Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 16-01-2004
О. Мороз: Соціалісти – за політреформу в інтересах народу і проти її профанації правлячим режимом

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1074265662.html

Заява Політвиконкому і парламентської фракції Соціалістичної партії України про деякі причини парламентської кризи

У суспільстві нагнітається негатив у зв’язку з ситуацією у Верховній Раді України і здійсненням політичної реформи. Режисура з Банкової через провладні ЗМІ каналізує його в бік опозиції. Брак всебічної інформації не дав змоги народові об’єктивно оцінити те, що відбувається в парламенті. Багатьох дивує, обурює, викликає заперечення все те, що відбувалося у Верховній Раді протягом останнього місяця. Оцінки подій різні, часто протилежні, хоч вони сходяться в одному: авторитет законодавчого органу вкотре ставиться під сумнів. В очах суспільства програє парламент, але набагато гірше те, що програє держава, а головне — програє народ, і без того поставлений на межу виживання.

У чому причини такої ситуації?

Перше. Склад парламенту не відображає волі громадян, його деформовано уже під час виборів через застосування злочинного адмінресурсу. Структура парламенту, зокрема, його більшість, сформована репресивними методами і утримується згуртовано не на основі переконань депутатів, не на ґрунті суспільних настроїв, а специфічними методами, що не мають жодного відношення до демократії, парламентаризму, засад коаліційності, і підпорядковані єдиній меті – збереженню реальної влади кримінальних кланів. Втручання адміністрації президента і глави держави в роботу парламенту – основна причина всіх конфліктів, що виникають у ньому. Кризу парламентаризму генерує прагнення президента поставити вищий законодавчий орган під свій контроль, зробити його слухняним знаряддям кланів у підкоренні і уярмленні України.

Друге. Режим хоче використати ініціативу опозиції щодо політичної реформи так, щоб при здійсненні її вона за формою була демократичною, а насправді залишила при владі всіх нинішніх з усіма способами узурпації влади. Більшість у парламенті підступно використовується як один з інструментів здійснення мети. Справжня суть режиму — диктатура. Це підтверджено багаторазово, зокрема змістом фальшивого референдуму 2000-го року, кількома вето на закони про вибори, про Кабінет Міністрів, про тимчасові слідчі комісії, проектами змін до Конституції України, автором яких був Л.Кучма, профанованим “всенародним” їх обговоренням та спробами протягнути цей проект через парламент як єдиний варіант політичної реформи.

Третє. Спосіб досягнення повної і остаточної узурпації влади – вибори президента парламентом. Так званий проект С.Гавриша, закинутий у Верховну Раду з подання Банкової, відверто передбачав право уже нинішнього парламенту, нинішнього року проводити такі вибори. Заміна цього варіанту тим, що в кінці грудня відправлений до Конституційного Суду, не змінює суті справи. Його перехідні положення про вибори президента всенародно на півтора року (?!), а згодом обирати парламентом, — можна легко обійти, щоб до нової процедури приступити нинішнім складом парламенту, оскільки вона передбачена в змісті проекту змін Основного Закону.

Четверте. Вимога вилучити з цього законопроекту зміни стосовно обрання президента Верховною Радою та безпідставні заперечення більшості і були причиною конфлікту 23-24 грудня. Опозиція намагалася доступними, хай не в усьому коректними методами не допустити ухвалення сумнівного проекту, оскільки це становить величезну небезпеку для долі демократії, для народу України. Тим не менше, голосування відбулося з безцеремонним порушенням регламенту, що само по собі дозволяє будь-якого часу визнати його незаконним. Так не можна чинити ні з яким законом і в жодному разі – з Конституцією.

П’яте. Перед Новим роком Конституційний Суд підготував замовний висновок про право Л. Кучми балотуватися на третій термін. Попри всю безглуздість цього висновку він, тим не менш, є юридичним фактом, що іще раз засвідчує, хто є диригентом баталій у парламенті. Цей зловісний висновок одержав негативну оцінку як у країні, так і міжнародної громадськості, проте режим використовує його в атаках на демократію, на громадську думку.

Шосте. Легко змоделювати можливу ситуацію через кілька місяців після внесення змін до Конституції. Діючий президент одержує повноваження розпускати парламент в разі необрання президента – нового чи нинішнього. “Може” (так написано в Конституції), але не розпускає, маючи домовленість зі своєю більшістю. І продовжує управляти до безкінечності, або, розпустивши парламент, формує новий, повністю залежний від режиму. І знову народ опиниться у пастці кримінальної олігархії, у ярмі злиднів і повної безправності щось змінити на краще.

Сьоме. В проекті є інші недоречності які, за згоди депутатів, легко усуваються. З 12 по 15 січня опозиційні фракції використали всі можливості для компромісу. Ми залишили одну вимогу – голосування усіма фракціями пропозиції про вилучення із законопроекту норм, що стосуються можливості обрання президента Верховною Радою. Це, крім іншого, зробило б законним попереднє схвалення проекту. Врешті, більшість визнала необхідність такого кроку, але віднесла його на час остаточного голосування на наступній сесії. Це ставить під сумнів щирість намірів і дає можливість збереження нинішнього порядку обрання президента. Небезпека посилюється тим, що передбачається лише одне голосування за весь законопроект.

Восьме. Опозиція елементарно добилася б поставленої мети, якби фракція комуністів у цій ситуації не діяла заодно з більшістю. Не посягаючи на право кожної партії вступати в ситуативні союзи і коаліції, зауважимо, що основна аргументація комуністів – необхідність поступового скасування інституту президента ніяк не підкріплюється змістом змін до Конституції і тому не може братися до уваги. Насправді непоступливість і небажання йти на компроміс, схоже, пояснюється прагненням будь-що довести, що їхня лінія в цьому стратегічному питанні єдино правильна. Інші аргументи ми не використовуємо, оскільки вони не сприяють консолідації сил, що опонують режиму, і є предметом міжпартійних стосунків. Прикро, що офіційна заява П. Симоненка для ЗМІ від 14 січня цього року, яка пояснює цю позицію, в багатьох положеннях якщо не помилкова, то свідомо тенденційна і не відображає суті прірви між владою і народом у парламентському протистоянні.

Дев’яте. Соціалісти ще раз заявляють, що політична реформа для України невідкладна, їй немає альтернативи, але тільки тоді, коли вона віддає реальну владу народові, а не зберігає її в руках злочинних кланів. Політична реформа повинна забезпечити гідне життя людям, а не жирування грошових мішків, поставити під контроль суспільства всі інститути влади. За неї ми боротимемося усіма доступними засобами. Ми – за політреформу справжню, ми проти її профанації диктатурою та її союзниками.

Те, що відбувалося в парламенті протягом останнього місяця, – не вистава, як багато хто намагається пояснити, а прояв зіткнення протилежних намірів, сил прогресу і сил реакції щодо стратегії розвитку держави. Сили прогресу вправі сподіватися на підтримку українського суспільства, оскільки опозиція бореться за його право бути господарем у своїй державі, за перемогу над тими силами, котрі кинули Україну в найглибшу економічну, соціальну і політичну кризу.

Голова Соціалістичної партії України
та її парламентської фракції
О. Мороз

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1074265662.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua