Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 15-03-2004
Олександр Хоменко: Дзеркало української контрреволюції

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1079352769.html

Важко шукати дзеркало, якщо перебуваєш у задзеркаллі. Важко віднаходити символ у тому, що є занадто очевидним, навіть банальним. До того ж, повнота усвідомлення зазвичай відлякує: наступним кроком має стати конкретна дія – а це у м’якому концтаборі нашої “санаторійної зони” потрактовується як замах на основи. Далі обов’язково з’являться санітари, чи то у подобизні податківців, чи то у подобизні ментів із кийками.

За прикладами далеко ходити не варто. Особливо ж – оглядаючи бестіарій сучасного національного політикуму, цей герметичний простір натяків, нашептів, кулуарних домовленостей і наперед передбачуваних зрад. Пан Х, про якого нижче піде мова, здобувається у ньому на статус дзеркала української контрреволюції зовсім не з власної ініціативи. Та й офіційні медіа від такого, сказати б іміджу, прагнуть усіляко відмазати, намагаючись загорнути шефа у привабливу упаковку. Іноді її навіть якимись українськими візеруночками прикрашають. Проте, як учив один великий вождь – класову природу не приховаєш. Вона все одно себе виявить – якщо не в одній формі, то в іншій. Та й фігурант виявився надто уже колоритним, із живою. Автентичною мовою. Одні слова про Донбас, який “порожняк нє гоніт” або про примусові памперси для опозиції чого варті. Якщо ж до повищого додати відповідне біографічне тло – тоді...

В епоху національної революції початку 90-х, коли переповнені майдани скандували “Україні – волю!”, думка про те, що в формально незалежній українській державі 3-го тисячоліття її долю вирішуватимуть люди, подібні до пана Х, видавалася абсолютно абсурдною. Судіть самі: чолов’яга до України абсолютно байдужий, двічі засуджений за кримінальними статтями (на зоні отримав характерну “клікуху” Хам), навіть не російсько-, а промосковлено-блатняцькомовний - і він під синьо-жовтим прапором повчатиме громадян соборної як треба “родіну любіть”, а запопадливі держслужбовці “вніматимуть” кожному його слову. Розказати б про це комусь із учасників легендарного ланцюга злуки – покрутив би він у відповідь пальцем біля скроні. І мав би абсолютну рацію.

Натоді на основний суспільний сюжет доби заповідався конфлікт між націонал-демократами та номенклатурно-ідеологічною частиною радянського істеблішменту. Лідером останніх був Кравчук, і його перемога над Чорноволом у президентських перегонах 91-го знаменувала її утвердження в якості нової-старої “керівної і спрямовуючої” пострадянського суспільства. Проте, як виявилося за декілька років, це був не найгірший варіант. У цеківсько-обкомівських “таваріщєй” ще залишалися бодай якісь моральні регулятори, хоча б і тому, що виховувалися вони на піснях Пахмутової, а не на бандитському “Шансоні”. Натомість у тісно пов’язаних із “міцними господарниками” так званих “цеховиків” (кажучи сучасною мовою – тіньових менеджерів тіньового виробництва), які щедро розплодилися в добу пізнього брєжнєвізму, нічого подібного і близько не було.

Наспівуючи свого улюбленого Віллі Токарєва, вони були готові на все заради грошей. У перші роки незалежності цей бойовий загін – їхня молода зміна, фарцовщики-рекетири – заповзялися накопичувати первісний капітал. Перші відеосалони з “крутою порнухою”, море паленої горілки, звитяжна банківська “обналічка” і кіоски з дерев’яними “Снікерсами” – ці пам’ятні всім реалії тієї епохи були справою їхніх рук. У великій політиці натомість братва не надто світилася, правильно розрахувавши, що їхній час іще попереду. У період першого президентства Кучми вони організовували трасти і скуповували підприємства, пізніше перейшли до захоплення контролю над областями і регіонами. Зоряна година пана Х і “панів х в мініатюрі”, які за ним стоять, настала тоді, коли під гарантом захиталося крісло. З посади регіонального губернатора наш герой стартує на всеукраїнську орбіту, а далі – і гетьманська булава починає йому мерехтіти звабливим сяйвом коштовного каміння.

Президентство пана Х буде цікавим принаймні в одному аспекті: кожен із українців матиме нагоду побачити на власні очі, чим є влада озвірілої контрреволюції. І годі сподіватися на те, що це буде звичайне повернення до сонного застою. На відміну від млявих партфункціонерів 70-х, владна вертикаль пана Х не організовуватиме політичних процесів над дисидентами, на яких ті матимуть можливість гнівно звинувачувати режим. Усе буде значно простіше: опозиційних журналістів, та й просто “інакомислячих” бригадні забиватимуть у під’їздах шматками арматури. Зрештою. Свій фірмовий стиль ці люди продемонстрували 31 жовтня у Донецьку: накачані водярою агресивні підлітки, російські триколори, провокативні гасла – і монументальна постава пана Х у вечірніх теленовинах.

Стає якось не по собі від думки про те, що одного дня в палаці “Україна” він зможе покласти свою долоню на Пересопницьке Євангеліє.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1079352769.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua