Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 16-03-2004
:: Акцію підтримки політв'язнів завершено!
Ініціативна група

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1079448239.html

Прочитав — перешли знайомим.


Акцію завершено!


Ще кілька тижнів – і будуть звільнені усі засуджені у справі 9 березня 2001. А відтак припиняється і наша акція допомоги політв’язням.


Раїса ЛЯХОВИЧ, мама політв’язнів Миколи та Григорія Ляховичів:
Дякую від імені усіх батьків. Дай Боже усім хто допомагав здоров’я, щастя, щоб вони не знали ніякої біди.
Ця допомога дуже допомагала морально. Ми відчували, що нас люди підтримують. Це – найголовніше. Ми відчували, що люди нас розуміють і в скрутну хвилину це додавало духу. Дякую усім журналістам, які писали про хлопців. Їхнє слово ставало для нас великою підтримкою.

Сергій ГАЛЬЧИК, політв’язень:
Тато писав мені в листах, що люди надсилають допомогу. Підтримка простих людей вносила сенс у сіре існування в тих чотирьох стінах, піднімала внутрішньо. Я просто безмежно вдячний. Дякую всім людям, які нас підтримували в тяжкі хвилини. Я отримував листи від зовсім незнайомих людей, які засвідчували свою підтримку. Такі – з першого погляду малозначущі – речі дуже важливі в місцях позбавлення волі. Особисто дякую Юрію Шухевичу, Андрію Шкілю, Олександру Морозу, Юрію Луценку, усім тим людям, які з’являлися на судові засідання, подавали клопотання і таким чином підтримували нас морально.

Оксана БОЙКО, дружина політв’язня Олега Бойка:
Дуже дякую усім хто відгукнувся на нашу біду. Бо коли тяжко на душі, і при цьому ще й напосідають матеріальні проблеми, то це дуже і дуже непросто. Саме в цю важку хвилину люди допомогли нам. Коли допомагають друзі, то це – одне, але набагато більше значення має те, коли твоє горе стає спільним для багатьох людей.


Солідарність у дії


Акція підтримки політв’язнів уже стає історією. Ідея створити політично незаангажований комітет допомоги в’язням режиму виникла якось сама собою. Кожен з нас – учасників акції “Україна без Кучми” – був свідомий того, що за гратами поруч із хлопцями з УНА-УНСО могли бути й ми – безпартійні, націонал-демократи, соціалісти, просто випадкові перехожі – варто було лише 9 березня опинитися у перших лавах демонстрантів на Банковій. Бажаючих надати моральну підтримку політв’язням у “Кінотеатрі правосуддя ”Загреб” було чимало. Гірше було з матеріальною – самим в’язням, їхнім родинам часом бракувало найнеобхідніших речей, а головне – грошей.

Ми не збиралися тоді і не прагнемо нині порпатися у брудній білизні і з’ясовувати, чому так сталося, що уся різнокольорова об’єднана опозиція не змогла надати повномасштабну фінансову підтримку сім’ям тих, хто у 2001-ому був в авангарді боротьби з режимом. Ми шукали відповідей у іншій площині: а що можна зробити самим для того, аби допомогти політв’язням? І почали збирати кошти – просто серед колег у день зарплати. Побачивши, що у нашому колективі чимало небайдужих до долі ув’язнених спробували зробити акцію масштабнішою – почали поширювати інфу про нашу ініціативу в Інтернеті.

Спочатку нас мучили сумніви – ну хто, здавалося, схоче висилати гроші невідомим людям, які не належать до жодної політичної партії і навіть не мають банківського рахунку? Думали грішним ділом, що у нашій країні, де на кожному кроці усілякі “торгові агенти”, чинуші, а то й просто бандюки намагаються кинути тебе на бабки, знайдеться мало охочих жертвувати кошти через незнайомих посерередників. Але дарма: ми отримували грошові перекази із Харкова та Львова, США і Чехії. Елегантні євро, вічнозелені долари, пошарпані гривневі “двадцятки” від працівників якогось там науково-дослідного інституту – пожертви ми конвертували у нацвалюту та більш-менш регулярно переказували унсовцям у Лук’янівське СІЗО, а згодом почали надсилати родичам політв’язнів. Ми зберегли усі пожовклі квитанції з “Лук’янівки” та квитанції з пошти і готові прозвітувати за кожну копійку пожертв.

Більшість з ув’язнених ми не знали особисто – відтак вони отримували гроші фактично від анонімів. І це є добре. Ніхто не збирався робити ім’я на цій акції. Хлопцям достатньо знати те, що їх підтримував народ – себто ми з вами.

Збираючи кошти, ми ще раз переконалися, що спільна біда об’єднує. Немає жодного критерія, за яким можна було б визначити жертводавців. Це були люди різних матеріальних статків, з різних регіонів, різні за віком і статтю. До місця нашої роботи під’їзджали жертводавці і на шикарному “мерседесі”, і на простенькому велосипеді. У пам’ять врізалася одна інтелігентна бабуся з чудовою літературною мовою, котра відірвала від своєї пенсії 100 гривень. До нас приходили і жінки передпенсійного віку і студенти-першокурсники, поважні сивуваті пани та геть юні панянки. Вони були різного ідеологічного спрямування: від праворадикальних ортодоксів, що в усіх бідах звинувачували «жидів», до абсолютно аполітичних російськомовних громадян, яким просто було “жаль ребят”. Дехто жалівся, що у його рідному місті не чути української мови і називав своїх земляків «москлями», інші пропонували відповідати на привітання: «Слава Західній Україні!», бо, начебто, на Сході усі геть до одного зрусифіковані. Але - як правило - до нас пожертв із Донецька чи Харкова надходило більше, ніж з Галичини. Прислав свій вклад і один з учасників акції «Україна без Кучми!» з Дніпропетровська, який після бійки з так званими «анархістами» отримав термін, і його відсидів, причому про нього не згадували ані депутати, ані ЗМІ.

Ми здобули неоціненний досвід взаємодопомоги. Ми стали на крок ближче до того, аби називатися нацією. Уже колишні політв’язні завдяки усім нам відчували постійну підтримку і, сподіваємося, вона допомогла їм вистояти у тяжку хвилину.

Тепер вони виходять на волю. Стомлені, з підірваним здоров’ям та зіпсованою біографією. Зона ще не раз повератиметься до них тривожними снами, сухим старечим кашлем, неврозами, проблемами з працевлаштуванням. Тут, на волі така сама весна, як і три роки тому, ті самі люди, той самий режим, проти якого вони повстали і який запроторив їх до буцегарні за малозрозумілими звинуваченнями. Вони не зреклися членства в УНА-УНСО, а відтак і політики. Їх ще можна буде побачити на акціях протесту, пікетуваннях, партійних з’їздах...

А що ж ми? А ми не хочемо більше передавати кошти. Ми не хочемо сидіти. Ані в тюрмах, ані на кухнях. Ми хочемо перемогти режим. Нам треба зробити це всім разом, без допомоги політик(ан)ів, так само, як ми всі разом підтримали політв’язнів.

То ж будьмо солідарні!





У березні кошти отримали:

250 гривень ми надіслали поштою Євгенії Горощук, мамі Володимира Горощука

по 100 гривень ми надіслали Володимиру Гальчику, тату Сергія Гальчика, Карпюк Олені – дружині Микола Карпюка, Мазур Ніні – мамі Ігоря Мазура.


Хто скільки пожертвував
З часу нашого останнього звіту надійшли наступні пожертви:

Дмитро Никипорчук з США $50
Світлана Пиркало, журналіст Бі-Бі-Сі $20
Наша ініціативна група зібрала 75 грн.
Журналісти тижневика «Без Цензури» передали 75 грн., а працівники прес-центру «Нашої України» 40 грн.

Щиро дякуємо всім жертводавцям.



За час роботи нашої ініціативної групи ми передали політв’язням та їх сім’ям 5448 гривень і 208 у.о.
Найбільшу пожертву надав пан Анатолій з Києва (400 у.о.)
Найчастіше пожертви надсилав Правник з Донецька (чотири рази).
Географія пожертв:
Найбільший внесок зробили кияни. Також кошти надходили з Донецька, Дніпропетровська, Одеси і Харькова. З мешканців Західної України грошові пожертви нам передавав лише Мирослав Маринович зі Львова. Також нам допомагали українці, які мешкають у Великій Британії, Східній Європі і США.
Отриману валюту ми в переважній більшості випадків обмінювали на гривні.

До нашої акції долучилися
народний депутат України Микола Кульчинський;
віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович;
журналісти луцької газети «Волинь» Олександр Згораннець та Василь Уліцький.


Розголос у ЗМІ
Крім сайту Майдан про нашу акцію писали:
інтернет-видання «Главред», сайт полтавського товариства «Просвіта»,
а також газети «Свобода», «Без Цензури», «Час», «Волинь», «Львівська газета».

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1079448239.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua