Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 22-03-2004
Т. Стецьків: Україна перед вибором
Львівська Газета

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1079964490.html



Восени цього року Україна обиратиме нового президента. Проте вже нині основні політичні гравці більш-менш визначилися із позиціями, напрацювали стратегію та розробляють тактику виборчих перегонів. Стаття народного депутата, заступника керівника штабу “Нашої України” Тараса Стецьківа, поза сумнівом, може претендувати на роль програмного документа блоку Віктора Ющенка – як щодо оцінки діяльності блоку в минулому, так і його стратегії майбутніх виборів. “Газета” також сподівається, що свої роздуми щодо майбутнього України в контексті президентських виборів висловлять на наших шпальтах і представники інших політичних сил.

Тарас СТЕЦЬКІВ
народний депутат України

До виборів президента України залишається менше восьми місяців. І для всіх зрозуміло, що наступає вирішальна, найбільш гостра та конфліктна фаза боротьби між владою й опозицією за найвищу посаду в державі. Практично визначені кандидати на вибори від влади й опозиції. Протистояння Ющенко-Янукович стане головною інтригою цієї президентської кампанії.


Це не означає, що в опозиційному таборі не буде інших кандидатів. Виключати цього не можна. Найшвидше спливає в пам’яті прізвище О. Мороза. Як не можна гарантувати, що у владному таборі не з’являться декілька бажаючих амбітних політиків. Але ця обставина навряд чи здатна порушити головне протистояння.
Політична ситуація

Нещодавнє затвердження програми уряду у Верховній Раді означає, що В. Янукович стартує в президентській гонці як чинний прем’єр з усім наявним адмінресурсом і фінансами, а також із щирою чи вимушеною підтримкою основних олігархічних кланів. Не обійшлося тут без активного втручання Л. Кучми, який продовжує цементувати владну еліту. Економічні протиріччя в правлячій еліті, в першу чергу між “донецькими” й есдеками, відходять на другий план, відіграють другорядну роль на тлі боротьби проти лідера опозиції В. Ющенка.

Без сумніву, В. Янукович і В. Медведчук тимчасово домовилися під патронатом чинного президента. І якщо голова АП долучиться до президентської кампанії зі своїми менеджерськими здібностями та відомими підходами, то слід очікувати дальшого посилення напруження і в політичному, і в бізнесовому середовищах.

У цій ситуації Конституційна реформа, що майже рік була основним каталізатором конфлікту в Україні (спочатку її задумували для посилення президентської влади (бо Кучма планував іти на третій термін), а потім перетворилася на спробу обмежити владу президента на користь парламенту й уряду (бо Банкова реально боїться перемоги В. Ющенка), стала сьогодні практично нікому не потрібною. З політиків вона потрібна лише О. Морозу, оскільки він завжди за неї виступав, і В. Медведчуку, бо він у такий спосіб хоче зберегти свої позиції через контроль над парламентом і присутність в уряді.

Януковичу вона не потрібна, бо як чинний прем’єр він нині матиме більше повноважень, ніж у разі гіпотетичної перемоги на президентських виборах. Навіщо тоді боротися за посаду, яка дає менші повноваження? Але Янукович має зобов’язання в рамках більшості. А Ющенкові реформа не потрібна тому, що у разі перемоги вона утруднить йому зміну управлінських еліт у центрі та на місцях, а також проведення ефективних економічних перетворень.
Проте слід визнати, що бій за Конституційну реформу опозиція програла. Реформу реалізують, оскільки вона відповідає інтересам більшості олігархів, які контролюють парламент і уряд. А якщо станеться диво і її зірвуть, то це не залежатиме від опозиції, а виключно від внутрішніх процесів у владному таборі. Хоча мало віриться в те, що олігархи між собою пересваряться на цю тему.

На жаль, у серпні минулого року, коли В. Медведчук домовився з П. Симоненком і О. Морозом про внесення змін до Конституції, “Наша Україна” вчасно не оцінила цієї небезпеки і до грудня пасивно спостерігала за реалізацією сценарію влади. А між тим треба було або відразу домовитися з О. Морозом, врахувавши його позицію та побажання, або піднімати вулицю під гаслом: “Ні конституційному перевороту!” Ні того, ні іншого не зробили. Тож із 24 грудня 2003 року опозиція кілька днів шумовими ефектами намагалася зірвати реформу в парламенті, що більше нагадувало акт відчаю, ніж продуману тактику.

В результаті – поразка. Відвоювали лише право народу обирати президента і те, що Кучма не йде на третій термін. Відвоювали за допомогою того ж таки О. Мороза, парламентської Асамблеї ради Європи й акції “Нашої України” під назвою “Україні – народного президента”, яка за місяць зібрала 3,2 млн. підписів на підтримку ідеї збереження всенародних виборів президента.
Важливою обставиною напередодні старту президентської кампанії є те, що її початок відбуватиметься на тлі значного (на рівні 10%) економічного зростання, яке влада, без сумніву, запише собі в актив. C,jujlys, правда, прості люди його реально не відчувають. Але в уряду є значний, прихований у бюджеті, фінансовий ресурс, який В. Янукович за бажанням, спрямує на соціальні видатки, щоб завоювати симпатії виборців.

І, звичайно, зрозуміло, що ніхто у владній верхівці не відмовлявся і не відмовиться від системної кампанії використання силових відомств, насамперед податкової служби, для залякування опозиції в будь-яких її проявах. Тут усе й надалі буде суворо централізовано та підпорядковано особисто главі адміністрації президента.

Особливості ситуації в Західній Україні

Особливість західних областей полягає в тому, що вони впродовж останніх двох десятиріч залишаються своєрідним національним П’ємонтом, символом українства та незалежності. Крім того, це електоральна база В. Ющенка, якого тут готові підтримати 70-80% виборців уже в першому турі. Саме тому по західних областях, в першу чергу Галичині, спрямовують головний удар із боку центральної влади з метою деморалізувати та залякати населення, змусити його не йти на вибори і на вулицю. Удар полягає не лише в обмеженні бюджетного фінансування регіону, дотацій з центру тощо. Саме тут, у нас, відпрацьовують витончену та цинічну схему знищення незалежної преси, національного бізнесу, відлякування іноземних інвесторів, залякування і шантажу депутатського корпусу місцевих рад. Львівщину вибрали полігоном, де місцеві силові структури під керівництвом адміністрації президента відпрацьовують сценарії, які потім використовуватимуть по всій Україні. Обрано тактику створення й ескалації конфліктів на місцевому рівні. Події навколо повторних виборів мера м. Мукачевого, блокада податковою рахунків Тернопільської міськради, спроба есдеків зняти з посади голову Львівської облради М. Сендака – це все частини одного, добре продуманого плану.

Якщо на обласному рівні на Львівщині есдекам вдалося практично нейтралізувати голову ОДА М. Сендегу, але не вдалося зламати депутатів-нашоукраїнців, які, щоправда, становлять лише третину депутатського корпусу, то у Львівській міський раді ситуація стає дедалі загрозливішою. Фракція “НУ” в міській раді, яка у 2002 році мала більш як 2/3 депутатських мандатів, нині втратила 9 депутатів, які фактично зрадили “Нашу Україну” і В. Ющенка. А депутатська група “Наш Львів”, контрольована СДПУ(о) й особисто головою ДПА у Львівській області, депутатом міськради М. Хомяком, що мала у 2002 році два депутати, нині налічує 31 депутата.

Проте найбільша небезпека полягає у двозначній позиції мера м. Львова Л. Буняка. Любомир Костянтинович повинен зрозуміти, що йому час зайняти чітку позицію щодо того, з ким він. Виконавчій владі міста на чолі з мером слід також чітко знати, що у випадку прихованого чи явного підігравання СДПУ(о) на Львівщині “Наша Україна”, що користується в місті підтримкою 65% виборців, займе однозначну позицію.

Здобутки і втрати “Нашої України”

“Наша Україна” як політична сила після парламентських виборів 2002р. перебувала під постійним, буквально тотальним тиском на всіх рівнях, починаючи з фракції у Верховній Раді й закінчуючи репресіями на місцевому рівні. Звичайно, в такій ситуації ми більше програли, ніж виграли. Проте, незважаючи на такі обставини, “Наша Україна” збереглася як загальноукраїнська політична сила, її не вдалося розколоти чи знищити, а В. Ющенко зберіг довіру 25% виборців України. Щоправда, нам не вдалося розширити коло підтримки лідера “НУ”, особливо у східних і південних регіонах, а того, що є очевидним, замало для перемоги на президентських виборах.

“НУ” програвала там і тоді, коли намагалася грати в підкилимні, напівкулуарні парламентські та навколопарламентські ігри. Там діяли правила, встановлені Банковою. І щойно В. Ющенко грав за цими правилами, так званих “переговорів”, Банкова завжди його перегравала. В кінцевому підсумку ми оголошували, що нас вкотре обманули, або влаштували скандали в парламенті.

Проте “НУ” завжди вигравала, коли виходила за рамки парламенту та змушувала владу грати на своєму полі. У цьому випадку вже влада відчувала себе не в “своїй” тарілці, панікувала та робила помилки. Так було з форумами “НУ”, які стали колосальним каталізатором активності мас, показали, з одного боку, недолугість і примітивізм влади, а з другого - В. Ющенка як сильного та сміливого політика. Так було з акцією “Україні – народного президента”, яка виявилася безпрецедентною з точки зору масової пропаганди й організації безпосереднього зв’язку опозиції з народом.
Однак проблема залучення народу до процесу прийняття політичних рішень як безпосереднього учасника залишається головною проблемою “НУ”. Народ і далі перебуває ніби в ролі досить пасивного глядача за протистоянням влади й опозиції в парламенті.

Виклики, які влада кидає Вікторові Ющенку

Після того, як стало зрозуміло, що не виходить обрати нового президента в парламенті, влаштувавши такий собі олігархічний “сходняк”, а Кучма не має шансів виграти всенародні вибори, то в правлячої еліти не залишилося іншого виходу, як вигравати їх у Віктора Ющенка. Не повинно бути жодного сумніву, що вони спрямують на цей виграш усі свої ресурси – адміністративні, матеріальні й інтелектуальні.
Існує принаймні кілька реальних сценаріїв, які влада втілюватиме в тих чи інших співвідношеннях, щоби не допустити перемоги лідера опозиції, залежно від того, як себе поведе опозиція, – від примітивних до найбільш витончених.

Те, що влада діяла та діятиме поза правилами, зрозуміло практично всім. Тому треба дуже серйозно поставитися до таких ходів влади, як нереєстрація В. Ющенка під різними приводами кандидатом у президенти або зняття його з реєстрації під час виборчої кампанії. Суди завжди будуть напоготові, щоб “освятити” такі рішення, а склад ЦВК говорить сам за себе: він виконає кожну вказівку Банкової. Проте відверті дії проти В. Ющенка, по-перше, можливі лише за абсолютної пасивності опозиції, по-друге, можуть викликати стихійні протести, по-третє, спричинять різку протидію міжнародної спільноти. Але вони реальні, як свідчить ситуація навколо повторних виборів міського голови в Мукачевому.

Ще імовірніше, що влада зосередить зусилля на фальсифікації результатів самих виборів. Причому, враховуючи свіжий приклад Грузії, робитиме це максимально тонко, використовуючи ті регіони, в яких В. Ющенко має відносно низьку підтримку – там формуватимуть стійкий негативний образ. Набір технологій відомий: “правильно” сформовані дільничні й окружні комісії, усунення контролю за підрахунком голосів, анулювання через суд результатів виборів на тих дільницях, де опозиція здобула значний відсоток, пряма купівля голосів тощо. Головною умовою реалізації таких технологій є тривале маніпулювання масовою свідомістю, щоб підготувати людей до сприйняття фальсифікацій як буденного явища. Класичний приклад – ірраціональне гасло “Донбас не любить Ющенка”, яке впродовж кількох місяців тотально пропагують у Донецькій області.

Практично немає сумніву в тому, що в інформаційному просторі обрано просту, але ефективну технологію зразка 30-х років ХХ століття: тотальне замовчування будь-яких дій та ініціатив опозиції й особисто Віктора Ющенка, адміністративне закриття всіх опозиційних ЗМІ, насамперед електронних, “чорний PR”, тобто безсоромна брехня й інсинуації на адресу опозиції. Ця тактика суттєво допомогла Л. Кучмі на виборах 1999 р., а нині В. Медведчук удосконалив її. Без належної протидії значна частина виборців може мати хибне уявлення про дії та наміри В. Ющенка, його образ виявиться спотвореним. Якщо до цього додати повсюдний силовий тиск, шантаж і залякування, то ця технологія здатна деморалізувати певну частину виборців, які або зі страху проголосують за владу, або не підуть на вибори взагалі.
Не слід відкидати і сценарію запровадження надзвичайного стану та скасування чи перенесення виборів через спровоковані масові безладдя в певних регіонах, імовірності місцевого міждержавного конфлікту. Невдалою спробою втілення останнього сценарію стала Коса Тузла. Можлива також несподівана добровільна відставка Л. Кучми та проведення дострокових виборів улітку цього року, – цей варіант копіює російську схему перших виборів Путіна. Але він видається малоймовірним, зважаючи на характерологічні особливості українського президента.

Переконаний, найбільш реалістично виглядає сценарій нав’язування суспільству ідей і протистояння, вигідних владі, що дає їй змогу вибудувати викривлену, а не реальну картину конфлікту. Нині як головну суспільну суперечність намагаються накинути протиставлення західних (“націоналістів-бандерівців”) і східних (“космополітів-москалів”) українців. Це дозволяє Банковій поділити суспільство по лінії “схід-захід”, начепити В. Ющенку образ радикального націоналіста, агента США. Цей варіант дуже небезпечний через стійке, історично сформоване негативне ставлення мешканців Сходу України до ідеї націоналізму. Він здатен позбавити лідера нашоукраїнців значної частини голосів. Якщо його прищеплять суспільству, влада розіграє у другому турі виборів президента варіант протистояння Кравчук-Кучма на виборах 1994 р.

Інша лінія конфлікту, яку розігруватимуть: ефективна влада – неефективна опозиція, спроможний прем’єр – неспроможний лідер опозиції. Для цього уряд уже в травні-червні (а не у вересні), використовуючи приховані ресурси бюджету, підвищить пенсії, бюджетні зарплати, соціальні виплати, таким чином постане захисником інтересів простого народу. Схожі вчинки матимуть на меті знівелювати соціальні здобутки В. Ющенка часів його прем’єрства та нинішні соціальні ініціативи, які уряд Віктора Януковича відверто ігнорував.

Роль зовнішнього фактора

Під зовнішнім фактором зазвичай убачають Європу, США та Росію. ПАРЄ вже продемонструвала ставлення до подій в Україні, зокрема в питанні конституційної реформи. Можна впевнено казати, що вплив буде. І буде він публічно-політичним. Контроль за виборчим процесом, моніторинг порушень прав людини і свободи слова – це ті точки, де можна очікувати підтримки демократичних сил в Україні.

Уплив США та Росії буде реальним, причому США мають значно більше важелів. Росія здатна впливати інформаційно, ідеологічно, матеріально, а також через структури російського бізнесу в Україні. Важливою для східних теренів нашої держави стане особиста позиція Путіна, якщо він із нею визначиться.

Роль США криється не лише в доволі різких заявах М. Олбрайт про заблокування рахунків українських олігархів, якщо вибори виявляться непрозорими і триватиме “розкрутка” справи П. Лазаренка. Державний департамент має достатньо важелів впливу на українську корумповану еліту, включно з Кучмою. Питання лише в тому, чи захоче Америка використати їх, зважаючи на власні геополітичні інтереси. Поки що з-за океану ідуть сигнали як у бік влади, так і в бік опозиції.

Зі сказаного випливає тільки один висновок: хибно робити ставку на зовнішній фактор як вирішальний для підтримки опозиції на виборах. Така підтримка (якщо вона буде) завжди буде підпорядкованого, другорядного характеру, а пряма може навіть нашкодити. Дипломатичний і економічний тиск виявиться ефективним, лише якщо влада вчинятиме відверті незаконні дії проти опозиції.

Чи можливі компроміси з Кучмою?

Таке запитання поставало і постає, бо діючий президент має в державі виняткову владу, а відтак і можливість впливати на виборчий процес. Воно існує ще й тому, що Л. Кучму принаймні підозрюють у причетності до вбивств відомих політиків, журналістів і низці інших дій, які завдали безпосередньої шкоди національній безпеці України. Окрім того, слід відповісти на два запитання: чи індульгенція діючому президенту є гарантією проведення чесних і демократичних виборів? І як до цього поставиться сам народ, даючи морально-політичну оцінку таким крокам опозиції?
Л. Кучма неодноразово заявляв, що йому не потрібні жодні гарантії, що він їх ні від кого не прийме. Очевидно, що це не так. Страх за власне майбутнє та вчинене за роки президентства є рушійними мотивами нинішньої політичної діяльності Л. Кучми.

Думаю, що компроміси опозиції з Л. Кучмою практично неможливі. Визначається це не бажанням опозиції, а лінією поведінки президента і його кризового менеджера. Політичне й особисте майбутнє Л. Кучми перебуває в його руках. Від того, як він поведеться у 2004 р., залежатиме, що з ним станеться згодом. На відміну від президента, компроміси з частиною правлячої еліти цілком імовірні. Ба більше, що ближче вибори, то ймовірнішою є ініціатива з їхнього боку, і питання тільки в тому – з ким домовлятися, а з ким – ні.
Задля майбутнього української нації, її морального очищення, надзвичайно важливо, щоб щодо Л. Кучми здійснили судову процедуру стосовно його причетності до багатьох резонансних злочинів. Це потрібно всім нам. Лише коли знімуть або підтвердять обвинувачення, слід розглядати проблему гарантій діючому президентові.

Зрештою, нехай кожен, хто прочитає цю статтю, запитає себе: чи проголосував би я за гарантії Л. Кучми та пробачив йому те, що він зробив?

Що має робити “Наша Україна”?

На виклики, які кинула влада опозиції та суспільству, треба відповідати адекватно, швидко й ефективно. Передовсім уявний горизонтальний конфлікт “Схід-Захід”, штучно нав’язаний владою, слід витіснити реальним вертикальним конфліктом “народ – купка корумпованих олігархів”. Необхідно донести до найширших народних мас ідею, що головні суперечності в Україні не є національними чи релігійними, а соціальними та політичними: між зубожілим загалом і жменькою багатіїв, які незаконно присвоїли собі національне добро.

Потрібно також позиціонувати В. Ющенка як захисника соціальних інтересів і прав простого народу в минулому і тепер. Уряд В. Януковича, який уперше в історії незалежної України підвищив ціни на хліб, зменшив мінімальну зарплату із 237 грн. до 205 грн., додав по 4-6 гривень пенсіонерам замість 40-50 грн., слід гостро критикувати: “Наша Україна” повинна чинити повсюдний активний тиск на владу та змусити її негайно підняти мінімальну зарплату до 240-250 грн. із відновленням тарифних співвідношень. Те саме стосується і пенсій. Гроші у бюджеті є – їх лише треба віддати народові.
Слід негайно оприлюднити своє бачення відносин із Росією та ліквідувати спекуляції на Сході України стосовно того, що В. Ющенко репресуватиме росіян в Україні чи розірве стосунки з Росією. Наше гасло – кожен громадянин України, незалежно від етнічного походження, зобов’язаний бути патріотом своєї Батьківщини. Ющенко – приклад такого патріотизму.
Способом поширення цих та інших ідей, формування позитивного образу В. Ющенка повинна стати масова народна газета самвидавного типу, такі ж регіональні газети, листівки, брошури, плакати, графіті. Необхідно якнайшвидше перейти до безпосередньої масової агітації серед людей, налагодити прямий зв’язок із людьми в містах і селах. Варто формувати широку мережу підтримки нашого кандидата та мобілізувати добровольців і прихильників для підготовки загальнонаціональних масових акцій. Вони виявляться вкрай необхідними, якщо влада чинитиме незаконні дії щодо В. Ющенка. А вона їх чинитиме! Опозиція завжди повинна мати в запасі аргумент сили на випадок незаконних кроків із боку влади. Таким аргументом є сам народ, вулиця та масові акції протесту. І коли влада спробує фальсифікувати вибори чи не визнати їх результату, якщо переможе опозиція, народ мусить піднятися на активну дію і допомогти опозиції взяти владу.

Водночас “Наша Україна” повинна забезпечити 33 тисячі виборчих дільниць членами комісій і спостерігачами. А в день виборів по всій Україні обов’язково треба організувати паралельний підрахунок голосів. Тільки це дасть реальну картину результатів голосування й аргумент, щоб вивести людей на вулицю, якщо офіційні результати виявляться іншими.

Зрештою, персональна активна громадська позиція кожного громадянина України, який бажає собі та дітям кращого життя, стане головною складовою успіху на цих президентських виборах.

Львівська Газета

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1079964490.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua