Майдан / Статті  

додано: 02-01-2004
Олег Коцарев: Харків: свобода без міліції, бароко без Подерв’янського
Форум "Майдан-Культура"

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1073058363.html

26 грудня у харківському театрі “Березіль” (мала сцена української драми) відбулася презентація книги двадцяти п’яти есеїв про свободу “Нерв ланцюга”. Серед анонсованих авторів “доповідей про свободу” – Андрухович, Подерв’янський, Малкович, Жадан, Курков і музикант Тарас Компаніченко.

Ну, здавалось би, що хорошого може вийти з балачок на абстрактну тему зажирілих квазігромадським визнанням письменників? Особливо, як вони ще й, Боже збав, почнуть читати ті свої есеї. Особливо, коли з’ясувалося, що Андруховича і Подерв’янського не буде (хоча зал набився так, що впустили не всіх охочих, і людей не стало менше навіть коли панки зрозуміли, що “Гамлєта” ніхто не читатиме). Особливо, коли плешивий київський журналіст (він сам себе так назвав) близько десяти хвилин справді говорив про свободу. А той факт, що музикант Тарас Компаніченко готується грати на кобзах-бандурах, остаточно переконував: гросмейстерам доведеться тяжко, такий сеанс одночасної гри публіка може не витримати.

Але, наче в добрій міщанській протестантській казці, перевиданій тов. Малковичем, провалу уникають за метр до провалля. “Знаменитий український письменник Курков” виявився досить цікавим оповідачем. Багатьом було смішно слухати його історії про свободу: наприклад, як він був наглядачем у тюрмі в Одесі та написав для своїх колег “фаховий” марш. Вірші Куркова та прозові мініатюри люди тямущі назвали напрочуд вторинними, зате більшість із них об’єктивно смішні.

Мені не давало спокою питання: як після дотепів та веселих історій Куркова ми будемо слухати Івана Малковича? Пухнасту лірику Івана Малковича? Що, врешті решт скажуть панки, які прийшли слухати “Гамлєта”? О, диво, й тут хепі-енд. Ці вірші, принаймні більшість із них, уже справді хороші. Вся-вся публіка затихла – і “вибухає аплодисментами”. Невже справді їм усім, найрізнобарвнішим культ-політ-свідомим, це подобається? На ура йдуть і “видавничі оповідання” Малковича – як він обігнав росіян, як усі крадуть малюнки з книжок “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА” і т.ін.

Звісно, після цих драматичних подій не було сумніву в сценічній успішності Жадана. Знаючи, що втрачати нічого і що гірше, ніж сам Жадан, його тексти ніхто не прочитає, Сергій невимушено поєднав ліричний верлібр з есеєм на умовну тему “Що нам робити з міліцією?”. Жадан у цьому творі зачепив справді серйозну проблему. Припустімо, революція перемогла й олігархів топлять у басейнах учорашні охоронці. Чи гуманно буде знищити всіх міліціянтів, загнати їх у концтабори? Чи можливо буде знайти їм інше застосування? Чи можна бути зробити так, аби “это” не повторювалось. Із талановитою веселістю, яка лише підкреслює надламну складність питання (нарешті воно прозвучало вголос!), Жадан дуже просто вирішує це питання: насправді, “там нагорі” помилились. Замість міліції повинен був існувати, скажімо, якийсь рідкісний вид ховрашків, байбаків чи ще щось живе й мохнате. Але, на жаль, небесна бюрократія, натомість, створила абсолютно шкідливу групу істот, єдиний позитивний набуток якої за останні кількадесят років – витягнення п’яного Жадана з ескалатора, яким він намагався йти проти течії. У світлому майбутньому небесні помилки треба виправляти. Міліція житиме на сопках Манчжурії, у резерваціях, за своїм казармовим розкладом, подекуди виглядаючи у бінокль велику землю і намагаючись розгадати загадку тих людей, що ходять не у формі, не по команді та не по троє.

А наостанок харківська публіка полюбила українську барокову поезію й музику у виконанні Тараса Компаніченка (зовсім не схожу на телевізійну “українську культуру”: є свідчення, що виконавська майстерність Тараса примусила декого вперше з повагою подивитись на цей стиль у вітчизняній літературі й музиці) та отримала призи за кращі запитання.

У підсумку, попри пошлість такого підсумку, треба визнати, що іноді як назвеш антилопу гну, так вона й полетить. Не лише в жовтих газетах і американських біографічних фільмах трапляються імпрези, що об’єднують слухачів найрізноманітніших смаків і найрізноманітніші смаки у слухачах. А вечір, присвячений свободі, часом і справді виявляється вільним від культурних стереотипів: люди, звиклі до споживацтва, слухають тут сучасну лірику, аматори аванґарду – проймаються “закосами” під Хармса, а бандура зі співом 17 століття з огидного супроводу просвітянсько-бюрократичного пиру перетворюється на цікаве (не лише для фахівців) й актуальне мистецьке явище.

Може, ще й презентовану книгу есеїв собі прочитати?

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1073058363.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua