Майдан / Статті  

додано: 30-10-2003
БЮТ: Висновки щодо конфлікту у Керчинській протоці
Прес служба БЮТ

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1067521156.html

ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНІ ВИСНОВКИ ЩОДО ТЕРИТОРІАЛЬНОГО КОНФЛІКТУ МІЖ РОСІЙСЬКОЮ ФЕДЕРАЦІЄЮ ТА УКРАЇНОЮ У КЕРЧЕНСЬКІЙ ПРОТОЦІ

Локальний територіальний конфлікт з Російською Федерацією навколо коси Тузла висвітлив ряд глобальних, стратегічних проблем, що стосуються і внутрішніх питань України, і міжнародних. Зокрема, це питання щодо стратегії відносин між Києвом та Москвою, а також щодо місця України в гіпотетичних геополітичних розрахунках “третіх країн”.

На наше переконання, сьогодні можна зробити три блоки висновків, пов’язаних з конфліктом навколо Тузли.

Блок І-й. Рушійні сили та справжні наслідки конфлікту.
Російська Федерація, за великим рахунком, не зацікавлена у конфлікті з Україною, позаяк незворотні і непередбачувані його наслідки руйнують усі політичні та соціально-економічні вигоди Росії, стратегічно вибудовані федеральним керівництвом впродовж кількох останніх років. Геополітичний та економічний успіх від заволодіння шматком малозначущого суходолу у Керченські протоці просто неспівставний з можливими втратами Росії на міжнародній арені.

По-перше, цей конфлікт дискредитує всі попередні та майбутні домовленості щодо позитивної україно-російської співпраці, внаслідок чого зводяться нанівець будь-які можливості ратифікації угоди щодо утворення Єдиного економічного простору. В результаті подібних “втрат” Росія фактично позбавляється лідерської монополії на теренах СНД, водночас з імперськими амбіціями.
По-друге, конфлікт навколо коси Тузли акумулював здатності української нації до національної самоідентифікації, в тій чи іншій мірі активізував патріотичні настрої і створив передумови для формування нових антиросійських сил. Такі тенденції легко вираховуються в результаті соціологічної фахової розвідки і навряд, чи уряд Федерації пішов би на подібну авантюру не прорахувавши всіх можливих наслідків ескалації конфлікту з Україною.
Не буде перебільшенням сказати, що сьогодні у стосунках між двома країнами і двома народами уже запущено незворотні відцентрові ланцюгові реакції. Це стосується, як “простолюду” так і політичних еліт. Від сьогодні, головний водорозділ між елітами двох країн пролягає через національний інтерес. Що стосується пересічних громадяни України та Росії, то слід сказати, що за останні дні на київських та полтавських кухнях, так само як на московських та саратовських, рівень патріотизму та націоналізму зріз значно більше ніж у будівлях МЗС на Михайлівській та Смоленській площах. Цей процес запущено і його вже не можна зупинити ні телефонними переговорами, ні згортанням будівництва дамби.
По-третє, конфлікт з Росією автоматично підвищує статус західної підтримки в збереженні територіальної цілісності України та стимулює країну до активізації дій у напрямі інтеграції з Заходом. Можна сказати, що, таким чином, дамба на Тузлі - це шлях, яким Україна може прийти в НАТО. Навряд чи приріст Краснодарського краю кількома метрами коси вартий таких наслідків для зовнішньої політики Росії.
По-четверте, цей конфлікт дає Україні всі підстави глибоко переглянути власну військову доктрину та побудувати, за підтримки (або невтручання) західних країн, потужну систему противаг та стримань, передусім - у мілітарному напрямку.
По-п’яте, цей конфлікт завдає нищівного удару по міжнародному авторитету Росії, нищить імідж Федерації як демократичної і стабільної держави, та, щонайменше, гальмує вступ Росії до провідних міжнародних структур. Порушення РФ гарантій, які були надані Україні у 1995 році щодо її територіальної цілісності, дискредитує міжнародну політику Москви, робить її не прогнозованою та небезпечною.
По-шосте, цей конфлікт консолідує націю навколо лідера національно-демократичних сил України, який, за відсутності адекватної реакції офіційного керівництва держави, перебрав на себе суспільні очікування у захисті суверенітету України. Відповідно, значно підвищуються його шанси на обрання президентом України, що буде мати за наслідок згортання малопродуманих і невиважених “інтеграційних процесів” з Російською Федерацією
По-сьоме, всі потенційні провладні кандидати на президентські вибори в Україні, таки чи інакше, головною темою своєї потенційної виборчої кампанії планували зробити “російський фактор”, щоб на засадах декларування “віковічної дружби між двома братніми народами” вибудувати виборчу рекламну кампанію і здобувати голоси громадян України, лояльних до РФ. Конфлікт на Тузлі вибив з-під ніг цих кандидатів останнього стільця і цілком знецінив і без того мізерні шанси на перемогу. В результаті Москва значною мірою втратила вплив на перебіг президентських виборів в Україні.
По-восьме, конфлікт з Україною робить, як мінімум, проблематичним участь стратегічних російських капіталів у приватизації українських промислових об’єктів.

Всі ці висновки змушують, як мінімум, замислитися. Обставини, пов’язані з зародженням конфлікту у Керченській протоці, оповиті мороком неадекватних таємниць, дивних непорозумінь та парадоксів. Складається чітке враження, що цей конфлікт дуже ретельно спланований та фахово проведений як класична провокація з з о в н і. Безумовно, з розрахунком на співпрацю з тією частиною російської політичної еліти, яка має назву “космополітичної” і відверто гребує такими “абстрактними” поняттями, як “національна гордість”, “патріотизм” і т.д. Досить проаналізувати несподівано-агресивні виступи право-ліберальних сил Росії щодо конфлікту, або демонстративно провокаційні і явно неузгоджені заяви представників адміністрації президента РФ, щоб, як мінімум, не поспішати з висновками. При цьому, треба також відзначити, що класичні патріотичні сили Росії та офіційне керівництво утримуються від емоційного коментування щодо конфлікту.
Складається також враження, що якщо Росія і ініціювала подібний конфлікт, то ініціаторами його були сили, зацікавлені скоріш у дискредитації вищого російського керівництва, а не у зміцненні його позицій. Керівництво Росії виявилося не готове до цього конфлікту і вступило у вирішення проблеми за правилами, накинутими з зовні.
Інакше кажучи, ситуація навколо коси Тузла склалася така, що робити однозначні “чорно-білі” висновки щодо ініціаторів конфлікту, його причин, змісту та природи, зарано. Перш ніж їхати на протоку та жбурляти камінням у кубанських козаків, необхідно чітко проаналізувати все те, що сталося і лише після цього вдаватися до стратегічних кроків.

Однак всі ці “непорозуміння” аж ніяк не знімають з порядку денного питання стратегічних внутрішніх українських проблем, що стали очевидними з перших днів “керченського конфлікту”. Якоюсь мірою, ми повинні бути вдячні ініціаторам цього конфлікту за те, що він виник навколо коси Тузла, а не, скажімо, Кримського півострова чи Харківської області.

Блок ІІ-й. Внутрішньополітичний (проблеми України)
Вже в перші дні зазіхань на українську територію стало зрозуміло, що:

По-перше, Україна, як геополітична реальність і незалежна держава не може себе захищати, не здатна гарантувати власний суверенітет та забезпечити територіальну цілісність, оперативно та якісно захистити кордони. Ми вперше адекватно оцінили той прикрий факт, що Україна не володіє жодним дієвим засобом (в тому числі зброєю стримувального характеру), що міг би убезпечити від подібних інцидентів у майбутньому,

По-друге, В Україні на сьогодні відсутня адекватна часові та зовнішнім викликам військова доктрина. Як наслідок, відсутнє її наукове, виробниче, організаційне, фінансове забезпечення.
Військова доктрина України, ухвалена у 1993 році, не витримує жодної критики і нагадує радше маніфест непоборників-пацифістів, збочених на багатовекторності та патологічно незрозумілій закоханості у вічний нейтралітет країни.
Мусимо також визнати, що в Україні відсутні боєздатні війська. По-суті, українські збройні сили не готові на рівних протистояти навіть козацьким куреням Кубанського полку, вже не кажучи про ЗС Російської Федерації. В Україні цілком відсутня система підготовки досвідчених військових фахівців. Курсанти вищих льотних училищ отримують офіцерські звання, не маючи жодної години нальоту. А молоді солдати, здебільшого, проходять “строкову службу” на будівництві дач та городніх роботах генеральських садиб.
По-третє, стало зрозуміло, що окрім нас самих ніхто Україну захищати не збирається. Держави, які у 1995 році, після відмови України від ядерної зброї, виступили як гаранти збереження її територіальної цілісності та безпеки, по суті, усунулися від посередництва у вирішенні конфлікту і фактично проігнорували зазіхання іншої держави на українську територію.
По-четверте, керівництво держави, верховний головнокомандувач та уряд продемонстрували дивну безпорадність, яка є прямим наслідком залежності та підпорядкованості вищого керівництва України неукраїнським інтересам. Відповідно, виник реальний ризик, що майбутні брутальні зазіхання на українську територію з боку інших держав можуть супроводжуватися мовчазною здачею наших територій. Також треба зважити і на те, що Прикордонні війська України не отримали жодних вказівок з Києва стосовно вжиття комплексу заходів для захисту українських кордонів (за деякими даними, навіть були свідомо роззброєні) і в своїх діях керувалися винятково професійною інтуїцією, що зовсім не принижує їх, а, скоріш, навпаки.
Зневага вищого керівництва Української держави до загрози територіальній цілісності з боку Молдови, навколо острова Зміїний, коси Тузла та ін., створило зовнішні передумови для початку хронічних зазіхань на прикордонні українські території.
По-п’яте, Міністерство закордонних справ не змогло оперативно надати жодної інформації нормативного характеру, що недвозначно свідчила б про територіальну приналежність “спірної території”. Це означає, що робота з правового закріплення українських територій з 1991 року взагалі не проводилася
По-шосте, Служба безпеки України, військова розвідка не змогли попередити конфлікт і не надали жодної інформації про його зародження, хоча дамбу, зрозуміло, будували не за лічені години. У тому ж випадку, коли така інформація була доведена до вищого керівництва країни, варто говорити про проблему абсолютної відсутності в Україні систем чіткого реагування на стратегічно важливу інформацію.

Блок ІІІ-й. Що робити?

1. Якщо ми допустили виникнення та розвиток конфлікту у Керченській протоці, то тепер зобов’язані максимально ефективно використати його наслідки для підвищення обороноздатності, і подякувати історії за цей шанс.
2. Якщо в Україні так і не з’явився справжній державний лідер, наділений верховною владою, що зміг би об’єднати навколо себе націю, то сьогодні цю, до цього часу порожню, нішу повинні зайняти всі політичні еліти, незалежно від власних політичних поглядів та рівня конфліктності поміж собою. Ми всі повинні провести титанічну роз’яснювальну роботу серед громадян України, щоб дати народові зрозуміти: що це за конфлікт, хто наші недруги, що таке національна свідомість і патріотизм. Інакше кажучи нам потрібні потужні Уроки Патріотизму в масштабі всієї країни.
3. Припинити будь-яку політику угодовства та поступок. Не віддати жодного метра власної землі і жодного літра води з нашої частини протоки. Чим більше буде галасу в Росії - тим краще. Сьогодні конфлікт працює на нас
4. Всі наявні ресурсні сили спрямувати на посилення кордону, без будь-яких компромісів та поступок.
5. Вищому керівництву України припинити принизливо телефонувати чиновникам МЗС Росії та іншим урядовцям, заспокоїтися, поводити себе гідно і займатися внутрішньополітичними справами та вирішенням внутрішніх проблем.
6. На честь року Росії в Україні укласти та видати якнаймасовішим накладом антологію висловлювань російських політиків щодо України, щоб показати, якого саме “рівного партнерства” бажає Росія з Україною
7. Зробити необхідні стратегічні висновки про те, що Збройні сили України повинні бути завжди готовими до зовнішньої агресії та зазіхань на наші території. Всі можливі бюджетні заощадження в 2004 році неодмінно спрямувати на зміцнення прикордонних сил України.
8. Верховній Раді України невідкладно заслухати та взяти під свій контроль питання демаркації кордонів України за участю міжнародних спостерігачів
9. Ухвалити нову військову доктрину України з усіма необхідними обсягами ресурсного забезпечення, врахуванням новітніх технологій, які забезпечать оптимальне функціонування системи противаг та стримань.

Наша політична команда організувала групу фахівців, з допомогою яких розробить і до 15 січня 2004 року внесе не затвердження ВР проект новітньої військової доктрини України, в основі якої лежатиме справжня обороноздатність України.


ЮЛІЯ ТИМОШЕНКО
30.ХІ.2003

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1067521156.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua