Майдан / Статті  

додано: 10-01-2004
Петро Часто: Сумнівний крок до “Реформ”

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1073737093.html

Суспільне життя в будь-якій країні має певні закономірності. Якщо суспільство стоїть на правовій основі, якщо цю основу посилюють відповідні моральні засади, якщо постійним дієвим чинником є високий рівень загальної культури, то в такій нормальній країні люди й нормально приходять до влади – без цинічних екстрем, і нормально відходять від неї – без судомного чіпляння за кермове крісло. Владолюбство знайдемо скрізь, одначе коли воно утримується в межах правових і моральних норм, то це дозволяє припустити, що серед претендентів на владу є особистості, котрим кортить поурядувати саме заради здійснення якихось добрих, корисних для всього суспільства справ. І навпаки – коли правова основа швидше паперова, ніж дійсна, коли моральність практично означає очікування добра і справедливості від інших, а не від себе, коли до влади приходять боком, через задні двері, переступаючи закон і моральні принципи, виключно заради власних інтересів, то в цьому випадку відірвати їх від неї стає великою проблемою для всього суспільства. Яскравим уособленням цього другого варіанту є влада в сьогоднішній українській державі. Тут йдеться вже не про звичайне владолюбство, а про тотальне зловживання високими посадами. Владоможці, до самих вух застрягнувши в корупції й моральному бруді, не хочуть, щоб це відкрилося, і водночас, певна річ, не хочуть позбутися можливості дальшого неправедного збагачення, тому так вперто тримаються за свої крісла. З власної доброї волі вони не відійдуть. Ніякі закони їм не загрожують: закони – в їхніх руках, в тому числі Конституція.

Ми в діаспорі плекали ті самі надії, що й здорова, свідома частина українського суспільства – надії на еволюцію, на хоч і повільний, але позитивний розвиток внутрішніх політичних і економічних процесів. Ба, ці надії – ілюзорні. Ситуація дуже болюча, тим більше, що населення в Україні вже не можна назвати політично невиробленим, недосвідченим, яким воно було в перші роки незалежності. Це вже суспільство, яке вже усвідомлює потребу радикальних змін. Тим часом верхи вдаються до таких змін, цинічною ціллю яких є залишити все в країні незмінним, законсервувати нездоровий стан, коли вкрай скомпрометована влада дотягнула майже абсолютної автономності від суспільства, коли вона може добре обійтися без нього, взагалі без народу, без турботи про майбутнє держави країни.

Змінювати закони – означає вдосконалювати їх. “Більшовики” тепер роблять круглі очі й мило посміхаються до опозиції: мовляв, та ж ви самі хотіли змін у виборчій системі, ось і маєте їх! Так опозиційні сили того хотіли, але не в цей час і не в такий підступний спосіб. Відомо, що без зрілого громадянського суспільства навіть найкращі, найдемократичніші закони залишаються нездійсненою абстракцією. Згадаймо, як майже два роки тому Верховна Рада прийняла новий закон про парламентські вибори, згідно з яким половина депутатів обирається за пропорційною системою, тобто за списками, поданими політичними партіями, які підчас виборів подолали 4-відсоткову межу, а половина – за мажоритарною системою, тобто за більшістю голосів, зібраних у певних виборчих кругах. Теоретично це був крок до вдосконалення Конституції, а на практиці вийшло, під час останніх виборів до парламенту, щось цілком протилежне: Очевидно перемогу від “Нашої України” безсоромно вирвали з рук провладні виборчі блоки, вдавшись до так званого “адмінресурсу” – десь ледь прихованого, а десь – відверто брутального тиску владних структур на виборців у мажоритарних округах. У випадку цього “вдосконалення” – обрання президента депутатською більшістю - також нетяжко напустити демагогічного туману: мовляв, теперішній президент має завеликі повноваження і замалу відповідальність, тож коли він обиратиметься народними депутатами, то це відновить важливу рівновагу в суспільстві, піднесе роль парламенту. За результатами парламентських виборів на пропорційній основі формуватиметься уряд, прем’єр-міністр буде вести відповідальність перед партіями-переможцями, уряд перестане бути залежним від президента і всієї вертикалі його адмінресурсу – хіба це не означає кроку до глибшої демократії? Та й Європа дає приклади, коли така система успішно працює. Так, дає, але для України це – чергова ілюзія. Більшість у Верховній Раді – це дядьки з товстими шиями і такими ж гаманцями, і служать вони подібним шиям і подібним гаманцям, і вони посадять в президентське крісло собі подібного, котрий не заважатиме цій їхній “службі”.

Але ще що звертає на себе увагу усіх свідомих людей в Україні й всіх об’єктивних спостерігачів поза нею: чим пояснити цей поспіх з конституційною реформою? Ось, наприклад, думка посла США в Україні Джона Гербста, яку він висловив 23 – грудня в Києві: “цілком виправданим є запитання, чи це справедливо – змінювати правила гри на такому пізньому етапі, адже президентські вибори мають відбутися вже через десять місяців”.

Чи не має цей поспіх якогось прихованого змісту? Має: опозиція ні в якому разі не повинна прорватися до найвищої державної влади, а що нема цілковитої певності, що вона таки не прорветься, то треба знецінити цей найвищий державний пост. Це найнадійніший спосіб назавжди нейтралізувати опозицію, поставити на них тавро політичних невдах.

Тим часом опозиція принаймні в одному має рацію: влада, яка не користується ніяким довір’ям в народі, морально не здатна зреформувати політичну систему, бо в цьому випадку Україна з нещасливої президентської республіки перетвориться у нещасливу республіку парламентську. Якщо чинна від 1996 року Конституція не спонукала владу впорядкувати життя в державі, не стримала її від корупції, а населення не вберегла від зубожіння і масової еміграції, то чиж є бодай найменша надія, що теперішні зміни до Конституції принесуть добрі наслідки.

І ще одна, чисто українська суспільна закономірність: де щось діється проти народу, проти закону, проти справедливості, там конче свої пальці вмочать комуністи. От і на цей раз, 24-грудня, симоненківці своїми голосами допомогли олігархічній більшості схвалити злощасний законопроект про зміни Конституції. Й коли вони, чинячи це, ще говорять щось там про демократію, стає страшно…

За проект було подано 276 голосів, але голосування відбувалося підніманням рук, бо електронна система завбачливо вийшла з ладу. Дехто голосував – це стверджують навіть політично незалежні депутати обома руками. Згідно з рівним культури, моралі й поваги до демократії… Вісім з 19 членів Лічильної комісії відмовилися визнати висліди голосування.

Вгадайте, шановні читачі, кому належать ці слова: “Передовсім, не буду приховувати задоволення від події, яка сталася вчора…”?

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1073737093.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua