Майдан / Статті  

додано: 26-12-2003
Ольга Наливайко: Все так не буде?

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1072474289.html

В 1994 році президентом України став невиразний, нерішучий і суконноязикий чоловічок. Перед тим він пішов з посади прем'єр-міністра, маскуючи свою недолугість майже гамлетівським: "Що ми будуємо?"

В обласних представництвах президента Кравчука листівки боса валялися мертвим вантажем на складах. По них приходили хіба що рухiвці, чия тренована дисидентством інтуїція підказувала, що за дніпропетровського екс-парторга всьому українському – гайки. Зрештою, таку думку з властивою йому експресією невгамовно пропагував і рухівській лідер Вячеслав Чорновіл.

Кравчук, який вів перед у першому турі, несподівано для багатьох програв із мінімальною різницею в другому. До влади прийшов той, хто не знав, що будувати.

Варто пригадати, якими основними "меседжами", як тепер модно висловлюватися, послуговувалися тоді піар-технологи нашого невиразного і невелемовного кандидата. Насамперед, за перепрошенням перед західноукраїнськими патріотами,їх під час тієї кампанії мали глибоко в носі. Тобто, на їхні голоси не розраховували.

"Данілич" розливу 1994-го - обранець східняків. Головною обіцянкою кампанії було - об'єднання з Росією. Ні для кого не секрет, що за всіх часів і владців будь-яке братання з Росією для України означало одне: втрату незалежності. Саме тому Рух Чорновола так різко виступив проти "птєнца гнєзда Днепропєтрова". Щоправда, на початках. Затим Кучма зустрівся з Чорноволом і пояснив йому, що то - не його думка, то йому... Гриньов із його МБР у вуста вклали, а він буцімто й гадки не має про жодне об'єднання з Росією. І Чорновіл... повірив. Бо людина, котра ніколи не криводушила, так само вірить й іншим.
(Принагідно: другий "меседж" - "боротьба з корупцією". Затим, саме при Кучмі, корупція розцвіла буйним цвітом - аж до Лазаренка включно.)

З часом обіцянки президента віддатися старшому братові призабулися. Адже ми з вами якось усе простодушно сприймаємо. Казали рухівці, що Україна в разі незалежності має найкращі стартові умови для економічного піднесення? То чому ж 2 грудня 1991 року, тобто наступного дня по референдуму - не настав рай на землі? А-а-а, обдурили, кляті? Казав Кучма, що буде союз з Росією - а його наступного дня по виборах нема. Ну, наш національно свідомий контингент сказав: "Хух, пронесло!", втішився і пішов ганити своїх, щоб чужі боялися. Або пісень під чарочку співати. Або виголошувати з фотеля традиційне: "Треба щось робити!" Словом, втратив "бдітєльность".

Але! Кучма не обіцяв віддатися старшому братові негайно. Такі речі не робляться одразу і на майдані. Такі речі робляться поступово і за лаштунками...

В 1999 році Леонід Данилович Кучма вже став президентом Всієї України-Руси, а не тільки Донбасу. Бо, "задравши штани", бігли його обирати національно свідомі західняки, генетично перелякані більшовицькими голодоморами центральноукраїнські селяни, нащадки недостріляних і недомордованих міських інтелігентів - словом, "хоч дідько, аби не комуняка". Це ми з вами зробили "Данілича" президентом удруге. Не замислюючись навіть, що "зробили" нас його піар-менеджери, не здивувавшись, чого б це зігнутий у дугу есдеками й сам уже есдек об'єднаний - Кравчук - виступає разом з рухівцями на антикомуністичних мітингах, чого підло і грубо "мочать" Мороза й чого нацдеми виставляють суперслабких кандидатів, чого саме тоді руйнується Рух і гине Чорновіл.

У 1999 році Кучма (вибачте за блюзнірство) об'єднав Україну собою. Як пиво "Славутич" - береги Дніпра. І аж тепер довів, що він своїх передвиборних обіцянок не зрікається. Вже ні для кого не секрет, що гатіння греблі на Тузлі - не сваволя якогось там задрипаного російського губернатора, але узгоджені дії сторін: аби нинішня "здача" Кучмою інтересів України в Азовському морі й у справі нафтогону виглядала нам, очманілим від "москальського нахабства", як дипломатичний подвиг Гаранта - "лішь би нє било войни!" Ми ще й у ЄЕП побіжимо, "задравши штани"!

А ось український "Новий канал" із репортажем про вручення премій акції "Гордість країни". Лише кілька цитат. Коментатор: "У цей час спеціально на церемонію до Києва уже прилетіли Йосип Кобзон та Клара Новікова. За задумом організаторів, премії переможцям мали вручати їхні кумири." Лілія Подкопаєва, абсолютна олімпійська чемпіонка зі спортивної гімнастики, Україна: - "Только, наверное, косметика сдерживала, чтоб не расплакаться..." Олена Франчук (вона ж, для непосвячених - Олена Леонідівна Кучма): "Всю церемонию у меня стояли слезы в глазах, потому что, ну просто нет слов, чтобы выразить те чувства, которые испытываешь к этим людям. Это восторг, это восхищение, и огромное, огромное уважение!"

Чи можна пояснити цим "українським журналістам", які захоплено транслюють двозначні бздури пана Кобзона на кшталт:"Этот глоток чистого человеческого воздуха",- що нав'язування "простим українцям" (вислів "Нового каналу") саме таких "кумирів", що доведення до встиду отих порядних українських людей, які ламають язика, намагаючись говорити перед камерою "по-городському" - бо ж росіською говорить донька самого президента! - це не повага, це - зневага до "простих українців",це хамство, якому немає ні виправдання, ні пробачення? Пояснити неможливо. Бо ці хамство і неповага - з найвищого, так би мовити, поверху...

Риторичне до ідіотизму питання: чи проковтнули б, скажімо, англійці, якби принцеса Анна, донька королеви Єлизавети Другої, заговорила з телекрану, наприклад, французькою? Чи проковтнули б італійці, якби їхню Церкву заповзялася розколювати влада? Так, як оце слухняний (бо є нікому не потрібною владною синекурою) Держкомрелігії розколов (і не колись за Сталіна, а зараз, у 2000 році!) Українську автокефальну Православну Церкву?

Нарешті, який народ проковтнув би, якби його влада, злигавшись із бандитами, ставши їм синонімічною - топтала Закон і право народу на власний вибір, а Гарант Закону ще й масненько гулюкав, що йому таке, бачте, дуже до вподоби, що все, тіпа, правильно? Грузини не проковтнули...

Щоправда, колишній дисидент і демократ Володимир Малинкович в "Українській правді" намагається нас переконати, що "у Грузії опозиція змушена була вдатися до дій, що порушують рутинний порядок роботи парламенту, тому що там влада втратила свою легітимність, грубо сфальсифікувавши результати парламентських виборів... В Україні нічого схожого не було." Тобто, пан демократ переконує, що грубе потоптання Конституції й права 48-мільйонного народу на свій вибір купкою депутатів, півтора десятками підневільних і безсловесних конституційних суддів "під патронатом президента України" - це не привід для того, щоб "опозиція змушена була вдатися до дій, що порушують рутинний порядок роботи парламенту"?

Значить, проковтнемо? Все проковтнемо. Давитимемось, а ковтатимемо.

І колись, виявивши, що й нас давно вже проковтнули з усіма бебехами, з нашими дітьми, житлами та оборами, з нашими святинями, весільними піснями й надгробними риданнями, з нашою рідною землею, з батьківським небом над нею й батьківським прахом у ній, з нашим сердешним Богом, таким добрим до нашої України й до нас, дурних і лінивих, - нам залишиться тільки ковтати сльози.

Століттями. Сотнями століть. Та приказувати українське одвічне: "Нічого, все так не буде..."

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1072474289.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua