Майдан / Статті  

додано: 25-11-2003
МАРІЧКА ГАЛАБУРДА-ЧИГРИН: В Канбері пройшло вшанування жертв Голодомору.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1069723835.html

В Австралії, в її столиці Канбері, вшанування пам'яті жертвам Голодомору відбулося з рамен Союзу Українських Організацій Австралії, як по майже всіх містах українського поселення в світі - в суботу 22.11.

Похід учасників, багатьох у вишиванках, між ними: приподобні сестри Василіянки, чи не всі священики УГКЦ і УАПЦ, пластуни, сумівці й багато малих дітей і старшого віку Громадяни, серед них небагатьох, хто пережив той голод, гості з України, відійшли від центру Канбери і дійшли до пам'ятника Голодомору. Падав, як на злість, великий дощ... А може і небо плакала великими сльозами за невинними жертвами між ними багатьох дітей??

Було покладені вінки від представників усіх Громад всіх Стейтів Австралії – (не називаю всі прізвища) – від Посольства України Амбасадором паном Олександром Міщенком, були і промови сенатора Боб Мек Маллона – опозиції Уряду, Сенатора Геррі Гамфрі, який прочитав листа Прем’єра Австралії Говарда. Дощ кропив синьо-жовті квіти вінків, маків, соняшників, гвоздиків, троянд своїми сльозами...і помимо великого дощу (багатьох учасників, ті хто не мав парасолі або хто ніс транспаранти дуже перемокли) церемонія продовжувалася...

Говорив амбасадор України пан Міщенко, (по-англійськи) Голова СУОА Стефан Романів, о. Канцелєр Кенез прочитав листа Владики УГКЦ Петра Стецюка ... Виголосив і промову Архиєпископ Йоан – правлячий Єпископ УАПЦ в Австралії й Европі...Тому, що не було мікрофонів (це справді непростимий недогляд!!!) чули промови лише ті, хто стояв перед пам’ятником. Тому подаю на сторінках газети промову Архуєпископа Йоана:….

”Сьогодні зібрала нас біля цієї символічної могили сумна і трагічна подія, яка трапилася в Україні 70 років тому, щоби пом'янути сім мільйонів невинних жертв українського народу, яких московсько-большевицький режим в Україні знищив голодовою смертю в 1933 році.

Голодомор 1933 року – це одна з найбільш болючих і траґічних подій в історії українського народу. Цей голод не був спричинений поганим урожаєм чи іншою природною катастрофою. А був він штучний, навмисно і пляново організований Кремлем, як засіб залякування, поборювання і фізичного знищення непокірного українського селянина та підкорення його російському диктаторському режимові та щоби знищити в душах українського народу ідеї визвольної боротьби, ідеї до самостійності України, до будови української незалежної держави.

І хоч Москві певною мірою вдалося досягнути своєї мети: загнати українське селянство у колгоспи і в цей спосіб перетворити українського селянина у покірливого раба комуністичної системи, але змагання українського народу за незалежність залишилася йому недосяжною, бо змагання за самостійність продовжувалися під час Другої Світової війни і в повоєнних роках, у шістьдесятих і сімдесятих, аж до 1991 року, коли Україна остаточно проголосила свою незалежність.

70 років минуло від того часу, коли Москва винищила нам сім мільйонів селян. Ніхто і ніщо не витре з нашої пам’яті того жахом оповитого 1933 року!

А ті могили, поодинокі й спільні, в яких лежать діти, що померли, не зазнавши радости життя, - могили, в яких лежать українські селяни, замучені жорстоким ворогом. Вони, ті, могили, були, є і завжди будуть грізним обвинуваченням Москви і попередженням та закликом до живих і ненароджених – не забути їх і прикласти всіх зусиль до того, щоби в Україні, уже самостійній, був такий лад, при якому долю нашого народу вирішуватиме наш народ, а не Москва.

Хай найвищим пам’ятником мільйонам жертв України буде світлий храм нашої демократичної держави. Розбудова нової держави України, єднання всіх патріотичних сил, загальне примирення є ґарантією того, що страхіття Голодомору більше НІКОЛИ не прийдуть на нашу вільну землю...

Господи! Ти дав нам Україну. Допоможи створити порядок в ній! Пошли своє Боже благословіння на весь народ український! Пошли їм просвітлення й тверду волю подолати всі перепони, а також зрозуміння, як треба жити у виконанні Твоїх Заповітів.

Вічна пам’ять невинним жертвам Великого Голодомору!“

А дощ з небес так ляв, що треба було перенести продовження церемонії до Церкви ім. Св. Миколая...де вже і були мікрофони...Треба було це зробити раніше! Була відправлена Панахида за упокій душ жертв Голодомору. Співав з’єднаний хор УАПЦ Сіднею та Канбери під диригуванням Петра Деряжного.

Відтак відбувався обід учасників вшанування в будинку товариства сенйорів біля Української Православної Церкви, де був проголошений вислід завершення 33 - годинного посту – про що буде ще окрема згадка, хто брав участь в ній й як воно проходило. Відбувся і обід в залі Української Православної Церкви. Треба нагадати, що в ці дні відбувався Надзвичайний Собор УАПЦ, про що згадаємо окремо...

У Приміщенні Товариства Сенйорів, де відбулася справді прекрасна виставка хлібів, весільного короваю, булочок, печива, і т. д., організована сестрами Василіянками (велика Вам дорогі сестри подяка і честь!) і вистава поштових значків Юрій Федик з Адельайди, програма для дітей, в якій брало участь їх аж 30 віком до 11 років життя.

Пані Орися Стефин, голова УЦШР – виготовила запитник на теми дня – й я бачила які відповіді діти давали на побачене на виставах хліба, поштових значків, був і для їх висвітлений фільм “Жнива Розпачі”. І цікаво, які же відповіді діти давали...

А ще діти мали змогу ліпити пташки з тіста, такі, як були на виставленому короваї і печиві...І дехто гарно справився з того діла. Тісто було запечене і діти могли взяти собі свої твори додому! Добре, що чогось нового навчилися і ніколи не забудуть оцей страшний Голодомор.

В Австралійському Національному проходив Симпозіюм “Голодомор 1932 - 1933”. Я не була на ньому, оскільки був розпочався Надзвичайний Собор УАПЦ й я була на ньому...Надіюся що хтось про нього згадає окремо.

Пані Леся Ткач, з Радіо СБС в Мельбурні провела зі мною коротке інтерв'ю в якому запиталася, які в мене враження з відзначення. Мушу сказати, що добре, що воно відбулося. Беручи під увагу, що більші Громади далеко від Канбери, а Громада в Канбері не численна, і можна сказати, що може були недоліки...я вже згадала про відсутність мікрофонів, - можна було і відбути реквієм концерт ...але це все легко казати...Я все маю на увазі святкування 1000-ліття Хрещення України в Канбері, коли було багато труднощів з концертом...

Важне, що вшанування відбулося...За відсутність австралійської преси і телебачення – СУОА не може нести відповідальности, ні місцевий організаційний Комітет...Якщо ЗМІ не цікавляться темою, чи не виїжджають на місце для більшості австралійців не цікавого відбуття подій, та ще у велику дощову зливу – то за те ніхто не несе відповідальности.

Важне те, що українці в Австралії, солідарно з усією діяспорою й Україною віддали шану пам'яті загиблих в Голодоморі...й як сказав архиєпископ Йоан у своїй промові “Ніхто і ніщо не витре з нашої пам'яті того жахом оповитого 1933 року!

Церемонією біля пам'ятника провадив Андрій Ліщинський з Канбери, Головою Комітету СУОА для відзначення пам’яті жертв Голодомору був др. Марко Павлишин, вияснювальні брошурки приготовив Володимир Войтович, Організаційний Комітет в Канбері очолювала Катерина Соломко. Складалося всім сердечну подяку за вклад їх праці.

Залучені знимки Любомира Сліпецького ілюструють мною поданий перебіг вшанування Жертв Голодомору.

A стало відомо, що Пулітцерівський комітет з присудження найпрестижнішої в США журналістської нагороди вирішив не анулювати премію, яку 1932 року отримав колишній кореспондент газети "Нью-Йорк Таймс" Волтер Дюранті за репортажі з Радянського Союзу.

Дослідники історії України звинувачують його у навмисному замовчуванні голодомору 1932-1933 років, який забрав життя мільйонів українців.

Кампанію за зняття з нього премії розпочали українські організації Північної Америки.
Пулітцерівський комітет погодився, що репортажі Дюранті мають - за сьогоднішніми стандартами - серйозні недоліки, але вирішив, що зняття премії з Волтера Дюранті було б надмірною реакцією. Своє рішення Пулітцерівський комітет обґрунтував, зокрема, тим, що всі основні учасники померли та нездатні відповісти на претензії проти В.Дюранті.
Водночас, у заяві комітету зазначається, що голодомор 1932-1933 років був "страхітливим і не отримав заслуговуючу на те міжнародну увагу".

Отак з нами поводяться і друзі і приятелі. Може акцію треба буде продовжувати?

МАРІЧКА ГАЛАБУРДА-ЧИГРИН
Сідней – 24.11.2003

<b>Фотографії з вшанування можна побачити у</b> <a href="http://maidan.org.ua/go/foto">Фотоархіві Майдану</a>

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1069723835.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua