Майдан / Статті  

додано: 21-10-2003
Петро ШВАЙ: Хрющенко поводився по-свинськи.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1066741160.html

18 жовтня в самому центрі Білої Церкви, поряд з міською радою. Там, в кінотеатрі ім. Горького проходив Форум демократичних сил Київщини. І там свинячив Хрющенко, сповнений почуття власної самоповаги, не зважаючи на делегатів, гостей та журналістів. Міліція на цей момент раптово зникла, а випадково впіймані в завулку та притягнуті ледь не насильно обуреними людьми на місце подій старший лейтенант і старший сержант перелякано белькотіли, що вони в політику не втручаються. “Недоторканість”, - хитали головами літні люди, що прийшли до кінотеатру послухати трансляцію Форуму, яка велась на вулицю за допомогою екрану та гучномовців.

<b>Провокація – не лише мати революції, але й продажна дівка диктатури.</b>

Хрющенка ніхто не звинувачував, бо на те воно і свиня, щоб свинячити. Тим більше, що й до повноцінної свині Хрющенко ще не доріс. Такий собі задоволений життям підсвинок, який не відає, що прийде час – і пустять його під ніж. Свинею був скоріше його господар, який привіз підсвинка в причепі УАЗа до центру міста і водив там на шнурку з написом “Хрющенко” на боці. Його абсолютно не бентежило, що тварюка вивернула з причепу на асфальт солому, жерла траву та справляла природні потреби. Як не бентежило це й переляканих міліціонерів, які “не знали”, чи дозволений у Білій Церкві поряд з міською радою вигул свиней.

Свинопас назвався фермером, але протестував цей “фермер” разом зі своїм підопічним чомусь проти розвалу колгоспів. Про це свідчила листівка, яка звалювала провину за нинішню аграрну кризу на лідера “Нашої України” Віктора Ющенка. Це було смішно, бо після того, як уряд Ющенка відправили у відставку, країна вже 5 разів сіялася і 6 разів збирала врожай, якщо взяти до уваги озимі та ярові. Це вже не кажучи про те, що в період урядування Ющенка в Україні був зібраний найвищий за часів незалежності врожай, ціни на хліб та вироби із зерна були стабільними, а село вперше закінчило рік з прибутками.

Однак цифрами “фермер” не володів, з пам’яттю теж в нього було негаразд, бо він ні з чим не погоджувався і нічого не заперечував. Лише фотографував все навколо та час від часу схилявся до внутрішньої кишені куртки, де в нього була чи то рація, чи то мобільний телефон. Після цього до нього підбігали молоді хлопці (мабуть “працівники фермерського господарства”), слухали його сказаних пошепки наказів й кудись зникали. В автобусі чатували люди з камерами, що вперто не хотіли рекламувати свій телеканал, як не бажав слави і “скромний фермер”. Тому всі зробили висновок, що прізвище фермера – Хрющенко, а надпис на боці свині він зробив замість тавра. Щоб можна було знайти, якщо загубиться.

Поряд з “фермером”, ховаючи обличчя за написаними однієї рукою плакатами, “протестували” 50 студентів місцевого аграрного вузу. Плакати не погоджувались з позицією Ющенка по Іраку, звинувачували його, що він змусив свою фракцію голосувати за, а сам утримався. Командували студентами кілька старших молодиків з нахабними і товстими пиками. Спочатку вони хотіли увірватися до кінотеатру, але, коли на їх шляху стали молоді загартовані у численних акціях опозиціонери, запал “протестантів” швидко вщух. Блокували їх грамотно, задовго до входу, і у згадуваних вже мною людей з кінокамерами ніяк не виходила “картинка”.

Заводили спробували організувати скандування, але студенти мовчали, перелякано дивились навколо. Було зрозуміло, що скандування не передбачалося, а на експромт люди без ідеї просто не здатні. Скоріш за все, їх просто хотіли банально підставити, спровокувавши побиття “жорстокими опозиціонерами нещасних антимілітаристів”, однак опозиціонери на провокацію не піддались.

Коли до мітингуючих рушило кілька нашоукраїнців, на студентів шкода було дивитися. Вони зіщулилися, як собака, яка не має куди втікати від занесеної руки, та бити їх ніхто, звичайно, не збирався. Хлопцям, які, опускаючи очі, завчено бубоніли, що вони не належать до жодної організації, що вони проти Ющенка й зібралися тут стихійно, просто пояснили, що брехати – негарно. Бо вони не знали ні про Ірак, ні про те, що, коли Ющенко утримався, за відправку українського контингенту в Ірак проголосувала менша частина з “Нашої України”, і що голосування взагалі було два. Поспівчували, що їх змусили брати участь в ганебному дійстві (навряд чи тут обійшлось без примусу, бо просто куплені так себе не поводять), заспокоїли, що мститися їм ніхто не буде, закликали голосувати за Ющенку, якщо не хочуть, щоб їх отак постійно виставляли на осуд людський. Запросили підійти до екрану, подивитися, що діється в залі, послухати виступи (всі як один заперечливо хитали головами). А організаторів пікету попередили, що скоро прийде час, коли їм доведеться відповісти за тиск на студентів, оскільки Конституція України не дозволяє нікого примушувати до будь-яких дій.

А до того була ще одна листівка, розклеєна по Білій Церкві. Вона закликала пенсіонерів відвідати Форум й отримати за участь у ньому гроші. Віктор Ющенко вибачився на початку свого виступу перед цими пенсіонерами за цинізм влади, однак вибачався він даремно. Таких “пенсіонерів” було дуже мало, і всі вони опинилися серед “пікетників”. І дуже вже ці “пенсіонери” своєю поведінкою та розмовою зі студентами були схожі на викладачів.

Це була остання провокація проти Форуму демократичних сил Київщини, який Віктор Ющенко назвав безпрецедентним за кількістю перешкод.

Перші почалися ще під час пошуку приміщення, коли міський голова Білої Церкви Геннадій Шуліпа відмовив у наданні кількох зал, пославшись на якесь своє розпорядження про неприпустимість використання їх для політичних заходів (цікаво, невже він відмовить у цьому й представникам влади, якщо ті вирішать провести у місті збори якоїсь чергової “Злагоди”?). Кінотеатр ім. Горького – приватний. Однак його директор також не погоджувався на оренду, доки не отримав візи “не заперечую” з боку мера. А потім організатори Форуму потрапили у цейтнот, не встигаючи оформити сцену та змонтувати апаратуру, бо в залі мало проводитися протестантське служіння. Коли ж віруючі пішли назустріч нашоукраїнцям і перенесли служіння, в кінотеатрі був запланований дитячий сеанс. Довелося викупляти квитки.

Звинувачувати у цьому директора не повертається язик. Він, здається, дуже і дуже непоганий чоловік, і Форум все ж відбувся без ексцесів. От тільки дивитися на цю людину без жалю було неможливо. Напевно за все життя йому не довелося пережити такого тиску з боку влади, як у ці дні. От вам і недоторканість приватної власності.

Це були квіточки. Ягідки почалися напередодні. Біля одинадцятої ночі 17 жовтня. Коли водії замовлених для доставки до Білої Церкви делегатів з районів області масово почали відмовлятися від поїздки. Пояснювали це просто: до них завітала міліція і “порадила” не їхати. В підсумку біля 300 делегатів, не встигаючи знайти заміну “відмовникам” та витративши цілу ніч на з’ясування ситуації, мусили добиратися громадським транспортом, запізнившись на Форум на годину-дві.

Перед Форумом мала ще відбутися зустріч Віктора Ющенка з громадськістю Фастова, але мешканці Білої Церкви, які не були делегатами Форуму, а Ющенка побачити хотіли, також не змогли туди добратися вчасно: автобуси не поїхали.

18 жовтня автобусна епопея продовжилась. Ще в чотирьох районах автобуси були затримані на виїзді, а в Переяслав-Хмельницькому взагалі дійшло до абсурду. Ретельно перевіривши документи водія, міліціонери вирішили, що йому для виїзду потрібен дозвіл лікаря. Водій повернувся у місто, знайшов лікаря й отримав цей дозвіл. Однак рейс не відбувся, бо правоохоронцям заманулося перевірити ще й лікаря. Для цього вони чомусь забрали з собою і водія. Довелося посилати за Переяслав-Хмельницькою делегацією у супроводі народних депутатів один з автобусів, що все ж таки доїхав до Білої Церкви.

Самі білоцерківські працівники державтоінспекції щиро запитували в делегатів: “А як ви проїхали?” Ті відмовчувалися й не видавали таємницю “партизанських стежок” та інших необхідних у цьому випадку хитрощів. Правоохоронці записували номери та кількість прибулих і чесно зізнавались: “На нас тисне міліція, перевернули машину й вимагали перекрити трасу, ми відмовились, так що не нарікайте на нас. Тепер ми точно будемо голосувати за Ющенка, бо ніякий він не м’якотілий, раз його так бояться”.

Перевернутою машиною все не обмежилося. На в’їзді до Білої Церкви машині Віктора Ющенка перекрив дорогу завантажений лісом КАМАЗ, що став поперек дороги. Асоціації з В’ячеславом Чорноволом були більш ніж прозорі, єдина різниця, що Ющенко та депутати, які їхали з ним, рухалися вдень, а не вночі. Водій КАМАЗу виправдовувався, що машина зламалася, і її ось так “розвернуло”. Коли ж зустрічною вантажівкою почали відтягати з дороги КАМАЗ, водій “забувся” зняти його з ручного гальма.

Після цього ніхто вже не звертав уваги на такі “дрібниці” як перекриття широкої траси для вантажного транспорту і спрямовування всіх вантажівок через центр міста по вузькій вулиці вздовж кінотеатру, будівництво, яке розпочалося саме в день початку Форуму (і трансляцію глушили відбійні молотки), та робітники, які не те що не змогли показати народному депутату В’ячеславу Кириленку жодної проектної документації, але й навіть не знали, що вони будують.

<b>Рейтинг Ющенка на Київщині тепер зросте.</b>

Для мене особисто мотиви поведінки можновладців покриті глибокою таємницею. Я розумію, коли не допускають людей на протестні акції до столиці. Бо невідомо чим там все закінчиться. Але ж тут був Форум – збори однодумців, які б по закінченні просто роз’їхалися б по домівках. Чого добилася влада своїм дорожнім терором? Що з того вона виграла, що Ющенко запізнився на кілька хвилин? Посіяла невдоволення лідером з боку людей, які зіткнулися з цими незручностями? Аж ніяк. Бо переважна більшість цих людей мають тверді переконання і звикли вже до подібних “цирків”. Тим більше, що всі знали, куди їдуть – не кіно ж дивитися і не відпочивати.

Якби Ющенка не чіпали, Форум пройшов би тихо й спокійно, як чергова політична тусовка, а так по цілій області піде розголос. І вщент зруйнується поширюваний останнім часом по Київщині міф про те, що Ющенко збирається домовитися з Кучмою про передачу влади. Бо хіба заважав би йому Кучма, якби дійсно хотів зробити наступником?

Я спочатку подумав, що вся ця дурість є самодіяльністю з боку одіозного і не дуже, прямо скажемо, інтелектуального голови Київської обласної державної адміністрації Анатолія Засухи, але прочитав, що в Луганську взагалі відмовили у приміщенні, і Форум пройшов на вулиці. Отже вказівка “фас” пішла згори.

<b>Форум як форум чи як Форум?</b>

До Білої Церкви їхав я неохоче, оскільки вже побував не на одному обласному Форумі, і в принципі наперед знав, що там говоритимуть: влада погана, її треба змінити, ЄЕП для України не прийнятний, президента має обирати народ, необхідність висунення єдиного кандидата від опозиції тощо. Все правильно і людям цікаво, тільки я ж це чув уже по кілька разів. Погнало мене сподівання побачити там не лише нашоукраїнців, але й лідерів інших опозиційних сил. Все ж таки й від Києва їхати недалеко, і можливість свою позицію донести людям впускати не годиться. Особливо сподівався побачити там Олександра Мороза, адже Київщина – це його рідний регіон, і тут позиції Соцпартії досить міцні.

На жаль, на жаль... Соціалістичну партію представляв тільки обласний лідер Анатолій Грязєв, з блоку Юлії Тимошенко взагалі нікого не було, хоча навіть комуністи делегували на Форум нардепа Сергія Челнокова, який, щоправда, не виступав. Прикро, але останнім часом БЮТ та СПУ якось загубилися на політичній арені, і потужні імпульси в протистоянні режиму спостерігаються лише з боку “Нашої України”.

Сам Форум також приємно здивував, бо вигідно відрізнявся від тих, що я бачив. Каюсь, але я став жертвою стереотипів, коли рішучість і радикальність асоціюється з нетерпимістю до опонентів і готовності миттєвої рефлективної реакції на кожен випад. Знаючи, що лідер київських нашоукраїнців Євген Жовтяк був завжди в опозиції до Кучми і брав участь в боротьбі з режимом з першого дня, часто займаючи відмінну позицію ніж його фракція що в тому, що в цьому парламенті, я чекав побачити збори зразка НРУ 1990-го року.

Натомість побачив протилежне. Гострота і критика була. Але тільки вбік режиму. Не було величезних історичних екскурсів та мовно-культурницьких плачів про загибель нації, натомість багато уваги приділялося проблемам, що зачіпають кожного українця. З трибуни лунало значно менше патетики і значно більше конкретики. Ніяких антиросійських чи антикомуністичних випадів, навпаки, дивовижна толерантність до людей всіх ідеологій, національностей та віросповідань. Постійно лунали заклики про дружбу з Росією, розвиток добросусідських стосунків, необхідність підписання цілої низки міждержавних угод з нашим найбільшим сусідом, наголошувалося, що нашоукраїнці Київщини виступаючи проти Росії, нічого не мають проти Росії, а лише вважають неприйнятною конкретну підписану Кучмою угоду, оскільки ця угода є не міжнародною, а міжклановою. Складається враження, що “Наша Україна” поступово, повільно, але впевнено намацує шлях до серця виборця, а влада своєю тупою (інакше не скажеш) протидією лише сприяє довірі людей до опозиції (в нас, як відомо, люблять переслідуваних).

Окрім загальноукраїнських, зачіпалися місцеві проблеми Київщини. Поряд з критикою влади й констатацією численних негараздів, йшлося про шляхи подолання труднощів. Зазначаючи, що кардинальні зміни в нашому житті можливі тільки після зміни влади, Є. Жовтяк зауважив, що це зовсім не означає, що ми не повинні склавши руки думати лише про вибори. Боротися можна і потрібно вже сьогодні, і долати негаразди також. Для цього варто активно діяти на всіх рівнях, протиставляючи владі силу Закону та народної солідарності, вносити зміни до законодавства, здійснювати контроль за його дотриманням.

Віктор Ющенко також був зібраний, рішучий і конкретний. Не в останню чергу, мабуть, завдяки доданою владою адреналіну. Перед Форумом відбулася його прес-конференція, приміщення для якої не змогло вмістити всіх бажаючих журналістів (їх було понад 60). Найбільше репортерів цікавили економіка, вибори президента та ситуація довкола острова Тузла.

Віктор Ющенко просто пройшовся катком по уряду. Проект Державного бюджету на 2004 рік лідер “Нашої України” обізвав найменш соціальним за останні кілька років, оскільки пропозиція уряду скоротити фінансування соціальних програм на 4,5% на тлі збільшення витрат на Державне управління справами є просто неприпустимим. Окремо зупинився на становищі малих і середніх бізнесменів, яким в Україні просто заважають працювати, і висловився проти запланованого урядом збільшення фіксованого податку. Розповів про свою зустріч із страйкуючими таксистами, яких запевнив, що “Наша Україна” за збільшення податкових ставок не голосуватиме. Багато говорив про ПДВ, який зараз виконує роль незаконного кредитування уряду.

За прогнозом Ющенка в 2004 році і влада, і опозиція висунуть по одному кандидату, і в країні розгорнеться боротьба між народом та адмінресурсом. Окремо торкнувся питання Компартії, зауваживши, що, якщо з КПУ не вдасться узгодити єдиного кандидата, то все одно між опозицією не повинно бути протистояння: “Слід пам’ятати про речі, які нас об’єднують – ставлення до влади. В цьому питанні маємо бути єдиними з комуністами”.

Будівництво Росією дамби у напрямку українського острова Тузла він назвав проблемою слабкої влади, яка не здатна захистити суверенітет та територіальну цілісність України. І Тузла тут не єдиний випадок, те саме він сказав про захоплення молдовськими прикордонниками дамби Дністровської ГЕС, ажіотажем навколо реверсного використання нафтопроводу Одеса-Броди.

Судячи з післяпресконференційних розмов журналістської братії (а там було багато представників районних газет, які вперше побачили Ющенка), головний нашоукраїнець справив на них потужне враження, як і на учасників Форуму, перед якими виступив пізніше.

Не обійшлося і без набридлих дурнуватих питань щодо його дружини, з якої певні влада вперто намагається виліпити шпигунку ЦРУ. Ющенко, напевно, вже звик до такого, тому з усмішкою на обличчі повідомив, що немає поганого без доброго, оскільки подібні звинувачення змусили його так досконало вивчити біографію тещі та тестя, що навряд чи який зять цим може похвалитися. Він повідомив, що “шпигунці ЦРУ” шпигувати стає дедалі важче, адже вона має двох маленьких дітей і збирається ще народити третю. Мати цієї “американки” народилася в Кіровоградській області, батько – в тодішній Луганській (нині це село знаходиться в Харківській області).

Виступи Івана Зайця, Юрія Кармазіна, В’ячеслава Кириленка, Анатолія Грязєва та інших були також конкретні і змістовні. При цьому жоден з них не випадав із загального контексту Форуму, хоча, як я дізнався, нардепи не узгоджували між собою тексти виступів. Аж дивно, що розбіжності в поглядах на деякі речі, які всі ми нещодавно відзначали в опозиційному таборі, дивним чином залишились за стінами зали. Навіть незручно писати, нікого не покритикувавши.

Можливо така соціально-економічна та об’єднавча спрямованість Форуму була зумовлена тим, що перед обласним зібранням на Київщині пройшли 25 районних форумів (окрім Київської на таке зважилися, якщо не помиляюся, тільки 7 областей). А на низах люди завжди більш згуртовані та більш конкретні, бо їм немає що ділити. І народні депутати, побувавши на районних форумах, побачили, чи живе звичайний українець, що йому насамперед болить, і від чого він потерпає. І, якщо б частіше бували в глибинці, може б швидше повернулися обличчям до людей та зрозуміли їх прагнення, а не нав’язували б їм власні.

Київщина, за логікою речей, мала б посідати чільне місце в Україні, годуючись з багатого столичного стола. Однак родина Засух, що править областю ніби своєю феодальною вотчиною, будує навколо столиці невидиму “берлінську стіну”, не бажаючи мати з Києвом жодних стосунків. Наслідком цього є лише 11-те місце області серед регіонів України за рівнем економічного розвитку, 48% збиткових підприємств, 76-мільйонний борг по зарплаті. Тут вже нікого не дивують вбивства непокірних підприємців, бандитські наскоки на села як у фільмах про громадянську війну, безземельні селяни, які не можуть отримати не тільки державних актів на землю, але й сертифікатів. Вічні війни держадміністрації з міськими головами б’ють по економіці та соціальному становищу регіону.

Для мене організовані по всій Україні Форуми демократичних сил виглядають як спроба організації співпраці між опозицією та народом, пошук методів діяльності. На мій погляд, шукати треба було раніше, бо зараз пора вже діяти, а нинішній пошук здійснюється методом спроб і помилок й забирає багато ресурсів. Та все ж краще пробувати і помилятися ніж бути непомильним і бездіяльним.

Здається, що Віктор Ющенко, увійшовши у відверте протистояння з режимом, знайшов шлях до успіху після численних поразок після виборів, оскільки кожен його крок, попри численні помилки, є більш вдалим за попередній. Нещодавно він запропонував створити загальнонаціональний Форуму демократичних сил як постійно діючий механізм співпраці та діалогу політичної еліти з широкою громадськістю. Київський Форум розширив цю ініціативу, запропонувавши створення широкого надпартійного загальнонаціонального руху громадянського спротиву з осередками в кожному будинку, на кожній вулиці, в кожному селі. Метою цього спротиву київські опозиціонери бачать захист прав окремих людей і територіальних громад, тотальне протистояння владі по всьому фронту, постійний тиск на владні структури.

Більш конкретними ніж в інших областях були й документи, прийняті на Форумі. В резолюції дістали висвітлення не лише критика й констатація фактів, але й подальші кроки. Наприклад, учасники Форуму демократичних сил Київщини взяли на себе зобов’язання сформувати громадсько-політичну раду та осередки Форуму в містах, районах, селищах і селах області, залучаючи до роботи в них і представників партій та громадських організацій, і позапартійних громадян.

Окрім резолюції на Форумі також були прийняті вже зовсім конкретні ухвали щодо ситуації в агарному секторі, комунальному господарстві та місцевому самоврядуванні. Окрім заклику до відставки Анатолія Засухи з посади голови Київоблдержадміністрації та позбавлення народного депутата Тетяни Засухи звання Героя України, Форум ухвали в звернутися до відповідних комітетів Верховної Ради для внесення змін до цілої низки законів, а також про розробку нових законодавчих актів.

Чесно кажучи, якщо все проголошене з трибуни у Білій Церкві буде хоча б частково втілене в життя, мені важко уявити спосіб, яким влада зможе завадити Ющенку стати президентом, зважаючи на його стабільний найвищий рейтинг, наявність (хоч і недостатню) структур для контролю за виборами та той інтерес до чесних виборів з боку міжнародного співтовариства. Хіба що пряме впровадження диктатури.

Не скажу за всю “Нашу Україну”, але мені здається, що про дещо сказано не було. А саме: проголошений рух громадянського спротиву має не лише боротися з владою й контролювати виборчий процес, але й забезпечити мирне загальнонаціональне повстання на кшталт югославського в разі, якщо вибір народу не буде визнаний владою або народ позбавлять шансу на вільне волевиявлення.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1066741160.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua