Майдан / Статті  

додано: 01-10-2003
Олег Петренко: За чиї гроші загинув Микола Медолиз?
Вечірній Київ №127 (17117)

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1065011479.html

“Багато знав” і “заснув за кермом”

Микола Медолиз був надзвичайно талановитою і працьовитою людиною, тож його кар’єра зросла напрочуд стрімко: 26-річним прийшов працювати до Кабінету Міністрів, а у 32 роки вже обіймав три урядові посади – завідувача сектора іноземних кредитів та відповідального секретаря Валютно-кредитної ради Кабміну, а також першого заступника голови Національного агентства України з питань розвитку та європейської інтеграції. Часто, повертаючись із закордонних візитів, у яких минала добра половина його службового життя, він казав матері: “Аби ти знала, яка Україна багата, як би щасливо і заможно жили українці, якби…”

Іноді, як згадує мати, син аж сяяв щастям, коли щось добре йому вдавалося зробити для України. Приміром, коли розірвав угоду між спритними ділками, які намагалися продати за три мільйони доларів крейсер “Варяг” (пізніше корабель був проданий Китаю вже за 30 мільйонів!). Та, бувало, приходив дуже засмученим. Як от після розмови з прем’єром Лазаренком. Павло Іванович наказав виділити керівнику одного з підприємств кредит під гарантію уряду. Проте Микола Миколайович, переглянувши список боржників, зауважив, що той ще не повернув попереднього кредиту. “Ти хочеш хабаря чи кулю в лоб!” – була реакція прем’єра. Після цього Медолиз поклав на стіл свого керівника Романа Шпека заяву на звільнення. Останній пішов з Миколою до Президента. Леонід Кучма мав, очевидно, жорстку бесіду з Лазаренком, бо той попросив вибачення…

Це був перший випадок, після якого мати Таміла Порфирівна все частіше просила сина “піти з того болота”. Але син дуже пишався, що у молодому віці йому довіряють завдання державної ваги, старався. Однак десь на початку літа 1999 року Микола зізнався матері, що “більше так працювати не може, і звільниться з роботи після виборів, бо до виборів його ніхто не відпустить”. Натякнув і про майбутню роботу, на яку його запрошують до Німеччини...

…Світ зустрічав Новий рік, 2000-й. Весь Київ сяяв вогнями, гримів салютами. Крізь сльози Таміла Порфирівна бачила все це з пагорба, де Байкове кладовище. Тієї святкової ночі вона припадала до ще свіжої могили сина, голосила, кричала про те, що не вірить у звичайну автомобільну аварію, не вірить слідству, що “стомлений Медолиз заснув за кермом”. Тоді у неї були вагомі підстави вважати саме так. Нині ж вона ще більше переконана у своїй правоті.

Тим більше, що столичний Шевченківський райсуд 5 травня цього року визнав материні аргументи переконливими. “Неточно”, “протирічать”, “не доведено”, “ставить під сумнів”, “не досліджено”, “не встановлено”, “не надано доказів”, “не з’ясовано”, “частина матеріалів справи сфальсифікована”, “слідство було проведено вкрай неякісно, поверхово”, “розбіжності в показаннях свідків” – такими словами і словосполученнями всіяне рішення суду, за яким уже восьмий раз справу про загадкове ДТП повернуто “для відновлення слідства”. Уявіть собі: чотири роки розслідуються обставини загибелі високопосадовця рівня першого заступника міністра, але суд вкотре “ставить двійку” слідчим з міліцейських та прокурорських відділів.

Чому причини загадкової смерті людини, від якої часто залежала доля урядових кредитів та іноземних інвестицій, яка опікувалася державною валютою, доручили розслідувати… Броварському райуправлінню міліції. Це при тому, що на другий день після аварії і протягом трьох наступних голова парламентського комітету по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією Григорій Омельченко кілька разів виголошував депутатський запит до Генпрокуратури та МВС з вимогою взяти справу під контроль цих відомств і найперше дослідити версію вбивства. Пізніше під такими запитами підписалися інші парламентарії, зокрема – підполковник СБУ А.Єрмак та перший Генпрокурор, член Вищої ради юстиції В.Шишкін. Вони писали: “За нашими даними, М.Медолиз, обіймаючи таку посаду, мав матеріали про нецільове використання коштів Державного валютного фонду України…” Депутати наголошували, що Медолиз знав про одну з оборудок і став сьомою жертвою в ланцюгу смертей людей, які мали причетність до цієї афери. На жаль, депутатські запити залишилися без відповіді. Дивно, що вимоги парламентаріїв не підтримали високопосадові колеги М.Медолиза, які з першого ж дня (як видно зі справи) змирилися із смертю свого товариша; лише в урядовому некролозі пообіцяли завжди пам’ятати людину, “чиє життя було віддане служінню великій державній справі становлення економічної могутності України”.

“Ділова поїздка” на незаконне полювання

“Повертаючись з ділової поїздки” – саме таким було офіційне формулювання причин автокатастрофи. Проте у кримінальній справі (два томи якої днями вивчив автор цих рядків) бачимо іншу мету “відрядження”.

…До смерті М.Медолиза залишалося менше ніж півдоби, коли він 3 липня 1999 року між 18 та 19 годиною зустрівся з керівником “Раффайзенбанку – Україна” Ігорем Францкевичем. Домовився поїхати на полювання.

Із свідчень І.Францкевича 12 липня 1999 року: “Ми домовилися, що я виїду першим у мисливське господарство, яке розташоване в Чернігівській області. Місцем зустрічі призначили мисливську базу “Окунінове”, що поблизу села Лошакова Гута. Я написав Медолизу записку, адресовану єгереві. Після того Медолиз поїхав, як сказав, відвозити вагітну дружину на дачу до Макарівського району. Близько 20-ї години я поїхав до мисливського господарства. Приїхав на базу 4 липня близько першої години ночі. Єгеря не було вдома, його дружина повідомила, що Медолиз не приїжджав. Я вирішив зачекати і залишився на базі до 3год. 30 хв., після чого поїхав сам у ліс. Ні 4 липня, ні в наступні дні на базу я не повертався. Знову приїхав 10 липня і від дружини єгеря дізнався, що 4 липня близько 4-ї години, через 15-20 хв. після мого від’їзду, приїжджав Медолиз. Дружина єгеря запропонувала Медолизу зачекати до ранку, але він відмовився і поїхав, за його словами, додому…”

Уже лише з цього свідчення випливає багато запитань, які чомусь не зацікавили слідство. По-перше, навіщо Францкевич писав записку єгереві (“Шановний Володимир Васильович! Розмістіть Миколу Миколайовича у мене вдома”), якщо особисто чекав Медолиза. По-друге, навіщо до записки малював схему, якою дорогою їхати до бази, коли, за свідченням інших свідків, вони разом полювали тут неодноразово. По-третє, чому таки не дочекався, адже зі свідчень дружини Медолиза, Микола сказав їй, що домовились зустрітися о 4-й годині. По-четверте, куди заїжджав “по дорозі”, адже стокілометрову відстань долав на “Мерседесі” аж п’ять годин. Зрештою, чому не уточнили час зустрічі за допомогою мобілок, адже у обох вони були висококласними.

Ще більше запитань породжує друге свідчення пана Францкевича, яке він при повторному слідстві давав 4 липня 2002 року вже не в Броварському РУВС, а на допиті старшого слідчого з особливо важливих справ обласного міліцейського управління В.Панасюка. Цього разу Францкевич зізнається, що “з Медолизом полювали в мисливському господарстві постійно”. А ось домовлялися про чергове полювання уже “з 19 до 20 год.” “Я о 21-й годині поїхав на базу і приїхав близько 23-ої години”, - свідчить Францкевич. По дорозі, виявляється, заїхав до директора мисливського господарства А.Ніколенка. Більше того – останній зі своєю дружиною теж поїхали на полювання і разом з Францкевичем чекали на Медолиза. Не дочекавшись, пішли (а не поїхали) на полювання. З лісу повернулися о 8-й годині ранку. Автокатастрофи Францкевич не бачив, бо “повертався додому іншою дорогою – через село Десна і Вишгород”. Про загибель Медолиза дізнався о 14-й годині від Романа Шпека. (Дивно, але А.Ніколенко у своїх свідченнях стверджує, що про смерть Медолиза дізнався від Францкевича “ще до обіду”).

Якщо зрівняти перше і друге свідчення Францкевича, то виникає безліч запитань, але, головне, – невже банкір забув, що говорив три роки тому. Очевидно, не забув. Просто слідчі якось віднайшли ще одного свідка. Так, саме Ніколенка. І він зовсім не випадково “з’явився” через три роки, адже у своїх свідченнях заявив чітко: вони це “полювання планували”. Тепер, вочевидь, і Францкевичу потрібно було якось “вписуватися” у нові обставині. Дивно, що “вписався”, та так, що й слідчі повірили.

Те, що “полювання планували” (і саме за участю Медолиза) підтверджує ще одне свідчення. Дружина єгеря Валентина Тимошенко свідчить, що 3 липня розмовляла з Францкевичем, який їй повідомив, що має зустрітися з Медолизом десь з 19-ї до 24-ї години (виходить, дружині єгеря було відомо про приїзд гостя ще тоді, коли навіть сам Медолиз не отримав запрошення на полювання).

У невеличкому свідченні Валентини фігурує вже третя дата повернення Францкевича з лісу - “через 2-3 тижні” (тобто не 10 липня і не о 8-й годині 4 липня).

Зі свідчень єгеря Володимира Тимошенка теж випливає, що Францкевич був на базі того ж дня, але ще до розмови з Медолизом. І “полювання планувалося”! Єгер засвідчив, що Францкевич приїжджав, аби попередити про очікуваний приїзд Медолиза. Потім єгер пішов до лісу і повернувся аж о 22-й годині та ліг спати. Прокинувся о 3-й годині і поїхав на водосховище…

Чи насправді Францкевич та Ніколенки саме на базі чекали Медолиза до 3-ї години? Чому ж тоді єгер їх не бачив? Чому їх не бачив і член мисливського товариства Олександр Волков, який, як з’ясувалося, теж відпочивав тут, і зустрів разом з дружиною єгеря Миколу Медолиза, якого добре знав.

ДТП липневої ночі

А може поїздка М.Медолиза на мисливську базу була справді “діловою”, якщо врахувати начебто незначну деталь: полювання у липні суворо заборонене! Тим більше, що зустрітися мали люди таки по-справжньому ділові (є свідчення, що, окрім Францкевича, там був ще один банкір, який через тиждень після трагедії виїхав до Росії). Мати М.Медолиза стверджує, що син ніколи не їздив на полювання стомленим, тим більше, не порушував сезонів мисливства. Ніколи він не йшов до лісу без мисливських термоса з чаєм та валізки з бутербродами, цього ж разу вони зилишилися вдома. “Може тоді, як бувало й раніше, він перевозив комусь великі суми готівки”, - зауважує Таміла Порфирівна.

Хоч би як там було, хоч би як цю поїздку називали – Медолиз із неї не повернувся.
…За викликом невідомого, першим на місце ДТП виїхав броварський прапорщик 6-ї роти ДПС С.Петрухін. “Я точно не пам’ятаю, чи о 6-й чи о 7-й, бо не дивився на годинник”, - відповість Петрухін слідчому уже після того, як хтось, зі слів Таміли Медолиз, підмінить низку справжніх протоколів, описів місця події і фотознімків, які “не збігатимуться” з основною версією – “не впорався з управлінням і перекинувся”. Тому в тому описі ДТП, що є у справі нині, Петрухін чомусь не вказав часу початку та кінця огляду, не зазначив і стану рульової, гальмівної та інших систем автомобіля, обмежився у відповідних графах словами “після ДТП перевірити неможливо”.

Петрухін стверджує, що швидку допомогу викликав він, а лікар же “швидкої”, який прибув на місце, свідчить, що медбригада отримала виклик о 6-й, а прибула о 6.20. Кров, яка засохла в роті, носі і вухах, синя шкіра, забої в області лівої скроні, грудної клітини та лівого плеча – все це дало лікареві Л.Листопаду підстави написати в протоколі: “смерть настала на годину раніше”. Як каже Таміла Порфирівна, протокол “швидкої” – один з небагатьох у справі, що залишився не сфальсифікованим від першого дня. Цікаво, що один з понятих (випадковий водій Нестерчук) значиться у “ранковому” протоколі автоінспектора Петрухіна, і в протоколі слідчого В.Доричева, який закінчив опис події об 11-й годині. Дивно: цього “випадкового водія” чи прив’язали тут, чи у нього не було іншої роботи, окрім спостереження за чужим горем?! Допитати ж Нестерчука протягом чотирьох років ніхто не спромігся. Та й чи можливо це, адже його контактний телефон виявився неіснуючим. Інший понятий – Севериненко – особа “реальніша”, та за процесуальними нормами не могла бути понятим: сам був членом комісії, яка обстежувала місце ДТП. Севериненко підписувався й за себе, й за “того хлопця”. Натомість двоє з п’яти членів цієї комісії чомусь під актом обстеження не підписалися взагалі, хоч на місці ДТП були. Зате під актом є підпис заступника начальника обласної ДАІ К.Костюка, який у складі комісії не числився…

Докази знищувало слідство?

Спочатку слідчі Броварського РУВС були відвертішими з батьками загиблого. “У слідчому відділі нам з чоловіком (помер нещодавно) показали всі документи, фотографії, - згадує Таміна Порфирівна. – Вони зізнавалися, що ця подія не схожа на ДТП, припускали, що сина хтось катував і вбив, аж потім привіз на те місце, а аварію інсценували. У міліції мені казали: подивіться на дах – авто не переверталося; зверніть увагу, що всі дверцята зачинені, вікна усі на місці, крім шибки на лівих передніх дверцятах; погляньте – лобове скло хтось спеціально вдарив, бо залишився слід, від якого розійшлися тріщини у вигляді павутини; прилади на панелі були побиті ніби навмисно, хоч сама панель навіть не деформувалася… Слідчі мені радили: звертайтеся до Генпрокуратури і розкажіть про це, хай, з огляду на посаду водія, вона забирає справу собі. Перші фотографії були дуже якісними і я їх запам’ятала на все життя”.

Мати послухалася і написала до Генпрокуратури заяву, де спростовує версію слідства про те, що син випав через вікно лівих дверей і відлетів від машини майже на 5 метрів: “Чоловік такої статури як мій син (ріст 189 см, вага близько 120 кг, розмір взуття 45, а одягу 56) не міг вилетіти через розбите вікно і при цьому не мати порізів тіла шматками скла, які залишилися на дверцятах”.

У Броварському РУВС, за словами Т.Медолиз, розгляд справи блокували, затягували, вона по кілька місяців лежала то в одному відділі, то в іншому. Аж через два роки її передали на повторне розслідування у Головне слідче управління обласної міліції. “Коли я прийшла туди, - каже Таміла Порфирівна, то побачила вже не на жовтих, а на білих аркушах наклеєні інші фотознімки: дах прогнутий, побиті всі вікна, авто без номерів, стоїть не так, як раніше… Я несамовито закричала: це не ті знімки, не та машина! “Тепер ми доведемо, що це ДТП!” – заявив мені полковник Середенко. Я зразу вибігла з кабінету, йшла і так ридала, що не бачила дороги, не розуміла, куди йду. Коли прийшла до тями, то переконалася: мою дитину таки вбили, бо знищують докази”.

Знищили не лише фотознімки. Під час слідства зникають гістологічні препарати з експертизи тіла загиблого, у перші дні десь поділися одяг і взуття, тож їх навіть не досліджували. Далі більше – відразу після аварії службове авто Медолиза… продають. Реагуючи на запит Г.Омельченка, слідчі довго шукають машину і знаходять її 9 серпня 2001 року… на території одного з приватних домогосподарств по вул.Осінній, але вже без двигуна, сидінь, бамперів, обшивки, панелі, зате з відремонтованим та пофарбованим кузовом. На ось такому “речовому доказі” слідство ще провело кілька “експертиз”, не зазначивши у відповідних протоколах номерів кузова та двигуна.

Таміла Порфирівна переконана: це не синова службова “ДЕУ-Леганза”, а, мабуть, та, що на “повторних” фотознімках. Тим більше, що чоловік, який ремонтував машину, пізніше запевнив Т.Медолиз, що придбана ним “Леганза” зіткнулася з чимось “лоб в лоб” (авто, на якому загинув Медолиз, як відомо, нікого не таранило).

І всі ці дива з машиною відбувалися після того, як, у відповідь на запит Г.Омельченка, перший заступник начальника ГСУ МВС України полковник В.Захаров 12 липня 1999 року видає письмовий наказ ГУ МВС в Київській області “приєднати автомобіль до справи як речовий доказ і забезпечити його зберігання”. Може, не випадково й трасу “Київ-Чернігів” на місці ДТП дуже швидко відремонтували, змінили покриття дороги.

Є у кримінальній справі ще один “дискусійний” документ. У доповідній начальника слідчого відділу Броварського РУСВ А.Телепенька обласному начальству від 19 липня 1999 року вказується дуже точний час смерті Медолиза – 5 год. 25 хв. (звідки взявся цей час, коли в усіх попередніх документах стоять інші цифри, приблизні?). Крім того Телепенько доповідає: “Внаслідок ДТП Медолиз М.М. загинув від отриманих тілесних ушкоджень на місці події” (знову ж – на основі чого робиться такий висновок, якщо судово-медична експертиза, згідно з актом, закінчилася аж 28 липня, а під висновком експерт Н.Іваненко підписалася 29 липня).

Можливо, Телепенько й має рацію. Бо, якщо вірити матері, спочатку був інший висновок експертизи, де мовилося, що М.Медолиз загинув від сильного удару тупим предметом під праву лопатку, від чого розірвалася аорта. У тому ж висновку, що долучений до справи нині, сказано, що аорта ушкоджена внаслідок перелому ребер під час випадіння та ковзання тіла через віконний пройом на покриття дороги. Таміла Медолиз каже, буцімто спілкувалася з лікарями, які її запевнили, що так аорта може розірватися хіба що від падіння людини з 18-го поверху. Хоч би як там “замітали сліди”, а таки й досі в справі є підтвердження, що фотознімки підмінили. Версія про те, що Медолиз випав через вікно передніх лівих дверцят таки залишилася ще з часів “розбитої однієї шибки” і проходить як єдина протягом чотирьох років слідства, незважаючи на те, що на нинішніх фото побиті всі вікна, окрім задніх лівих дверей. Виходить, міг випасти звідки завгодно – більше лобове вікно чи відчинені двері, а то й, що ще логічніше, через праве вікно, бо тіло лежало справа від машини. Дивно, якщо машина не зіткнулася ні з чим, а переверталася так, що не залишила сліду від цього ні на собі (перші знімки), ні на дорозі, і, врешті, знову стала на колеса. Чому тіло лежить праворуч, а розбитий годинник ліворуч від машини? Чому на асфальті лежало рушниця у розкритому чохлі? Щодо годинника та розчохленої рушниці, то тут є інше запитання: як слідчі могли забути зробити відбитки пальців на цих речах, а також, скажімо, на дверцятах, ручках та кермі авто? Потреба була очевидною, хоч би для того, аби спростувати версію батьків, депутата Г.Омельченка, які у перші ж дні заявили про можливе вбивство. Не було проведено й трасологічної експертизи.

Сім тонн бетону на одну могилу

Може й символічно, що поховали Миколу Медолиза поруч із застреленим В.Гетьманом та жертвами ДТП В.Малєвим і О.Ємцем.

Через півроку Таміла Медолиз почала вимагати ексгумації тіла, але слідство обмежилося лише тим, що опитало медиків, які виступили проти такого кроку. Відразу ж після заяви матері про ексгумацію, за чийсь кошт (очевидно, державний) на могилі будують пам’ятник – загалом сім тонн бетону та дорогого мармуру. І заявляють, що дістати труну неможливо. Та мати наполягає. Слідчі ж не знаходять іншого способу переконати Тамілу Порфирівну в протилежному, окрім силових методів. Це не голослівність, бо у Т.Медолиз і досі зберігається експертний опис побоїв та копія скарги до прокуратури, яка залишилася без відповіді, а отже, реагування. Ось як 5 лютого 2002 року описали це у депутатському запиті до Генпрокурора М.Потебенька народні депутати Г.Омельченко, А.Єрмак та В.Шишкін: “… 24 травня 2001 року її запросили на 18 год. 45 хв. у приміщення по вул.Глухова, 2 м.Києва на зустріч “з певних питань”. Зустріли чотири особи в цивільному, які почали з’ясовувати зовсім “інші питання”. Зрозумівши, що все заплановано заздалегідь, Т.Медолиз хотіла залишити приміщення. Але дільничний інспектор Печерського району Жовновський А.А. зачинив вхідні і балконні двері на ключ, вікна закрили шторами, і вона була побита…”

Цікаво, що високопосадові колеги загиблого на роковини смерті поминали його в ресторані “Конкорд”, що в центрі Києва. Матір і батька ніхто не запросив…

Версії

Від самого початку багато хто з політичної та економічної еліти України та закордонної не повірили у звичайну ДТП. Тоді у ЗМІ з’являлося багато версій можливого вбивства. Підстави були. Приміром, на одній з прес-конференцій М.Медолиз гостро критикував кількох керівників машинобудівних підприємств за нецільове використання коштів, виділених на створення українсько-американських та українсько-німецьких СП. У інтерв’ю газеті “День” він навіть перелічив факти зловживань і назвав прізвище одного з керівників – тодішнього гендиректора ВАТ “Херсонські комбайни” Володимира Гуряченка. У Медолиза був конфлікт з “батьками” проекту закупівлі скандальновідомих “Джон Дірів”.

22 червня 1999 року на сайті МЗС з’явилася інформація про початок “робочого візиту до Токіо першого заступника голови Національного агентства України з питань розвитку та європейської інтеграції Миколи Медолиза, в ході якого на урядовому рівні передбачається обговорити широке коло питань українсько-японського економічного співробітництва”. Це офіційне повідомлення. З інших джерел стало відомо, що Медолиз тоді успішно провів переговори і 26 червня (за тиждень до загибелі!) повернувся, а вслід за ним на українські рахунки надійшло 240 мільйонів доларів, які спочатку ніби передбачалися для реконструкції НПК “Галичина”. Як нині відомо, далеко не всі кошти потрапили на рахунок нафтопереробного комплексу. Ці версії вже звучали. А ось свіжа, яку днями планують виголосити з партламентської трибуни і зробити відповідний депутатський запит.

Медолиз і Розумовський – одна і та ж особа

Відомо, що М.Медолиз досконало знав чотири мови – англійську, французьку, арабську та іспанську, - вивчав італійську. Тому не дивно, що часто його відряджали за кордон. Та чи під своїм прізвищем він туди їздив? “Вечірній Київ” має у розпорядженні копію дипломатичного закордонного паспорта такого собі Розумовського Андрія Миколайовича, 30.06.1965 р.н. (виданий 21.11. 1995 МЗС України). У графах “виїзд до”, “на строк” стоїть печатка “багаторазово”, а у графі “мета поїздки” – печатка на всі випадки: “службовий”.

Так ось, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз дослідив фото з цього паспорта, а також три різні фотознімки М. Медолиза і зробив 13 травня цього року висновок № 2052: “На фотокартках у закордонному паспорті на ім’я Розумовського А.М., посвідченні водія Медолиза М.М., посвідченні мисливця Медолиза М.М. та фотокартці Медолиза М.М. зображена одна і та ж особа”.

Фальсифікація найвищого гатунку? Маємо й інші цікаві документи з реквізитами кількох банківських та інших фінансових установ Великої Британії та Угорщини (“Midland Bank”, “National West minster Bank”, “Royal Bank of Scotland”, “Asn-pool Limited”, “Morgan coseo Limited” та “Угорський зовнішньоторговельний банк”). В усіх цих установах у різні часи пан Розумовський відкривав чужі рахунки. Чиї кошти і на чиї рахунки міг класти відповідальний секретар Валютно-кредитної ради Кабміну?

На численні запити Таміли Медолиз заступник голови ДПАУ Сергій Гуржій відповідає: “банківська таємниця”, тобто, виходить, дослідити це не під силу вітчизняним податківцям.

Один з чиновників так і сказав Тамілі Медолиз: “Ви що, гроші шукаєте? Навіщо вони вам – спіть спокійно!”
- Так, я шукаю гроші, бо за них вбили мою дитину! – відповідає мати.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1065011479.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua