Майдан / Статті  

додано: 27-11-2003
: Хронологія занепаду
"Без Цензури"

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1069939061.html

<b>У Бюджеті-2004 уряд забув про людей

Хронологія занепаду</b>

Ізяслав Пеньонжик

<i>21 листопада 2002 року Верховна Рада згодилася на пропозицію Леоніда Кучми призначити прем’єр-міністром голову Донецької облдержадміністрації Віктора Януковича. «Тимчасового» голову уряду Анатолія Кінаха відправили у відставку. Янукович отримав 234 голоси на свою підтримку – серед цих голосів були ВСІ депутати так званої парламентської більшості (не голосували тільки Плющ і Колесник із фракції «Демократичні інціативи» і Шевчук із фракції НДП) плюс голос соціаліста Кіроянца, який надвечір того ж дня перестав бути соціалістом.</i>

З того часу минув рік. За президентства Кучми тільки безмежно відданому йому Пустовойтенку вдалося залишитися прем’єром аж 28 місяців – всі решта були змушені іти, не допрацювавши і двох років. Тому ми спробуємо підвести підсумок діяльності Януковича, не чекаючи його відставки.

<b>Листопад 2002 року</b>

Протягом цього місяця Янукович сформував коаліційний уряд. Туди увійшли не представники тих сил, які здобули перемогу на парламентських сил, а ті, хто підтримував політику Кучми, тому швидше цей уряд варто назвати не коаліційним, а кучмістським. Суперечка з приводу того, кому яке крісло належить, тривала між олігархічними угрупованнями довго, але зрештою вони домовились.

Першим віце-прем’єром (заступником Януковича) і водночас міністром фінансів – тобто людиною, яка контролює всі фінансові потоки в державі – став Микола Азаров, колишній голова податкової. Податкова разом із міліцією і прокуратурою є одним із інструментів силового впливу Кучми на незадоволених нинішнім режимом громадян, тому туди Президент призначає відданих йому особисто людей, а не ставлеників різних олігархічних груп.

Віце-прем’єром з аграрних питань став голова Аграрної партії України Іван Кириленко. “Аграрії” мають свою фракцію в парламенті і намагаються грати свою партію, але не є настільки фінансово потужними, як оліграхи, тому дуже залежать від милості Кучми.

Віце-прем’єром з питань палива та енергетики став представник “донецького” олігархічного угруповання Віталій Гайдук – таким чином “донецькі” отримали можливість вибивати у держави гроші нібито на вирішення проблем шахтарів і використовувати ці кошти за власним бажанням.

Міністром транспорту став Георгій Кірпа – вихідець з Львівської залізниці, настільки відданий Кучмі, що його вважають одним із претендентів на пост єдиного кандидата в Президенти від влади. Вочевидь, саме тому противники Кірпи з інших кланів розмістили в інтернеті фото, де людина, схожа на Кірпу, розважається з неповнолітніми хлопчиками. Ще один “солдат Кучми” – колишній головний пожежник України Геннадій Рева – став міністром з надзвичайних ситуацій. Ця посада дала йому (і, звісно ж, Кучмі) можливість контролювати кошти на ліквідацію наслідків стихійних лих і допомогу “чорнобильцям”.

Міністром економіки став представник дніпропетровської “групи Пінчука” Валерій Хорошковський, мінстром палива й енергетики – “донецький” Сергій Єрмілов, міністром охорони здоров’я – “об’єднаний” Андрій Підаєв, міністром освіти – “об’єднаний” Василь Кремень, міністром екології та природних ресурсів – ставленик НДП Василь Шевчук. Міністром внутрішніх справ – “людина Кучми” Юрій Смирнов.

Таким чином, кожне угруповання отримало свою годівницю, при цьому основні важелі впливу залишилися в руках Кучми.

<b><i>Цитата місяця: </b>«Уряд об’єднав усіх олігархів. Уперше київський, донецький клани і група Віктора Пінчука перерозподілили вплив і об’єдналися в Кабміні». (політолог Володимир Малінкович)</i>

<b>Грудень 2002</b>
Коаліційний уряд продавив зміну голови Нацбанку – замість колишнього заступника Ющенка Володимира Стельмаха НБУ очолив “дніпропетровець” Сергій Тігіпко, якого теж вважають одним із можливих кандидатів від влади на виборах президента. Призначивши цю несамостійну фігуру, олігархи отримали можливість здійснювати політичний тиск на установу, яка забезпечує фінансову безпеку в державі. Після цього “більшовики” спробували відібрати в опозиції комітети Верховної Ради (посада голови комітету дозволяє контролювати його діяльність і відстежувати дії уряду), але це їм не вдалося.

Зате їм вдалося посадити свою людину в крісло голови Державної податкової адміністрації. Як і варто було очікувати, ним став представник кучмівської гвардії – колишній міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко. Тепер Кучма знову міг впливати на незадоволених підприємців.

<i><b>Цитата місяця: </b>“Податкова адміністрація — це економічний орган, а не ментівка». (народний депутат Сергій Терьохін).</i>

<b>Ciчень 2003.</b>
На свята в українському політикумі царювало затишшя. Єдине, що заважало відпочинку урядових чиновників – несподіване введення санкцій щодо України з боку ФАТФ (організації, яка слідкує за відмиванням грошей). Звичайно, чиновники продовжили відмивати гроші через інші, приміром, офшорні структури, а от українським банкам довелося неперилвки.

<i><b>Цитата місяця:</b> "На сьогодні добробут моєї родини покращився, тому подій, які б "вдарили по кишені", я не помітив... " (міністр еконміки Валерій Хорошковський)</i>

<b>Лютий 2003.</b>
Згідно з проголошеним керівництвом держави роком Росії в України на День захисника вітчизни (23 лютого) Кучма в Москві підписав угоду про ОРІ (Організацію регіональної інтеграції). Так розпочався ЄЕП. За це нашого Президента обрали головою Ради голів країн-членів СНД.

На фоні цих політичних “успіхів” економічні стосунки з Росією чомусь погіршувалися: за попередній Рік України в Росії товарооборот між нашими країнами скоротився на 69 мільйонів доларів і становив 9,4 мільярди доларів. При цьому утворився великий дисбаланс між імпортом і експортом.
Експорт становив 3,2 мільярди, він зменшився на 13%, а імпорт з Росії становив 6,2 мільярди доларів. А зменшення експорту означає закриття виробництва і скорочення робочих місць.

Саме в лютому активізувалися балачки про передачу в концесію росіянам не тільки газопроводів, а й транзитних нафтопроводів України – нашого ресурсу, який є політичним інструментом у стосунках Києва з експортерами нафти й газу (Росією і країнами Каспію).

<i><b>Цитата місяця: </b>"Стратегічним для економіки держави магістральним нафтопроводам уряд пропонує надати однаковий ринковий статус з підприємствами з надання ритуальних послуг, утилізації сміття, паркування авто та ЖЕКами". (Народний депутат Олександр Гудима)</i>

<b>Березень 2003.</b>

Урядовці заговорили про майбутній врожай: Азаров сказав, що не фінансуватиме аграріїв, доки не буде прозорого механізму. Але цей механізм чомусь ніхто не створив.

Однак на той час зерно мало кого хвилювало. Країну сколихнув черговий політичний скандал – свого крісла позбувся аксакал української влади – Олександр Бондар, який понад п’ять років очолював Фонд держмайна України – установу, яка займається приватизацією. Наближався останній етап приватизації – роздержавлення найкрупніших підприємств, серед яких були такі ласі шматки, як “Укртелеком”, “Укрнафта”, “Південмаш”, ряд металургійних комбінатів – і кожен клан бився за свого ставленика в кріслі голови Фонду. Олігархи мріяли використовувати цю посаду, так, як це робив і Кучма – дозволяти “потрібним людям” за безцінь приватизовувати прибуткові підприємства.

<i></b>Цитата місяця: </b>“Англійці за весь час української приватизації здійснили в нашу економіку дві інвестиції, німці – три, французи – одна. Ось вам і результат тіньових схем і, зрештою, дискредитація української приватизації загалом". (екс-голова Фонду держмайна Олександр Бондар)</i>

<b>Квітень 2003.</b>
Через місяць переговорів крісло голови Фонду держмайна дісталося “донецькому” Михайлу Чечетову. Змінило свого власника і крісло голови Держкомпідприємництва – урядового органу, який захищає підприємців від чиновників. Замість Олександри Кужель, яка багато років поспіль захищала права дрібного й середнього бізнесу (зокрема, “спрощенців”), було призначено колегу Хорошковського по пінчуковській “Команді озимого покоління” Інну Богословську, яка одразу ж проголосила, що треба захищати інтереси крупного бізнесу. А, як відомо, крупний бізнес у нас майже весь контролюється владою.

Тим часом уряд Януковича продовжував свою діяльність. Чиновники вирішили повернути таки громадянам їхні заощадження, які зникли у вирі інфляції 90-их років. Вони ухвалили законопроект, який передбачає “виплату протягом 20 років соціальної компенсації громадянам за втрачені грошові заощадження у зв’язку з ліквідацією фінансової системи колишнього СРСР у сумі 28,55 мільярдів гривень”. При цьому 1 радянський карбованець було прирівняно до... 23 нинішніх копійок.

<i><b>Цитата місяця: </b>"В уряді залишилася величезна кількість "дубів". Там страшні люди. Апаратники на рівні заввідділом, які приносять сьогодні Україні ще більше шкоди, ніж Денікін 1918 року в Одесі". (народний депутат Микола Гапочка)</i>

<b>Травень 2003.</b>

Наприкінці травня уряд подав до бюджетного комітету проект бюджетної резолюції на 2004 рік. Цей документ розповідає парламентарям про основні цифри планованого законопроекту про бюджет-2004. Чиновники пообіцяли зменшити податковий тиск і збільшити мінімальну зарплату до 237 гривень. Чого були варті ті обіцянки, ми бачимо зараз, коли відмінюється спрощена система оподаткування, а зарплату хочуть зменшити до 205 гривень.

Для того, щоб бюджет не постраждав від зменшення податкового навантаження на громадян, урядовці обіцяли відмінити податкові і акцизні пільги для різних контрольованих олігархами підприємств. Цього зроблено не було – чи не тому, що чиновники отримали непогані гроші за те, щоб пільги залишилися?

<i><b>Цитата місяця:</b> "Люди, які 10 років тому давали мені візитівки керівників підприємств, зараз дають візитівки державних чиновників. Там заробити легше. І більше". (Народний депутат Петро Порошенко).</i>

<b>Червень 2003.</b>
Цього місяця розпочалася шалена пропагандистська кампанія проте, що нафтопроводу “Одеса-Броди” раптом треба терміново змінти свій напрямок на протилежний, щоб качати в Одесу російську нафту. Головним лобістом цього виступила російська “Тюменская нефтяная компания” (ТНК).

Червень став також місяцем чергового переділу важливих постів. Старий міністр оборони Володимир Шкідченко втратив свою посаду, хоча Кучма не підписав його прохання про відставку після трагедії на авіашоу у Львові. Але експерти відзначали, що Шкідченко, як і згаданий вище Бондар, був рівновіддалений від усіх кланів і намагався уникати політики. Оборонне міністерство очолив ставленик Кучми Євген Марчук, який до того був секретарем Ради національної безпеки та оборони. Зараз ви можете побачити нового міністра в репортажах про наших хлопців у Іраку.

Свою посаду втратив і міністр екології та земельних ресурсів Василь Шевчук – ставленик пустовойтенківської НДП – колишньої “партії влади”. Його відставка підтвердила силу олігархічних кланів, які домоглися, щоб Кучма відібрав у “своєї” партії крісло, надане їй згідно домовленостей “більшовиків” під час створення коаліційного уряду. Пустовойтенко навіть погрожував “розповісти правду про відставку Шевчука” і перейти в опозицію, але не зробив цього – в крісло реорганізованого міністерства, яке стало називатися мінстерством охорони навколишнього природнього середовища, Кучма посадив ще одного ставленика НДП Сергія Полякова. Але в процесі реорганізації з частини структур міністерства створили новий Держкомітет – комітет природніх ресурсів України, якому дісталися найпривабливіші функції – зокрема, саме він займатиметься видачею ліцензій на видобуток природніх копалин (вугілля, нафта, газ) та іншими фінансово дуже прибутковими справами.

Президент отримав контроль і над “Укртелекомом” – державним монополістом у сфері зв’язку (832 мілйьони гривень чистого прибутку в минулому році). Голову правління “Укртелекому”, близького до Партії зелених Сергія Довгого було відлучено від компанії, а на посаду голови наглядової ради “Укртелекому” Кучма призначив свого першого заступника Сергія Льовочкіна. Раду очистили від рядових "людей Довгого", скоротивши кількість її членів із 11 до 7 осіб. Серед новопризначених - радник Януковича Леонід Нетудихата (він працював на керівних посадах і в “Укртелекомі”, і в “донецькому” операторі мобільного зв’язку DCC) і заступник голови Фонду держмайна Світлана Ледомська, яку вважають близькою до "об’єднаних".

На завершення цього всього Президент раптом відмінив посади держсекретарів – своєрідних президентських наглядачів за урядовцями, і знову поновив посади заступників міністра. Урядовці все це стерпіли.

<i><b>Цитата місяця: </b>"В Україні спостерігається гіпертрофована форма впливу Президента на уряд, тому вкотре спрацювала стара істина: "А вы, друзья, как ни садитесь, а в музыканты не годитесь". (народний депутат Сергій Соболєв)</i>

<b>Липень 2003.</b>
9 липня Віктору Януковичу виповнилося 53 роки. День народження видався важким – на країну насувалася продовольча криза. Ще в червні народ розпочав ажіотажно розкуповувати продукти тривалого зберігання, і ця паніка нагадувала часи перебудовчого дефіциту. Уряд пообіцяв “знайти й покарати” винуватців кризи, обіцяв усілякими методами стримати зростання цін і запевнив, що ситуація під контролем. Чиновники почали лякати виробників зерна, за допомогою силовиків вимагаючи задешево продавати зерно. Виробники цього уникали, тому на ринку зерна почався ажіотаж. В Держрезерві зерна теж виявилося небагато – або хтось із чиновників притримував його, щоб добре заробити, або його просто розпродали за кордон.

Наприкінці місяця Янукович зустрівся в Криму зі своїм російським колегою Касьяновим. Сторони побували на весіллі Віктора Медведчука і журналістки УТ-1 Оксани Марченко, згодилися, що економічна співпраця двох країн бажає кращого, і пообіцяли, об’єднавшись у Єдиному економічному просторі, разом інтегруватися до Європи.

<i><b>Цитата місяця:</b> «Можна видаляти гланди через горло, а можна, мабуть, й іншими шляхами. Так само і в Європу можна інтегруватися різними шляхами, але найпростіший і найприродніший шлях входження в Європу — через Європу». (політолог Дмитро Видрін)</i>

<b>Серпень 2003.</b>
За версією Януковича, винуватцями хлібної кризи виявилися губернатори Дніпропетровської, Полтавської і Чернівецької областей і... Ющенко (саме такий натяк зробив голова уряду). До чого тут Ющенко, який пішов у відставку з прем’єрського крісла ще в квітні 2001 року, невідомо, але фраза Януковича була широко розтиражована провладними ЗМІ.

Зростання цін на продукти відійшло на задній план, коли молдавські прикордонники захопили українську Дністровську ГРЕС. Янукович суворо пообіцяв розібратися в ситуації. І розбирається досі – молдовани продовжують контролювати стратегічний об’єкт української енергетики.

<i><b>Цитата місяця:</b> «Пропозиція Януковича зняти губернаторів — це доволі сильний хід. Може, останній в його кар’єрі». (політолог Віктор Небоженко)</i>

<b>Вересень 2003.</b>
Уряд мобілізував регіональні держадміністрації на підтримку чергового витка “конституційної реформи”, а тим часом Кучма змінив міністра внутрішніх справ – замість Смирнова прийшов заступник голови Адміністрації Президента Микола Білоконь.

Потім українська влада наЄЕПнулася – підписаний у Ялті документ про Єдиний економічний простір викликав жваві дискусії в країні. Однак уряд тим часом був зайнятий – він готував перший проект закону про бюджет-2004, який зустрів негативну реакцію в парламенті. Забувши травневі обіцянки, Кабмін збільшив надходження в бюджет від податків і збільшив фінансування державних органів, особливо – Адміністрації Президента. В урядових стінах можна було почути, що Президент незадоволений діяльністю Генпрокурора Піскуна, який не здатен виконати політичного замовлення.

Наприкінці вересня виявилося, що Януковича критикують усі – від опозиції до конкурентних “донецьким” олігархічних угруповань.

<i><b>Цитата місяця: </b>«Якщо казати про політичну війну, підняту нашими опонентами, то вона неминуча. Ставлюся до цього спокійно — молотив і молотитиму. Ті, хто любить пограти в якісь ігри, нехай грають. Але найголовніше — в нас немає ніякого зла. Ми все робимо з великою любов’ю. І міцно тиснемо декому руку. З великою любов’ю. Якщо когось обіймемо так, що кісточки затріщать, то теж з любов’ю». (Віктор Янукович)</i>

<b>Жовтень 2003.</b>
В жовтні остаточно стало зрозуміло, що нинішній уряд не можна назвати ані “господарським”, ані “захисником національних інтересів”. Попередні прорахунки Януковича проявлялися один за одним. Ми не будемо згадувати детально, оскільки ці події ще свіжі: другий виток продовольчої кризи, який став наслідком непрофесійності під час ліквідації наслідків першої кризи; спроба відмінити спрощену систему оподаткування та інші бюджетні нововведення, які спричинилися до акцій протесту; скандали під час приватизації металургійних комбінатів; відсутність чіткої позиції щодо напрямку нафтопроводу “Одеса-Броди”; поведінка під час з’їзду “Нашої України” в Донецьку; висміяна журналістами нерішучість на переговорах із росіянами щодо Тузли.

Все це пояснювалося тим, що Янукович... ще не встиг увійти в робочий ритм.

<i><b>Цитата місяця: </b>“Члени уряду, вибачте, тільки розібралися, де там є туалети в Кабінеті Міністрів. І тепер отак кидати. Ну не годиться так!” (народний депутат, радник Януковича Валентин Ландик про можливу відставку уряду)</i>

<b>Листопад 2003</b>
Нове зростання цін і чергові бюджетні “сюрпризи” призвели до того, що Україна заговорила про урядову кризу. Але місяць ще не закінчився, і невідомо, чи відправить Кучма Януковича у відставку. Поки що на олігархічних телеканалах демонструються бадьорі сюжети, де уряд звітує про свої абстрактні досягнення.

<i><b>Цитата місяця:</b> “Ми йдемо повільно, але впевнено, але не туди, куди треба” (народний депутат Вадим Гуров)</i>

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1069939061.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua