Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 19-02-2004
Майдан-фантазія: Серед “любителів” Кучми в органах спостерігається стрімке кадрове зростання.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1077160257.html

Чи то “зіпсовані” брудом вітчизняної політики, чи то звиклі до літературної та кіношної класики більшість українських людей живе із твердим переконанням, що “якщо зірки запалюються – це комусь потрібно”. Не беручи на себе обов’язки астрономів, спробуємо поглянути на нововідкриту зірку шпигунсько-політичного небосхилу під назвою “генерал Валерій Кравченко”.

Та спочатку по порядку.

18 лютого радіо “Німецька хвиля” (http://www.dw-world.de/russian/0,3367,2215_A_1118032_1_A,00.html) повідомило, що “до берлінської студії “Німецької хвилі” сьогодні зайшов незвичайний гість – генерал зовнішньої розвідки України, радник українського посольства в Німеччині Валерій Кравченко”, який попросив співробітника “Німецької хвилі” Микиту Жолквера надати йому можливість для короткої заяви.

Свій виступ генерал Кравченко розпочав так:

“Шановні пані і панове. Я, генерал Валерій Кравченко, маю у розпорядженні матеріали про злочинну діяльність режиму Кучми. Ці матеріали, зокрема, доводять, що його підлеглі, голова Служби безпеки України Ігор Петрович Смешко, а також керівник Головного управління розвідки Олег Григорович Синянський в порушення Конституції та Закону про розвідувальні органи України віддають вказівки своїм співробітникам за кордоном слідкувати за депутатами Верховної Ради України з числа опозиції, а також за “членами уряду від міністра та вище”, як вказано в одній з отриманих мною інструкцій. Наявні у мене матеріали я готовий передати представнику генеральної прокуратури України й до Комітету Верховної Ради України з прав людини”.

Подібна заява навряд чи могла не звернути на себе увагу, тому не дивно, що Микита Жолквер вирішив продовжити спілкування з відвідувачем студії у формі інтерв’ю:

Пане генерале, поясніть, які конкретні вказівки Ви отримували з Центру стосовно опозиційних діячів України?

Зокрема, я отримував вказівку слідкувати за підготовкою до форуму, який організовував блок “Наша Украина”, очолюваний Віктором Ющенком. Він готував цей форум у Києві, а вказівки надходили здійснювати роботу на території Німеччини. Кримінал полягає в тому, що існує закон про розвідоргани України, який прийнятий в березні 2001 року й підписаний президентом Кучмою. Згідно цього закону, я, як співробітник розвідки не маю права втручатися в політичну діяльність нашої держави, а тим більше здійснювати стеження за опозиційними партіями. Це чітко сказано в законі. І президент України, який, згідно цього закону, здійснює загальний контроль та загальне керівництво розвідкою України, повинен був про це знати.

Ви говорили про Вашу думку в Центрі?

Звичайно.

Що Вам відповідали?

Це, мовляв, не моя справа, я повинен виконувати вказівки, які виходять з центру.

Які оперативно-розшукові заходи Ви проводили?

Звичайно, ніяких. Я 30 лет працюю в органах, загальна вислуга в мене складає 48 років. Я закінчив вищу школу КГБ в Москві, 5 років я працював в Афганістані, 4 роки я пропрацював в посольстві України в Бонні, потім в Берліні, і зараз це моє третє закордонне відрядження.

Як Ви розраховуєте передати документи, які у Вас є, до генеральної прокуратури та до комітету парламенту з прав людини?

Я думаю, що після мого інтервю та моєї заяви сюди прибуде представник генеральної прокуратури України, а також преставник Комітету Верховної Ради з прав людини, яким я і зможу передати ці матеріали.

Як пише “Кореспондент” (http://www.korrespondent.net/main/89121), співробітник “Німецької хвилі” повідомив, що особисто бачив як документи, що підтверджують особу генерала Валерія Кравченка, так й інші документи з грифами, які йому показав у студії Валерій Кравченко. Після прямого ефіру, що відбувся о 16:00 за берлінським часом, відбулося ще декілька ефірів у запису в програмах української та російської служби. Був у ефірі і керівник прес-центру Служби безпеки України Олександр Скрипник, який не спростував, що генерал Валерій Кравченко працює радником посольства України в Німеччині, і сказав, що оприлюднена Кравченком інформація буде перевірятися.


Посилаючись на чергового посольства України в Німеччині, “Оглядач” (http://www.obozrevatel.com.ua/news/22/118060.html) повідомленням, що в амбасаді ввечері відбувалася якась нарада співробітників в посла. Джерело “Оглядача” в дипломатичних колах підтвердило інформацію, що генерал Кравченко знаходиться у відрядженні (однак “Оглядач не уточнює в якому).

З посиланням на “Інтерфакс-Україна” “Українська Правда” (http://www2.pravda.com.ua/archive/2004/february/19/news/1.shtml) передала, що Служба безпеки України назвала заяви В. Кравченка абсурдними та повідомила, що “Кравченко Валерій Миколайович 1945 року народження є співробітником СБУ, який донедавна виконував обов'язки офіцера безпеки посольства України в Німеччині (Берлін)” і 11 лютого отримав розпорядження прибути до Києва, де збиралися вирішити питання про його подальше перебування на посаді, в тому числі з урахуванням його віку і стану здоров'я, але генерал відмовився, і 16 лютого його замінили новим офіцером.

Версія СБУ як особиста образа Кравченка на припинення його закордонного відрядження виглядає вкрай непереконливо на тлі ледь не загального правила, що як тільки хтось із працівників силових відомств скоїть щось не те, відразу виявляється, що винуватець вже кілька днів є колишнім. До того ж не таким вже ласим шматочком є в наші часи праця у посольстві України в Німеччини, щоб через її втрату майже 60-річна людина йшла на такий крок, ставлячи під удар проживаючих в Україні рідних та близьких. Тим більше, що в разі явної абсурдності свідчень політичний притулок можуть і не дати. А якщо й дадуть, то який сенс починати життя в чужій країні на його схилі (беремо до уваги не невідомий нам стан здоров’я генерала, а середню тривалість чоловічого життя в Україні), коли в Україні на тебе чекає досить пристойна пенсія, яка, з огляду на різницю цін, забезпечить більш пристойне життя в Україні ніж якась мізерна соціальна виплата на Заході.

Не відкидаючи версії щирості та шляхетності намірів Валерія Кравченка, все ж важко позбутися від конспірологічних думок, які навівають останні події навколо України (чутки про смерть Кучми, витік інформації з подальшим її засекреченням про незаконну торгівлю нафтою з режимом Хусейнові контракти тощо). Оскільки всі члени адмінгрупи Майдану мають інші релігійні переконання аніж віра у світову змову проти іміджу України, то (хай вже пробачить нам пан Валерій за ці, можливо образливі для нього розумові вправи) вимальовуються три підозри: Захід, Росія і внутрішні вороги.

Всім відоме негативне ставлення Європи та Америки до намагання правлячого в Україні режиму ґвалтовно змінити Конституцію напередодні президентських виборів. Те, що нинішня влада не дуже симпатичні демократичному світові давно секретом не є. На “користь” Заходу також говорить відмова у візі для в’їзду до США Григорія Суркіса та нещодавнє повідомлення щодо оборудок з іракською нафтою. Однак те, що остання інформація була відразу ж закрита, наводить на думку, що витік її організував зовсім не Захід, а, наприклад, Схід чи Північ (кому як зручніше вважати). Правда, має право на життя й припущення, що інформацію закрили з метою приберегти до слушних часів. Однак супроти західної версії говорять інші факти. Скорочення мовлення “Голосу Америки” аж ніяк не в’яжеться з “маніакальним прагненням” Заходу повалити режим Кучми. Та й при великому бажанні знайшли б спосіб примусити громадянина Канади Кичігіна змінити свої плани щодо співробітництва з Радіо “Свобода”. Ми вже мовчимо про фінансування з боку Заходу українських грантоотримувачів, серед яких не лише гранітоїди. Ці кошти для Заходу є копійками гаманці, однак українські будівники громадянського суспільства можуть лише мріяти про ту допомогу, що мають, наприклад, їхні грузинські чи навіть білоруські колеги. Отже, хоча Захід і не проти, щоб в Україні влада змінилася на більш демократичну, однак він не настільки в цьому зацікавлений, щоб сильно витрачатися на це. Бо інакше ми б вже давно жили при іншій владі.

Більш імовірною виглядає російська версія, оскільки саме Росії на руку погіршення іміджу України на Заході. Покращення стосунків України з Європою та США автоматично означатиме і переорієнтацію частини її економіки на західний ринок. З огляду на те, що Росія програє битву за Одеса-Броди, що ЄЕП поки що так і залишається на папері, що російська економіка поки що не в стані “проковтнути” всі українські підприємства (а не дай Боже із Заходу якісь інвестиції в Україну підуть), нашому північному сусіду було б бажано, щоб нинішній холодний стан україно-європейських стосунків залишався якомога більш холодним. Не дивлячись на те, що Захід не спішить розкривати назустріч кримінально-корупційній Україні свої обійми, все ж Леонід Кучма збирався 19 лютого в Німеччині розмірковувати про європейський шлях України, майбутній вступ до ЄС, створення зони вільної торгівлі та інші подібні речі. І, хоча всі розуміють, що навряд чи хто на Заході повірить у щирість слів нашого гаранта, все ж для підстраховки за день до його візиту генерал з компроматом на “Німецькій хвилі” ой як не завадив.

Та все ж, з огляду на зовсім вже очевидні нелади у стосунках між Україною і Заходом, російська версія теж виглядає непереконливою. І на арену виходить версія про “внутрішніх ворогів”. Звичайно ж не України, а особисто Леоніда Даниловича. Особливо тіні цих “ворогів” постають перед очима, коли згадуєш зовсім нещодавні трохи перебільшені чутки про смерть президента під час його останнього перебування в тій же Німеччині.

Згадавши принцип “кому це вигідно...” відразу хочеться скандувати як на мітингу під час виборів-2002: “Ющенко! Ющенко!” Тим більше, що й Валерій Кравченко стверджує, що працювати його змушували саме проти “Нашої України”. Однак трохи подумавши і знов згадавши чутки про смерть президента (хай продовжить Маніту його життя), розумієш, що опозиція тут ні до чого. І навіть не тому, що вона така вся із себе біла, пухнаста, моральна і не здатна до цинізму. Справа в іншому: вона недолуга. Якщо за рік після свого тріумфу на виборах вона не змогла донести до народу правду про свою діяльність (а їй є що пред’явити), цю діяльність не розширила, не налагодила елементарної комунікації між політиками та виборцями, то хіба їй під силу за 2-3 дні поширити меседж про смерть президента? Якби це було так, то начхати б нам всі було і на інформаційну блокаду, а на витіснення “Свободи” з FM-діапазону чи скорочення на годину мовлення “Голосу Америки” взагалі ніхто б не звернув уваги. Бо меседж від меседжу не дуже різниться. І технологія поширення чутки про смерть не сильно відрізняється від технології поширення правди про 70 “заниканих” урядом пенсійних гривень. Але не знає про хитрість уряду народ, а от “бєзврємєнно, бєзврємєнно...” з радісним блиском в очах (хай пробачить нам Леонід Данилович таку правду, це ж не ми, а з пісні слова не викинеш) бубоніли всі бабусі на базарах.

Тому залишається пошук “ворогів” серед “друзів” і навіть родичів, хоч і не кровних. Шукати важко, тут потрібно багато знати, а свого майора Мельниченка чи генерала Кравченка серед кореспондентів-волонтерів Майдану, на жаль, ще не маємо. Тому відразу оголошуємо презумпцію невинності родичам, бо немає у відкритих джерелах жодного навіть непрямого натяку на нещирість їх родинних почуттів.

Залишаються “друзі”, в яких з Леонідом Даниловичем залишається все менше спільного. Бо він любить грати на гітарі, а вони у футбол. Причому, якщо на гітарі поза правилами не зіграєш – фальш відчувається відразу (що і спостерігаємо на протязі останніх років), то футбол – це не завжди “файр плей”. І, не дивлячись на підписану політичну угоду, як мінімум одна (а може і обидві) команда все ж намагається не погдитись з нібито запланованим “перемогла дружба”. Прямих доказів тут, як і у випадку з родичами, немає також, ну хіба що можна згадати, що перше повідомлення про смерть президента з’явилося на близькому до Віктора Януковича сайті “Provoкация” (http://provokator.com.ua//p/2004/01/16/122743.html).

Як же розповсюджувались українським інтернетом “брудні наклепи” на “доблесну” Службу безпеки генерала Валерія Кравченка? Тут ми не претендуємо на всеосяжність, хоча дослідили український інтернет ніби вздовж і впоперек. Звичайно, перше повідомлення не могло з’явитися в іншому місці, як на сайті “Німецької хвилі”. Однак при всій повазі до цього шановного ЗМІ, мусимо зазначити, що сайт цей мало хто читає (та й радіо це все ж не таке у нас популярне як “Свобода”, ВВС чи “Голос Америки”), тож для швидшого поширення інформації було необхідно, щоб компромат помітив хтось більш рейтинговий. Часу лишалося мало, газетні журналісти вже розійшлись і навіть репортери інформагентств вже останній раз заварювали чай. В телевізійників уже були підібрані інформаційні блоки. І все це – вечір середи. А візит же у четвер, й інформація, згідно нашої конспірологічної гіпотези, мала бути розповсюджена до нього.

Відвідувач майднівського форуму під ніком Предсказамус помітив цю новину на сайті ForUm (http://rus.for-ua.com/news/2004/02/18/193405.html). З’явилася там вона 18 лютого о 19.34, на Вільний Форум Майдану Предсказамус поставив на неї посилання о 19.45, і решта відвідувачів кинулася її читати, але пощастило не всім. Новину витерли. Та вона вже з’явилася й на інших сайтах – о 19.47 на “Кореспонденті”, о 20.01 на “Українській правді”, о 20.32 на “Оглядачі”. Звичайно ж це чиста випадковість, але сайт ForUm, як і “смертоносний” сайт “Provoкация”, також знаходиться під донецьким патронатом.

Ближче до ночі невідомий до цього нікому в чилу специфіки своєї роботи генерал Валерій Кравченко вже став знаменитим. І в нічному випуску ТСН ми вже могли почути пояснення Служби безпеки України. Щойно з’явившись, інформація миттєво стала надбанням народу.

Якщо Леонід Данилович не спав чи не відпочивав, то нам його відверто шкода, бо виступ генерала Кравченка на “Німецькій хвилі” був ударом не тільки не в брову, але й навіть не в око. В самісінький пах без попередження. Бо ж того ж таки 18 лютого Леонід Кучма, зустрівшись з головою СБУ Ігорем Смешком та підписав Указ "Про додаткові заходи щодо дальшої демократизації суспільства та посилення цивільного контролю за діяльністю правоохоронних та розвідувальних органів України". Хто зна, якби президентська прес-служба працювала трохи гірше й не оприлюднила інформацію про Указ на офіційному президентському сайті (http://president.gov.ua/activity/vstrech/offmeetings2/231364644.html) о 18.25, а відклала на завтра, може б передруки з “Німецької хвилі” і не встигли б поширитись? А так, як виглядатиме тепер президент перед німецькими друзями, коли його підлеглі представили цей документ, як “виданий з метою поліпшення демократичного цивільного контролю за діяльністю правоохоронних та розвідувальних органів, виконання міжнародних зобов`язань України щодо інтеграції до Європейського Союзу, реалізації державної політики в цих сферах та подальшої демократизації суспільства, а також ліквідації негативної спадщини часів радянського КДБ” і що “згідно з указом, в Україні припиняється практика відрядження співробітників спецслужб до вищих органів державної влади (апарату Верховної Ради, адміністрації президента України, Кабінету Міністрів України, Генеральної прокуратури, апарату РНБО України, центральних органів виконавчої влади) для здійснення оперативно-розшукової діяльності під час перебування на офіційних посадах в цих установах”, а тут якийсь генерал зіпсував все за 5 хвилин?

Фантазії навколо принципу “кому це вигідно” знову вертають нас на футбольне поле, де точиться матч за політичну реформу: “Яку ж команду не влаштував арбітр, що добуває останні місяці на посаді гаранта?” Не звинувачуючи столичних футболістів у надмірних симпатіях до рефері, який до того ж останнім часом трохи більше підігрував голеадорам шахтарського краю, мусимо все ж констатувати, що “коні не винні”. Капітану динамівців Віктору Медведчуку зараз без арбітра нікуди. Бо крах і так неміцної споруди політреформи, гарантом і цементом якої виступає арбітр, буде і його особистим крахом, коли наступні 5 років матчі судитиме будь-який нетрояндовий рефері незалежно від прізвища. А от капітану шахтарів Віктору Януковичу, який все більше вірить у власну здатність перемогти на виборах арбітра, що судитиме матчі без бокових суддів, нинішній гарант з його реформаторськими задумами та низьким рейтингом у міжнародній федерації потроху вже заважає. І вже не такою зрозумілою здається відмова у американській візі голові Федерації футболу України Григорію Суркісу, і саме любителя троянд Ігоря Смєшка має відправити зараз у відставку президент за допущені прорахунки, що ще більше посилить домінування на футбольному полі прохідників та забійників.

Ну і остання фантазія. Валерій Кравченко не сказав, що збирається просити політичного притулку. Натомість він, знаючи українську владу, що віддавала йому незаконні накази зсередини, збирається віддати свої матеріали не міжнародній експертизі, а до очолюваної донецьким же представником генеральної прокуратури. І саме в той момент, коли ген прокурор Г. Васильєв, якого Л. Кучма може зняти з посади одним розчерком пера, потрапив в немилість. Воістину, в кожного прокурора має бути для захисту свій співробітник СБУ. Святослав Піскун захищався за допомогою майора Мельниченка, розслідуючи розпочату фактично його записами (а не зникненням Георгія) справу Гонгадзе. Всі вважали його нерозумним, але, як бачимо, захистився вдало. Бо ж звільняли його з посади з такими звинуваченнями, що і в тюрму з такими не приймають, а закінчилось все чималенькою посадою заступника голови Ради національної безпеки і оборони України. Чи допоможуть Геннадію Васильєву покращити стосунки з Леонідом Кучмою документи генерала Кравченка?

Все це, звичайно, навіть не припущення, а лише фантазії на тему “Якби це було так, то як би мало бути”. Бо насправді нам дуже хочеться вірити і, поки не доведено інакше, ми віримо, що генерал Валерій Кравченко керувався у своєму вчинкові виключно офіцерською честю і небажанням виконувати злочинні вказівки.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1077160257.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua