Майдан / Статті  

додано: 23-10-2003
Валерій СНІТКО: Не все так і добре в нашому українському домі.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1066905141.html

<b>Пояснення Майдан-Інформу:</b> Ця стаття є відповіддю відвідувача Вільного Форуму сайту “Майдан” на статтю іншого відвідувача “Хрющенко поводився по-свинськи” (http://maidan.org.ua/n/free/1066739227). Читач вважає, що автор висвітлив “лише один бік медалі – блискучий та привабливий”. Тому подаємо протилежний погляд на Форум деморатичних сил Київщини.
__________________________________


Форуми, форуми, форуми... Котяться вони Україною, і дехто навіть вважає, що й користь приносять. Ці дехто мають рацію, бо навіть те, що соратники мають можливість зібратися разом, вже є позитивно. Та не такий великий той позитив, щоб підносити ці збори до рівня надзвичайної події, як це робить шановний Петро Швай, який, напевно, є хорошою людиною. Однак він висвітлив лише один бік медалі – блискучий і привабливий. А є ж іще і зворотній.

Ваша стаття нагадала мені один анекдот:
<b>Наказав кульгавий на ліву ногу та сліпий на ліве око король намалювати свій портрет. Художник намалював його струнким і зрячим. “Піддані не впізнають мене”, - сказав король і наказав стратити художника. Так загинув романтизм. Другий художник намалював короля таким, яким той був насправді. “Піддані не полюблять мене”, - сказав король і також наказав стратити художника. Так загинув реалізм. Третій художник намалював короля сидячим на коні в профіль так, що лівої ноги і лівого ока не було видно. Щедро нагородив король художника. Так народився соціалістичний реалізм.</b>

Бо, якщо розібратись, що ми з цих форумів? А маємо не так вже і багато – хіба що піднесення й натхнення у лавах прихильників Ющенка. Саме Ющенка, бо, хоч і звуться вони “форуми демократичних сил”, але насправді “демократична сила” там лише одна – “Наша Україна”. І хай нікого не вводить в оману присутність представників БЮТ чи СПУ і навіть іноді КПУ.

Попри заклики до об’єднання, кожна “демократична сила” намагається привласнити пальму першості в об’єднавчому процесі собі. То БЮТ, СПУ та КПУ організовують зібрання, куди кличуть “Нашу Україну”, а та прохання ігнорує, і нашоукраїнці приходять туди лише як гості. То, навпаки, “Наша Україна” ініціює Форум. А щоб це не виглядало як боротьба за пальму першості, додає до нього словосполучення “демократичних сил” та пояснення, що “демократичні сили” – це ширше ніж опозиційні, і що ми кличемо всіх до діалогу. Насправді ж діалогу не виходить навіть серед опозиційних сил, не те що серед “демократичних”. Присутність цілої низки громадських організацій на цих зібраннях – не більше ніж декорація, оскільки все одно їхні члени є або членами партій-ініціаторів зібрання, або прихильниками.

Достатньо розплющити очі, протерти окуляри (хто їх носить), скинути їх, якщо вони рожевого кольору, і ви побачите, що “ненашоукраїнські” сили на форумах демократичних сил присутні лише як гості. Ну не може ж хтось всерйоз повірити, що комуністи, б’ютівці, соціалісти в областях і районах всі як один підтримують Віктора Ющенка в якості єдиного опозиційного кандидата на президенти (а саме таке написано в більшості проголосованих одноголосно резолюціях). А якщо такі легковірні є, то я пораджу їм хороші ліки: підійдіть в кулуарах до присутніх “ненашоукраїнців”, представтесь прихильником їхнього лідера, що приїхав з іншої області, і поговоріть про їхнє сприйняття форуму. Вони вам і повідомлять, що не втручалися в перебіг зібрання, бо форум цей – нашоукраїнський, і це природно, що його учасники підтримують Ющенка, і що вони не бачать сенсу переконувати переконаних і сваритися, щоб не порушити ту саму хистку єдність опозиційних сил.

Тому назви цих зібрань скоріше відбивають прагнення їх ініціаторів, аніж дійсний стан речей, і набагато чесніше було б назвати форум демократичних сил форумом “Нашої України”, якій, до речі, не сприяє єдності опозиції хоча б тому, що там категорично всім нав’язується в якості лідера саме Ющенко. Для Віктора Андрійовича це – ведмежа послуга, бо з його рейтингом, чисельною фракцією, структурами та активністю стати власником єдино кандидатської акції найлегше. І з цим (охоче чи неохоче) погоджуються й інші опозиціонери, а нав’язливість – це така штука, що викликає зворотну реакцію.

Я солідарний з Петром Швам, що ігнорування б’ютівцями та частково соціалістами форуму демсил Київщини виглядає не дуже гарно. Все ж таки об’єктивно Ющенко сильніший, і, якщо до єдиного кандидата все ж дійде, то ним буде саме Віктор Андрійович. Тому саме він і має очолити об’єднаний опозиційний фронт, до того ж і ресурси “Нашої України”, і організація роботи штабу значно переважають решту опозиціонерів разом взятих.

Звичайно, частка вини лежить і на Ющенкові, однак все ж менша ніж на решті. Адже ще не так давно Юлія Тимошенко з Олександром Морозом кликали Віктора Ющенка не тільки приєднатися до опозиції, але й очолити її. І складається враження, що тихо раділи, коли він відмовлявся. Бо, коли Ющенко ініціював власний спротив і покликав до себе Тимошенко й Мороза (у вигляді співучасників форумів), вони почали мовчки “з’їжджати”, бо нібито між ними та НУ ще не досягнуто домовленостей щодо єдиної стратегії на виборах. Але до чого тут вибори? Участь у форумах і запропонованому Ющенком формуванні розгалужених та постійно діючих структур ФДС по всій Україні не обов’язково прив’язувати до переговорів. Сядьте втрьох чи навіть вчотирьох, від’єднайте котлети від мух, визначте, що саме вас об’єднає на цьому етапі і формуйте спільні структури для виконання саме цих (і не більше) завдань. Дійде до виборів – буде видно. Домовитесь – ці структури працюватимуть на єдиного кандидата, не домовитесь – члени структур розбіжаться по партійних нішах, але ж на той час вони залучать до себе значно більше людей ніж суто партійні утворення, і при “розлученні” кожен з претендентів матиме більше активістів ніж буде мати, якщо все залишиться так, як зараз.

Та що там говорити, коли немає єдності і серед самих нашоукраїнців: нездорова між партійна та міжособистісна конкуренція, розбіжність в ідеологіях, старі образи тощо. І, окрім натхнення та ейфорії, позитиви форумів є в тому, що в процесі їх підготовки нашоукраїнці вчаться співпрацювати (слова роз’єднують – справа об’єднує).

До речі про натхнення. Це почуття здебільшого охоплює тих, хто нічого не робить. Побачивши і почувши Ющенка, в них виникає бажання звернути гори, однак через певний час у більшості людей воно згасне. Тим же, хто систематично працює і переконаний у своїй правоті, допінг у вигляді “живого лідера” не потрібен.

Ще одним позитивом форумів є прорив інформаційної блокади. І тут більше допомагає не преса, яка все ж не може цілком обійти цю подію, а влада, що ставить на шляху цілком безпечного для себе зібрання все нові і нові перешкоди. Після цих перешкод натхнення в деяких учасників переходить в затятість, а затятість так швидко не згасає. Якби не ці провокації, жоден з форумів (а я також їх бачив чимало) не дістав би такого розголосу й залишився б на рівні звичайного партійного зібрання. Тому я абсолютно погоджуюсь з Ющенком, що треба подякувати владі за відмову у приміщенні для луганському форуму, і вважаю вимушену репресивну рефлексію влади головним позитивом цих зібрань.

Якщо ви, пане Петре, знайомі з журналістською братією із загальноукраїнських опозиційних видань, то поцікавтесь, будь ласка, у них, як вони ставляться до цих форумів. І вони вам розкажуть, що словосполучення “форум демократичних сил” викликає у них блювотний рефлекс. І не тому, що там говорять щось не те, чи зібрання не цікаві. Просто навіть найсмачніша їжа, якщо переїси, полізе назад.

І причина навіть не в тому, що Ющенко та його депутатський почет скрізь говорять ті самі слова. Врешті решт, якщо ти не популіст, а послідовний політик, ти і маєш бути скрізь однаковим, так само як всі вчителі математики однаково кажуть, що два на два буде чотири. Але дратує те, що всі обласні та й районні форуми є аж занадто всеукраїнськими, всюди ЄЕП, Конституція, влада... А місцеві проблеми кожної області залишаються десь на задньому плані. Трохи скажуть, що і в нас влада погана, і такий чи такий-то – злодій, а безробіття чи виробництво на такому-то рівні. От і вся “місцева специфіка”.

І що після цього розкажуть учасники форуму своїм аполітичним сусідам? “Ющенко казав, що влада погана”? Так всі опозиціонери так кажуть, професія їхня така. А про те, що кожна область має свою специфіку, що, приділивши, безперечно, частину часу на загальноукраїнські проблеми, в Миколаївській області левову частину форуму потрібно присвятити проблемам суднобудування, у Вінницькій – сільському господарству, а в Луганській – видобутку вугілля, закриттю шахт та регресним виплатам, у штабі НУ навряд чи хто думає.

А коли на трибуну виходить якийсь “ветеран національно-визвольної боротьби кінця 80-х” і починає згадувати всі “нанесені нам комуністами і москалями образи” за останні так років 300 (образи комуністів трохи молодші), лаяти Росію та вимагати українізації, перейменування вулиць і заміни одних пам’ятників на інші, то залишається лише порадіти, що в залі переважно знаходяться свої, а то б не бачити Ющенкові на майбутніх виборах голосів національно-, історично- та мовно байдужих як своїх вух.

Звичайно, ви можете заперечити, що нічого особливо шкідливого форуми в собі не несуть, і позитиви перевищують негативи. Я б з цим, можливо, і погодився, якби не одне слово: “ресурси”. Порахуйте приблизно, скільки витрачено коштів на проведення кожного форуму: оренда зали, оренда автобусів для делегацій з усіх районів області, різноманітних артистів (плюс оплата виступу), витрати на їжу або добові, друк кольорових запрошень, випуск блокнотів, папочок та ручок для учасників, проектів рішень, фуршет для журналістів тощо. А скільки було задіяно людей на організацію кожного зібрання, скільки часу й зусиль вони витратили, які б можна було скерувати на інші справи?

І чи не краще було б обійтися без усього цього? А замість форумів провести зустрічі з народом просто неба, а не в приміщенні. І там зачитати і прийняти всі документи, бо підготовка документів нашої опозицією проходить ще більш формально ніж у радянські часи. І це є однією з причин того, що нашоукраїнські форуми є одноманітними та відірваними від місцевих проблем. Якщо ви пам’ятаєте, то проекти програм КПРС, всіляких там важливих законів (про вибори, наприклад) виносились на загальнонародне обговорення заздалегідь. Чому б не винести документи форумів на загальнообласне нашоукраїнське обговорення? А ще краще – запопонувати місцевим осередкам самим запропонувати проекти необхідних докуиментів. Тоді б і проблеми, які цікавлять людей знали лідери краще, і форуми б проходили по-інакшому.

Якщо ж проаналізувати контингент, який бере участь у форумі, то ви, пане Петре, не могли не помітити, що, попри рекомендації згори (якщо ви їх читали) привозити не переконаних нашоукраїнців, а людей, що вагаються, представників місцевої еліти та працівників різноманітних сфер, щоб їх загітував Ющенко, на зібраннях все одно переважали саме переконані, яких агітувати не потрібно. Головних причин цьому, як я дізнався, дві. По-перше, не всі місцеві організації мають достатні авторитет та контакти з вищезазначеними представниками, по-друге, повністю або чатково саботували це розпорядження, по-друге, ці представники просто побоялися їхати разом з делегаціями, склад яких посиленно “моніторився” іншою “місцевою елітою”. На мітинг же просто неба у своєму місті вони б прийшли, бо там за всіма не вслідкуєш, та й навіть, якщо побачать у багатотисячному натовпі, то нічого не скажуть: може ж людина поцікавитись, що там на вулиці.

До речі, на вулиці завжди можна зібрати більше людей ніж у приміщенні, яке не є гумовим. Більше тисячі фастівський будинок культури ніяк вмістити не зміг, тому ті, хто туди не потрапив, розійшлись. Бо ж не цікаво їм слухати трансляцію на вулицю, коли вони прийшли побачити “живого Ющенка”. Не знаю, чи були ви на Київщині під час парламентських виборів, але тоді на витупи Ющенка просто неба збиралося набагато більше людей.

Попереджаю ще одне зауваження в мій бік: мовляв, на виступи просто неба прийшли б люди тільки з одного міста, а на форумі були представники всієї області. Якщо взяти для прикладу описаний вами Форум демократичних сил Київщини, поділити 750 (кількість учасників) на 25 (кількість районів), то вийде, що в середньому з кожного району було по 30 осіб. Якщо ви вважаєте, що вони розноситимуть інформацію про форум з ентузіазмом протестантських проповідників, то смію вас завірити, це не так. До того ж, невідомо в якій формі вони її донесуть. А, зекономивши гроші на проведенні форуму чи зустрічі з народом (за день в одній області можна було б провести три таких зустрічі), можна було б масовим накладом випустити і поширити по області газету, в якій докладно розповісти про невідому через інформаційну блокаду людям позицію “Нашої України” та опублікувати прийняті документи.

Я погоджуюсь з вами, що Форум на Київщині був дещо кращим ніж попередні в сенсі відсутності серед ораторів зациклених на національно-культурно-історичній сфері та непотрібних зараз випадів вбік комуністів і москалів, щодо більшого упору на місцеві проблеми і зовсім вже конкретних і своєчасних ухвал, які передбачають подальші дії (і вказують їх), а не є простими деклараціями чи констатацією існуючого стану речей.

Ющенко також був супер. І на прес-конференції, і під час форуму. Мабуть, на користь йому іде протидія з боку влади. Нарешті він перестав ображатись на провокаційні питання й навчився говорити більш коротко і конкретно.

Та я б здивувався, якби було інакше. Адже це був далеко не перший форум. І ви самі написали, що “Наша Україна” діє методом спроб і помилок. Тож за певний час було чому навчитися.

Але, але... Невже ви оминули увагою ледь не істеричний вигук Ніли Крюкової (зашалом чудової людини) – “Ю-Щ-Е-Н-К-О” в смислі “гетьман України”, коли вона закінчувала читати вірша (у вірші йшлося про Мазепу і про те, що гетьман має бути один)? Погодьтеся, що так кричать хіба що слово “МЕСІЯ” екзальтовані релігійні фанатики. А до чого були славословні доповнення Олени Бондаренко до резолюції, автори якої спромоглися таки закликати до єдиного кандидата від опозиції, не вказуючи прізвища?

Ви пишете про позитивний вплив районних форумів. Я з вами згоден. Але ж Олена Бондаренко, голова Київської обласної організації партії “Реформи і порядрок”, також там була. Правда, наскільки я знаю, лише в тих районах, де головою штабу призначено члена ПРП. До інших чомусь “не доїхала”, на відміну від, скажімо, свого однофамільця, голови обласного НРУ Миколи Бондаренка, який “відтарабанив” всі 25 чи скільки їх там було. Два місяці чоловік практично не мав вихідних, і при цьому мало того, що не має партійної ставки і заробляє на хліб не політикою, а викладанням, але ще й живе у Бородянці, від якої більше години електричкою їхати до Києва. На автомобіль для обласної організації в НРУ грошей немає, як немає в “Нашої України” коштів для нормальної роботи штабів. Ви пишете, що часто їздите по Україні. Завітайте до обласних нашоукраїнських штабів, особливо на Сході. Чи в кожному з них є різограф або хоча б потужний ксерокс? Чи достатньо там оргтехніки, телефонів, інших необхідних для роботи речей? На це немає грошей. То, якщо їх не вистачає, невже не ефективніше витратити їх на організацію роботи на місцях ніж на гучні форуми, які, до того ж, не такі вже й гучні поза межами стін приміщень, де вони проводяться? А тим часом в НРУ вистачає грошей платити за збір підписів за імпічмент Кучми і складати враження в народу про опозицію, що там всі працюють за чималі зарплати, а не за ідею. А ці збирачі чомусь не йдуть між люди, а їздять по тих самих районних форумах, де з таким же успіхом підписи (та ще й безкоштовно) могли зібрати місцеві організатори.

До речі, районні форуми Київщини, наскільки я знаю, також робилися методом спроб і помилок. На перших форумах нашоукраїнці ще гралися в делегатів, гостей і т. ін., а наприкінці вже просто скликали всіх бажаючих, і це було вже більш схоже на зустріч з виборцями, ніж на з’їзд. І, скажу я вам, було значно ефективніше, тому що сходилися всі, а не лишень переконані. І розмова була зовсім інакша. Хоча і там вистачало панегіриків та переважали розмови про загальне замість місцевого. Правда, за всі форуми не ручусь: побував лише на двох, що проходили спочатку, і двох, що наприкінці.

Шкода, що численні народні депутати-списочники, які невідомо де й за чим протирають штани, “не доїхали” до районів й. Не хочу називати прізвищ, щоб нікого випадково не образити, бо вже був написав їх, як мені сказали, що в одного з нашоукраїнських депутатів-мажоритарників, обраних на Київщині, священика Юрія Бойка, були проблеми зі здоров’ям. Однак не можуть бути хворі всі депутати, яких чекає-не дочекається українська провінція. І навряд чи вони такі зайняті. Наскільки мені відомо, зараз завантажені тільки члени комітету з питань бюджету, засідання якого проходить цілодобово. А серед нардепів-нашоукраїнців є й такі, що народилися, жили і працювали у Київській області, то могли б хоч завітати “до колишнього дому”.

Єдиний, хто відвідав всі без винятку форуми, був Євген Жовтяк. До речі, мажоритарник. Ні, зрозуміло, він мусив там бути, бо ж очолює обласний штаб, але ж колегам по фракції треба ж і совість мати та розвантажити його хоча б під час відповідей на питання. Кажуть, що десь посеред поля він, хворий на грип, втратив свідомість прямо за кермом. Бо ж після 2-3 форумів, проїхавши туди-назад всю область, ще вертався на нічне засідання бюджетного комітету. Якби районні форуми проводилися у всіх областях, то було б зрозуміло. Але ви ж самі написали, що тільки у вісьми.

Справедливості заради скажу, що на деяких районних форумах інші нардепи все ж були: чув про Драча, Зайця, Ключковського, Косіва. Однак претензій не маю хіба що до Зайця. Той мотається по Україні як та тваринка, прізвищем якої його нарекли. І виступає так, що дух захоплює: дохідливо, грамотно, чітко. Говорить не про високі матерії, а на злободенні економічні та соціальні теми. Хто б що не казав про його позицію під час “Україну без Кучми” (сам його тоді терпіти не міг), але сьогодні Іван Заєць однозначно приносить для майбутнього України більше користі ніж дехто з тих народних обранців, що займали тоді рішучу й безкомпромісну позицію проти режиму. Бо опозиція словом – це добре. Але краще – опозиція ділом. І краще пізно, ніж ніколи.

Чи відомо Вам, пане Петре, що серед нашоукраїнців-списочників є так звані “куратори”, за якими для роботи з людьми і місцевими однопартійцями закріплені певні області, де фракція не має мажоритарників? Так от, наприклад, у Миколаївській області нашоукраїнці не можуть нахвалитися Юрієм Ширком. А от колишнього (в минулому складі Верховної Ради від УНП) куратора і однопартійця Ширка Володимира Черняка в Криму згадують незлим тихим словом.

Голова обласної організації однієї з нашоукраїнських партій колись скаржився, що про Крим всі забули, хоча ледь не половина фракції відпочиває в Криму. А ви, якщо їздите по Україні, чудово знаєте, наскільки кримчани дезінформовані та дезорієнтовані. А якби кожен опозиційний нардеп пожертвував хоча б одним днем відпочинку та провів 2-3 зустрічі з виборцями, то весь Крим був би охоплений вздовж і впоперек. І може б щось змінилося у ставленні людей до “Нашої України”. До того ж у Криму багато відпочиваючих з усіх областей. Гадаю, що курортникам хоча б заради розваги для різноманітності було б цікаво сходити на зустріч з народним обранцем, я не кажу вже про мешканців степового Криму, які нардепів й на очі не бачили.

Зате на форуми за Ющенком слідує цілий депутатський почет. І кожному дай трибуну, і кожен говорить хоч і правильні, але загальнополітичні речі на ті самі теми. Так що на місцеві проблеми часу вже не вистачає. А подумати, навіщо ці нардепи там потрібні? Для солідності? Так перепрошую, що вони до солідності Ющенка додадуть? Вони ж на його тлі нікого не цікавлять, і прізвища їхні мало хто чув. Окрім хіба тих, які мають причетгність до області (мажоритарники чи її мешканці). Ці мають бути – питань немає.

Щодо перетворення форуму демократичних сил у постійно діючий громадянський спротив, то маю тут великі сумніви. Ви бачили у залі щось подібне до “Отпору” чи хоча б до тієї маленької спільноти, що є на “Майдані”? І я – ні. Ну не будуть вирощувати наші політики собі зайвий головний біль, бо цей же спротив може з кишенькового перерости й у справжній. А справжній громадянський спротив є неслухняним. Він – правдивий і чистий, в брудні ігри не грає. Йому не завжди поясниш, що так треба, бо... Він може захотіти, щоб слова лідерів не розходились з ділами.

Скоріше за все, постійно діючий ФДС буде клоном “Нашої України” (подекуди на нижчому рівні до нього увійдуть ще й низові осередки інших опозиційних партій), який складатиметься з тих же партійців та позапартійних активістів, які знаходитимуться на другорядних ролях.

От такі-то справи у нашому українському чи нашоукраїнському домі. Вибачайте, коли що не так, але писати потрібно про все. А то виходить як в анекдоті про соціалістичний реалізм.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1066905141.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua