першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

Тетяна Монтян: Трохи правди про “Справу Лазаренка” або хто живе в його хатинці?

додано: 19-03-2004 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1079681922.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Сайт "Притыки.нет" <A Href="http://www.prityki.net/analytics/19

Право

О 8:30 ранку 15 березня в Сан-Франциско нарешті відкрився судовий процес над Павлом Лазаренком за перебігом майже чотирьох років з того часу, як 8 травня 2000 року він постав перед Великим журі, яке визнало допустимим його звинувачення перед судом присяжних.

Багато спостерігачів задавалися запитанням – ну чого “вони” тягнуть та ніяк не починають цей процес. В конспірологічні байки опозиції про те, що нібито “вони” чекають до виборів, щоб послухати свідчення Лазаренка про наш корумпований політикум в найслушніший момент, якось не дуже вірилося. Оскільки вкрай малоймовірно, що американського суддю можуть хвилювати такі дрібниці, як вибори в якійсь там державці “третього світу”.

Це, вибачте, не Україна, де за необтяжуючу кишеню суму можна “домовитись” з суддею не тільки про зручний час розгляду справи, а й про потрібний вирок, і де “на замовлення” виконавчої влади – безкоштовне! - майже будь-який суддя охоче поголосить “іменем України” що завгодно, навіть визнає недійсною теорему Піфагора. В якійсь мірі ситуація прояснилась після того, як зі Сполучених Штатів повернулись колишній Генпрокурор України Віктор Шишкін та колишній Голова Верховного Суду України Віталій Бойко. Вони 25-26 лютого 2004 року разом з професорами Михайленком та Фесенком, а також “совєтологом” (“спеціалістом з радянського кримінального права”) Уільямом Батлером виступали в якості експертів у справі Лазаренка.

За словами, Віктора Шишкіна, він дав біля 10 інтерв’ю різноманітним засобам масової інформації, але не дочекався практично жодної публікації, жодного радіо- чи телерепортажу. У нього склалося враження, що сили, які контролюють ЗМІ, чомусь налаштовані тримати суспільство в невідані стосовно подробиць перебігу подій у справі Лазаренка, аби маніпулювати інформацією. І слід відмітити, що пан Шишкін має рацію - навіть людина, яка наполегливо цікавиться цим питанням та не пропускає жодної публікації “про Пашу”, може знайти багато нового для себе в деяких з розказаних Віктором Івановичем деталей. І цілком ймовірним виглядає припущення, що справа CR 00 – 0284 “Сполучені Штати Америки проти Павла Лазаренка” дійсно може розсипатися з тріском. І зовсім не тому, що Павло Іванович безневинний, як коник. Просто складається враження, що не лише в Україні, а й в будь-якій країні світу , і навіть в США, в діяльності “прокураторів” популізму та кар’єризму значно більше, ніж юридичної вправності та здорового глузду. Про непересічний правовий нігілізм Генеральної прокуратури України взагалі та по справі Лазаренка зокрема було вже сказано стільки, що повторюватись немає сенсу. Безпідставні, нічим не доведені обвинувачення давно вже стали “візитною карткою” цієї установи незалежно від того, який конкретно потебенько, пискун чи васільєв очолює її в поточний момент. А от діяльність американської прокуратури у справі “нашого Паші” щиро дивує.

Отже, двоє “екс” – Бойко та Шишкін - були запрошені стороною захисту Павла Лазаренка, а саме його українським адвокатом Мариною Долгополою, виступити експертами щодо можливості застосування в американському суді при розгляді справи Лазаренка норм українського кримінального законодавства. Сторона обвинувачення не заперечувала, бо це також було предметом її інтересу. Формальною підставою запрошення було рішення судді Мартіна Дженкінса, який, здається, зрозумів, що йому як судді дві прокуратури – американська та українська – практично влаштували правову пастку щодо можливості засудження в США українського громадянина за обвинуваченнями у злочинних діях, нібито скоєних згідно українського законодавства в Україні. Тому Мартін Дженкінс – на роздоріжжі, як був би на його місці будь-який інший суддя з будь-якої країни. Уявіть собі - судити громадянина іншої держави за дії, скоєні в іншій державі, за законодавством цієї держави! C 1999 року екс-прем'єр знаходився в американській в'язниці, і лише в червні минулого року за клопотанням адвокатів Лазаренко був поміщений під заставу в $65 млн. під домашній арешт у Сан-Франциско. Багато хто тоді висловлював припущення, що така поблажливість американської Феміди пов’язана з тим, що суддя саме тоді зрозумів, наскільке слабким та малообґрунтованим є обвинувачення проти Павла Івановича.

Справа в тому, що Лазаренко звинувачується лише за одним складом злочину, скоєного на території США – “відмивання брудних грошей”, що дійсно є унормованим кримінально-караним діянням в Америці. Але цей склад злочину, за американським законодавством, є похідним від групи інших злочинів, загальною кваліфікуючою ознакою яких є НАБУТТЯ коштів злочинним шляхом (сюди входять будь-які способи набуття – від рекету та збройного пограбування до шахрайства чи зламу комп’ютерних мереж). І це логічно – для того, щоб звинувачувати когось у відмиванні БРУДНИХ грошей, треба мати докази, що ці гроші дійсно брудні, бо ж вони не пахнуть, і рук не бруднять.

Лазаренко не обвинувачується за жодним епізодом набуття коштів злочинним шляхом на території США – тільки у відмиванні тих, що нібито злочинним шляхом здобуті в Україні. З огляду на це, суддя Мартін Дженкінс у такій ситуації прийняв, здається, єдино можливе розумне рішення – влаштувати своєрідний “лікнеп” як собі, так і іншим учасникам процесу. Він призначив спеціальне засідання на стадії підготовки справи до судового розгляду з метою заслуховування експертів в галузі українського права на предмет меж (або взагалі можливості) використання норм українського кримінального законодавства при відправленні правосуддя в суді США. Як прокоментували таке непересічне рішення судді Дженкінса американські юристи – це створення справжнього процесуального прецеденту! Якщо матеріально-правові прецеденти американські судді “штампують” пачками, то процес судочинства – це “священна корова”, вічна і майже незмінна з прадавніх часів “старої доброї Англії” - часів хіба що не короля Артура!

В історії американського судочинства були випадки засудження громадян інших країн за злочини, скоєні за межами США. Наприклад, в 1992 році “отримав строк” панамський диктатор Мануель Нор’єга, але ж він звинувачувався у таких так званих “транснаціональних” злочинах, як торгівля наркотиками та т.ін. У справі ж Лазаренка ми маємо виключно українську проблему, вирішення якої Генеральна прокуратура України разом з прокуратурою США намагається нав’язати американському правосуддю в особі судді Мартіна Дженкінса. Можна собі тільки уявити, з якими труднощами стикнуться американські присяжні – 12 “пересічних громадян”, серед яких переважають люди “з неєвропейськими рисами обличчя”. Їх було обрано з числа простих американських громадян – жителів штату. Причому особа кожного присяжного повинна залишатися невідомою аж до кінця судового процесу, щоб унеможливити тиск чи підкуп.

Їм, з їхнім менталітетом та життєвим досвідом, керуючись настановами американського судді, зробленими за американським законодавством, доведеться вирішувати, чи дійсно цей Лазаренко вкрав гроші в якійсь там невідомій їм Україні. Справу ускладнює ще й те, що нібито крав він достатньо специфічним способом, а саме будучи “спеціальним суб’єктом” з точки зору українського права (тобто посадовою особою, що нібито незаконно привласнила гроші шляхом зловживання службовим становищем). Якщо б мова йшла про “гоп-стоп” або напад на інкасатора або хоча б про кишенькову крадіжку – вони, безумовно, впоралися б, але розібратись в хитросплетіннях корупційних зв’язків українських посадовців з вищих ешелонів влади на чолі з Президентом Кучмою... Важко, що й казати.

Обвинувачення будується на трьох історіях діяльності Лазаренка в середині 1990-х років: агрофірма “Наукова”, корпорація “Єдині енергетичні системи України” і купівля будинків для Кабінету міністрів. “Обвинувачення, з яким я ознайомився, абсолютно неконкретне, розпливчасте, одні загальні фрази. А неконкретне обвинувачення обмежує підсудного у праві на захист” – заявив Віталій Бойко. Пан екс-верховний суддя з розумінням ставиться до проблем Павла Івановича: “Як він має доводити [свою невинність] коли в обвинуваченні немає жодного слова про те, яким саме чином він був причетний до діяльності цих структур... Зауважу, що експерти захисту й обвинувачення були одностайні в тому, що висунуті Лазаренку обвинувачення дуже, як кажуть, сирі. По-моєму, такі навіть у нашому суді не прийняли б.” Що Ви, що Ви, Віталію Федоровичу! В нашому суді – приймуть все, що завгодно! Навіть не сумнівайтесь. Взяти хоча б найгучніші обвинувачення останніх років, в тому числі висунуті ще в часи Вашого перебування на найвищій суддівській посаді – по справі “чернігівських грибників”, “9 березня”, справам Фельдмана, Александрова, адвоката Федура – цікаво, де Ви знайшли там конкретику?! “Потерпілий отримав удар каменем по голові, що призвело до ушкодження суглобу лівої ноги” – саме таке обвинувачення пред’явлене “масовим заворушникам” в справі “9 березня” і при цьому не вказано, хто саме з них так спритно “ушкодив” потерпілого. Фельдман взагалі вкрав гроші сам у себе, “грибники”-пенсіонери якимось чином хотіли “повалити існуючий конституційний лад” і так далі, і тому подібне. Нумо, захищайтесь! І тут не можна не порадіти за Лазаренка, якого судить суддя Дженкінс та 12 нормальних людей-присяжних, а не якісь там судді Волик, Лубяний чи колегія Верховного Суду України.

Завданням Віталія Бойка як експерта було роз’яснити американському суду особливості українського законодавства, що встановлює кримінальну відповідальність за зловживання особою своїм посадовим становищем. Треба думати, “гумова” диспозиція цього злочину в Кримінальному Кодексі України “старого” зразку, під яку можна при бажанні “підігнати” майже будь-які дії посадової особи, вразила “гамериканців” своєю неоковирністю.

На погляд В.І.Шишкіна, найбільш дивним та абсурдним є звинувачення Павла Лазаренка американською прокуратурою за ст. 80-1 “старого” Кримінально кодексу України, тобто в незаконному відкритті валютних рахунків та приховуванні валютної виручки. До речі, українські журналісти постійно плутають цю статтю з і ст. 81 “старого” ККУ – тобто зі звичайною крадіжкою державного майна. Прокурор Марта Борщ, яка не справила на Шишкіна, за його зізнанням, враження особливо кваліфікованої юристки, чомусь вважає, що 80-1 – це стаття, прийнята українським законодавцем для перешкоджання розкраданню держмайна. Тому під час полеміки з Віктором Шишкіним вона була вельми здивована, дізнавшись, що згідно диспозиції цієї статті в Україні можна відправити на зону навіть абсолютно чесну людину, що має абсолютно чесно зароблені гроші, з яких навіть сплатила всі податки – за однієї формальної умови, що ці гроші були покладені на закордонний валютний рахунок без формального дозволу Національного банку України. Судячи з виразу обличчя судді Дженкінса, яке з’явилося у нього в той момент, коли до нього дійшов сенс цієї статті, українське право черговий раз справило на нього незабутнє враження. Віктор Шишкін пояснив, що ця стаття може розглядатись як один з, але далеко не вирішальний елемент, на шляху розкрадання майна в Україні, а її впровадження в 1993 році переслідувало зовсім іншу мету – перешкодити вивозу фінансового капіталу, в тому числі й кришталево чесно заробленого, в країни, більш сприятливі для бізнесу та життя. Тобто, це фактично була стаття, спрямована проти свободи підприємництва, покликана насильницьким шляхом утримувати та акумульовувати фінансові ресурси в Україні, звідки капітал тікав з усіх ніг, рятуючись від “драконівського” податкового законодавства, тоді щойно запровадженого тодішнім прем’єр-міністром Леонідом Кучмою. Під загрозою кримінального переслідування підприємців змушували продавати за вкрай невигідним курсом, тобто фактично дарувати державі в особі Нацбанку – спершу всю, а потім половину валютної виручки.

Що ж стосується Лазаренка, то йому ця стаття не може бути інкримінована навіть в Україні. Справа в тому, що диспозиція ст. 80-1 передбачає відповідальність фізичних осіб за відкриття валютних рахунків для підприємств, тобто юридичних осіб, а отже, ця стаття виключає відповідальність для фізичних осіб, що відкривають власні валютні рахунки. І такого тлумачення ст. 80-1 притримується не лише Віктор Шишкін. Саме з вищевикладених підстав Генеральна ппокуратура України відмовила народним депутатам Омельченку, Єрмаку та Шишкіну в порушенні примінальної справи проти Олександра Волкова – якого називали тоді “банкіром” Кучми. Така позиція викладена також у висновку Науково-експертного Управління Секретаріату Верховної Ради України, зробленому згідно спільного запиту Віктора Медведчука, що був тоді Першим заступником Голови ВРУ, та Державної Податкової Адміністрації України. До речі, професор з промедведчуківської Всеукраїнської академії адвокатури Євген Фесенко з усіх сил намагався допомогти обвинуваченню та полемізував з цього приводу з Віктором Шишкіним, посилаючись на справу Кудюкіна. Кудюкін дійсно отримав 10 років за розкрадання Одеського пароплавства, а однією зі статей, що йому інкрімінувалися, була саме 80-1. Але ж він “ганяв” на відкриті без дозволу НБУ закордонні рахунки гроші пароплавства, а Лазаренко – виключно ті, які вважав своїми, які не належали ніякій юридичній особі.

Марта Борщ, “схожа на Сігурні Уівер”, яку в Україні чомусь вважають хіба що не співвітчизницею, хоча українського в ній нічого немає (незаміжня сорокарічна кар’єристка, що, судячи з усього, вирішила “зробити собі ім’я” на “гучній” справі, “злегка” володіє російською мовою, української не знає зовсім) – намагалась нав'язати українським експертам вимогу виступати російькою мовою, мотивуючи це тим, що-де “всі українці нею володіють”, та й при Окружному суді Сан-Франциско не акредитовано перекладачів з української мови. Експерт Фесенко погодився, що викликало обурення зі сторони захисту. “Всі документи, якими ми оперували, всі нормативні акти та коментарі до них були на українській мові, і ми з Бойком пояснили судді Дженкінсу, що не можемо бути одночасно і експертами з українського права, і синхронними перекладачами з української мови на російську”, - розповідає Віктор Шишкін.

Борщ намагалась відвести запрошеного стороною захисту перекладача, посилаючись на те, що він не акредитований при суді й вона не може оцінити ступінь його професійності. Треба відмітити, що цей перекладач виявився краще обізнаним в юридичній термінології, ніж російськомовний, акредитований при суді, оскільки до того, як емігрувати до Сполучених Штатів в 1992 році, закінчив два факультети Одеського державного університету – романо-германської філології та юридичний. Марта Борщ старалась як задля себе, так і задля кількох агентів ФБР, що знаходились в залі, але суддя відвід відхилив.

“Совєтолог” Батлер теж с користю провів час в Окружному суді Сан-Франциско, дізнавшись багато нового та цікавого з царини своєї “прохвесії”, що безсумнівно знадобиться йому в майбутньому. Як розказав Віталій Бойко, те, що Батлер “плавав”, зауважили не тільки експерти зі сторони захисту, а й суддя Дженкінс. Він вважав, наприклад, що кримінальне, і не тільки кримінальне законодавство радянських республік було єдиним. І для нього стало справжнім відкриттям, що між кримінальними кодексами радянських республік були суттєві розбіжності. Навіть між кримінальними кодексами Російської Федерації та Української РСР було стільки дрібних розбіжностей, що деякі радянські юристи примудрялися захищати з цього приводу дисертації! Батлер вважав, що стаття 80-1, в якій йдеться про заборону закордонних рахунків, існувала ще з радянських часів. “Слухаючи ці його пояснення, я дуже веселився, - розказує Віктор Шишкін. – В принципі, його помилка зрозуміла – Верховна Рада України, запроваджуючи в 1993 році кримінальну відповідальність за “приховування виручки-відкриття рахунків”, в порушення канонів юридичної техніки “віддала” цьому складу злочину нумерацію скасованої в 1992 році ст. 80-1, якою передбачувалась відповідальність за... недонесення про антидержавницьку діяльність! Це була стаття, запроваджена в 1962 році за ініціативою КДБ, яка стосувалася виключно боротьби з дисидентами, а зовсім не економіки. Оце так Батлер, “експерт з радянського права”! Але якщо ти вже назвався експертом, будь люб’язний вивчити свою галузь досконально.”

“Дрім тім”, тобто “команда мрії” – так скромно називають себе адвокати Лазаренка Деніел Горовиць, а також два відомих американських адвоката Денніс Ріордан та Дорон Вайнберг. Отже, захист Павла Лазаренка в особі вищезазначених світил права будує свою правову позицію на твердженні, що українські закони не забороняють державним чиновникам займатися бізнесом, всі його кошти були придбані з дотриманням законів, які на той час існували в Україні, а отже, не підпадають під американське законодавство проти відмивання грошей.

Немає ніяких сумнівів, що доказів цій тезі вони знайдуть більше ніж достатньо. Чого вартий лише нинішній Генпрокурор Васільєв, який, отримуючи копійчану зарплатню службовця, легко спромігся нажити “палати кам’яні”, та й то не одні. Чи голова Вищого господарського суду України Дмитро Притика, що живе в одному з саме в тих “кабмінівських будиночків” в Конча-Заспі, в придбанні яких за “відверто завищеними цінами” американська прокуратура звинувачує Лазаренка. До речі, за цим епізодом взагалі суцільний сміх – звинувачують у придбанні за завищеними цінами, що є нібито зловживанням службовим становищем, а от в отриманні “відкатів”за це – не звинувачують! То де ж тут “вигода” Павла Івановича, яку він нібито “відмив” в Америці? Як сказав адвокат Лазаренка Горовіц, “він грав за правилами, які тоді існували в Україні”. Тобто можна вважати, що американські адвокати екс-прем’єр-міністра України уже фактично довели, що їх підопічний не порушував закони США, а українські закони якщо і порушував, то це не доведено і доведено бути на даному етапі не може.

Доказів другої тези адвокатів, а саме - що це є політичний процес - також аж ніяк не бракує. Захист має намір широко використовувати свідчення біля 30 колишніх політв’язнів та політологів, які “мають розповісти, з яким режимом доводиться мати справу в Україні”. Також суддя Дженкінс на останньому досудовому засіданні дозволив використання під час процесу матеріалів, пов‘язаних з “корупцією у вищих ешелонах влади в Україні”, а також записів Мельниченка, відхиливши клопотання прокурорів, які наполягали на недопущенні використання цих матеріалів. “Рішення судді Мартіна Дженкінса від 12 березня 2004 року можна розцінювати як неофіційний початок антикорупційного процесу проти президента України Леоніда Кучми та його найближчого оточення, – заявив адвокат Горовіц. Український президент безпосередньо сприяв корупційним діям у середовищі державного керівництва аби поставити урядових керівників у пряму залежність від власної волі, змусити їх працювати на його особистий інтерес”, – додав він.

Адвокат вважає, що їм “вдалося переконати суд, що переслідування Лазаренка є яскравим підтвердженням вибірковості підходів влади та правоохоронних органів до кримінального переслідування людей за звинуваченнями у корупції”. Власне кажучи, навряд чи для переконання в ЦЬОМУ адвокатам Лазаренко довелося докласти якихось зверхзусиль.

Володимир Тахтай, колишній “скарбник” партії “Громада”, має допомогти адвокатам екс-прем'єра довести, що “грошові перекази на рахунки Лазаренка були політичною підтримкою його партії, а гроші переводилися для того, щоб захистити гроші від Кучми, його політичного опонента, а не для відмивання”. Ну що ж, довід достатньо спірний і нагадує дитячий мультик про песика, який сховав котлетку у себе в животику, але, здається, нічого достовірнішого вигадати не вдасться. Навіть фото, а не відеозапис “дешевенького” маєтку “імені Едді Мерфі”, який Лазаренко купив за 7 мільйонів, а зараз продає за 12, рознесуть цей довід вщент, і захист це нібито прекрасно розуміє. Захисник Доран Вейнберг розповів присяжним, що його клієнт дійсно дуже розбагатів в 1990-х роках, але завдяки непересічному розуму. “З його напором, його розумом він досяг феноменального успіху і в бізнесі, і на державній службі”, - сказав адвокат. Цікаво, чи погодяться присяжні , що для того, щоб взяти з державної комори майже безкоштовно, а продати за реальною ціною, дійсно потрібен надзвичайний розум. І чи не справить Павло Іванович на простих американців-присяжних саме те враження, яке він справляє на пересічних українців: “Крав чи не крав, але “наші люди в булочную на таксі не їздять”. Ну не може в чесної людини бути стільки грошей”.

Ймовірно, незважаючи на всю колоритність персони Павла Івановича, який “на жаль, не янгол”, прокуратурі США доведеться туго, навіть якщо його адвокатам не вдасться приховати від присяжних очевидну відсутність у нього крилець. Особливо після того, як суддя Дженкінс погодився з аргументами захисту стосовно того, що “...Павло Лазаренко пішов на добровільне визнання своєї провини виключно під загрозою його екстрадиції зі США до Швейцарії, а звідти в Україну, де йому загрожувало фізичне знищення”. Між Україною і Швейцарською Конфедерацією діє договір про екстрадицію – в країні вічного нейтралітету, найточніших годинників та найнадійніших банків є ще прокурорки на кшталт Карли дель Понте, а значить, Лазаренка могли б віддати до рук українських “каральних органів”. На засіданні 8 березня суддя Мартін Дженкінс ухвалив: “Заборонити прокуратурі США використовувати умовне визнання Лазаренком провини, робити посилання на дане визнання й навіть згадувати про нього під час судових слухань”.

Небувалу активність останні дні проявляє Генеральна прокуратура України, яка вирішила витягти зі своїх схованок всі балії з лайном, які хоча б гіпотетично можна було вилити на голову Павла Івановича. Не інакше як в наївному сподіванні, що всі ці фантазії якимось вітром занесе до вух каліфорнійських присяжних. Якщо викласти суть цих звинувачень коротко, то Лазаренко наказав перерахувати 150 тисяч доларів на підготовку вбивства олігархів Волкова й Бакая, а коли задум зірвався, то ці гроші пішли на вбивство Гетьмана. При цьому як доказ причетності Лазаренка до усунення депутатів Щербаня й Гетьмана можна розглядати те, що він в 1997... парився в сауні у Баден-Бадені з підозрюваним у цих вбивствах Євгеном Кушніром! З огляду на те, що більшість виконавців та посередників цих вбивств та замахів вже на тому світі, кожен сам може вирішити, наскільки “абсолютно доказовими” (як заявив представник Генпрокуратури Дробиняк) є звинувачення Генпрокуратури. Тим більше, що про мотиви цих вбивств Генпрокуратура мовчить, як партизан. Мабуть, тому, що їх важко уявити собі навіть гіпотетично. В будь-якому випадку всі ці гучні заяви – лише стрясання повітря, що не має ніякого практичного сенсу. Адже за українським законом висунути офіційне звинувачення можна лише очно. А Павло Іванович вчасно виїхав (чи йому дозволили виїхати? – цікаво, в обмін на що?) з України.

“Ці звинувачення свідчать, що Кучма наляканий тим, що відбувається. Він знає, що ми виграємо цей суд. Вони намагалися вбити Лазаренка так само, як вони намагалися вбити Гетьмана. Отже, ця заява є їхньою останньою боягузливою спробою. Вони дуже настрашені”, – зазначив адвокат Горовіц. Здається пан адвокат сам собі протирічить. Бо в той же час він заявляє, що якби Лазаренко володів матеріалами, що викривають представників української влади, він би вже давно їх озвучив у обмін на участь в програмі захисту свідків. То чого ж, вибачте, мають боятись Кучма та його поплічники? Можливо, Горовіц хотів сказати, що захист доводитиме “злочинність режиму Кучми” суто абстрактно, опосередковано, “загрібаючи жар чужими руками”, не змушуючи Павла Івановича “здавати з потрохами” подільників, що нині при владі в Україні? Поживемо - побачимо.

У обвинувачення є ще цінний свідок, про якого також поки невідомо, наскільки багато він вирішить розповісти. Це - колишній діловий партнер Лазаренка - Петро Кириченко. Він погодився свідчити в рамках угоди з владою США, яка повелася з ним дуже чемно та лагідно: 40 мільйонів доларів не відібрала й жити в будинку залишила. В зв’язку з чим захист заявив присяжним, що його свідчення в такому випадку не будуть неупередженими, оскільки від них залежить його власна доля. Марта Борщ також заявила, що у обвинувачення будуть й інші свідки, яким наданий імунітет в обмін на інформацію.

Адвокат Деніел Горовіц заявив стримано: “Ми віримо в американське правосуддя”. А його клієнт оптимістично заявив в інтерв'ю агентству “Рейтер”, що він “абсолютно” впевнений у виправдувальному вироку. “Не тільки тому, що я хочу в це вірити, але і тому, що я прочитав усі матеріали від початку до кінця, і я абсолютно переконаний у тому, що я – невинний”, – заявив Лазаренко. На цю тему є прекрасний анекдот:

Суддя: Підсудний. Чому ви заперечуєте свою вину, адже раніше ви її визнавали?

Підсудний: Знаєте, Ваша Честь, мій адвокат переконав мене, що я невинний.

Якщо цей анекдот знайде своє втілення в особі Павла Івановича, після цього суду може відбутися слухання щодо його прохання про політичний притулок, яке він подав, ледве ступивши на американську землю. І слід зауважити, що його шанси на отримання політичного притулку непогані. Так що навряд чи ми побачимо колись Лазаренка на батьківщині. А ви б на його місці повернулись?

додано: 19-03-2004 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1079681922.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  Новини з Обозу :
  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua