Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 23-03-2004
Людмила Кучеренко: „Спасибі” від людей і вовчу картеч у спину від режиму

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1080043227.html


„Спасибі” від людей і вовчу картеч у спину від режиму
отримують полтавські журналісти, котрі протистоять злу
регіонального й державного масштабу, щодня здійснюючи без перебільшення громадянський подвиг

"Кримінальне переслідування журналістів як одна з форм утисків свободи слова на Полтавщині".

Прес-конференція під такою назвою відбулася 15 березня в УНІАН за участю президента Полтавського обласного
медіа-клубу Людмили Кучеренко, головного редактора всеукраїнської
газети "Інформаційний бюлетень" („ІБ”) Тамари Просяник та лубенського
журналіста Василя Коряка. Відсутність вільних місць у конференційному залі УНІАН свідчила, що ця подія викликала великий інтерес як центральних вітчизняних, так і зарубіжних ЗМІ.
На прес-конференції було чимало представників зарубіжних інформагенцій, котрі з першоджерел мали змогу почути про те, що відбувається в інформаційному просторі Полтавщини (в усій країні те ж саме) й порівняти з тим, як наступного дня голова Держтелерадіо І.Чиж переконував представників диппредставництв, акредитованих в Україні, у відсутності політичної цензури в Україні. В області багато років поспіль із застосуванням різноманітного арсеналу засобів брутально порушується право громадян на інформацію й право журналістів на свободу вираження поглядів. Державним та комунальним ЗМІ облдержадміністрація надсилає „темники”, які надходять з адміністрації президента, до таких ЗМІ немає доступу представникам опозиційних парламентських партій. А тенденційність і заангажованість провладних ЗМІ найкраще характеризують такі слова простих людей: „Правда в тих газетах тільки в некрологах...”
Найяскравіший приклад – тижневик „Інформаційний бюлетень”, видання, для якого немає заборонених тем. Ще 4 роки тому він виходив накладом 16 тисяч примірників, обсягом 32 сторінки, у кольорі. Але після згадки газети в плівках Мельниченка („шалена, бля, газета”, - каже людина з голосом Л.Кучми) газету викрадали з друкарень, знищували комп‘ютерну базу даних, влаштовували аварію Т.Просяник. Але найгірше, що за негласною вказівкою влади видавництва Полтавщини й сусідніх областей відмовляють „ІБ” в друкові. „Єдине, що змушує наш маленький колектив з неймовірними труднощами фінансового й організаційного характеру випускати газету, - зауважила Тамара Просяник, лауреат обласної премії за журналістську мужність імені Вадима Бойка, - це вдячні листи читачів, які пишуть, що для них – „ІБ” – як ковток чистого повітря правди в суцільному сморіді брехні провладних медіа”.
Новий губернатор Полтавщини Олександр Удовиченко півроку тому привселюдно пообіцяв вирішити питання легального друку „ІБ” на Полтавщині, але обіцянки своєї не виконав, розвіявши, мов дим, міф про керівника-ліберала, демократична риторика якого виявилася порожніми словами. Останні ілюзії щодо О.Удовиченка розвіялися днями, коли видавництво „Кобеляки”, так і не зважившись укласти договір з газетою, віддрукувавши три номері, без пояснення причин відмовилися від подальшої співпраці з вигідним партнером, адже на відміну від інших замовників, котрі заборгували друкарями чималі суми, „ІБ” завжди робив передоплату. Видавництво „Миргород” погоджувалося друкувати „ІБ”, але за однієї умови: якщо Полтавська облдержадміністрація надішле їй листа з проханням друкувати опозиційну газету. Якби полтавський губернатор справді переймався тим, як би дотримати свого слова, то так би й зробив, адже видавництву потрібні елементарні гарантії на випадок, якщо надійде команда витурити газету. Однак, Л.Удовиченко був категоричним: „Я такого листа не підпишу...” Тож чи варто було півроку морочити журналістів і громадськість?!
На жаль, на Полтавщині модним стало й кримінальне переслідування неугодних журналістів. Так, позаштатний кореспондент газети „Приватна справа” Анатолій Сторожук з Карлівського району допомагав жертвам міліцейських катувань відстоювати свої права, свого часу звертався до генпрокурора М.Потебенька з вимогою порушити кримінальну справу за геноцид українського народу проти гаранта Конституції Л.Кучми, чим, певно, підписав собі вирок. Бо на Анатолія правоохоронці влаштували справжнє полювання. Міліціонери катували А.Сторожука ще восени 2002 року, вибиваючи зізнання у вбивстві подружжя Фисунів, і, поваливши додолу, щось тицяли йому до рук, скутих наручниками за спиною. Незабаром порушили проти нього кримінальну справу за незаконне зберігання зброї. В останній день 2003 року А.Сторожука знову заарештовано, знову піддано тортурам, аби вибити явку з повинною у вбивстві сім’ї Чинахових з Федорівки Карлівського району. А коли це не вдалося, бо ми з редактором „Приватної справи” А.Банним стали на його захист, то була поновлена кримінальна справа по пістолету й зараз він в очікуванні суду знаходиться в СІЗО.
Лубенський журналіст, власний кореспондент „Інформбюлетеня” Василь Коряк замахи на його вбивство із застосуванням вогнепальної зброї, бойових гранат та пляшок із запальною сумішшю (які силовики щоразу кваліфікують як „хуліганство”, але ж кидали не гнилими помідорами, не кавалком ковбаси чи банкою „згущенки”) вважає помстою за його професійну діяльність (цикл критичних публікацій „Томініана” про вже колишнього голову Полтавської ОДА Є.Томіна, про „діяльність” правоохоронців та прокурорів). В.Коряк – перший журналіст в Україні, котрий зі зброєю в руках дав відсіч тим, хто черговий раз прийшов відправити його та сім‘ю на той світ. Та незважаючи на те, що у вересні минулого року В.Коряк поранив зловмисника Д. (психічнохворого, якого закон звільняє від кримінальної відповідальності), котрий у складі групи намагався підпалити його будинок і помер у лікарні від втрати крові, Лубенська прокуратура порушила кримінальну справу за статтею „умисне вбивство”, яку згодом перекваліфікувала на „перевищення необхідного ступеню самооборони”. До речі, В.Коряк, колишній майор міліції й слідчий з 25-річним стажем, зробив сенсаційне повідомлення для журналістів: напарником Д. був співробітник правоохоронних органів.
„Шиють” В.Коряку й незаконне зберігання боєприпасів, мовляв, чого це патрони до карабіна зразка 1943 року? І навіть офіційна довідка з Міністерства оборони про те, що до мисливських карабінів справді продавалися бойові патрони, які залишилися з війни, не вплинуло на намір органів прокуратури засадити Коряка за ґрати. Ця кримінальна справа розглядатиметься Пирятинським районним судом Полтавської області.
Наше право не бути вбитими, засудженими за патрони, макову соломку, образу прокурора і т.д. можна захистити лише журналістською солідарністю. Але про яку солідарність полтавських журналістів мова, коли голова обласної організації НСЖУ, головний редактор провладної газети „Зоря Полтавщини” Леонід Думенко сім місяців зволікаючи, нарешті відмовив В.Коряку, випускнику Літературного інститут ім.Горького, в прийомі в члени Спілки, мотивуючи тим, що він... під слідством. Але у Статуті НСЖУ немає такої застороги. Той же А.Шкіль був не лише під слідством, а у СІЗО, і це не завадило йому стати депутатом Верховної Ради України, яка за статусом, погодьтеся, вища за громадську організацію...
Людмила Кучеренко,
президент Полтавського обласного медіа-клубу

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1080043227.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua