Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 20-01-2004
Ілько ЛЕМКО: Від Леоніда до Леоніда
Поступ

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1074635870.html

11 липня 1994 року о 17-й годині "колгоспник" на моїй кухні оголосив про результати другого туру президентських виборів в Україні. Коли диктор промовив "Переміг Леонід...", я на якусь мілісекунду чомусь зрозумів, що це буде Леонід Кучма, а не Леонід Кравчук. Потім набагато пізніше, розмірковуючи про цю мить, я схилився до думки, що наперед відгадав наступне слово диктора "Кучма", тому що попереднє "Леонід" було вимовлене якось невловимо сумно. Саме цієї миті Україна звільнилася від пелюшок демократичних ілюзій, вступаючи в епоху жорсткого й прагматичного авторитаризму. Мені захотілося побачити обличчя Кравчука, і ввечері я побачив його, "переможеного демократією", в телевізійних новинах: під парасолькою, з досить сумним, але сповненим гідності обличчям. Сам Кравчук, незламний класичний сангвінік, нещодавно розповідав, що через півгодини після того, як він довідався про свою поразку, лікар зміряв йому тиск: він був 120 на 80.

Кравчук потрафив витягнути зі своєї несподіваної (для нього) й карколомної поразки хоч дещицю якогось позитиву. Потім Леонід Макарович неодноразово повторював, що власне він, незважаючи на те, що всіх попередніх совкових лідерів з їхньої посади виносили лише в один спосіб -- "вперед ногами", створив перший у пострадянській історії прецедент демократичного передання президентської влади, пішовши у відставку без крові й мордобою.

Останній рік президентства був насправді для Кравчука жахливим і драстичним. Виробництво скорочувалося шаленими темпами. Ціни зростали щодня, галопувала гіперінфляція: в кінці 1993 року буханець білого хліба коштував 1 тисячу 200 купоно-карбованців. Шахтарі щомісяця оголошували загальні страйки, перекривали залізниці й автошляхи й рушали "голодними маршами" на Київ. Звуковим тлом цієї епохи був стукіт шахтарських касок об київський асфальт. Значна частина депутатів Верховної Ради "бунтувала", влада в областях відверто не підкорялася урядові, а спікер Іван Плющ заходився відбудовувати "вертикаль рад".

Леонід Кравчук змушений був погодитися на дострокові президентські вибори в липні 1994 року. Тоді ж було ухвалено рішення й про обрання прямим голосуванням голів місцевих рад у той же термін, що й депутатів Верховної Ради. Саме такі рішення стали однією з причин поразки Кравчука, адже всі тодішні представники президента пішли на "свої" вибори, і більшість з них не поспішала агітувати за свого "патрона". Це в кращому випадку, а в гіршому -- просто його "здали".

Однак була ще й інша причина, яка також відіграла неабияку роль у поразці Кравчука, -- публікація наукової праці напередодні президентських виборів тодішнього науковця київського університету, доктора історичних наук Володимира Литвина під назвою "Президент України. Дійові особи і виконавці". Ця публікація мала ефект "плівок Мельниченка" зразка 2000 року. Про пихатість і самозакоханість тодішнього президента говорила вся Україна. Отже, аналогія із сьогоденням така: тоді так, як і сьогодні, українське суспільство було налаштоване не "за", а "проти" -- проти стилю й методів влади. Надія на нового, "кращого" президента, який зміг би кардинально змінити ситуацію в країні, все більше поширювалася серед народу.

Усе ж, незважаючи ні на що, 1994-го року всесилля Кравчука здавалося непорушним. Ще не знайомий з демократією, яка, крім усього іншого, передбачає й дію "його величності випадку", тобто коли долю політиків вирішують не лише відсотки, а деколи й десяті відсотка голосів виборців, Леонід Макарович "розслабився" і так утратив пильність. Очевидно, він покладався на одвічну консервативність і слухняність постсовкового електорату, на свідомий і несвідомий страх перед чинною владою.

Самозаспокоєння Кравчука та його команди у виборчій кампанії підсилювало ще й те, що, крім опори на чиновницьку вертикаль, чинний президент майже неподільно розпоряджався всіма тодішніми засобами масової інформації. На офіціозному УТ-1 Кравчук зі своїм постійним нагадуванням про те, що за його влади в Україні не пролилося жодної краплі крові, не зникав з екранів телевізорів. Проте недолуга команда чинного президента не могла второпати, що на Сході та Півдні України ніхто не дивиться "хахляцько-шароварний" УТ-1, а всі "нормальні пацани" обсервують лише російські канали ("Інтера" та "1+1" тоді ще не було). Тут же, на ОРТ та телекомпанії "Мир" (було таке враження, що цю телекомпанію створили в Росії лише під президентські вибори в Україні), з екранів не зникав уже Кучма. "Свій у доску пацан" Льоня з фейсом пияка-сантехніка "с нашего двора" в пом'ятому "Адідасі" на жахливо розстроєній семиструнній (русской) гітарі фальшиво виспівував: "Любофь нічяянна нагрянєт, кагда єйо сафсєм нє ждьош".

Без жодного сумніву на виборах 1994 року Леонід Кучма був кандидатом Москви, яка вгатила в нього шалені гроші: за оцінками різних експертів, сотні мільйонів доларів. На початок того ж року кількість прибічників повернення Союзу майже дорівнювала кількості прихильників незалежності. Український "ковбасний" патріотизм грудня 1991 року майже повністю вивітрився, і президент УСПП обіцяв "відновити розірвані зв'язки" з Росією та проголосити російську мову офіційною. Так підтримку Кучми Кремлем було забезпечено; вона була масованою й неприхованою. До того ж погане знання української надавало ставленикові Москви в очах "данєцкіх шахтьоров" додаткові бали. На відміну від кравчуківської команди, команда Кучми на чолі з Дмитром Табачником діяла рішуче й продуктивно. Імідж "червоного директора", "господарника", "науковця-ракетника", який хоче змінити життя простих людей на краще, на відміну від руйнівника СРСР, "рафінованого українофіла" Кравчука, теж у певний спосіб подіяв і на електорат Правобережжя. Недорікуватий і кострубатий Кучма в класичному розумінні зреалізував народну мудрість "будь простим, і люди до тебе потягнуться".

У нещодавно виданих спогадах "Маємо те, що маємо" Леонід Кравчук зізнався: з огляду на сьогоднішню ситуацію він таки застосував би на виборах 1994 року адмінресурс. Принаймні, аби не допустити масових фальшувань на користь Кучми в реґіонах, особливо на Сході й Півдні України. Там же очолювані комуністами виборчі комісії у Донбасі та влада кримського "президента", промосковського популіста Юрія Мєшкова справді докладали якнайбільше зусиль, аби ненависний "націоналіст" Кравчук програв. Та, очевидно, результати першого туру виборів, коли Кравчук випередив Кучму на шість з половиною відсотків, і прогнози тодішніх соціологів на перемогу першого презилента в другому турі остаточно розхолодили Леоніда Макаровича.

Однак у другому турі "нєчяянно нагрянула", коли "її ніхто не чекав", перемога Кучми майже з тими ж сімома відсотками переваги. Розпочалася довга кучмівська епоха, яка ніяк не може й не хоче закінчуватися. Та як би там не було, а десять років тому в Україні відбулося перше та поки що єдине мирне й демократичне передання президентської влади на просторах СНД. Те, що на Заході зрозуміло, як два на два -- чотири, тобто заміна старого президента на нового шляхом демократичних виборів, у нас, в країні, де сімдесят років правила балом лише одна партія та її безперечні лідери, стало сенсаційним прецедентом.

В оцінках виборів в Україні аналітики, починаючи з 1991 року, зафіксували поступове зменшення тих виборів, які визнають демократичними: президентські вибори 1991 року назвали найбільш демократичними 23% експертів, парламентські вибори 1994 року -- 24%, президентські вибори 1994 року -- 21%, а вже парламентські вибори 1998 року -- лише 6% і президентські вибори 1999 року -- 4%.

Завдяки захопливій інтризі боротьби президентські вибори 1994 року залишилися поки що найцікавішими в українській історії, на відміну від подальших абсолютно прогнозованих і нецікавих виборів 1999 року, коли все було відомо заздалегідь. Чи гострота та інтрига виборів 2004 року перевершить вибори десятирічної давнини, дізнаємося вже цієї осені.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1074635870.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua