Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 18-03-2004
Іван ГОМЕНЮК: Пародія на поганий детектив (події в Мукачеві)
Інститут масової інформації

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1079621249.html

Минулорічна й теперішня мукачівська виборча епопея вже зараз претендує на кілька аркушів майбутніх підручників історії, політології, юриспруденції та психіатрії. Місто над Латорицею попри власне бажання стало заручником та розмінною монетою великої політики.


Нет, ребята, все не так,

все не так, ребята ...


В. Висоцький


За десятки тисяч років, які пройшли над берегами закарпатської річки Латориці тут траплялося різне: жили собі у печерах первісні люди, їхні нащадки розвивали металургію та виноробство, проходили шумною ордою в пошуках нової батьківщини предки сучасних угорців і в пошуках здобичі татари, а на горі, де тепер монастир, вбив дракона Корятович, колишній подільський олігарх, якого тодішній ліберальний диктатор Вітовт вигнав геть до тестя, угорського короля, за сепаратизм і підозріле походження капіталу. Різне було, але ж й славилося Мукачево – ярмарками, ремісниками, кількома цадиками та незворушним замком.

Гарячковість, з якою окремі інтернет-видання висвітлюють навколомукачівські події, не викликає особливого захоплення і не справляє враження професійності. Аналогічно, прикро спостерігати, як для багатьох політиків як з владного, так і з опозиційного табору висловлення пасажів щодо ситуації в Мукачеві перетворилося на чергову можливість попозувати перед камерами і нагадати про власну “значимість”. А ось і політтехнологи з окремими громадськими структурами професійного типу, які вже “пса з’їли” на “сприянні демократії”, радісно потирають руки в передчутті чималеньких дивідендів від свого вв’язування в електоральну бійку. Дозвольте висловити крамольну думку: більшість респондентів, які намагаються використати мукачівську ситуацію на свою користь, абсолютно не орієнтуються в ній, не знаючись добре на передумовах цього владного конфлікту та підводних каменях закарпатського політикуму.

Щодо щирості в своїй зацікавленості вирішенням владного хаосу в Мукачеві, то нею можуть похвалитися хіба що самі мешканці міста і ще ці наївні представники міжнародних організацій та іноземних представництв, які так по-дитячому наївно прагнуть допомогти українській демократії та при кожній нагоді висловлюють свої побоювання щодо недемократичності дій наших доморощених демократів. За кількаразову тавтологію перепрошую, але інакше сформулювати важко через неадекватність ситуації елементарним законам політології та банальної ерудиції.

Щоб говорити про сьогоднішні гордієві вузли закарпатської політики, треба тверезо враховувати реалії попередніх шести років владних перипетій. Мукачеву відверто не щастить з міським головою та й з владою загалом. Цей венеційський карнавал, де постійно міняються владні маски, навряд чи сприяє нормальному самопочуттю мукачівців, ставлячи їх в позицію мешканців екранної Малинівки, де “знову влада змінилася”.

У 1998-му міським головою міста над Латорицею стає Віктор Іванович Балога, молодий і успішний підприємець, який на той час вже створив успішну групу підприємств під загальною назвою “Барва” (профіль роботи кількох десятків споріднених фірм – від нафтопродуктів до ЗМІ). Віктор Іванович активно допомагав малозабезпеченим і давав обґрунтовані підстави очікувати на потенційно нові імпульси розвитку міста. У тих виборах суттєвим елементом було те, що вибори ті, як і боротьба з командою попереднього міського голови Василя Ільтя, здійснювалася командою Балоги за всебічного сприяння СДПУ(о), членом якої був і молодий мер-реформатор та більшість членів його команди. До речі, саме в Мукачеві тоді здобув свій перший депутатський мандат Григорій Суркіс.

До обласної ради у тому ж таки 1998-му було обрано від міста Ернеста Нусера, який до того був заступником попереднього міського голови Мукачева. Виходець з давньої міщанської родини з угорськими та німецькими коріннями, багато років пропрацювавши на підприємствах та владі міста, він без особливих зусиль пройшов в облраду та став заступником її голови, посівши цю ж посаду у 2002 році.

У 1999 році СДПУ(о) здійснює рокіровку на посаді голови облдержадміністрації Закарпаття: один член цієї партії (в ранзі голови облорганізації) – Сергій Устич, вихідець з радянської бюрократії, заплямований перед Києвом низьким відсотком голосів за Леоніда Кучму в 1994 році та нерозторопністю в ліквідації повені у 1998 році, замінений, з відправкою на посаду посла у Чехії, у головному кріслі краю на члена цієї ж партії (в ранзі заступника голови облорганізації), молодого реформатора та людину, яка за рік зуміла суттєво підняти мукачівську економіку і почати нарешті реконструювати центр міста, - на Віктора Балогу. Вибори 1999 року та референдум-2000 пройшли в області з очікуваним владою результатом. Нова владна команда домоглася створення СЕЗ “Закарпаття”. Область очікувала на краще і тільки дещо отруювало святковість настрою: Мукачево більш як на рік опинилося без голови, а з “в.о.”. Як виявилося, вперше, а не востаннє.

У 2000-му починається поступовий відхід Віктора Балоги та його команди від тодішніх київських патронів. Голова ОДА знайшов спільну мову з тодішнім прем’єром, який був так само сповнений планів та реформаторського запалу. Було розгорнуто довгу й виснажливу боротьбу з вчорашніми “соратниками”: Балога оголосив т.зв. “департизацію”, яка передбачала масовий вихід державних посадовців з політичних партій. Здогадатися, проти якої саме партії був спрямований такий хід, не так і важко: такі структури як НДП чи Рух особливих втрат і не понесли, оскільки їхнє представництво на закарпатському Олімпі було мінімізовано. А ось партія Медведчука зазнавала ударів на всіх фронтах. Проте, об’єднані есдеки зуміли підтвердити свою системність у роботі та непогану пам’ять: перегрупувавши резерви, вони пішли в багнетну атаку. Щоправда, доки Віктор Андрійович очолював уряд, повалити Віктора Івановича у “лицарів троянди” не було можливості.

Саме до тих часів можна віднести одну з перших інформаційних війн у Закарпатті. Вслід за затяжним конфліктом між ЗМІ Сергія Устича та ЗМІ ужгородського мера Сергія Ратушняка, взаємопоборювання розгорнулося між мас-медіа, контрольованих командою Балоги та есдеками. Основним рупором “мукачівських” стала газета “Старий Замок”, а ось есдеки тоді обмежувалися своєю партійною газетою “Соціал-демократ”. Решта ЗМІ, яких тоді в області було не так і багато, оцінювали цей конфлікт переважно в скептично-іроничному руслі, не стаючи особливо на бік жодної з команд. Загалом інформаційне протистояння тоді виглядало досить блідо, нагадуючи готельний діалог Воробянінова та отця Федора а-ля “Сам ти дурень”.

У 2001 році в крісло голови Закарпатської ОДА, з якого за власним бажанням, не чекаючи на звільнення вслід за Ющенком, пішов Балога, сів колишній начальник УМВС області Геннадій Москаль. Автор кандидатської дисертації про роль генерал-губернаторства в Російській імперії згодом неодноразово заперечував, що завдячує поверненню до сонячного Закарпаття партії, очолюваній Віктором Медведчуком, але есдеки, хитро примружуючись, всім своїм виглядом подавали це призначення як відверту перемогу над командою Балоги. Найкращим доказом стало те, що у крісло першого заступника голови ОДА повернувся голова ЗОО СДПУ(о) Іван Різак, який пішов з обладміністрації за часів “департизації”, не побажавши “покласти на стіл партквиток” і миритися з посиленням “мукачівської команди”.

Ось тут і почався бурхливий розквіт закарпатських мас-медіа. Кожна з трьох провідних політичних сил області – СДПУ(о), яку представляв Іван Різак, “Наша Україна”, лідером якої став безпартійний Віктор Балога, та “За ЄдУ”, куратором якої, по суті, був “генерал-губернатор”, активно почали нарощувати інформаційні мускули. Кожна з них посилено готувалася до парламентських виборів.

Медіа-ресурс “Нашої України” був на той час найбільш якісним, її підтримували газети “Старий Замок”, “Карпатський голос”, “Європа-центр”, “Срібна Земля”. Блок Ющенко мав першість і в електронних ЗМІ – мукачівська ТРК “М-Студіо” успішно конкурувала з провладним обласним державним телебаченням.

Блок “За Єдину Україну!” також мав серйозну інформаційну підтримку, використовуючи медіа-ресурси газет “Новини Закарпаття”, “Молодь Закарпаття”, “Карпат ігоз со” (угорською мовою), “Закарпатська правда”, “Вісті тижня”, “Слово”, “Репортер”, низки районних газет.

Закарпатська обласна організація СДПУ(о) медіа-підтримку мала у газетах “Соціал-демократ”, “Орбіта-логос”, “Прикордонний соціал-демократ” (угорською мовою), “Панорама”, “Соціал-демократ плюс” (румунською мовою).

“Нашоукраїнські” мас-медіа вели боротьбу на два фронти: і проти “Єди” та Геннадія Москаля (менш активно), і проти есдеків (ця боротьба була особливо запеклою). Демонізація лідера СДПУ(о) та його ближчого оточення, звинувачення на адресу місцевих керівників цієї ж партії займали в роботі проющенківських ЗМІ не менше місця, ніж панегірики Віктору Андрійовичу.

Аналогічно агресивною стосовно “нашоукраїнців” була медіа-політика ЗМІ під трояндоносними прапорами. Згодом, під кінець виборчої кампанії, коли Геннадій Геннадійович остаточно перейшов на сторону блоку, очолюваного Литвином, і почав “вставляти палиці в колеса” прихильникам Медведчука, мас-медіа з окопів останнього дозволили собі й дещо покритикувати голову ОДА, але без надмірної гостроти.

Медіа-робота ЗМІ, які перебували під контролем ОДА, будувалася десь на 60% з поширення калевал і рамаян про чесноти “Єди”, її лідерів та про молочні береги з кисільними берегами, які мали б очікувати на закарпатців, якби ті підтримали цей блок. Приблизно одна п’ята матеріалів була присвячена пропаганді об’єднаних соціал-демократів та стільки ж – очорненню опозиції.

Саме у виборчу кампанію-2002 закарпатські ЗМІ покращили свою матеріально-технічну базу, почали активно використовувати Інтернет як джерело інформації (це робили передусім проопозиційні мас-медіа), застосовувати проти опонентів обвинувачення у кримінальних злочинах з посиланням на матеріали правоохоронних органів (одна з головних інформаційних технологій провладних ЗМІ). Одним з найбільших негативів тієї виборчої кампанії став розкол в журналістському середовищі закарпатської журналістики, яка, по суті, подрібнилася за ознакою політичної орієнтованості. Результатами ж електоральними стали 35 відсотків та 3 депутати у “Нашої України”, 14 відсотків та 2 депутати у СДПУ(о), 10 відсотків та 3 депутати “Єди”.

А що ж сталося в Мукачеві? Тут вибори 2002 року призвели до того, що безпрецедентно довго – більше року – Мукачевом вдруге керував не мер, а виконуючий обов’язки міського голови. Така патова ситуація склалася через те, що на виборах у березні 2002 року одночасно міським головою і нардепом було обрано Віктора Балогу, який зрештою зробив вибір на користь роботи в парламенті. Повторні вибори міського голови було призначено аж ... на 29 червня 2003 року з мотивів того, що в бюджеті міста 2002 року на цей захід коштів не закладено.

Напевно, все було б дещо інакше, якби в кріслі голови ОДА досі сидів Геннадій Москаль, який через особливу увагу до виборів та перевиборів мера Ужгорода, за його власними зізнаннями, не зміг докласти досить зусиль для досягнення бажаного владою результату в Мукачеві. Проте, у жовтні 2002 року, губернатором (без приставки “генерал”) став Іван Різак. Для нашоукраїнської команди Віктора Балоги та міських влад Мукачева й Хуста, де у керма стали представники блоку Ющенка, це було суттєвим попередженням про недитячі наслідки. І наслідки не забарилися: мукачівська виборчо-судова епопея стала “притчею во язицах” не лише в Україні.

Першим кандидатом 5 травня минулого року було зареєстровано одного з найближчих соратників і двоюрідного брата В.Балоги – голову правління ТОВ "Барва", 36-річного депутата облради Василя Петьовку, висунутого колективом Мукачівської ЦРЛ. Його підтримували пронашоукраїнські газети “Старий Замок” і “Срібна Земля-Фест”, а також телекомпанія “М-студіо” і створена незадовго до того радіостанція “Закарпаття-ФМ”. До того ж, цього кандидата підтримував народний депутат від Ужгорода Сергій Ратушняк та наближені до останнього газети “РІО”, “Моя новинка” і “Трибуна”.

19 травня 2003 року було зареєстровано 47-річного Ернеста Нусера, на підтримку якого виступили колективи установ, які у Мукачеві виступають в якості опозиції до тодішньої нашоукраїнської міської влади – обласної дитячої клінічній лікарні, Мукачівського технологічного інституту, залізничники, Мукачівського гуманітарно-педагогічного інституту, заводу "Точприлад", а також низка підприємств. Інформаційна кампанія на підтримку Е. Нусера концентрувалася в провладних ЗМІ. Що цікаво – підтримку Е.Нусеру заявили, крім НДП, регіоналів, СДПУ(о) та аграріїв, і місцеві осередки таких опозиційних партій, як Селянська, Республіканська християнська, “Батьківщина”, Соціалістична ... Шанси цього кандидат були не такі й погані: у березні 2002-го Нусер прийшов на виборах мукачівського мера другим, зібравши приблизно чверть голосів та поступившись лише Віктору Балозі, рейтинг якого серед мукачівців тоді справді був недосяжним.

Протистояння основних політичних гравців Мукачева вилилося у конфлікт у зв’язку з формуванням дільничних виборчих комісій. Доводиться констатувати, що, користуючись недосконалістю закону про місцеві вибори, тодішня мукачівська влада, яка належала до “Нашої України”, сформувала ДВК на далеко не демократичних засадах. На 504 членів цих комісій за поданнями зборів виборців за місцем проживання, трудових колективів, громадських та політичних організацій було висунуто 1054 кандидатів у члени комісій. Бурхлива суперечка навколо затвердження складу комісій розгорнулася на сесії Мукачівської міської ради. Вона завершилася відсутністю консенсусу та тим, що 11 членів депутатської групи “Повага” (загалом нараховує 16 з 43 міських депутатів), яка вважається такою, що відстоює інтереси СДПУ(о), залишили сесійну залу. Склад комісій було затверджено “нашоукраїнськими” депутатами з групи "Наше місто" 25-ма голосами "за". Причиною демаршу депутатів з табору червоної троянди став запропонований склад ДВК: до складу комісій не було включено жодного з запропонованих групою "Повага" осіб. Основну частину ж співробітників ДВК складали працівники бюджетної сфери чи структур, що входять до групи підприємств “Барва”.

Саме у ЗМІ розгорнулося одна з головних битв за думки та серця мукачівців. Саме мас-медіа виплескували на ошарашених мукачівців багатотисячні порції інформації про своїх улюблених патронів і про проклятих опонентів. І саме багато в чому, не в образу конкретним журналістам, завдяки непрофесійній та заангажованій позиції у цих виборах преси та інших засобів масової (дез)інформації, ситуація набула особливої гостроти та пригнічуючої безвихідності.

ЗМІ, які підтримували Василя Петьовку, головну увагу на поширення позитивної іміджевої інформації про свого кандидата: попри своє легке проходження у 2002-му до облради, Василь Васильович широкому загалу виборців особливо відомим не був і однієї харизми підтримки з боку Балоги та Ющенкові йому було відверто замало. Слід віддати належне мас-медіа з цього табору, які за буквально три-чотири місяців зуміли суттєво підвищити рейтинг свого кандидата. Особлива заслуга в цьому належить саме телекомпанії “М-Студіо” та радіостанції “Закарпаття-ФМ”.

“Силова” складова нашоукраїнської медіа-кампанії складалася, за браком компромату на Ернеста Нусера, на акцентуванні підтримки його кандидатури СДПУ(о). Завдяки цій маніпулятивній технології, заступник голови облради напряму пов’язувався в нашоукраїнських ЗМІ зі змальованою щедрими чорними фарбами партія Медведчука: перед очима ошарашених мукачівців розгорталася апокаліптична картина приходу Нусера до влади в Мукачеві. Досить компромісна фігура корінного мукачівця Ернеста Нусера відверто демонізувался нашоукраїнськими ЗМІ.

ЗМІ, які підтримували Ернеста Нусера, з часу парламентських виборів суттєво зросли як в кількості так і в якості роботи: можливо допомогли “старші товариші з Києва”, а можливо теперішня владна команда зуміла визнати і вивчити свої попередні прорахунки (адже досі на інформаційному фронті перемагала переважно опозиція). Далася взнаки й активна інформаційна політика, яку наростаючими темпами проводить ОДА з часу приходу на головну посаду області Івана Різака: щотижневі прес-конференції губернатора, щоденні кількаразові прес-релізи з його ж прес-служби, прес-тури від влади, грамоти і премії до професійних свят тощо сприяли підвищенню активності журналістів з провладних ЗМІ та нейтралізації нечисленних нейтральних мас-медіа. Саме у роботі (в позитивному значенні) з журналістами нашоукраїнці суттєво програвали владі.

Мас-медіа з “нусеровського пула” поділялися, фігурально висловлюючись, на “білі” та “чорні”. Перші мали на меті поширення позитивної інформації про цього кандидата та замовчування наявності нашоукраїнського.

Другі ж працювали “на знищення” позитивного іміджу Василя Петьовки та команди Балоги загалом. На жаль, часто цим грішили і ЗМІ, які перебувають у державній власності, тобто існують на кошти усіх платників податків та мали б подавати різні точки зору. Основним аргументом в очорненні закарпатських нашоукраїнців слугувала інформація про численні, вчинені Балогою “со товаріщі”, правопорушення: від ухиляння у сплаті податків до транзиту наркотиків (залежно від рівня та стилю газети). Джерелами інформації зазвичай називалися матеріали слідчих органів.

Суттєвим мінусом у виборчій кампанії Нусера став брак електронних ЗМІ: обласні державні радіо та телебачення лише частково справлялися з вимогами сучасності та успішністю “нашоукраїнців” в опануванні телерадіопростору.

Вибори відбулися наступного за святом Конституції дня. Результат відомий: міська ТВК ще за перших півнів оголошує перемогу Василя Петьовки. Прихильники Ернеста Нусера з цим ніяк не погоджуються: починається тривала і виснажлива судова епопея з визнанням-невизнанням результатів виборів. Місця боїв: Мукачево, Ужгород, Львів, Київ (тепер ще, здається, Чернівці). Цей процес щедро висвітлюється у ЗМІ (тепер вже й у всеукраїнських) з відвертими обвинуваченнями на адресу опонентів та відсутністю у простого виборця можливості познайомитися з об’єктивною інформацією про весь цей єралаш. Але потрохи конфлікт почав назовні згасати: Василь Петьовка сидів у Мукачівській ратуші, Верховний суд відхилив скарги обох сторін, керівництво ОДА відмовчувалося щодо своїх планів по Мукачеву, наголошуючи на численних господарських проблемах міста та прозоро натякаючи на нелегітимність його нової-старої влади. Здавалося би, таке невиразне становище триватиме принаймні до президентських виборів. І лише триваюче інформаційне протистояння з щоразу новим виклепуванням взаємних обвинувачень, чуток і компроматів все ще підігрівало політпристрасті та продовжувало дратувати і непокоїти мукачівців.

Ситуація різко змінилася наприкінці грудня: на закінчення пленарного засідання сесії облради Іван Різак без коментарів виголошує відомий президентський указ про призначення в.о. міського голови Мукачева та проведення повторних виборів. Для “Нашої України” це був суттєвий удар, але мукачівські прихильники Віктора Андрійовича все ж зуміли втриматися на ногах і навіть провести один кількатисячний мітинг під ратушею на підтримку Василя Петьовки. М-Студіо, Закарпаття-ФМ та пронашоукраїнська преса подавали новини в режимі висвітлення бойових дій.

Але потім прийшли новорічно-різдвяні свята і революційний запал закарпатських нашоукраїнців поволі стих і все зосередилося виключно на колокольному подзвоні у ЗМІ. Заперечення проти президентського указу до Конституційного суду подала не найбільша фракція парламенту, а відчайдушна Ніна Карпачова. Позиція місцевих чільників блоку Ющенка, схоже, зводилася до самосугестії: “От буде рішення КСУ і все буде гаразд, а там і до президентських недовго ...”. З цього стану напівнірвани грубо відсунутих від влади “молодореформаторів” місцевого розливу не могло вивести нічого: хтось з них поїхав на добрий десяток днів на відпочинок до Словаччини, хтось взяв лікарняний та відключив мобільний ... Не завдавали вони собі й особливого клопоту. щоб допомогти тим міським депутатам, до яких на Святвечір “завітали” “колядники в погонах”: багатьох з депутатів викликали 6 січня на допит до міліції для надання свідчень по низці кримінальних справ, відкритих за фактом незаконних дій попереднього міського керівництва.

Натомість обласна влада нарешті відчула себе на коні та розгорнула бурхливу діяльність з облаштування на свій розсуд життя мукачівців. Провладні ж ЗМІ бадьоро рапортували про нові перспективи для Мукачева, проведення ремонтів житлових будинків, будівництво та виплачені борги по зарплаті та пенсіях. Звучить цинічно, але чи не вперше з 2001-го обласний адмінресурс почав нарешті працювати на користь мукачівців.

Зрештою, обласна влада спромоглася відібрати у нашоукраїнців і символ мукачівської влади – приміщення ратуші: 9 січня відбулася сесія міської ради Мукачева, куди міліція не пустила частину міських депутатів, прихильних до блоку Ющенка, і де була сформована нова більшість, яка затвердила новий склад міськвиконкому та міської ТВК. Попередній склад міської ТВК за день до цієї ж сесії призначив вибори на 18 квітня. Цей термін, безумовно, вигідніший для прихильників Ющенка, але й нова влада зрештою погодилася на нього.

Щодо нового складу ТВК, то її очолив почесний громадянин міста, який в очах нашоукраїнців має суттєвий недолік – він член СДПУ(о). Новий склад виборчої комісії був сформований теперішньою міською владою за тим же принципом, що її ж формували у 2002-му нашоукраїнці: “хто не з нами, того нема”. Склад дільничних комісій ще не затверджено, а, зважаючи на останні взаємозаперечуючі рішення судів Мукачева та Ужгорода, взагалі не зрозуміло чи є в місті над Латорицею ТВК, а якщо є – яка з них легітимна. Така ситуація за місяць до виборів, погодьтеся, не найкраща для налаштування мукачівців на оптимістичний лад.

Загальну атмосферу в Мукачеві зрештою можна, певним чином, порівняти з протистоянням, яке було в Росії між Гусінським та Березовським: дві фінансово-політичні групи зійшлися “не на життя”, попутно “мочачи” одна одну в підконтрольних ЗМІ. Обидві сторони зверталися по допомогу до Президента і світової громадськості, обидві не брали полонених. От тільки в Росії це все завершилося знищенням обох груп, зникненням чотирьох сформульованих ще Рузвельтом свобод і встановленням єфрейторсько-ліберальної неоімперії. Як розгортатимуться події в Мукачеві?.. Спрогнозувати важко, та й не особливо хочеться (переважно з боязні наврочити). До того ж, для багатьох Мукачево вже зараз чітко являється моделлю наших жовтневих президентських виборів з усіма її “принадами”: засиллям інформаційного негативу, адмінресурсом, пасивністю та озлобленістю виборців. Ось чому жодна зі сторін не збирається поступатися позиціями.

Попри закидування місцевих судів позовами про нелегітимність останніх сесій міськради, “Наша Україна”, по суті, схилила прапори: в одному з інтерв’ю “М-Студіо” Віктор Балога заявив, що він під час зустрічі з Леонідом Кучмою визнав цей самий указ легітимним та задекларував готовність його виконувати, якщо “Нашій Україні” дадуть можливість проводити нормальну виборчу кампанію. У Мукачеві днем з вогнем не знайти “Без цензури”, застарілі номера якої, як розповідають деякі очевидці, просто складуються в обласному штабі “НУ”, розташованому в місті над Латорицею. Припинилися й обіцяні депутатські десанти у місто, фактично відсутні агітаційні матеріали та зустрічі з виборцями. Цей раунд нашоукраїнці почали відверто програвати – ситуацію рятували лише їхні ЗМІ, які самовіддано кидалися на владну амбразуру, саркастично коментуючи усі дії нових мешканців ратуші та закликаючи виборців не коритися ставленикам “київських олігархів” і “злочинного режиму”.

Проте, влада не збиралася випускати завойоване, схоже, не одною безсонною ніччю печерських стратегів та політтехнологів: заледве чи не всім вчителям міста було виплачено заборгованість по зарплаті та передплачено провладні газети, проводяться ремонти багатоповерхівок і т.п. – все, що потрібно для втримання і нарощення симпатій виборців.

Симпатій, звісно ж, на користь Ернеста Нусера – його висунуло на міського голову одне з найбільшим підприємств міста “Точприлад”. Іміджмейкери кандидата постійно наголошують на його безпартійності, компромісності, досвіді та підтримці місцевими партоганізаціями НДП, регіоналів, соціалістів, “Батьківщини” тощо, логічно мінімізуючи тим самим кількість згадок про підтримку з боку СДПУ(о). Заступник голови облради часто проводить прийоми виборців і його запросто можна побачити без охорони на вулицях міста, чим місцеві нашоукраїнські чільники, навряд чи, зможуть похвалитися.

У такій ситуації, позбувшись, попри власну волю, адмінресурсу місцевого масштабу, мукачівські нашоукраїнці вирішили використати свій останній стратегічний ресурс: кандидатом на міського голову висунуто Віктора Балогу, який заявив, що готовий відмовитися заради цього від депутатського мандату. Враховуючи величезний рейтинг Балоги в Мукачеві, для “Нашої України” це майже на сто відсотків виграшний варіант. Крім нардепа на вибори від “Нашої України” йдуть ще Василь Петьовка та екс-заступник останнього Золтан Лендєл. Проте міська ТВК в її новому складі досі не зареєструвала усіх трьох нашоукраїнських кандидатів: Віктор Балога, мовляв, не може балотуватися, оскільки попереднього разу (вибори 2003 року цією ТВК не враховуються як нелегітимні) добровільно склав з себе повноваження, Петьовці ставлять на карб порушення під час виборів-2003, а Золтану Лендєлу відмовляють через його публічну заяву з проханням надати політичний притулок у США.

Водночас, грозові хмари зійшлися над електронними ЗМІ нашоукраїнців: за підсумками податкової перевірки діяльності Закарпатського радіотелевізійного передавального центру, борги якого по сплаті податків і зборів становлять 853 тисячі гривень, ДПІ Ужгорода подала позов до Господарського суду області про розірвання договору між передавальним центром та КМЦ “Барва” про оренду передавальних засобів для трансляції передач “М-Студіо” та “Закарпаття-ФМ”. Аналогічні угоди ЗОТРПЦ мало з кількома іншими телерадіокомпаніям та операторам стільникового зв’язку. Відповідно до чинного законодавства, РТПЦ не мало право укладати такі угоди без згоди з податковими органами, оскільки їх майно перебувало в податковій заставі. Юристи „Барви” твердять, що позов податкової є неправомірним, оскільки Культурно-мистецький центр укладав з ЗОТРПЦ угоду не про оренду передавальних потужностей, а про надання з боку ЗОТРПЦ послуг з трансляції програм вказаних ЗМІ.

11 березня 2004 суддя господарського суду Закарпатської області Олександр Йосипчук вжив заходів щодо забезпечення позову до Закарпатського РТПЦ, який виконавча служба при обласному управлінні юстиції виконала лише стосовно ТРК "М-студіо" та “Закарпаття-ФМ”, трансляцію яких було припинено 13 березня. І саме те, що було припинено трансляцію лише нашоукраїнських ЗМІ насторожує, примушуючи засумніватися в щирості такого кроку, особливо зважаючи на те, що за твердженням керівників вказаних мас-медіа, вони боргів перед ЗОТРПЦ та бюджетом не мають.

Наважуся припустити, що цей демарш держвиконавців через два дні по рішенню суду не в останню чергу зумовлений прийняттям того ж таки 13 (ах, це число!) березня Мукачівським міським судом рішень про зняття з виборчої реєстрації Ернеста Нусера та про реєстрацію кандидатами Віктора Балоги та Золтана Лендєла. Тим самим, “нашоукраїнці” потрапили у власну ж пастку: скориставшись правом на судовий захист своїх інтересів, вони не втрималися, щоб не грубо штовхнути опонента. Розплатою за це, вочевидь, і стало припинення трансляції прихильних до ющенківців ЗМІ. Удар для команди Віктора Балоги серйозний: контрольовані нею газети виходять лише в четвер, а отже негайно повідомити про прийнятне для неї рішення Мукачівського суду ніяк не можливо. Щодо самого рішення суду про реєстрацію Балоги і Лендєла, то не до кінця зрозуміло, хто їх має тепер реєструвати, якщо нашоукраїнці оспорюють в судах сам факт затвердження нового складу МТВК.

До речі, втрат зазнають і провладні ЗМІ: рішенням суду було заборонено поширювати в телепередачі “Об’єктив” відомості про приватне життя голови обласного суду. “Об’єктив” – авторська передача колишнього керівника прес-служби голови ОДА Івана Коцура, транслюється на обласному державному телебаченні. Попри цю судову заборону, телеглядачі все ж змогли побачити в один з недільних березневих ранків кадри, де людина, схожа на голову облсуду, діє без порушень Кримінального кодексу, але не зовсім, скажемо так, правильно з позицій морально-етичних. Вбачається, що після подібних трансляцій рейтинг як суду, так і телебачення не підвищиться, а навпаки ...

У понеділок, 15 березня, до будинку ОДА завітав колектив телекомпанії „М-студіо”, який жадав почути з уст Івана Різака причини припинення трансляції їхніх програм Закарпатським ОРТПЦ. І тут губернатор скористався нагодою проявити свій лібералізм стосовно преси: повернувшись із Красного поля, де відбулося вшанування героїв Карпатської України, Іван Різак одразу ж підійшов до журналістів, а потім запросив їх усіх в облдержадміністрацію. Іван Михайлович навіть заявив готовність підписатися під всіма гаслами, які тримали „м-студіовці” та їхні колеги, крім того, який обвинувачував його партію в цензурі. Під час розмови з телевізійниками з’ясовували найбільш болючі для представників ЗМІ питання. Зокрема, журналісти обурювалися тим фактом, що керівництво ОРТПЦ в односторонньому порядку припинило договірні зобов’язання без обумовленого попередження. Іван Різак заявив, що вже неодноразово на різних рівнях ставив питання про незадовільну роботу Закарпатського ОРТПЦ та про заміну його керівництва. Окрім „М-студіо”, заручниками бездіяльності окремих керівників телерадіопередавального центру стали і кілька інших телекомпаній, операторів мобільного зв'язку та радіостанцій. Ще в неділю до голови ОДА зверталися з Києва представники провідних мобільних операторів, UMC та Київстару, аби вирішити цю проблему. На думку керівника краю, її слід розв'язувати у правовому полі і насамперед за участю податкової адміністрації. Іван Різак заявив, що його думка однозначна: телекомпанія „М-студіо” має працювати, а її критичні сюжети на свою адресу він спримає спокійно. Іван Різак підкреслив: виконавча влада зробить усе, аби журналісти в краї могли вільно і без усіляких перепон виконувати свій професійний обов’язок – доносити людям правду. На завершення губернатор привітав головного редактора „М-студіо” Валентину Пастухову з днем народження і вручив їй букет, поєднавши приємне ще з одним непоганим пі-ар ходом.

Така ліберальна позиція голови ОДА, однак, не вирішує остаточно питання з відновленням трансляції нашоукраїнських ЗМІ – для цього, вочевидь, потрібно нове рішення господарського суду, а не лише заявлена добра воля губернатора. Тому робота обезмовлених мас-медіа досі перебуває в підвішеному стані, як і весь виборчий процес. Виходом могло б стати тільки одне – поновлення реєстрації Ернеста Нусера та трансляції нашоукраїнських електронних ЗМІ, визнання права на балотування усіх претендентів і проведення виборів згідно Закону, тим більше, що на них обіцялися з’їхатися пів-Києва та ще й кількасот міжнародних спостерігачів.

На жаль, у своєму протистоянні обидві сторони зайшли досить далеко, не даючи шансів для знаходження компромісів. Але компроміс потрібен. Потрібен хоча б заради збереження решток позитивної репутації України у світі, хоча б в ім’я інтересів простих виборців, які вже втомилися від перманентного інформаційного протистояння та владної невизначеності. Місту потрібно нарешті чітко знати, хто в ньому керівник і слуга народу, хто відповідатиме за чисту воду, прибирання вулиць та ремонт шкіл. Тому що для київських політтехнологів з обох ворогуючих таборів Мукачево – черговий полігон та можливість розпустити перед Заходом й Росією павичеві пір’їни, а для мукачівців – місто, в якому вони хочуть просто спокійно жити, які, зрештою, і решта “маленьких” українців. І нашим політикам слід це нарешті зрозуміти та прийняти до виконання, щоб не програти в “російську рулетку” не лише 82-тисячне місто навесні, а й 50-мільйонну країну восени.


Іван ГОМЕНЮК, старший експерт з політико-правових питань
Групи Регіональних Аналітичних Досліджень (Ужгород)


http://imi.org.ua/?id=read&n=11&cy=2004&m=xprt

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1079621249.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua