Майдан / Статті  

додано: 10-12-2003
Просто активіст: Поступ Свободи

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1071080972.html

Поступ Свободи…
“заради втративших надію дарована вона нам”

Тоді здавалося, що ще трохи – і світ стане кращим. Звичайно я, тодішній студент, все-таки розумів, що одного вольового напруження людей не достатньо, щоб відбулася революція. Та що вона розпочалася – сумнівів не було. Після задухи кінця дев’яностих ковток свободи здавався магістральним променем за котрим слід іти. Дух часу давав надію, давав сили. Показував, що боротися не лише треба, але і можна. Що можна казати правду, прямо не використовуючи закриту, езопову мову. Що злу дійсності є альтернатива. Вірилося: люди прокидаються, згадують, що вони люди, що в них є гідність, що вони здатні творити історію. Атмосфера напруження, очікування несподіванок від влади придавала особливий шарм тим холодним дням.

Насправді такі сірі, колючі дні вартують років, якщо не десятиліть. Вони надають сенс існуванню, ушляхетнюють звичайну, рутинну буденність. Таке запам’ятовується на все життя.

Пам’ятаю ту сесію, коли я, студент чернівецького університету, їхав ввечері потягом в столицю Буковини здавати черговий екзамен, а на другий день склавши іспит спішив назад у Київ, “робити революцію”, гріти своїм тілом бруківку Майдану Незалежності. Пам’ятаю той “похід на Київ” коли ми, долаючи пішки кілометри, долаючи нестримно-різкий зі снігом вітер в обличчя доводили: наша справа справедлива, ми досягнемо поставленої мети.

Кінцевою точкою походу мала бути передача естафети хмельничанам. Дійшли до Хотина. Володя Павлюк пішов далі. Сам. Один. Аж до столиці. Далекий шлях. Довжиною в два роки, які йому дала влада за події 9-го березня. Був “день гніву”, коли суворий погляд Тараса кликав до дії, коли народ вилив всю свою лють і ненависть до міліції. Всі знають, що собою являє наша міліція, але ставити її на місце вважають чогось ненормальним. Тоді карателі нарешті відчули з якого боку народ. Всі чогось шкодують бідних міліціонерів, забуваючи на чиїх руках кров – Гонгадзе, Александрова… та скільки їх маловідомих жертв системи – безліч.

Було переховування від облав на україномовну молодь. Майже підпілля. Але треба було не просто залягти на дно, виїхати, а допомагати друзям, котрі попали в застінки. І якось умудрялися, хоч і з неймовірними зусиллями, бо коли на тебе відкрито сезон полювання – це дуже важко.

Чи було страшно? Звичайно – якась така емоція була. Ми ж звичайні люди. Та все-таки якийсь дивний був страх, половинчастий. З одного боку дуже не хотілося приносити гіркоти батькам, котрі мене, балбеса, послали вчитися на престижний юридичний факультет, а я ошатні офіси поміняв на невдячну долю революціонера. Вистраждали п’ять років мого навчання і ось за два місяці до отримання диплому принести їм таку радість. Саме це, не тюрма, чи тортури. З іншого боку серйозне занепокоєння приносила справа, у перемогу якої вкладено стільки зусиль. Хотілося, щоб це не було даремним. Звичайно, дехто пропонував захоплювати зброю і діяти, але все таки ми розуміли, до чого це веде. І до чого приведе введення владою жорстокого режиму керування: нам гнити по тюрмах, народу нове ярмо, щоб не рипався і більше не хотів свободи і справедливості.

Особисто я вдячний акції. Те, що я роблю сьогодні – є наслідком. Це вона зарядила, дала натхнення. Так, я і до цього був активістом, націоналістом, знав, що роблю і для чого. Але УБК дала щось на зразок крил. За її час я пізнав як білосніжну чистоту і щирість людей, так і підлість падлюк. Ніколи не забуду тих, хто був поряд, добрих, поганих, тих, хто зрадив, і тих, хто залишився вірним незважаючи ні на що.

Революція триває. Колись в ОУН казали – ми звичайно не зможемо зробити революцію, її повинен робити народ, але ми можемо і повинні показати приклад, що є люди, які не опустили руки і не втратили запал серця. Піти на жертву, щоб підняти інших. Ця шалена зима була нашою жертвою на вівтар свободи. Вона не була марною і свідчить, що справедливість мусить перемогти і в цій країні є люди, для яких просування ідеї важливіше за шлунок і власну безпеку.

“ми свідомо жертвуємо чимось, це ціна тієї свободи, за яку ми боремось” Ернесто Че Гевара

Просто активіст

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1071080972.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua