Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 03-02-2004
Леонід Ковальчук: Втрата позицій, чи розчинення в чужому просторі (тези політичної дискусії з реаліями)

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1075803133.html

Виборчий Блок Віктора Ющенка “Наша Україна” не став переможцем парламентських виборів. Переможцями стали аутсайдери виборчих симпатій з контор “За ЄдУ” та псевдосоціалдемократів. Тож “Наша Україна” опинилася на лідируючій позиції в таборі аутсайдерів реальної політики. Стратегічні та тактичні помилки “нашоукраїнських” штабістів стали набутком для режиму.

Нові виборчі перегони за логічною формулою є нічим іншим як продовженням попередніх. Виборче утворення Блок “Наша Україна”, поза сумнівом, буде учасником президентських виборів. На перший погляд, це чудово. Адже йдеться про одну команду, яка має досвід політичного співжиття в рядах однієї парламентської фракції.

Проте, як на мене, вчорашньо-сьогоднішня “Наша Україна” не може виконувати функцій об’єднавчої сили на президентських виборах.. Дуже відмінні завдання висуває життя. Мусимо бути відвертими – кінцевим завданням Блоку “Наша Україна” було провести певну кількість своїх висуванців до владних крісел у Верховній Раді. Дванадцять політичних партій розчинилися в біляполітичному просторі, який утворили навколо Віктора Ющенка позапартійні активісти. Навіть після витікання з цього простору частини таких активістів (разом з найпрагматичнішими партійцями) зворотної партійної кристалізації не відбулося. Партійні верхівки поєдналися в політично-адміністративному симбіозі, а партійні низи вкотре залишилися сам на сам з проблемами дванадцятирічної тривалості та віч-на-віч зі своїми, торжествуючими у владі політичними опонентами, які мають щонайменше дванадцятирічний стаж поборювання опозиції.

Класична схема традиційної невідповідності інтересів партійних верхівок та низових ланок спрацювала так, як її описано в підручниках політології.

У маленьких партій проблем в цьому менше, бо мало хто чував на районних (та зрештою, й обласних рівнях) про домагання влади місцевими організаціями РіП, МПУ, ЛПУ, ХНС, РХП, “С”, ПЗВ, СНПУ, КУН, “ВУ”. Та й самі такі абревіатури мало, що пояснюють аборигенам політичної України. Як свого часу всі націонал-демократичні, націоналістичні та не КПССівські тусовки пересічний виборець називав рухівськими, так сьогодні загальник “Наша Україна” перекреслює власні титули партій.

Пройти до парламенту “чіпляючись за фрак прем’єра” – то звичний для європейських демократій випадок. Але вщент при цьому програти місцеві вибори, то вже наводить на роздуми. Чому так мало фракцій “Нашої України” в обласних, районних, міських, селищних та сільських радах? Чи така регіональна Україна була занадто дріб’язковою в очах політичних зверхників? Чи неміч пересилювала політичну волю за формулою – боремося за абстрактну владу, не конфліктуючи з владою реальною?

Ось тут і закладена міна під добрі наміри вождів опозиції. Адже в разі перемоги Віктора Ющенка мережа влади на місцях залишиться недоторканою в силу своєї бюрократичної природи. І більшість активістів виборчих кампаній знову залишаться сам на сам з проблемами тринадцятирічної давності, надбавши до того ще й нові проблеми.

А де будуть при таких розкладах політичні партії? Певна кількість “обраних” піде у виконавчу владу, чіпляючись за полу фрака президента. А вже звідти буде давати вказівки партійним низам про чергову парламентську виборчу кампанію. Прикро, але дуже ймовірно.

Виборчий закон на пропорційній основі (в разі його прийняття та набрання чинності) знову розведе інтереси партійних верхівок та низових ланок. Адже вага парламентського мандата суттєво збільшиться і ціна місця в прохідних частинах партійних списків відповідно. Укладання партійних списків на обласних та районних рівнях для непривладних організацій буде проблематичним, оскільки чи не вся бюрократична номенклатура з досвідом управління та адмінресурсом укладатиме свої власні списки, бо їм є що втрачати, а корпоративні інтереси поки що згуртовують краще за ідеологічні програми. Та й кадровий ресурс власне партійців далеко не достатній для формування списків, отже знову створення блоків, які сором’язливо ховатимуть слабкість за брендовими етикетками. Отже, знову розчинення партій в чужому просторі, але вже на регіональному рівні.

Найбільших політичних втрат зазнають ті політичні партії, які мали достатньо широку мережу осередків, успадковану від залишків колишнього Руху – НРУ та УНП. Вже сьогодні спостерігається втрата власного політичного обличчя цих партій на Галичині та Наддніпрянщині, і проведення презентацій та зміни назв не дають бажаного результату. Декілька коаліційних депутатських фракцій “Нашої України” в обласних та районних радах в більшій мірі сприяють розчиненню партійних інтересів, аніж зміцненню партійних організацій.

Та й сама формула Блоку зазнала від виборів значних змін. Адже присутність в ньому ЛПУ та “Вперед, Україно” є номінальною в силу присутності кількох осіб в поки що непрохідній частині виборчого списку. Тож юридична зміна формули буде обов’язковою при початку офіційної виборчої кампанії. Як на загальноукраїнському рівні, так і на регіональних. Бажання бути ближче до майбутнього розподілу і роздачі посад, портфелів та слонів, хоча й сприятиме конкуренції всередині блокових структур, але в більшій мірі спонукуватиме до створення корпоративних груп за приватними, а не політико-партійними інтересами. Тобто, в значній мірі перекреслюватиметься засадничий принцип партійних організацій – спільне, в інтересах своїх членів змагання за владу.

Головна причина таких проблем полягає в тому, що всі без винятку політичні партії сучасної України, попри самі демократичні програми, лишаються копіями КПССи з її “демократичним централізмом”, з принципом формування політичної волі згори донизу, а не навпаки. Навіть ті, які гостро засуджують авторитаризм та тоталітарні прояви чинного режиму, не переймаються наявністю авторитарних способів у власній діяльності. Так простіше, так зручніше, так менше відповідальності.

Речники режиму неодноразово звертали увагу громадської думки на широку присутність в рядах опозиції людей, які вже скуштували влади, закладаючи тезу про звичайний “реванш” вчорашніх. Поза сумнівом, неординарні особистості є і в рядах режиму, і в рядах опозиції, дехто з них вдається до міграції з одних рядів до інших. Але чи виграють від цього партії?

Очевидно, що так, якщо це сприяє зміцненню партії як цілої громадсько-політичної структури. Очевидно, що ні, якщо це призводить до розмиття ідеологічних та морально-етичних засад власне партійного активу.

Напрошується теза, що Україна досі не “достигла” до того, що політичні партії саме для того і створюються, щоб вирішувати політичні питання спільною волею своїх членів. То що, виходить була хибною практика понад дванадцятирічної тривалості, якщо не призвела до формування політико-партійного ґрунту громадянського суспільства в Україні. І саме тому виборчий Блок “Наша Україна” доконечно має стати політичною організацією? Тоді процес розчинення теперішніх партій – учасниць Блоку є природнім і закономірним. Але якщо не відбувається зворотньо-наслідковий, об’єднавчий процес в цьому політичному розчині, то очевидно, що сила взаємовідштовхування між керівними групами є рівною взаємопритягуванню через спільність інтересів. Показовий приклад з кількарічним демонстративним процесом необ’єднання двох післяРУХівських угрупувань (УНР-УНП та НРУ) та провалом політичного проекту “Українська правиця”. Кожна керівна група хоче залишитися в такому ж статусі після об’єднання, відкидаючи навіть думку про правомірність аналогічних претензій іншої групи. На превеликий жаль така тенденція вже простежується на місцях, завдаючи шкоди насамперед рядовим членам партій, які не спроможні пояснити навіть самі собі причин наших регіональних поразок та причин тотальної переваги провладних посадовців та успішних провладних підприємців. І в значної частини цих рядових членів партій вже виробився комплекс “гарматного м’яса” виборчих процесів, коли доводиться боротися за досить віддалені інтереси керівних груп, не сподіваючись на те, що при роздачах портфелів, посад чи слонів будуть враховуватися побажання чи інтереси самих цих “рядових політичних фронтів”.

Слонів роздають далеко від передової, в глибокому тилу, де діє дещо відмінна логіка.

Леонід Ковальчук,
голова Васильківської районної організації Української Народної партії

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1075803133.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua