вбивства. Хоч свідок Волковський вказав місце, куди викинув ніж мій син, але пошуки не дали ніякого результату.

До речі, свідок Волковський хворий на дебільність і про ніж йому сказали правоохоронці. І тут, думаю, також не обійшлося без міліцейського кийка.

Я відвідую у в’язниці свого сина і від нього постійно чую мамо допоможи мені знайти справедливість.

Шановний пане Редакторе, я не знаю чи цей лист, якщо Ви його прочитаєте чимось допоможе. Але я вже втрачаю сили і просто стаю безпорадною. Я телефонувала до голови Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією пана Стретовича і до пана Омельченка. Я їм вислала клопотання, яке написав адвокат. Вони мені усно сказали, що будуть писати. Мені дуже важко сидіти і чекати, знаючи про те, що моя дитина невинно сидить у в’язниці, а бандит, який вбив Тичинського ходить по волі і здійснює наступні вбивства.

Ще хочу сказати про одну деталь, яка не була врахована судом. Це покази свідків Дунаса і Сідорова. За їх свідченням вони їхали разом з Тичинським (останній сидів за кермом автомобіля) на футбольний матч, але не доїхали до стадіону. Петро Тичинський двічі зробив коло, розшукуючи когось біля вулиці Грушевського, потім “вилетів” з автомобіля до невідомого їм чоловіка, з яким пішов за кут будинку в напрямку Маріїнського парку і більше не повертався. Мій син не знав Тичинського і був одягнений у білих штанях, а той з ким зустрівся Петро Тичинський, в штанах темного кольору, так дали покази свідки Дунас і Сідоров. Але ці свідчення не були враховані судом.

З повагою

Пелагея Антоник

Львівська область, Дрогобицький р-н, с. Рихтиці, вул. Українська, 33
Тел. 91-608

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1064947075.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua