Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 10-02-2004
О.Максим'як: Дитяча хвороба “боротьбізму” виводить Тараса Чорновола з великої політики.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1076436851.html

Тарас Чорновіл задекларував своє бажання вийти із фракції “Наша Україна”. Сама форма попереднього декларування свідчить, що це рішення він приймає без великого ентузіазму, скоріше робить це вимушено, точно ще не знаючи, а що йому робити і як діяти далі. У фракції “Наша Україна” він займав боротьбістську позицію, яка сформувалася у нього, як у політика під впливом життя і трагічної смерті батька В’ячеслава Чорновола та участі в антикучмівських акціях весною 2001 року. Кидається сильно у вічі, що Тарас Чорновіл не навчився розрізняти боротьбу за Незалежність України і боротьбу за встановлення демократії у Незалежній Україні і слабо розділяє боротьбу за особисті цілі і боротьбу за спільну мету українського народу, яка постала на часі. Це і є “дитячі хвороби”, які неминуче виведуть Тараса Чорновола на марґінес великої політики.

У таких великих фракціях, як “Наша Україна”, коли кожен політик має право переоцінювати свої потенційні можливості впливати на рішення всієї команди, необхідно проводити регулярно попередні вибори, у ході яких кожен претендент на вагомість власного слова міг би побачити реальну його вартість. На перший погляд це ніби зовсім непотрібна річ. Віктор Ющенко визнаний кандидат у президенти, з величезною електоральною підтримкою, то яка потреба проводити праймеріз, коли він нічого не може змінити ? Але для впровадження демократичних засад у нашому посттоталітарному суспільстві, для побудови нової партії на базі “Нашої України”, як кажуть нашоукраїнці, партії європейського зразка, такі внутрішні таємні вибори, у яких візьмуть участь всі рядові члени партій, є дуже важливими. У цій конкретній нинішній ситуації, розрив між Віктором Ющенком та іншими кандидатами у президенти може бути просто “непристойний”, але задумаємося над іншими питаннями: “Хіба “Наша Україна” не здатна виставити на президентських виборах єдину іншу кандидатуру, якщо б, недоведи Господи, щось трапилося із головним кандидатом від фракції? Як це буде здійснюватися? Чому б зараз прозорим і демократичним процесом не визначити внутрішні нашоукраїнські рейтинги політиків, не оцінити їхні погляди і позиції, зрештою, їхній потенціал повести за собою добру чверть українського народу, який стоїть за ”Нашою Україною”?” Очевидно, доки “Наша Україна” є блоком, а не партією, такі рейтинги не повинні ніяк змінювати чи впливати на його структуру чи організацію роботи.

При проведенні праймеріз, амбіції таких політиків, як Тарас Чорновіл, були переведені у кількісну форму. І, переконаний, що не було б таких заяв, як це раніше зробив Тарас Чорновіл, про бажання паралельно балотуватися на президентських виборах із Віктором Ющенком, щоб його “підстрахувати” на випадок зняття чи інших непередбачуваних випадків. А чому він – Тарас Чорновіл, а не Борис Тарасюк, а не Петро Порошенко, а не Юрій Костенко і.т.д. Це і є дитяча хвороба “боротьбізму” Тараса Чорновола, безсумніву відкине всі надбання української демократії, яка фактично нині існує тільки у рамках блоку партій “Наша Україна”, на десять років назад. Таку заяву можна зробити, тільки тоді, коли справді Тарас Чорновіл оцінює себе, як другий номер після Віктора Ющенка у право-центристському політичному крилі. Зрозуміло, що тут колегам пана Чорновола, або потрібно закривати очі і вуха на такі дитячі витівки, або перевиховувати.

Можна збудувати версію, яка пояснює причину рішення Тараса Чорновола, про вихід із фракції “Наша Україна”. Вважаючи себе “другим номером” у правоцентристському крилі після Віктора Ющенка, Тарас Чорновіл часто вдається до необдуманої критики “першого номера” (психологія такої ситуації не є складною для розуміння). Так трапилось завсім недавно, 6 лютого 2004 року, коли Тарас Чорновіл давав відповідь на питання слухача “Радіо Свобода”, яке стосувалося Віктора Ющенка: ”І мене теж в тій заяві трьох було названо “фашистом”. Я себе теж ідентифікую, що я дістав ту страшну образу. Я вважаю, що це ніж у спину. ... напевне, якби тоді наші лідери стали попереду і не підписували заяву трьох, а пішли попереду, то, напевне, ми зараз жили б у типовій нормальній європейській державі“. У цій ситуації насторожує також, як легко, по-дитячому, політик “ведеться“ на провокаційному питання, яке успішно піарить режим впродовж кількох років. Більше того, всім відомі пояснення до цього випадку від Степана Плюща і Віктора Ющенка про фальсифікацію заяви і нехтування цим - є глибокий вияв неповаги до колег із фрації. Колеги з “Нашої України”, безумовно не могли обійтися без “виховання”, а воно, у свою чергу, я можна здогадатися із слів Микола Томенко, переступило морально-етичну межу. Як виховання виглядало, можна оцінити із коментаря Віктора Пинзеника: “... я вважаю, що він зробив страшну помилку, і якби його батько був живий, то він би взяв ремінь і відлупцював свого дорослого сина” (тут помилка – бажання покинути фракцію “Наша Україна”). Тому Микола Томенко і виступив з пропозицією, щоб “фракція «Наша Україна провела спеціальне засідання з порядком денним «Етика політичної поведінки “Нашої України“ в парламенті і поза парламентом“. Але тим не менше, загострення стосунків між Тарасом Чорноволом і його колегами у фракції, відіграло свою позитивну роль, бо Тарас Чорновіл зразу ж заявив: ”...в цій президентській кампанії я маю намір голосувати за Віктора Ющенка. І в посильний спосіб сприятиму його перемозі, агітуючи за нього ... найближчим часом я не збираюся торпедувати нинішні політичні процеси, щоб це не було певним дисонансом з передвиборчою кампанією Ющенка, щоб мої кроки не були використані проти нього”. Це головний успіх гострої полеміки у середовищі “Нашої України”, що Тарас Чорновіл був змушений виразно відмовитися від від попередніх власних президенських амбіцій.

Спробуємо проаналізувати, а яке майбутнє чекає Тараса Чорновола в українській політиці і які саме ниніші процеси він може “торпедувати”? У інтерв’ю для Бі-Бі-Сі 9 лютого він сказав слідуюче: “Я хочу, можливо, перечекавши ці президентські вибори, щоб не робити нічого, що могло б зашкодити Ющенку під час президентської кампанії, почати все ж таки певні консультації з виходом на можливе об'єднання в наступну якусь політичну силу. На превеликий жаль, у нас поки що відбувається лише руйнування тих політичних сил, які були. До виборчої кампанії 2002 року ми мали кілька достатньо потужних політичних партій, зараз ми маємо тільки недопалки тих партій.“

Отже, він хоче створювати нову політичну праву силу, немаючи для цього ні грошей, ні аторитету, ні радикально відмінної програми, ні команди однодумців іт.д. Час, коли людина могла зняти останню сорочку заради здобуття Незалежності давно минув, сучасну політику в Україні вже визначають фінанси. Для фінансування будь-якої затії, не тільки політичної, а і комерційної, існує три відомих джерела – вкрасти, позичити, взяти у компаньйони. З чим іде у власне політичне плавання Тарас Чорновіл (“Радіо Свобода”): “Я не маю бізнесу, тому я не можу розкидатися грошима... Що стосується депутатських зарплат, я подвійну річ скажу. З одного боку, бідний незабезпечений чиновник – це майже 100%-во гарантований хабарник ...“ Ось так він чітко визначив свої фінансові межі. Мабуть, не варто будувати версій джерел фінансового забезпечення політичного романтизму пана Тараса Чорновола – вони будуть виглядати тосить скандально, бо нас не треба пререконувати, що гроші для “оригінальних” політиків є тільки в адміністрації Президента і при всім бажанні їх не можна знайти десь інде для правого сектору окрім, як там. І Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко зконцетрували не досить багаті джерела прихильників право- і лівоцентристських ідей значно раніше від нього на свою користь і простором не поступляться Як фінансуються соціалісти чи комуністи, то це тільки можна здогадуватися із різноманітних скандалів. Скільки вклав грошей Віктор Хорошковський і Інна Богословська у “праву ідею” - ходять легенди. Більше того, після перемоги Віктора Ющенка на президентських виборах, ніхто не думатиме про створення нових партій чи партійних об’єднань у правоцентристському крилі. Це політологічний абсурд. Досконалість політичної системи полягає у зведенні до мінімуму кількості партій і в Україні цей мінімум має вже реальні обриси – правоцетристи, лівоцентристи, ліві та регіонали (партія, яка відстоювтиме інтереси південно-східного регіону). І такої досконалості повинен прагнути кожен свідомий політик, бо це є велике благо для українського народу і потужний крок до демократичного стабільного майбутнього держави. Якраз розуміючи цю важливу роль досконалої політичної системи, такі політики, як Віктор Пинзеник, готові вже сьогодні пожертвувати своєю партією для загального блага. Натомість, Тарас Чорновіл бачить у злитті партій трагедію. У правому крилі прогнозується лише майбутнє для Андрія Шкіля, як лідера молодіжного радикального руху і не має там жодного вакантного місця для Тараса Чорновола.

Сумно, але вимушено приходимо до висновку, що роздуми вголос Тараса Чорновола про його власне “я” в українській політиці ведуть його на обочину політичних процесів, або кинуть у руки маніпуляторів, бо ті вміло пеститимуть його вразливе “я”. І правильно Віктор Пинзеник назвав бажання Тараса Чорновола вийти із фракції “Наша Україна” страшною помилкою, бо цим він прирікає себе на політичне сирітство - без фінансів, без друзів, з наївними ідеями. Тільки прорежимні сили в Україні можуть радіти від того, що молодий перспективний патріот-політик зламався психологічно у розпалі боротьби. А так, всім нам сумно.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1076436851.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua