Майдан / Статті  

додано: 17-12-2003
Венеціанська комісія: Висновки по проектах Конституції

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1071682766.html

Венеціанська комісія: Висновки по проектах Конституції.

Висновок № 230/2002

ЄВРОПЕЙСЬКА КОМІСІЯ ЗА ДЕМОКРАТІЮ ЧЕРЕЗ ПРАВО (Венеціанська Комісія)

Проект висновку щодо трьох проектів законів про внесення змін до Конституції України

на основі коментарів, що підготовлені
паном Серджіо БАРТОЛІ (замісник члена Комісії, Італія)
пані Фінолою ФЛАНАГАН (член Комісії, Ірландія)
пані Гердіс ТОРГЕІСДОТТІР (замісник члена Комісії, Ісландія)
паном Каарло ТУОРІ (член Комісії, Фінляндія)

Вступ.
1. У своєму листі, датованому 8 квітня 2003 року, Моніторинговий Комітет Парламентської Асамблеї Ради Європи звернувся з проханням до Венеціанської Комісії підготувати висновок до проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України " (далі - "проект закону ")з позначкою CDL(2003)32.

2. 6 березня 2003 року Президент України п. Леонід КУЧМА надіслав зазначений проект закону до Верховної Ради (Парламенту) України та ініціював всенародне обговорення, яке мало завершитися 15 травня 2003 року.

3. Венеціанська Комісія запросила пані Ф. ФЛАНАГАН та пп. С. БАРТОЛІ, Дж. БАТЛІНЕР та К. ТУОР1 стати доповідачами з цього питання.

4. 14 травня п. ЗАДОРОЖНІЙ, Постійний Представник Президента України у Верховній Раді України, поінформував Венеціанську Комісію, що проект закону мав бути переглянутим з врахуванням пропозицій та висновків, отриманих за результатами всенародного обговорення, зокрема результатами зустрічі президента України, керівництва Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України та лідерів основних політичних партій, проведення якої було заплановано па початок червня 2003 року. Тимчасова комісія, очолювана Міністром юстиції України, повинна була після зазначеної зустрічі підготувати заключний проект закону, який мав бути переданим до Верховної Ради України.

5. На прохання Українських органів влади (п. Васильєва, Першого заступника Голови Верховної Ради України, Співголови Тимчасової Комісії Верховної Ради України з питань внесення змін до Конституції України) про продовження співробітництва з Венеціанською Комісією на основі заключних пропозицій, Комісія вирішила не приймати рішення стосовно проекту закону, надісланого Президентом України б березня 2003 p., але підготувати свій висновок до заключного проекту закону про внесення змін до Конституції України, який мав бути переданий на розгляд Верховної Ради України ; та надісланий до Конституційного Суду України наприкінці червня 2003 р. Однак, з огляду на деякі обставини в Україні Президент України вирішив відкликати переглянутий проект закону.

6. Три інші пропозиції були передані до Верховної Ради України: перший проект Закону України про внесення змін до Конституції України, підготовлений групою народних депутатів на чолі з п. Матвієнком (№ 3027-1 від 1 липня 2003 р. - CDL(2003)79); другій проект Закону України про внесення змін до Конституції України, підготовлений групою народних депутатів на чолі з п. Гавришем (№ 4105 від 4 вересня 2003 p. - CDL(2003)80); третій проект Закону України про внесення змін до Конституції України, підготовлений групою народних депутатів на чолі з п. Гавришем (№ 4180 від 19 вересня 2003 p. - CDL(2003)81). Три законопроекти про внесення змін до Конституції України були також: передані до Конституційного Суду України для підготовки висновків.

7. Венеціанська Комісія запросила п.п. ФЛАНАГАН та ТОРГЕІСДОТТ1Р, а також п.п. БАРТОЛІ та ТУОРІ стати доповідачами по цих трьох законопроектах. Оскільки переглянутий проект закону, надісланий до Верховної Ради України Президентом України, був відкликаний, цей висновок, оснований на коментарях доповідачів (CDL(2003) 94, 96, 98, 95 відповідно) стосується проектів законів, підготовлених народними депутатами та переданими до Верховної Ради України у липні та вересні 2003 року.

<b>І. Підстави.</b>

8. Чинна Конституція України була прийнята 28 червня 1996 року. Вона запровадила президентсько-парламентську форму управління державою. Національна система управління складається з трьох основних інституцій: Парламенту (Верховної Ради), законодавчого органу, який складається з 450-ти народних депутатів, обраних на 4 роки; Президенту, який є Головою держави та очолює виконавчу владу, обраного на 4 роки; Кабінету Міністрів, очолюваного Прем'єр - Міністром, якого призначено Президентом за погодженням Верховної Ради. Президент за пропозицією Прем'єр - Міністра призначає членів Кабінету.

9. Леонід КУЧМА, Президент України, знаходиться у влади з 1994 року. Відразу після його переобрання Президентом у листопаді 1999 p., Леонід КУЧМА висунув пропозицію про внесення змін до Конституції України. Крім того, Президент, обидві парламентські фракції та окремі депутати постійно піддавали осуду існуючу конституційну систему, пропонуючи радикальні зміни до чинної Конституції.

10. У відповідності з Конституцією (статті 154 та 159), проект закону про внесення змін до Конституції може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Проект закону про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радого України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 цієї Конституції. Обсяг свободи дій Конституційного Суду обмежений, оскільки Конституція визначає точні критерії, на яких має базуватися діяльність Конституційного Суду. Стаття 157 забороняє будь-які зміни до Конституції, які передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Що стосується статті 158, вона встановлює декілька технічних обмежень.

11. На даний час Конституційний Суд України направив висновки щодо двох з трьох законопроектів, які мав вивчити. У рішенні від ЗО жовтня 2003 року він проголосив 2 положення проекту закону № 3027-1 такими, що суперечать статям 157 та 158 Конституції України. Проект закону № 4180 визнано конституційним, хоча Суд висловив сумніви щодо декількох інших запропонованих положень.

12. Українські органи влади підтвердили непохитність намірів щодо впровадження Європейських стандартів та критеріїв, які гарантують справжню демократію2. Зобов'язання, взяте Україною у зв'язку з підписанням Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини (далі ЄКПЛ), передбачало максимум зусиль щодо забезпечення ефективної політичної демократії заради реалізації гарантованих прав та свобод людини. Цей висновок буде стосуватися питання, наскільки запропоновані зміни до Конституції 1996 року співпадають з відданістю цій меті та зобов'язанням.

1 Стаття 85.3 наділяє Парламент владою інтерпретувати законодавство та відповідна стаття 150.2 визначає повноваження Конституційного Суду щодо тлумачення законодавства. Див. Рішення Конституційного Суду України щодо конституційності проекту закону № і-40/2003 від ЗО жовтня 2003.

2 Необхідно взяти до уваги зокрема звернення п. Олександра Лавріновича, Міністра юстиції України, до Конгресу місцевих та регіональних влад Європи (датоване 22 травня 2003 року).

<b>//. Загальні зауваження.</b>

13. Три законопроекти, передані до Верховної Ради України пропонують численні зміни до тексту Конституції України 1996 року (CDL (2003) 86). Ці зміни викликатимуть перерозподіл повноважень між Президентом, Верховною Радою та Кабінетом Міністрів України та направлені на запровадження більш парламентської форми правління та, відповідно, меншою мірою президентської.

14. Вибір між президентською та парламентською, системами є політичним, який має здійснюватися вільно кожною окремою державою. Однак вибрана система повинна бути якомога більш чіткою, конституційні положення не повинні створювати можливостей для ускладнень та політичних конфліктів. Якщо вибрано президентську систему, відповідний мінімум вимог щодо парламентського впливу та контролю має бути передбачений. При парламентській системі основні вимоги щодо дотримання принципу розподілу влад мають бути враховані.

15. Комісія вивчатиме основні пропозиції про внесення змін, які вимагають окремої уваги. Необхідно зазначити на початку, що дуже важко слідувати за схемами проектів Конституцій, взаємопов'язані положення дуже часто розкидані по всьому тексту. Ці труднощі збільшуються з причин неповної системи нумерації, що ускладнює здійснення посилань на відповідні положення, коли це необхідно. Такі складності не сприяють розповсюдженню вірних знань про положення Конституції.

<b>Перший проект Закону про внесення змін до Конституції України № 3027-1 (CDL (2003) 79).</b>

<b>І. Мандат народних депутатів.</b>

16. Проект Закону про внесення змін до Конституції України № 3027-1 (далі - проект закону) передбачає у статті 78, що народні депутати не повинні мати іншого представницького мандату не залежно від того, чи є це посада державного службовця або інша офіційна посада в органах державної влади чи інституціях та агенціях, що створені при таких органах. Такий тип заборони регулярно з'являється в законах інших держав та є прийнятним, оскільки обґрунтовано виключає можливість займатися діяльністю, не сумісною з діяльністю члена парламенту, або можливість представляти інтереси з подвійних позицій.

17. Проект статті 17 також забороняє народним депутатам займатися підприємницькою діяльністю або іншою діяльністю, яка приносить прибуток (виключаючи викладацьку, дослідницьку та творчу діяльність), та забороняє членство у керівних органах підприємств, асоціацій або асоціацій, які мають на меті отримання прибутку. У разі, якщо виявлено, що народний депутат займається подібною неприпустимою діяльністю, він /вона має відмовитися або від цієї діяльності або від мандату народного депутата. Вищезазначені категорії забороненої діяльності охоплюють широке коло діяльності, до якої більшість осіб, що ведуть виборчу кампанію за мандат народного депутата, може бути залучена тим чи іншим способом. Не зрозуміло, наскільки перелік забороненої діяльності має намір стосуватися осіб, які є власниками пакету акцій комерційних компаній. Взагалі значення терміну "підприємницька діяльність" є не дуже ясним.

18. Така широка заборона може стати значною перешкодою для потенційних кандидатів. Хоча визначення категорій діяльності, що є не сумісними із здійсненням повноважень члена парламенту, є політичним питанням, яке повинно вирішуватися окремими державами самостійно, все ж важливо забезпечити, щоб види діяльності, які вважаються несумісними, не були такими, що створюють перешкоду значній частині населення змагатися за право бути обраним народним депутатом. Інші парламентські демократії мають норми, що вимагають від їх членів парламенту робити заяви про інтереси, які потенційно можуть поставити під загрозу незалежність, а також мають визначені відповідні санкції, якщо ці норми порушуються. Хоча ці системи не є достатньо надійними засобами для усунення конфліктів інтересів, що виникають з ситуацій, які ставлять під загрозу незалежність, так само ненадійно працюватимуть норми, викладені у проекті статті 78. Норми, що вимагають декларування інтересів, не будуть викликати можливих недоречностей, окреслених вище, якщо майже всі види діяльності, пов'язані з отриманням прибутку, або підприємницька діяльність будуть заборонені.

19. Відповідно до запропонованих змін мандат народного депутата буде припинено, якщо він виходить з фракції, від якої обирався, або якщо він не зміг приєднатися до цієї парламентської фракції (стаття 81.3). Хоча ідея існування цього положення у проекті закону передбачає сприяння стабільності та ефективності діяльності партії або блоку партій при владі за умов, коли фрагментування парламентських блоків є проблемою, вона також може спровокувати і ефект ослаблення самої Верховної Ради, оскільки таким чином буде чинитися втручання у вільний та незалежний мандат депутатів, які більше не будуть у змозі слідувати своїм переконанням і в той же час залишатися членами Парламенту,

20. У цьому зв'язку Комісія нагадує про свій висновок щодо проекту української конституційної реформи 2001 року3 , в якому підкреслено, що "прив'язування мандату народного депутата до членства у парламентській фракції або блоці загрожує незалежності депутатів і також може бути неконституційним..., беручи до уваги, що члени Парламенту повинні представляти інтереси народу, а не їх партій". Присяга, яку приймають депутати, що міститься у статті 79, чітко визначає саме це. Більш того, така норма "ставитиме парламентський блок або групу певним, чином над електоратом, який [...] не у змозі відкликати індивідуально окремий парламентський мандат, наданий за результатами виборів4 .

21. Вимога, яка передбачає припинення мандату народного депутата шляхом прийняття судового рішення не позбавляє це положення проблемного характеру. Судді не повинні бути наділені владою приймати рішення політичного характеру, що припускає використання політичних критеріїв під час судового розгляду.

22. Тому Комісія настійливо рекомендує забрати це положення з проекту Закону.

23. Відповідно до нової статті 81.1(5) депутат втрачає свій мандат з причин відсутності на засіданнях Верховної Ради протягом чотиримісячного періоду без поважних на те причин. Така санкція здається занадто суворою, особливо з огляду на відсутність інших більш м'яких санкцій, які могли б неї передувати.

3 Документ CDL-1NF (2001) ІІ,стор.2

4 ІБІДЕМ, стор.З

24. Проект Закону також пропонує, що Регламент Верховної Ради України не повинен більш встановлюватися законом, як це зазначено у статті 82.5 чинної Конституції.

<b>II. Відносини між Президентом України, Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою України</b>

25. Комісія схвалює запропоновану статтю 113.2, в якій вказується, що Кабінет Міністрів України несе відповідальність перед Верховною Радою України, а не перед Президентом України, що мало місце відповідно до даного положення. Ця зміна відповідає запропонованим змінам, що стосуються призначення на посаду та звільнення з посади Міністрів України.

<i>а. Призначення Прем'єр-міністра України </i>

26. Відповідно до даної Конституції України, Президент України призначає Прем’єр-міністра України за схваленням Верховної Ради України. У проекті статті 85.1 (12) вказується, що Верховна Рада України "за пропозицією Президента України" призначає Прем'єр-міністра України (нові статті 106.9 та 114). Комісія схвалює ці зміни, оскільки вони сприяють переходу до більш парламентської системи.

27. Нова стаття 114 вимагає від Президента України запропонувати на посаду Прем'єр-міністра України: кандидатуру, запропоновану партією, що має найбільшу кількість, (або виборчим блоком партій), або у разі відмови партії, що має найбільшу кількість, або виборчого блоку від висунення кандидатури, право на висунення кандидатури на посаду Прем'єр-міністра України належить другій за кількістю народних депутатів України політичній партії або виборчому блоку партій.

У разі відхилення Верховною Радою України цих кандидатур, кандидатуру, запропоновану парламентською коаліцією, яка представляє більшість Верховної Ради України.

28. Схоже, що Президент України не має жодного дискреційного права відмовлятися від встановленої процедури. Положення щодо процедури висунення кандидатури дозволяють призначення Прем'єр-міністра, який не є лідером першої політичної партії, що має найбільшу кількість народних депутатів України. З іншого боку, підтримка сильної партії або коаліції з більшістю місць у парламенті може забезпечити лідерство органів виконавчої влади Прем'єр-міністра України.

29. Дійсно, така процедура здається досить складною. Однак, це можна зрозуміти, враховуючи труднощі, з якими Україна зіштовхнулася в минулому при утворенні реальних політичних коаліцій.

30. У запропонованій процедурі призначення також піднімається питання можливих наслідків - для Прем'єр-міністра України та Кабінету Міністрів України, обраних та підтриманих окремою більшістю під час призначення, у разі втрати підтримки такої більшості на більш пізнішій стадії або у разі підтримки різною більшістю Верховної Ради України. Відповідно до запропонованих змін, повноваження звільнення з посади Прем'єр-міністра України надаються Верховній Раді України (стаття 85.1(12) та стаття 106.9). Верховна Рада України за пропозицією Президента України або не менш як однієї третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради (стаття 87.1 Конституції України 1996 року). Здається, що такі зміни відповідають цілі Проекту закону у переході до більш стійкої парламентської системи. Однак, надаючи окремий контекст Українського політичного положення, може бути корисним передбачити більш чіткі правила щодо відставки Прем'єр-міністра України та Кабінету Міністрів України.

<i>b. Формування Кабінету Міністрів України</i>

31. Верховна Рада України схвалює склад Кабінету Міністрів України, (крім чотирьох міністрів), призначеного за пропозицією Прем'єр-міністра України, та має повноваження звільняти з посад окремих членів Кабінету Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України (стаття 85.1 (12)). Якщо мета цього положення може сприяти парламентському характеру системи, це може мати ефект ускладнення процедури висунення кандидатур.

32. Запропонована процедура висунення кандидатур розрізняє чотири головних міністра, а саме Міністр внутрішніх справ України, надзвичайних ситуацій, включаючи наслідки Чорнобильської катастрофи, Міністр закордонних справ України та Міністр оборони України (стаття 114.7). Вони призначаються за згодою Президента України. Така різниця може загрожувати когезії уряду та проведенню своєї політики, особливо надаючи певний контекст Української політичної системи, якщо відносини між Президентом України та Прем'єр Міністром України стають дуже конкурентоспроможними. Розглядаючи повноваження Президента України у відповідних галузях - хоча ускладнюючи процедуру формування Кабінету Міністрів України - це розрізнення може бути обґрунтованим лише до певної міри.

33. Відносно роботи Кабінету України, Комісія відмічає, що нова стаття 113.3 передбачає, що Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується не лише Конституцією, законами та актами Президента України, але також "резолюціями Верховної Ради України". Необхідно підкреслити, що, якщо запропоноване доповнення означає, що Верховна Рада України матиме загальні повноваження приймати резолюції, які зобов'язують Кабінет Міністрів, такі повноваження можуть легко призвести до плутанини та до невідповідності принципу поділу повноважень.

<i>c. Призначення на посаду та звільнення з посади певних високих посадових осіб</i>

34. Призначення на посади та звільнення з посад певних важливих глав державних органів вимагає схвалення Верховної Ради України. Наприклад, відповідно до проекту .статті 85.1 (24), Верховна Рада України має надати згоду на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України та Голови Служби безпеки України. Верховна Рада України також має повноваження висловлювати недовіру особам,

5 Відповідного Конституції 1996 року, Верховна Рада України і Президент України розмежовують повноваження звільнення з посади/ - В минулому, Верховна Рада України була менш здатною, ніж Президент України отримувати вигоду з цих повноважень в основному, завдяки проблемі колективної діяльності у створенні коаліції для звільнення Кабінету Міністрів України. - Більшість звільнень Кабінету Міністрів були ініційовані Президентом України, відображуючи контроль колишньої Ініціативи у питаннях створення Кабінету Міністрів України, які призначаються на посади за згодою Верховної Ради України (стаття 85. 1(37)). Такі повноваження спричинять політичну парламентську відповідальність, яка є чужою для функціонування сучасної адміністративної системи.

36. Комісія вважає, що, якщо пропозиція має бути прийнятою, рішення щодо призначення на посади та звільнення з посад вищезгаданих посадових осіб повинно прийматися спеціальною, кваліфікованою більшістю. Відповідні посади характеризуються нейтралітетом своїх функцій та вимагають незалежності і неупередженості своїх власників. Особи, придатні для призначення на такі відповідні посади не можуть бути визначені більшістю або однією чи іншою політичною партією. Вимога кваліфікованої, спеціальної більшості гарантує справедливість виборів та органів, яких вони мають намір звести на посаду.

37. Проект статті 90.2 (1) та (2) чітко визначає випадки, в яких Президент України може припинити повноваження Верховної Ради України. Таке положення схвалюється з точки зору конституційної та політичної стабільності.

<b>III. Право Верховної Ради України тлумачити закони України</b>

38. Відповідно до проекту статті 85.1(3), Верховна Рада України має повноваження не лише приймати закони, але також тлумачити їх. На практиці, проекти текстів, запропонованих на національних зборах, містять не лише запропонований законний текст, але також мотиви законодавця для пропозиції. Ці мотиви разом з обговореннями у парламенті та його комітетах можуть бути важливими у послідовному тлумаченні юридичних актів при прийнятті Парламентом. Запропонована зміна ризикує, зазіхаючи на сферу судової влади. Судді використовують тлумачення закону, щоб захистити права, наприклад інтерпретуючи вислів "обтяжливе важливий" в статутах або використовуючи презумпції. Повноваження Верховної Ради України тлумачити закони, практична сфера діяльності яких залишається неясною, суперечать принципу поділу повноважень.

39. У своєму рішенні від ЗО жовтня 2003 року, Конституційний Суд України розглянув передачу повноважень Конституційного Суду України тлумачити закони до Верховної ради України всупереч чинної Конституції України. У відповідності з рішенням Конституційного суду, Комісія рекомендує вилучення запропонованої поправки з Проекту закону.

<b>IV. Вибори суддів</b>

40. Відповідно до запропонованих змін, всі судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України на строк десяти років, з правом повторного обрання (стаття 128). Комісія дуже зацікавлена такою пропозицією та нагадує, що призначення, обмежені у часі, як правило можуть вважатися загрозою для незалежності та неупередженості суддів. У своєму Висновку щодо стандартів, що стосуються незалежності судової влади та незмінюваності суддів, Консультативна Рада Європейських суддів (надалі: КРЄС) вказала: "Європейська практика полягає, загалом у здійсненні призначень, які займають повний час до законного пенсійного віку" .

41. КРЄС також підкреслив: "якщо строк перебування на посаді с тимчасовим або обмеженим, орган, відповідальний за об'єктивність та прозорість методу призначення

Висновок III 1(2001.) КРЄС для уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів, які стосуються незалежності судової влади та незмінюваності суддів (Рекомендація № R (94) 12 щодо незалежності, ефективності та ролі суддів та значимості її стандартів та будь-яких інших міжнародних стандартів для поточних проблем в цих галузях), КРЄС (2001) Висновок № 1, параграф 49.

на посаду або повторного призначення в якості постійного судді, є особливо важливими"7. Відповідальний орган повинен приймати рішення виключно на основі професійних навичок відповідних осіб і, тому, на основі лише технічного критерію. При призначенні Парламенту як органа, якому доручили завдання обрання та повторне обрання суддів, запропоновані зміни не забезпечують гарантії того, що вибори не базуватимуться на політиці. Тому, таке положення суперечить принципам вільної і демократичної форми правління та Європейській Конвенції з прав людини.

42. Комісія рекомендує, щоб запропонована зміна була вилучена з Проекту закону. V. Генеральний Прокурор України

43. На основі проекту статті 85.1(25), повноваження призначення на посаду та звільнення з посади Генерального прокурора України надаються Верховній Раді України за поданням Президенти України. Встановлення вимоги політичної відповідальності у відносинах між Генеральним прокурором України та Верховною Радою України (стаття 122.1) може наражати на небезпеку незалежність, що виконання функцій Генерального прокурора України припускається.

44. Прокурору, на основі проекту статті 121.5, також надається значна додаткова роль "нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, а також за додержанням законів органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування". У цьому відношенні, Комісія нагадує, що у своїй Резолюції 1244 (2001) щодо виконання обов'язків і зобов'язань України, Парламентська Асамблея Ради Європи здійснила зобов'язання Українських органів влади змінити роль та функції Прокуратури України (особливо відносно здійснення загального нагляду за законністю) з метою забезпечити відповідність Європейським стандартам. Пізніше, у своїй Резолюції 1346 (2003), Парламентська Асамблея висловила свою глибоку зацікавленість у функціонуванні Прокуратури України, особливо відносно незалежності та втручання у законодавчу та виконавчу владу.

45. Комісія дуже зацікавлена запропонованою поправкою, оскільки поширення повноважень Прокурора можуть вважатися кроком назад, які не відповідають історичним традиціям вищості верховенству , права. У державі, як Україна, ціль якої полягає в посиленні ефективної, політичної демократії, першорядним значенням є те, що установа, яка здійснює нагляд за відповідністю верховенству права є неполітичною. Тому, окремий офіс Омбудсмена буде краще.

46. Проект статті 106.1(16) також поширює роль Генерального прокурора України, якщо Конституційний Суд України виявляє закон, дія якого зупиняється Президентом України, неконституційним. В такій ситуації Президент України може "застосовувати до Генерального прокурора України", але надається жодної розробки щодо функції Генерального прокурора України.

47. Беручи до уваги статтю 156.1 чинної Конституції8 України, запропонована зміна щодо поширення ролі Генерального прокурора України може вимагати організації національного референдуму для її прийняття.

7 Там же, параграф 53.

8 Проект закону щодо внесення змін до Глави І (Загальні принципи), Глави III (Вибори, Референдум) та до Глави XIII (Внесення змін до Конституції України) передасться на розгляд до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, а також за умови. Ідо це прийнято не менш як двома третинами, від конституційного складу Верховної Ради України та схвалено всеукраїнським референдумом, призначеним Президентом України.

<b>V. Засоби інформації</b>

48. Надаючи переважну роль засобам інформації у демократичному суспільстві, будь-яка запропонована зміна у проекті закону може вплинути на свободу заслуговує ретельного розгляду.

49. Стаття 34 чинної Конституції гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір.

50. Відношення держав-членів Ради Європи до преси повинне відповідати принципам статті 10 ЄКПЛ і відповідному прецедентному праву. Вільне і неприховане здійснення журналістської діяльності надійно шанується правом свободи вираження і є фундаментальним пререквізитом права громадськості бути поінформованою про питання, які становлять інтерес для громадськості.

51. Відповідно до статті 85.1 (24) Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України і Голова Служби безпеки України призначаються та звільняються Верховною Радою за поданням Президента (див пункт 35). Верховна Рада також матиме повноваження висловити недовіру особам, які призначаються на посади за згодою Верховної Ради України, що має наслідком їхню відставку із займаних посад (стаття 85.37). Більш того, внесено зміну до проекту статті 85 (20) так, що Верховна Рада має повноваження призначати та звільняти всіх 8 членів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.9 Несумісності або умови звільнення членів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, як правило, не зазначаються у законодавстві старіших держав-членів Ради Європи.1

52. У цьому відношенні, Комісія нагадує про Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи відповідно до якої: "Держави-члени мають забезпечити встановлення та безперервне функціонування регулюючих органів для сектору мовлення шляхом розробки відповідної законодавчої бази для цієї цілі. Правила та процедури, які керують або впливають на функціонування регулюючих органів, мають чітко підтверджувати та захищати їх незалежність" .

<b>Другий проект закону про зміни до Конституції № 4105 (CDL (2003) 80)12 </b>

<b>І. Верховна Рада - термін повноважень</b>

9 У проекті закону 4180 не рекомендується внесення змін щодо цих положень.
1 0 Австрія, Данія, Фінляндія, Ісландія, Ірландія, Люксембург, Мальта, Норвегія, Швеція, Швейцарія. Умови для членів мають поступовий характер у Франції, але вони не можуть бути звільнені лише Радою, яка призначена Президентом, Сенатом та Національними Зборами,

11 Рекомендація (2000) 23 Комітету Міністрів Ради Європи

12 Цей проект закону про внесення змін до Конституції містить ряд положень, Ідентичних першому проекту закону (3027-1), який був попередньо вивчений. Вони стосуються зокрема положень про Генерального прокурора, судову систему (крім суддів Конституційного Суду), засобів інформації та до певної міри також положень про мандат народних депутатів і формування Кабінету. Для цілей цього висновку відповідні коментарі стосовно цих положень, які були вже надані відносно першого проекту закону (№ 3027-1), відновлені також для проекту закону № 4105.

53. Стаття 76.5 проекту закону про внесення змін до Конституції № 4105 (далі - проект закону) пропонує збільшити парламентський термін Верховної Ради від поточних чотирьох років до п'яти років. Не існує встановленого європейського правила щодо строку для національного Парламенту. У більшості держав Центральної та Східної Європи парламентський термін складає 4 роки. У деяких інших країнах, таких як Франція, Італія або Туреччина, парламентський строк складає 5 років.

<b>II. Мандат народного депутата</b>

54. У проекті статті 78.2 передбачається, що народні депутати не можуть мати іншого представницького мандата, бути на державній службі або обіймати інші оплачувані посади „крім посад міністрів та керівників інших центральних органів виконавчої влади [...]". Можливість для міністрів працювати у Парламенті з'являється також у законах деяких інших державі і саме по собі не суперечить парламентській системі управління. Навіть більше, роблячи виняток для членів Парламенту щодо їх перебування на посаді керівників центральних органів виконавчої влади цим порушується відмінність між виконавчою та законодавчою владою.

55. У проекті статті також забороняється народним депутатам займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю „крім викладацької, наукової та творчої діяльності" і забороняється входити до складу керівного або наглядового органу „підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку". У разі виникнення обставин, що народний депутат займається будь-якою несумісною діяльністю, вінвона повинен або припинити таку діяльність або скласти повноваження народного депутата. Ці останні категорії забороненої діяльності охоплюють широкий спектр діяльності якою більшість людей, які висувають свою кандидатуру на вибори, займаються у тій чи іншій формі. Не зрозуміло чи перелік забороненої діяльності призначений для встановлення рамок щодо володіння акціями комерційних підприємств, а також неясне значення „підприємницька діяльність".

56. Така широка заборона може дійсно виявитися значною перешкодою для потенційних кандидатів. У той же час це є питанням стратегії окремих держав які вирішують яка категорія діяльності є несумісною для перебування на посаді народного депутата, хоча було б доцільним забезпечити, що діяльність, яка вважається несумісною, не є такою, що перешкоджає значній частині населення виставляти свою кандидатуру на виборах. Інші парламентські демократичні держави мають правила, які вимагають від своїх членів Парламенту заявляти про інтереси, які можливо можуть піддавати ризику незалежність, із вживанням відповідних санкцій, якщо правила порушено. Оскільки ці режими не є безпечними для вирішення всіх конфліктів інтересів, що виникають, або ситуацій, які піддають ризику незалежність, жодне не буде Правилом у запропонованому проекті статті 78. Правила, які вимагають декларування інтересів не матимуть можливих несприятливих обставин, викладених вище, якщо майже вся прибуткова діяльність чи підприємницька діяльність є забороненою.

57. Відповідно до запропонованих змін мандат депутата припиняється в разі йогоїї смерті, не входження народного депутата або виходу з політичної фракції від якої вінвона був обраний (стаття 81.2 (7). Відповідне рішення прийматиметься вищим наглядовим органом відповідної політичної партії (виборчим блоком політичної партії). Ідея мати таке положення у цьому проекті закону полягає ймовірно у сприянні стабільності та ефективності керуючої партії або блоку в умовах, коли фрагментація парламентських блоків становить проблему, це також матиме ефект послаблення самої Верховної Ради перешкоджаючи вільному та незалежному мандату народних депутатів, які неминуче не будуть довго перебувати у становищі дотримання своїх принципів і в той же час залишатися членом Парламенту.

58. Запропонована процедура також надасть партіям повноваження анулювати виборчі результати. У цьому відношенні Комісія нагадує про свій висновок щодо проекту української конституційної реформи, 2001 рік13 , в якому наголошується, що пов'язання „мандата народного депутата щодо членства у парламентській фракції або блоку порушує незалежність депутатів та можливо також бути неконституційним беручи до уваги, що члени Парламенту представляють народ, а не партії". У присязі, яку складають депутати, що міститься у статті 79, це чітко виражено. Більше того, така норма "ставить парламентський блок або групу у певному значенні вище електорату, який [...] не може індивідуально анулювати парламентський мандат, отриманий внаслідок виборів" .

59. Отже, Комісія настійно рекомендує вилучити запропоноване положення з проекту Закону.

60. Проект Закону також пропонує у подальшому не встановлювати робочий регламент Верховної Ради законом, як обумовлено у статті 82.5 чинної Конституції (нова стаття 83.4).

<b>III. Відносини між Президентом, Кабінетом Міністрів та Верховною Радою</b>

<i>а) Призначення Прем'єр-міністра</i>

61. Проект Закону передбачає призначення Прем'єр-міністра Верховною Радою за поданням Президента. Кандидатура Прем'єр-міністра призначається "коаліцією депутатських фракцій та депутатських груп", які представляють парламентську більшість. Така коаліція формується за "результатами виборів і па основі узгодження та поєднання політичних позицій". Коаліція утворюється протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання новообраної Верховної Ради або протягом місяця з дня припинення діяльності попередньої коаліції. Додаткові положення щодо формування та організації діяльності коаліції, а також щодо припинення її діяльності мають бути включені до Регламенту Верховної Ради.

62. Згідно статті 83.5. коаліція, яка вносить пропозиції щодо кандидатури на посаду Прем'єр-міністра, як передбачається, також "формує" Кабінет та має бути "відповідальною за його діяльність". Що саме означає цей вираз, залишається незрозумілим.

63. Можна припустити, що головною ідеєю цих положень є покладення на Верховну Раду зобов'язання щодо формування більшості та уряду, як основи стабільності. У цьому відношенні Комісія нагадує, що Конституція України гарантує політичним партіям свободу вибору та рішення згідно з європейськими стандартами. Додатково існують серйозні сумніви на предмет того, чи сприятиме така формалізована процедура формування парламентської більшості зміцненню політичної стабільності. У будь-якому випадку, якщо пропозицію буде прийнято, роль та функціонування "коаліції" мають чіткіше регулюватися самою Конституцією, та не залишати це на законодавчі акти нижчого рівня.

13 Документ CDL-INF (2001) 11, cтop 5 Там же, cтop. 3.

<i>b) Формування Кабінету</i>

64. Стосовно більшості міністрів Кабінету Верховна Рада схвалює склад Кабінету за поданням Прем'єр-міністра (85.1 (12)). Змінена Конституція проводить відмінність між процедурою у відношенні Міністра оборони і Міністра закордонних справ та решти складу Кабінету. Верховна Рада за поданням Президента призначає Міністрів оборони та закордонних справ. Верховна Рада також має повноваження щодо припинення повноважень зазначених осіб на цих посадах (стаття 85.1 (12)).

65. Процедура призначення та відмінності у статусі для такого важливого політичного органу, як Кабінет Міністрів викликають стурбованість с приводу необхідної єдності Кабінету та ризику, що зменшує повноваження Прем'єр-міністра (стаття 114). Причини запропонованих змін є більш сумнівними, ніж ті, які передували проекту Закону № 3027-1. Як Президент, так й Прем'єр-міністр обираються Парламентом. Будь-яке положення подібного роду потребує чіткого обґрунтування.

66. Комісія також зауважує, що запропоновані зміни надають повноваження Президентові ініціювати процедуру висловлення - недовіри Кабінету Міністрів (стаття 87.1). Така пропозиція, здається, не узгоджується з метою послаблення повноважень Президента та зміцнення парламентських рис правління в Україні.

<i>с. Призначення та звільнення з посади деяких вищих посадових осіб</i>

67. До повноваження щодо призначення та звільнення з посади деяких важливих керівників державних органів внесені зміни. Наприклад, згідно проекту статті 85.1 (12), чинне повноваження Президента щодо призначення Голови Антимонопольного комітету, Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення та Голови Фонду державного майна передається Верховній Раді за поданням Прем'єр-міністра. За Президентом залишається повноваження щодо призначення Голови служби безпеки України.

68. На думку Комісії, якщо пропозицію буде прийнято, рішення щодо призначення та звільнення з посади вищезгаданих посадових осіб має прийматися спеціальною кваліфікаційною більшістю. Посади, про які йде мова, характеризуються нейтральністю їхніх функцій та вимагають незалежності та неупередженості осіб, які їх обіймають. Особи, які мають право бути обраними на згадані посади, не можуть визначатися більшістю або однією чи іншою політичною партією. Вимога щодо кваліфікованої, спеціальної більшості могла б гарантувати справедливість їх обрання та органів, які вони очолюватимуть.

<b>IV. Вибори Президента</b>

69. Найзначніша зміна у проекті Закону міститься у новій статті 103, згідно з якою Президент України обирається шляхом таємного голосування двома третинами від складу Верховної ради України. Це змінює чинне конституційне положення стосовно того, що Президент обирається громадянами України на основі прямого голосування. Президент продовжуватиме обиратися строком на п'ять років.

70. Рішення щодо зміни шляху виборів Президента є політичним. Однак, Комісія зауважує, що обраний громадянами України на основі прямого голосування або Верховною Радою. непрямим голосуванням, Президент зберігає той самий ступінь незалежності, та може бути усунений з посади лише згідно з положеннями статей 108,

<b>V. Вибори суддів</b>

71. Згідно із запропонованими змінами, всі судді, крім суддів Конституційного Суду, обираються Верховною Радою строком на десять років з правом повторного обрання, (стаття 128). Комісія дуже зацікавилася такою пропозицією та нагадує, що призначення на обмежений термін, як загальне правило, може розглядатися як загроза незалежності та неупередженості суддів. У своїх Висновках щодо стандартів стосовно незалежності судової системи та незмінності суддів Консультативна Рада Європейських Суддів (далі - КРЄС) чітко зазначила: "Європейській практиці в цілому притаманно призначення на . повний термін до досягнення пенсійного віку за законом" .

72. КРЄС також підкреслила: "коли термін перебування на посаді є тимчасовим або обмеженим, орган, відповідальний за об'єктивність та прозорість методу призначення або повторного призначення судді на повний термін має особливу важливість" . Відповідальний орган має прийняти рішення виключно на основі професійних якостей відповідних осіб та лише на основі спеціальних критеріїв. Визначаючи Парламент як орган, на який покладено завдання щодо виборів та повторних виборів суддів, запропоновані зміни не дають гарантій щодо політичне неупереджених виборів. Запропоновані зміни, напевно, суперечать принципам вільного та демократичного правління та Європейській конвенції з прав людини.

73. Комісія наполегливо рекомендує вилучити запропоновану зміну з проекту Закону.

74. Стосовно призначення суддів Конституційного Суду, половина від складу суддів призначатиметься Президентом та інша половина - Верховною Радою ( нова стаття 148.2). На думку Комісії, пропозиція щодо вилучення права на призначення однієї третини від складу конституційних суддів з Вищої Ради Суддів заслуговує на серйозну критику, оскільки вона спричиняє ризик можливої політизації цього важливого судового органу. Якщо цю пропозицію буде прийнято, вона має принаймні забезпечити попередні вибори конституційних суддів кваліфікованою спеціальною більшістю. Таке положення зобов'язує більшість та меншість у Парламенті дійти згоди у виборах конституційних суддів та забезпечити більш збалансоване членство у Суді.

75. Маючи на меті статтю 156.1 діючої Конституції , запропонована зміна щодо обрання суддів Конституційного Суду може вимагати організації національного референдуму для її прийняття менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.

6 Висновок № І (2001) КРЄС для уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо Стандартів стосовно незалежності судової системи та незмінності суддів (Рекомендація № R (94) 12 щодо незалежності, ефективності та ролі суддів та відповідності стандартів та будь-яких інших міжнародних стандартів існуючим проблемам у цих галузях), КРЄС (2001), Висновок № 1, п. 49.

17 Там же, п. 53.

18 Проект Закону про внесення змін до Розділу І (Загальні засади), Розділу ПІ (Вибори. Референдум) та Розділу ХНІ (Внесення змін до Конституції України) подається до Верховної Ради Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.

109, 110 та 111. Повноваження Президента припиняються достроково лише у разі відставки, неможливості виконувати свої повноваження за "станом здоров'я, усунення з посади в порядку імпічменту за державну зраду або інший злочин або у разі смерті. До жодного з цих положень не внесені зміни проектом Закону. Президент також зберігає за собою певні повноваження, які, здається, не відповідають посаді, яку традиційно обіймає Президент, обраний непрямим голосуванням при парламентарній системі правління.

76. Зазначається також, що Верховна Рада обирає Президента шляхом таємного голосування. Чинна Конституція не передбачає у жодний спосіб у питанні стосовно голосування, чи має воно бути відкритим або таємним. Питання щодо відкритості або таємності виборів Президента є досить важливим у політиці. Існують прецеденти в інших конституційних режимах, коли таємне голосування використовувалося для виборів осіб на посади в Парламенті та частіше для непередбаченого надзвичайно важливого голосування.

<b>V. Генеральний прокурор</b>

77. У проекті статті 85.1 (25) повноваження щодо призначення та звільнення з посади Президентом Генерального прокурора України надається Верховній Раді. Встановлення вимоги щодо політичної відповідальності у відносинах між Генеральним прокурором України та Верховною Радою (п. 1.ст. 122) може поставити під загрозу незалежність, яку передбачає виконання функцій Генерального прокурора України. Як у випадку призначення та звільнення з посади певних вищих посадових осіб спеціальна кваліфікаційна більшість приймає рішення щодо призначення та звільнення з посади Генерального прокурора України.

78. Прокурору, в силу проекту статті 121.5, також надається значна додаткова роль щодо "здійснення нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина та за додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади та місцевого самоврядування". У цьому відношенні Комісія нагадує, що у своїй Резолюції 1244 (2001) щодо Поваги до зобов'язань та обов'язків України Парламентська Асамблея Ради Європи вимагала виконання зобов'язання органів влади України змінити роль та функції Прокуратури (зокрема, стосовно здійснення загального нагляду за дотриманням законності) з метою забезпечення її відповідності Європейським стандартам. Згодом у своїй Резолюції 1346 (2003) Парламентська Асамблея висловила глибоку зацікавленість у функціонуванні Прокуратури, більш конкретно, зокрема, у питанні ЇЇ незалежності та втручання до здійснення законодавчої та виконавчої влади

79. Комісія дуже зацікавилася запропонованою зміною, оскільки розширення повноважень прокурора може розглядатися як крок назад, а не у напрямку слідування історичним традиціям прокуратури у правовій державі. У такій державі, як Україна, яка претендує на підвищення ефективності політичної демократії, найбільш важливим є те, що установа, яка здійснює нагляд за дотриманням верховенства права, не є політичною. Створення окремої посади омбудсмена було б дуже доцільним.

80. Маючи на меті статтю 156.1 діючої Конституції15, запропонована зміна щодо розширення ролі Генерального прокурора України вимагає організації національного референдуму для її прийняття.

15 Проект Закону про внесення змін до Розділу І (Загальні засади), Розділу III (Вибори. Референдум) та Розділу ХНІ (Внесення змін до Конституції У країни) подається до Верховної Ради Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради І, за умови його прийняття не надаючи переважну роль пресі у демократичному суспільстві, будь-яка запропонована зміна до проекту закону, яка може мати вплив на свободу засобів інформації, заслуговує на найдокладніше вивчення.

81. Стаття 34 чинної Конституції гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір.

82. Відношення держав-членів Ради Європи до преси повинне відповідати принципам статті 10 і відповідному прецедентному праву. Вільне і неприховане здійснення журналістської діяльності надійно шанується правом свободи . вираження і є фундаментальним пререквізитом права громадськості бути поінформованою про питання, які становлять інтерес для громадськості.

83. Відповідно до статті 85.1 (12) Голова Державного комітету телебачення та радіомовлення України призначатиметься Верховною Радою за поданням Прем'єр-міністра України. Верховна Рада також може припинити повноваження призначених осіб за згодою.

84. У цьому відношенні, Комісія нагадує про Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи відповідно до якої: "Держави-члени мають забезпечити встановлення та безперервне функціонування регулюючих органів сектору мовлення шляхом розробки відповідної законодавчої бази для цієї цілі. Правила та процедури, які керують або впливають на функціонування регулюючих органів, мають чітко підтверджувати та захищати їх незалежність".

<i>а. Перехідні заходи стосовно виборів</i>

85. Проект закону також містить положення щодо введення в силу конституційної реформи. Відповідно до нової Глави XVI, яка буде включена до Конституції, президентські вибори у 2004 році (відповідно до Конституції від 1996 року) проводитимуться відповідно до існуючих положень (шляхом загального виборчого права). Однак, президентський строк буде скорочено новим Президентом, обраним новою Верховною Радою у 2006 році. Відповідно, обидва звичайні строки Верховної Ради і Президента складатимуть 5 років.

86. Більш того, запропоновані перехідні положення також встановлюють, що у 2006 році ВР обирається дотримуючись "принципів пропорційної системи в силу чого народні депутати обираються у багатомандатному виборчому окрузі за списками кандидатів, призначених політичними партіями, виборчими блоками політичних партій відповідно до законодавства". Такі спеціальні конституційні положення мають бути замінені постійними положеннями Глави IV Конституції.

87. Перехідні заходи такого типу можуть часто представляти політичні складнощі. Конституційні реформи та їх введення в силу не повинні бути предметом короткострокових політичних підрахунків.

<b>Третій проект закону про внесення змін № 4180 (CDL (2003)81)</b>

88. Проект закону про внесення змін № 4180 є ідентичним проекту закону про внесення змін № 4105 крім перехідних положень стосовно визначення строків виборів та введення в силу конституційної реформи. Попередні коментарі щодо змін, запропонованих у проекті закону № 4105, також застосовуються до цього проекту закону.

19 Рекомендація (2000) 23 Комітету Міністрів Ради Європи

<b>Перехідні положення відносно виборів</b>

89. Відповідно до нової Глави, що включається до Конституції, президентські вибори у 2004 проходитимуть за новими положеннями і, таким чином, новий Президент буде вибраний Верховною Радою. Подальші президентські вибори проходитимуть у 2006 році, а парламентські вибори у 2007 році.

90. Слід мати на увазі, що Верховна Рада поточного складу була обрана у 2002 році на строк .чотири роки. Комісія має серйозні сумніви чи рішення, прийняте самою Верховною Радою продовжити свій термін повноважень, може розглядатися як таке, що відповідає європейським стандартам демократії.

91. Більш того, запропоновані перехідні положення також встановлюють, що у 2007 році ВР обирається дотримуючись "принципів пропорційної системи в силу чого народні депутати обираються у багатомандатному виборчому окрузі за списками кандидатів, призначених політичними партіями, виборчими блоками політичних партій відповідно до законодавства". Такі спеціальні конституційні положення мають бути замінені постійними положеннями Глави IV Конституції.

92. Перехідні заходи такого типу можуть часто представляти політичні складнощі. Конституційні реформи та їх введення в силу не повинні бути предметом короткострокових політичних підрахунків.

<b>ВИСНОВКИ</b>

93. З тих самих пір надзвичайно сумнівного всеукраїнського референдуму у 2000 році Україна зіштовхнулася з ситуацією боротьби влади між різним державним органами. І тому зрозуміло, що конституційна реформа залишається важливим питанням порядку денного, і Комісія може лише вітати та підтримувати зусилля, спрямовані на укріплення позиції Парламенту по відношенню до Президента. Всі розглянуті проекти намагаються досягти цієї цілі. Однак, будь-яка реформована система управління, яку обрали, має бути зрозумілою наскільки це можливо, а положення не повинні створювати місце для зайвих складностей та політичних конфліктів. Розглянуті проекти справді не досягли успіху у створенні такої зрозумілої та логічної системи.

94. Проект закону 3027-1 пропонує ряд змін, які йдуть у бажаному напрямку надання додаткових повноважень Верховній Раді. Однак, положення щодо призначення членів Уряду може привести до конфлікту між органами державної влади. Інші положення, такі як про статус депутатів, вибори суддів та про розширення повноважень прокуратури є проблематичними з точки зору європейських стандартів демократії.

95. Стосовно проекту закону № 4180 та № 4105 пропозиція прийняття системи непрямих виборів Голови держави, в принципі, може бути сприятливою для створення парламентської системи управління. Однак дивно, що ці проекти підтримують сильніші повноваження для Президента, ніж як передбачено у проекті № 3027-1. Логіка за системою розділення виконавчої влади між двома органами, Президентом та Урядом, які обидва отримують свою законність від Парламенту, не є очевидною і, здається, не сприяє ефективному управлінню. Більш того, ці проекти також містять подібні проблематичні положення щодо судової системи, прокуратури та статусу депутатів, як проект № 3027-1.

96. Стосовно певних аспектів проектів Комісія наполегливо рекомендує наступне:

- забезпечити, щоб положення про народних депутатів не зв'язувало окремого депутата щодо членства у парламентській фракції або блоку у спосіб, що порушує його чи її незалежний та вільний мандат;

- вилучити запропоновану зміну щодо обмеженого строку перебування на посаді судді; а також забезпечити відповідність ролі і функцій прокуратури до європейських стандартів,

97. Комісія визнає і вітає зусилля України реформувати систему управління у спосіб наближення України до європейських стандартів демократії. Точні рішення, обрані у різних проектах, здається, не досягають тієї цілі і вводять інші зміни до Конституції, які виявляються . кроком назад. Здається, необхідно продовжувати подальшу роботу та обговорення, і Венеціанська Комісія залишається у .розпорядженні українських органів влади для подальшої співпраці у сфері конституційної реформи.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1071682766.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua