Майдан / Статті  

додано: 11-11-2003
Леся СТЕПОВИЧКА: ГКЧП В НСПУ, або САМОДОСТАТНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО ВАТИКАНУ

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1068535519.html

Минуло якихось півтора тижня від дня спілчанського ГКЧП, з явилися перші рефлексії очевидців цієї події у газетах “Слово”, Слово Просвіти”, інших часописах, такі вони різні, не схожі одна на одну, крихтини правди, а мусили б скластися у одну достовірну правдиву картину тої незабутньої і історичної вже події – жовтневого заколоту, що припав (чи то випадково?) на День ленінського комсомолу. Мусять скластися разом ті шматочки вражень від побаченого, почутого, пережитого, бо окремішньо виглядають надто змалілими, надто суб’ єктивними, подекуди аж химерними. От В. Рубан пише, що “представникам В. Яворівського не було надано слова” на тих, так званих зборах, і тільки він, мовляв, викрикував у залу якісь правдиві слова і рахував голосуючих, коригуючи фальшиві названі кількості піднятих рук. І що Ніна Гнатюк, мовляв, так хвилювалася, що тільки й назвала те зібрання “чорнухою”. Якщо пані Ніна й хвилювалася, то не більше за самого В. Рубана, бо таки встигла багато суттєвого сказати у своєму виступі, але про це, як і про інше, пізніше. Та й гріш, пане Василю, була б ціна нам, “представникам В. Яворівського”, а ще точніше, поборникам чинного Статуту і спілчанської законності, якби ми там тільки лиш підняті руки допомагали розкольникам рахувати.
Заради Правди, яка мусить постати повною і яскравою, із спогадів очевидців, (хоча б за психологічним принципом “хто що запам ятав”) беруся за перо, бо і мені судилося потрапити на те зібрання. Напередодні, 28-го, увечері, я мала б від’їхати вечірнім поїздом із службового відрядження до Дніпропетровська. Ми сиділи в Спілці, коли надійшло по телефону повідомлення, що завтра в Молодіжному театрі відбудеться цей захід, альтернативний, позачерговий, розкольницький, Бог знає який, під назвою, “Форум творчої молоді”. Члени Секретаріату, порадившись в присутності В. Яворівського, усі вирішили туди йти, хоч і не мали запрошень. Як же інакше? Було запропоновано й мені, як Голові Дніпропетровської письменницької організації, залишитися і приєднатися до товариства. Я вагалася (“не хочу лізти в те болото”), та й поставала проблема ночівлі, і тут І. Гургула сказав: “Їдемо до Ірпеня”, і я лишилася. Треба сказати, що 27-го жовтня, на розширеному засіданні Президії НСПУ багато говорилося про стан справ у Спілці, про те, що готується розкол і що його не можна допустити. Від кількох обласних організацій (Луганської, Донецької, Полтавської) надійшла інформація, що місцева влада нав’язала письменникам збори і схиляла їх виступити проти В. Яворівського та за скликання позачергового з їзду НСПУ. Я доповіла, що Дніпропетровська облдержадміністрація нічого такого в нас не проводила, нічого нам не нав’язувала, але мені відомо із неофіційних джерел, що група із кількох письменників збирає компромат, готує демарш проти Яворівського, і проти мене, як Голови правління, особисто. Тепер мені належало “там” побувати і побачити все на власні очі. Треба було зібрати в кулак нерви і волю.

29 жовтня 2003 року. Київ. Десята година холодного сонячного ранку. По вулиці Прорізній звичайнісінько сунуть авто, униз, до Хрещатика і від Хрещатика, угору, гудять клаксони. Біля фасаду Молодіжного театру кілька невеличких гуртів письменників стримано розмовляють, заважаючи перехожим на тротуарі. Погляд вихоплює у натовпі “антияворівців” М. Шевченка, Ю. Каплана, Л. Череватенка. Ми, дев’ятеро, - Ніна Гнатюк, І. Гургула, В. Бушняк, В. Медвідь, В. Фольварочний, М. Семенюк, В. Рубан, О. Орач і я, так би мовити, група незваних гостей, теж тулимося до стін театру, і теж заважаємо перехожим. Хтось каже, що помер Василь Плющ. В це не можна повірити, звістка важка до інфернальності, тінь його наглої смерті нависає над усіма пересуваннями людей – з театру в театр, витає над усіма діалогами. Кажу: “Можливо, смерть В. Плюща - то знак заколотникам отямитися”. Приходить думка, що смерть такої людини мусила б зупинити оргкомітет, але не зупиняє.

Все йде задуманим трибом. У фойє театру за столом реєструють делегатів “Форуму творчої молоді”, О. Кононенко запрошує реєструватися та брати газети, що грубими стосами лежать на стільцях- “Слово і діло Леоніда Череватенка”, “Слово і діло Володимира Яворівського”. Головний персонаж першої постає зі шпальт героєм і суперменом у всіх відношеннях, герой другої - чудовиськом і літературним бездарою. А я, грішна, недавно прочитавши “Вовчу ферму” В. Яворівського, сказала собі: “це модерний сучасний прозаїк”.
А класик нашої літератури П. Загребельний вважає його просто блискучим автором.

З являється В. Рубан із прозорою жовтою папкою, повною матеріалів і вирізок із різних джерел, це – компромат на Голову НСПУ В. Яворівського, тут він уже і злодюга, і майор КГБ, і російський шпіон. Стає весело і моторошно, наскільки може бути весело такого дня. Всім хочеться мати таку папку, до того ж у ній лежить тоненька біла брошурка, новий “Статут НСПУ”. Овва! Як же це? І до чого тут тоді Форум молоді?

Несподіванки продовжуються. До театру під їжджають два великих розкішних автобуси фірми “Мерседес Бенс” з номерами і буквами “АП”, солідно! У транспорт від адміністрації президента активно заходять і вмощуються на зручних сидіннях письменники з жовтими папками в руках. “Їх кудись везуть!” -“Це буде не тут!”- перемовляємося ми, ті, що не зареєструвалися. А незареєстрованим до автобусів - зась! Тільки делегатам! Що ЦЕ, толком ніхто не знає, бо воно засекречене. Людей стає багато, стишені притлумлені розмови, дух недоброї конспірації, передчуття чогось лихого холодить душу. Отут Форум, а десь, деінде- буде ОТЕ, з їзд той позачерговий, чи що. Раптово по руках іде чийсь із киян квиток-запрошення, в якім значиться, що такого-то запрошують “взяти участь у Форумі молоді і в загальних зборах НСПУ”. Цікаво, як це можна бути одночасово на двох заходах? Містика! Автобуси швидко заповнюються людьми і один від їжджає. Ми, вже восьмеро, (бо В Бушняк, голова Кримської організації НСПУ категорично не хоче “там” бути), швидко обговорюємо ситуацію: треба зареєструватися, щоб потрапити “туди”. Ні, не можна реєструватися, ми створимо “їм” кворум, що ж робити?

Представники Секретаріату НСПУ кажуть мені: “Лесю, ти реєструйся, візьми той новий “Статут”, тобі можна, нам – ні.” Реєструюся, отримую жовту папку, і заходжу до автобуса, прикриваючи собою Ніну Гнатюк, “нелегалку”. Вона, затулившись газетою і напустивши на очі шапку, просить з нею не говорити, бо виженуть, і тоді не доїдемо. Чоловіки сідають у два автомобілі, які їдуть слідом за автобусами. По дорозі ніколи дивитися на ландшафти, бо читаємо новий “статут”, інформацію оргкомітету, і очі лізуть, що називається, на лоба. Виходе так, що ніякої НСПУ ідосі не існувало, бо вона, мовляв, не була зареєстрована у Мінюсті, і тільки тепер, тільки від сьогодні, вона буде відновлена новим правлінням, і адреса повідомляється - це Банкова , 2. Знову містика!

За півгодини їдемо вже чудовим сосновим лісом, Пуща Водиця, автобуси зупиняються біля колишнього санаторію ЦК, “Пуща Озерна”. Дві жінки-адміністраторки запрошують усіх на каву. Посеред вестибюлю стоїть стіл із самоварами й пакетиками чаю та кави, цукром.

Через скляні двері помічаю, як до ганку під їжджає гарний білий міні-автобус з дніпропетровськими номерами, і з нього виходять ... мої колеги – письменники В. Савченко, О. Завгородній, Олександра Кравченко та Наталя Кривенко, ще п’ятеро невідомих мені молодих людей, у супроводі двох представників управління соціально-культурних питань та внутрішньої політики при облдержадміністрації. Ого-го! Таки правду повідомляли мої неофіційні джерела, ще три тижні тому. На серці бридко, бо до останньої хвилини не хотіла вірити, що побачу тут наших. Значить, влада пішла в обхід, не так грубо, як в Луганську, а підступніше, хитріше. Чи то оргкомітет ввів усіх в оману, і наших адміністраторів теж?

Вважаю своїм обов’язком поговорити з колегами, хоча передчуваю мало приємного від того спілкування. Відкликаю в сторону О. Завгороднього, якого шаную і люблю, і питаю: “Що ти тут робиш, братіку? І чому не повідомив правління, що тебе делегували на цей антистатутний “з їзд?”. Олесю непереливки, він розгублений: “Мені потелефонували учора, пізно увечері, із обладміністрації, запросили на Форум молоді, а удосвіта ми уже виїхали на Київ!Якби я знав, що тут ГКЧП, так я б не поїхав!”- каже О. Завгородній.

Підходжу до В. Савченка, мого попередника, відбувається такий діалог: “Скажіть, Вікторе Васильовичу, чи Ви любите НСПУ?”- “Що за питання?”- “Якщо любите, то навіщо приїхали її розколювати?” – “Не знаю, що у вас тут відбувається, а я приїхав на Форум творчої молоді”. – “Яка ж ви творча молодь у 66 років?” – “А мені сказали, що я буду членом жюрі”. І тут же переходить в атаку: “Ви повинні були, як Голова, попередити нас про цей “з їзд” – “Я про нього не знала. А от Ви знали і мали повідомити правління, членом якого Ви є, що вас кудись делегують”. – “ Я не знав, нам тільки уночі подзвонили”. – “Неправда, мене попереджали про вашу “партизанську” діяльність ще три тижні тому”.

Розмова із О. Кравченко: “А ти, Олександро, як сюди потрапила!?” “Меня пригласили на форум молодёжи.”- “Але ж ти - не “молодёжь!” – “Но мне сказали, что я пишу для молодёжи”. – “Так вимагайте, щоб вас відвезли на Форум молоді, він проходить зараз на вулиці Прорізній, а тут зовсім інша акція, розкольницький з їзд!”

Підхожу до 27-и літньої поетеси Наталі Кривенко, яка за віком найбільше із усієї делегації моїх земляків пасує до молоді: “А ти що, дитино, скажеш, як ти тут опинилася?” – “Мені подзвонила якась жінка, і сказала, щоб я їхала на Форум молоді, я думала, що то ви, і поїхала”. – “Я завжди представляюся, коли телефоную, то була не я. “ – “Який тут бру-у-уд, я хочу додому!”- тягне плаксиво Наталя.

Кажу своїм колегам, що вони - дорослі люди, я їм окреслила ситуацію, а далі, нехай чинять за власним сумлінням.

12.00. Оголошується обід. Ми перемовляємося між собою: “Йти чи не йти?” Вирішуємо, йти, бо це надовго, на цілий день, і треба мати фізичні сили. Чому б і не пообідати? Салат, борщ, картопля зі шматком курятини, шклянка соку.

За півгодини всі вже у залі. Зала вміщає десь чоловік зо 300, є порожні місця, в цілому присутніх чоловік 250. Про який кворум може бути мова? Н. Околітенко зі сцени сталевим рішучим голосом, щонайменше секретаря обкому, проголошує про початок зборів і єдине питання на черзі денній “Стан справ в НСПУ”. На сцені за столом у два ряди – президія, обличчя незнайомі, із усіх знаю лише Л. Череватенка та Ю. Каплана. Вочевидь, відчуваючи непрезентабельність власного складу, оргкомітет підсилив його прізвищами Л. Танюка, Р. Лубківського, М. Гориня та М. Руденка. Як виявилося пізніше, то все була “липа”, названі відомі письменники не давали на те згоди і відмежувалися від цієї химерії вже найближчим часом.

Поруч мене сидить В. Рубан, позаду – В. Фольварочний, Ніна Гнатюк, М. Семенюк. Перше, що заявляє Н. Околітенко (на істеричній ноті): “Сьогодні вранці помер В. Плющ. Це керівництво НСПУ довело його до смерті. А у залі присутня людина, яка безпосередньо у цьому повинна, це- В. Фольварочний, він розмовляв із покійним напередодні”. В. Фольварочний з місця : “Це – брехня! Я подам на Вас у суд!” Пам’ять Василя Васильовича вшановується вставанням і хвилиною мовчання. Члени оргкомітету виструнчилися напружено, урочисто, із підтекстом, не вистачає тільки “Інтернаціоналу”: “Ето єсть наш последній, і решительний бой”.

Друга заява Н. Околітенко: “Ви думаєте ми- бідні? Не вірте, насправді ми- багаті. Ми проведемо аудит, виставимо на тендер і продамо усе нерухоме майно Спілки, кожен письменник отримає 100 тисяч гривень, отоді можна жити і видавати книжки!” Хтось із президії поправляє її: “Пані Наталю, не 100 тис. гривень, а 100 тисяч доларів”. Все це було б смішно, якби не було так сумно.

Жалкую, що тут не присутні майстри гумору й сатири Є. Дудар, П. Осадчук, С. Пушик, бо на очах розгортається багатющий яскравий матеріал для фейлетону.

Н. Околітенко, не зважаючи на поправки, продовжує в стилі атаки свою доповідь. Крики з місць ( з нашого кутка) : “Що це за президія? Хто її обирав? Вона нелигітимна!” ”Оголосіть, скільки делегатів у залі?” “У вас немає кворуму!” – кричимо мов дикуни поневолі. “Де Яворівський? Чому не запросили Яворівського?” Відповідь зі сцени: “Отакий він Голова, що йому немає діла до наших проблем!” Голос від нас: “Це – неправда! Ви не запрошували Яворівського!”

Треба сказати, що В. Яворівського представники Секретаріату видзвонювали по мобільнику, він спитав, де ЦЕ відбувається, і навіть збирався приїхати, точніше, розмірковував, вагався. Вже наступний день показав, що стратегія чинного Голови НСПУ – не з’явитися “на совіт нечестивих”, в Пущу

Озерну - виявилася єдино вірною. Його присутність там була б зафіксована заповзятливими перекручувачами правди із ТБ-каналів, і безперечно “легітимізувала” б зібрання, організоване всупереч усім правилам Статуту НСПУ.

Виступала Галина Хмільовська (Крим), і патетичним голосом, з притиском і повільно, почуваючись щонайменше Орлеанською Дівою, рятівницею Спілки і всієї нації, говорила, докоряла за “кримське питання”, нарікала, звинувачувала у зрадництві В. Яворівського. Чи то вона, чи інша жінка назвала його вже й “Іудою”. Виступав Ю. Каплан, який сказав, що “вся світова культура пішла в Коктебелі до фінського унітазу”і додав про “наш рішучий і останній бій”.

Ні сіло, ні впало хтось із виступаючих заявив, що буде підтримувати кандидатуру Н. Околітенко. Тут наш куток уже загудів: “Так он воно що! Так би й сказали одразу, для чого ви тут зібралися!”

Мовчати вже не можна було. Члени секретаріату сказали мені і В. Рубану: “Ви ж зареєстровані, просіть слова!” Ми написали записки до президії, ще таку записку з проханням надати слово написав відповідальний секретар НСПУ з економіки І. Гургула. Йому слова так і не надали.

Г. Половинко, член самозваної президії, і самозваний голова Луганської письменницької організації, поставлений за ініціювання місцевої влади на місце “нескореного” чинного Голови правління О. Неживого, узяв слово, і заявив, що нарешті він, нікому невідомий поет, пишучий вірші вже 20 років, може нарешті з трибуни прочитати “коротенького” вірша. Він заходився читати, і то не коротенького вірша, а влаштував таку собі міні-презентацію, після чого кинув у залу: “пані Степовичко, ви не в степу, зараз ми надамо вам слово, я думаю, ніхто не буде проти”.

Після його виступу мені надали слово. Оскільки я, перш ніж виступати, у тезах записала, що мушу сказати, то можу відтворити свій виступ у всій його повноті. Не задля власної “слави”, яку ще прийдеться довго видихати, а може й вихаркувати, а заради правди. До того ж, це сьогодні, коли членів оргкомітету вже виключено із НСПУ за грубе порушення статуту НСПУ, а Радою Президії НСПУ розставлено всі крапки над “і”, усе виглядає не так страшно, а тоді я стояла на сцені поруч “новообраного правління і нової голови НСПУ Н. Околітенко” і сказала наступне:

“Шановне товариство!(звернення виключно до зали) Тут виступав М. Шевченко і сказав, “не забуваймо, що ми усі колеги, письменники, і нам усім ще разом жити і працювати”. Так от – дай нам Боже здорового глузду розібратися в цій ситуації, з любов’ю одне до одного і до літератури. Що ж відбувається у цій залі? Виступи членів оргкомітету побудовані на обмані. Кілька обманів я хочу назвати (від хвилювання вживаю русизм “обман”, а може підсвідомо не хочу вживати грубіше, точніше українське “брехня”, дивлюся у свій нотатник, на серці гаряче, а всередині холодно, в горлі пересохло, і лише одна думка – не зірватися на крик, образи, не маю права, “вони” саме на це й розраховують).

Обман перший- що 23 обласні організації надіслали своїх делегатів, це не так. 27-го жовтня на засіданні Ради НСПУ було оголошено, що лише 4 організації висловилися за ініціювання позачергового з їзду.

Обман другий: Дніпропетровськ не делегував нікого, щойно приїхали 4 моїх колег на автобусі облдержадміністрації, і кажуть, що їх привезли на Форум творчої молоді. Як Голова ДОО НСПУ я дуже зворушена такою опікою влади нашими літературними питаннями, і хочу принагідно гречно подякувати за такий клопіт, це запорука, що ми й надалі будемо конструктивно співпрацювати. Але вийшла помилка: Форум молоді відбувається за іншою адресою, на Прорізній, то треба туди людей зараз же і відвезти, бо тут відбувається зовсім інша акція. Якщо ж ні – значить, і тут обман, людей дезінформували, і вони самі заявили, що не хочуть тут перебувати і голосувати ні за що не будуть.

Обман третій: Виступаючі звинувачують В. Яворівського в “політизації Спілки”. Це не відповідає дійсності. Як представник радикального спрямування В. Яворівський критикує дії влади, пише відкриті листи президентові і має на те право, як народний депутат. Письменників же політизувати не можливо, тому що ми – творчі люди, вільні у своєму політичному світогляді. І В. Яворівський, коли був у Дніпропетровську, навіть вибачався перед нами за те, що його різкі виступи проти влади можуть якось окошитися й на нас.

Обман четвертий: Тут іде мова про фінансові зловживання керівництва НСПУ,
якісь грубі кошти, мільйони, які ніби то виділено Спілці державою. Найкраще про це міг би сказати присутній тут, відповідальний за економіку представник Секретаріату І. Гургула, якби йому надали слово. Я ж можу сказати, що ми отримали від Секретаріату фінансовий звіт за 2003 рік, там йдеться не про мільйони, а про 420 тис. гривень, що виділені із бюджету і розкладка, на що вони витрачені.

Обман п ятий: Тут говорилося, що Статут НСПУ не зареєстровано в Мінюсті, це не так. Як би обласні організації могли реєструвати на місцях свої “Положення”, якби наш Статут не було зареєстровано?

Обман шостий і не останній. В давньо-римському праві є такий постулат: “нехай буде вислухана і інша сторона”. Чому організаторами не було запрошено на зібрання Голову НСПУ, чому його звинувачують за спиною? Усе, що відбувається в цій залі, є нелигітимним. А на чиї немалі кошти організовані пишні автобуси, харчування, проживання в готелі іногородніх? І ще одне: тут пан Каплан говорив про “решітельний бой”, ми розуміємо, про який, і пам ятаємо, що через кілька місяців, у доленосному для України 2004 році такий бій має відбутися, а це - підготовка до нього. Дякую за увагу! “

Нагородою мені була повна тиша – на сцені і в залі- поки я говорила, і негучні, дружні оплески нашого “кутка”, та кілька міцних потисків руки: “молодець”, “добре сказала”. Нагородою мені було і внутрішнє задоволення від того, що я висловилася, бо та щільна брехня, що лилася рікою, мене б розірвала на куски. А далі- хай буде, що мусить статися!

Виступав аксакал від імені “усіх-усіх” кримських татар, розказував, як він відмовився від кави з Яворівським, мовляв, не кава його цікавить, а розв’язання наболілого кримського питання. Все це і справді важливо, і мало би бути вирішеним, але ж не в такий спосіб, не таким наскоком, не з таким надривом, а цивілізовано, у присутності як мінімум звинувачуваного Голови НСПУ. Ще хтось виступав із заколотників, лилося багато бруду, піднімалися якісь руки, голосувати якісь питання, я озирнулася, руки піднімали і п ятеро молодих, невідомих мені, позаспілчанських “поетів”, привезених із Дніпропетровська, усіх їх рахували. Підвезли позаспілчанську молодь із Форуму, і ті теж голосували “недовіру Голові НСПУ В. Яворівському”. В. Рубан, намагався прорватися до трибуни, його образила котрась із жінок: “Хай Рубан скаже, у нього є медична довідка!” Але йому не дали підвестися на сцену, і він реалізував своє почуття поруганої справедливості і людської гідності у тому, що перекрикував фальшиві цифри тих, хто ніби то “за”, “не 160, а 60!”- кричав Василь, але його голос тонув у гаморі залу. Президія радісно констатувала :”більшість – за!”

Я просто фізично відчувала грубу силу, наругу над честю своєю і колег,
“надзавдання”, яке виконувала президія так званих зборів на чолі з Н. Околітенко. Треба було ще комусь із “наших” виступити. Ми почали просити Ніну Гнатюк, як представника секретаріату, сказати офіційне слово про нелигітимність всього, що відбувається. Ніна Юхимівна, схвильована і червона, як оті буряки, що вона про них пише у своїх прекрасних віршах, вийшла на сцену і прорвалася до трибуни, до якої її не пускали. Кілька днів тому ця мужня жінка, яка проживає із дорослим сином у крихітній кімнатці гуртожитку, відмовилася від столичної двокімнатної квартири, яку їй пропонували взамін на відречення від команди В. Яворівського. Їй варто було тільки підписати папірець, що вона за скликання позачергового з їзду. І пані Ніна сказала, конкретно і вагомо, хоча її виступ і перекрикувався О. Кононеном та іншими “головуючими”: “Шановні, все, що тут діється, відбувається з порушенням кількох статей чинного Статуту НСПУ (статті називаються). Оргкомітет мав би зібрати підписи половини письменницького складу + один голос, подати заявку на проведення позачергового з їзду, потім ці підписи мають бути перевірені на ідентичність, і тільки потім Рада НСПУ приймає рішення про скликання такого з їзду. Ніхто не має права порушувати Статут НСПУ. “ І додала наприкінці із серцем: ”Ваші збори – це політичне замовлення підлої влади на чолі з президентом Кучмою!”

Знову продовжилося голосування “хто за те, щоб Головою НСПУ стала Н. Околітенко?” Терпіти цей фарс вже не було ніякої снаги. “Це ляльковий театр! Ми не хочемо бути присутніми на ньому! Хто з нами, на вихід!” – крикнула я.

Чоловік з десять підвелося, і вже на виході ми побачили, як на сцену прорвався письменник-юрист Л. Сапа, який встиг промовити голосно і іронічно, поки його стягували з трибуни: “Товариство! Вас ошукали! Як юрист, я заявляю, що вже завтра ви зрозумієте, що ці збори не мають ніякої юридичної сили!”
А далі, далі, розказують, була розкішна вечеря, де на кожному столі стояло по 10 пляшок горілки, дорога закуска, червона риба. Та ми вже того всього не бачили, і бачити не могли, бо поїхали із лісу у Київ, до Спілки. Сиділи в кабінеті В. Яворівського, щось жували, і дивилися увесь вечір, як по трьох офіційних каналах України – подавали сюжети чи бігучим рядком про те, що, мовляв, “письменники висловили недовіру В. Яворівському і обрали своєю Головою Н. Околітенко”. Один лише “новий канал” подав інтерв ю з В. Яворівським, де він спокійно і розважливо заявив, що “зібралася купка людей...” і .т.д.

30 жовтня відбулося засідання Президії НСПУ та Київської обласної організації НСПУ, яке дало належну оцінку подіям, спрямованим на розкол Спілки. Цієї ж ночі, сподіваючись нападу на офіс, ми з І. Гургулою добровілдьно лишилися “на чатах”, пили каву, обговорювали до подробиць, кому що робити, якщо ... раптово...

31 жовтня зібралося розширене Правління Дніпропетровської ОО НСПУ, з обуренням засудило дії Н. Околітенко та оргкомітету, назвало “лукавими наївнячками” дніпропетровських горе-делегатів, виключило із складу правління такого дезорієнтованого свого члена В. Савченка (він як і решта “делегатів” були запрошені, але на засідання не з явилися) і постановило винести на загальні збори питання про їх членство в НСПУ. Письменники одностайно висловилися за підтримку реформаторського курсу чинного керівництіва НСПУ, за вірність Статуту.

В ніч з 2-го на 3-є листопада відбулася, як відомо, 2-а серія фантасмагоричного фільму “ГКЧП в НСПУ”, розбійний напад на Будинок літератора , що на Банковій, 2. Дивовижно, де ми живемо, у Чікаго чи все ж таки у центрі Європи? Нічні гангстерські нальоти на офіс, що поруч із Штаб-квартирою самого Гаранта Конституції, законспіровані перевозки людей із областей до столиці, “козеня у мішку, із якого стирчать ріжки і чути блеяння”, відомо чиє, голос і ріжки до болю знайомі, і письменники-“терористи”, носії бандитської психології. Невже цей вестерн відбувається у нас, в Україні? До чого ми докотилися? Заколотники, що так печуться про духовність і долю творчої молоді, і що готові виставити на тендер і продати все нерухоме майно Спілки, повинні були б знати і запам ятати, що Будинок літераторів не належить ні В. Яворівському, як не може він належати і Н. Околітенко, чи будь-якій іншій фізичній особі. Будинок літераторів - то наш Храм, де кожен стілець, кожна картина, книжка пам ятають доторки Патріархів М. Рильського, П. Тичини, О. Гончара, М. Бажана, М. Лукаша, де самі стіни дихають літературою. Цей Храм належить нам усім, сучасникам і майбутнім поколінням . Він є недоторканим, бо там живе наш Бог, українська національна Література. А штурмувати Храми вночі можуть лише посланці Сатани. Національна Спілка письменників - то наш український Ватикан, маленька держава в державі, зі своїм Статутом та іконостасом, з дорогими святинями і молитвами, ранніми і вечірніми, денними і нічними. І наш письменницький Ватикан здатен себе захистити, позаяк на нашому боці Бог, Закон і Правда.

Леся СТЕПОВИЧКА, Голова правління
Дніпропетровської обласної організації НСПУ,
член Ради та член Президії НСПУ

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1068535519.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua