першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

magda: ПОСТТИТАНІКУМ, або Ленін у Горках-3

додано: 12-01-2004 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1073910301.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

"Українські нотатки"

ПОСТТИТАНІКУМ, або Ленін у Горках-3.


Тиждень 22-28 грудня 2003 року, мабуть, колись згадуватиметься в підручниках історії України десь на рівні з 19-21 серпня 1991 року. Хоча я персонально сподіваюся, що цього не буде, а натомість в історію увійде ще невідомий нам тиждень у березні 2004 року. Пафосних заяв, обурень і т. п. було усюди і багато. Конституційний путч у Верховній Раді викликав загальний шок тією нахабністю, з якою було начхано на ВСІ принципи, що дозволяють суспільству та державі як системі функціонувати стабільно. Певна іронія, хоч і невелика, полягає в тому, що зроблено це головним чином завдяки зусиллям політичної сили, яка наразі винесла на свій прапор ідею стабільності.

На чому базується справжня стабільність? Передусім на чітких правилах гри, яких дотримуються всі. Ці всі (народ), маючи певні інтереси, різні для кожної групи, формують репрезентативну систему їх захисту, будуючи таким чином певне утворення - державну систему. Стосовно питань, що вже стояли на порядку денному та були предметом розгляду такої системи, діє принцип законності - тобто інституціоналізованої домовленості щодо такої-то ситуації діяти таким-то чином. Якщо з огляду на об'єктивну реальність з дією цього принципу щодо вже розглянутих питань виникають проблеми, або з'являються питання, які ще не розглядалися, діє принцип, за яким і будується нормальна (демократична) система - принцип того, що чинним стає той розв'язок, який влаштовує більшість суспільства - чи в цілому, чи репрезентативну еліту.

Конституційна реформа, незважаючи на величезні інформаційні, адміністративнті та либонь фінансові потуги президентської адміністрації, не стала точкою компромісу навіть для так званої пропрезидентської "більшості", про що засвідчили події 24 грудня. Отут і стався крах стабільності. Ми, власне, вже майже звикли (хоч це і ненормально), що закони в Україні діють вибірково, для "своїх". Але залишалася ще можливість хоч якось планувати свою діяльність, хоч якось убезпечувати себе від пануючого в державі свавілля. Ця можливість - бути одним із "своїх". Але 24 грудня показало, що всередині стану "своїх" немає єдності. Замість шукати цю єдність, насильницьким шляхом було протиснуто розв'язок, який влаштовує не більшість, і навіть не відносну меншість, а меншість абсолютну.

Припинило діяти УСЕ. Принцип законності припинив діяти вже давно, точної дати шукати годі. Принцип більшості (адекватної, репрезентативної) припинив діяти 28 травня 2002 року. Нарешті, 24 грудня 2003 року розвалилася основа пирамиди - дія у відповідності з інтересами. Адже певна частина мажоритарників підписалася під конституційною реформою, знаючи, що є певна вірогідність того, що її наслідком стане пропорційна система виборів. Пропрезидентська більшість в цілому, хоча їй не досить до вподоби кучмізм, пішла на реформу, яка має шанс той кучмізм увіковічити. А комуністи продали рештки сумління, певно усвідомлюючи, що є певна вірогідність того, що внаслідок їхньої підтримки політичної системи, яка давно вже тримається виключно на адмінресурсі, пропорційної системи виборів не буде. Майже кожний пішов на певні дії або бездіяльність, які протирічили його інтересам, напевно сподіваючись на те, що чиїсь ще інтереси забезпечать загальний позитивний результат, - "якось воно буде". Будуючи власний будинок, кожний із них напевно не став би сподіватися, що його підтримає паркан сусіда, і зробив би нормальний СВІЙ фундамент. В перекладі на мову нашої ситуації - кожний не став би чіпати Конституцію, бо вже не раз було сказано: перекіс балансу влади на користь однієї гілки можна виправити, прийнявши декілька законів та забезпечивши виконання тих законів і тієї Конституції, що є. Психологічна шкода, що її було би завдано конституційними змінами, підлаштованими під потребу моменту, в умовах, коли закони і так не виконуються, була би більшою, ніж імовірні покращення внаслідок прийняття навіть найкращих та найдемократичніших змін до Конституції.

Отже, ми стали свідками повної руйнації системи репрезентативної демократії, яка будується за принципом піраміди "добре усвідомлений інтерес ? більшість ? фіксація балансу інтересів у законах". Згадуючи те, що в нашій Конституції написано, що "народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування", і бачачи, що система опосередкованого здійснення влади зруйнована як така, доходимо висновку, що залишається лише шлях безпосереднього здійснення влади.

Але перш ніж цей висновок деталізувати, спитаємо себе, чи адекватною була реакція найважливіших та найбільш зацікавлених гравців. Віктор Ющенко буквально через кілька днів після події, яка найбільше зачіпає його інтереси (принаймні він повинен це так сприймати) зважив за можливе дати інтерв'ю, у якому лірично розповідав, якого кольору светр буде на ньому в новорічні свята ("шляхетний малиновий колір" вже давно відомий нам як втілення суспільної (само)свідомості Віктора Ющенка, тільки раніше ця фраза застосовувалася не до светрів, а до краваток). Перед "роковим тижнем" аналітики навіть із пропрезидентськи налаштованого "Кіевскаго Телеграфа", розмірковуючи про десять способів не дати провести "політичну реформу", серед іншого згадували про незбориме тяжіння, яке напередодні Нового Року здійснюють на депутатів Канари і Багами. Тоді йшлося про депутатів більшості. Як виявилося, для того, аби "більшість" "проголосувала", її присутність у сесійній залі не обов'язкова. Однак для меншості, саме з огляду на цей її "меншісний" статус, вже давно слід було усвідомити, що є моменти, коли треба сконцентровуватися та забувати про відпочинок. З цієї точки зору продовженням злочинності нашої псевдоопозиції стає те, що до аналогії "Ленін у Горках, Кучма у Феофанії" слід додати третю серію - Ющенко в Карпатах, чи то пак на Говерлі. А ще до цього підходить більш давній опис - бенкет під час чуми. Не хочу витрачати риторичні зусилля на якесь більш дієве підкреслення всієї серйозності ситуації. Але це чума. На наших очах розчинилися всі навіть теоретичні засади існування демократичного суспільства. Підсвідомо це розуміє більшість тих у політичній та навколополітичній тусівці, хто ще здатний думати. Реакція - від паніки до апатії. І, власне, логічно, що ті політичні сили, які здавалися та їхали то в Іспанію, то на Говерлу у менш серйозних ситуаціях, ніж зараз, відступили і тепер. Бо гора, що встала на їхньому шляху зараз, значно більша, ніж попередні. Якщо не бралися за попередні, навіщо марати ручки тепер? Тим більше що свята - зайвий привід одягнутися в шляхетний малиновий колір. І на це, між іншим, і розраховували режисери передноворічного дійства. Але це не знімає відповідальності з Віктора Ющенка за - вкотре вже - залишене поле бою.

Юлія Тимошенко, яка вже два роки поспіль намагається зсунути незсуваємоє (за аналогією зі словами Івана Плюща - не можна впихнуть невпихуємоє), тепер вочевидь намагається заспокоїти себе виголошеним вголос тим, на що несвідомо сподівається об'єкт незсування. А саме: мовляв, відбулася спроба внесення змін до Конституції, оскільки влада розуміє, що нездатна виграти за правилами навіть за умов масивного застосування адмінресурсу. Але згадаймо Хав'єра Солану, який давно поставив діагноз українській владі - "гра не ЗА правилами, а З правилами". І замислимось над тим, що 24 грудня ми побачили апофеоз цієї гри з правилами. На правила перестали зважати взагалі. А обрання опозицією Леоніда Черновецького спікером лише, хоч і у дійсно дотепній формі, але стало печаткою на остаточній зміні характеру політичних ігрищ. За порадою згаданої Юлії Тимошенко я подивилася останнє новорічне звернення Президента Кучми. І почула жорстке "ми завершимо політичну реформу". Невже хтось сподівається, що українська влада, яка чхала на ту Європу і в ситуаціях, коли йшлося про поточні, некритичні інтереси, зверне увагу на якусь там Парламентську Асамблею Ради Європи в ситуації виживання? Якщо раніше вмовляли, погрожували, купували, тиснули, то тепер просто прийматимуть потрібне рішення і оголошуватимуть про нього. Раніше говорили про відірваність політики від суспільства. Тепер політикум сам розділився на абсолютно незалежні, автаркічні сектори. Тільки в одного сектору є ЗМІ, армія та фактор офіційності у спілкуванні з навколишнім світом. А в іншого немає нічого.

Українській владі і раніше було начхати на Європу і так звану "міжнародну спільноту". Деякі реверанси на кшталт участі у військовій операції в Іраку з наступною участю українських підприємств у відбудові Іраку мали на меті - про всяк випадок - спробувати переконати Захід, що Україна може бути йому корисна і без демократії, і без Ющенка. Паралельно факт "міжнародних успіхів" влади був розрахований на хоча б мінімальне підвищення рейтингу влади всередині України. Те, що в усьому іншому - газоконсорціумі, Одесі-Бродах і т.п. - влада послідовно чхала на Захід, лише унаочнює те, що НАСПРАВДІ вона не відчуває жодної потреби співіснувати з цією міжнародною спільнотою. Навчитися самостійно взаємодіяти було вище її сил (я вже писала про те, якого максимального рівня і з яких причин в нас може досягнути рівень зовнішньої політики), а тому і не потрібно. [До речі, такий самий рівень імпотентності спостерігаємо і в нашої псевдоопозиції при зустрічі з горами, які треба зсунути, що наводить на невеселу думку про здатність українців розвиватися.] В цьому я бачу, на жаль, лише черговий крок до перенесення такого нелегкого завдання спілкування з міжнародною спільнотою на тих, хто краще це вміє, - Москву. Але проміжним кроком буде ПОВНА ізоляція. Те, що було досі, - то були квіточки. І на цій стадії в своєму царстві можна буде робити все що завгодно. Тим більше що міжнародна спільнота вже давно і послідовно демонструє певну відразу до того, що відбувається в Україні. Тому і допомоги чи принаймні моральної підтримки вона не надасть. Бо допомагати можна тому, хто щось робить у поті обличчя, а не у вирішальний момент замість сісти і розробляти план дій їде до Карпат прикрашати своїм малиновим светром навколишній пейзаж. З якої радості Європі штурхати нашого Ємелю для того, що потрібно йому самому (знову повертаємося до теми інтересів, які чомусь майже ніхто в нашому політикумі захистити не може і, виглядає, не хоче)?

Тепер я хочу повернутися до висновку про те, що на часі шукати можливостей втілення конституційного права українського народу на БЕЗПОСЕРЕДНЄ здійснення влади. Ще раз підкреслюю, що 24 грудня ми побачили повну і остаточну руйнацію звичного способу здійснення політики, наскільки б він не був останнім часом збочений і викривлений. Зараз він ПРИПИНИВ ІСНУВАТИ. Я би дуже хотіла помилятися. Але тенденція розвитку від 1991 року і дотепер дає всі підстави робити такі висновки. Ми бачили достатньо випадків настання "сценаріїв найгіршого випадку" навіть там, де цього найгіршого випадку не повинно було бути. Тому я бачу достатньо причин тому, щоб зараз брати за основу найгірший аналіз.

Отже, наша опозиція та псевдоопозиція (остання - в першу чергу) має зрозуміти, що всі дотеперішні методи політики не діють - ні угоди, ні домовленості, ні піар. Розвалилася система політики як така. Мистецтво можливого мертве. І, якщо наші опозиційні та псевдоопозиційні сили дійсно вважають, що вони виражають інтереси народу, якимось чином його репрезентують, то в ситуації, коли система репрезентації мертва, ЗАЛИШАЄТЬСЯ ЛИШЕ ОДИН - ПОВТОРЮЮ, ЛИШЕ ОДИН - СПОСІБ - безпосереднє здійснення влади народом. Реакція окремих представників "Нашої України" на останні події, їхні відповіді на питання щодо можливостей виведення людей на вулицію свідчать про те, що вони досі сподіваються обійтися без цього. Форум сайту "Нашої України" на свята був закритий через те, що нібито "забагато відвідувачів форуму завзято пропагують антиконституційні засоби". Я повторюю, що в Конституції передбачене безпосереднє здійснення влади народом. Це не збори всіляких віч. Бо за усіма законами політології у суспільстві такого розміру, яким є Україна, будь-які віча, якщо вони мають привести до якогось рішення, повинні звестися до механізму репрезентації, який припинив існування 24 грудня 2003 року. І верхом маразму є вести розмову про антиконституційність БУДЬ-ЯКИХ засобів тоді, коли сама Конституція стала, вибачте, поняттям абстрактним і має всі можливості стати поняттям неіснуючим. Я не знаю, які ще слова обрати і які ще аргументи навести, які би змогли переконати "Нашу Україну", що остання їхня надія опинитися при владі - це РАКОМ ПО БАРИКАДАХ лазити, тільки от не для випуску новин, а по-справжньому.

Можна зрозуміти побоювання стосовно того, що "революція пожирає своїх дітей". Можна зрозуміти відразу до - можливого - насильства, хоча приклад значно гарячіших хлопців грузинів показав, що можна обійтися і без нього. Однак нам слід знову почати будувати пираміду репрезентативної демократії. І починати з власних інтересів - з ДОБРЕ УСВІДОМЛЕНИХ ВЛАСНИХ ІНТЕРЕСІВ. Які зараз, коли поле політичних ігрищ повністю захоплене однією політичною силою, вимагають інших методів.

Але не тільки опозиція має певну відповідальність у ситуації, що склалася. Політично стурбовані, але політично незадіяні кола дуже і дуже негативно відреагували на дії саме опозиції 23-24 грудня. Перше, що повинні усвідомити ці кола: критикуючи парламентську опозицію, вони ще більше переконують її у тому, що підтримки серед народу - найбільш активної його частини - вони не знайдуть. Дистанціюючись від дій опозиції, найбільш активна частина народу забиває останні дошки в паркан, що розділяє політикум і суспільство, поглиблюючи таким чином тенденцію автаркизації різних секторів суспільства. Те, що така реакція є логічною, не означає, що вона не є деструктивною. Також, висловивши опозиції підтримку - привчаючи політикум більше взаємодіяти з собою, громадянами, - найбільш активна частина суспільства підвищує ймовірність того, що у тому малоймовірному разі, коли опозиція все ж перетягне державну ковдру на себе, вона змушена буде більше рахуватися з народом, ніж це робить теперішня влада. Нашим елітам ніде було навчитися близькості до народу. Тому бідкатися з приводу того, що опозиція далека від народу, сенсу нема. Що робити бідному народу, від якого і опозиція, і влада однаково далекі? - піти втопитися в річці глибокій? Чи емігрувати? Він це вже робить. І має бути якийсь інший вихід.

Тому, наскільки б заяложеною не була ідея єдності, той, хто бажає побачити кращі часи, мусить: а) підтримати опозицію; б) стукати в її двері з вимогою підтримати народ... допомігти йому здійснити владу. Кожний з нас має усвідомити, що звичка критикувати тих, хто зверху, при цьому нічого не роблячи (і навіть не уявляючи собі можливості, що щось зробити можна), йде з радянських часів. Тоді таким було середовище. Зараз середовище, хоча й у зачатковому (та одночасно вмираючому) стані, але принципово інше. Той, хто діє так, як це було адекватно тоді, намагається грести, сидячи в автомобілі. Невже ніхто не здатний подолати у собі той радянський комплекс намагання задовольнити себе сурогатом (відчуттям того, який ти правильний, і як добре ти знаєш, що мала б робити опозиція) замість задовольняти себе реальним результатом?

Тому "кончєниє імпотенти" - це не тільки уряд (за версією Кармазіна), і не тільки опозиція (за версією одного із мало кому відомих, але дуже розумних мешканців різних інтернет-форумів). МИ ВСІ - КОНЧЄНИЄ ІМПОТЕНТИ. І якщо ми просто зараз не почнемо спроби підняти зброю, ми реально матимемо загибель "Титаніка".

http://uanotes.bravehost.com/040103posttitanicum.html


Обов"язково завітайте також і на цей сайт:
http://uaflyer.narod.ru/

додано: 12-01-2004 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1073910301.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua