першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

magda: Ще раз на пальцях: чому політична реформа знищить демократію в Україні

додано: 23-03-2004 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1080044660.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

http://uanotes.bravehost.com/040322reformkillsdemocrac

З такого кривого дерева, яким є людина, неможливо стеслювати щось цілком пряме.
Іммануїл Кант

Давно було помічено, і не тільки мною, такий феномен, який кожен при бажанні може перевірити на собі: якщо певну кількість разів підряд повторити якесь слово, одного чудового моменту раптом усвідомлюєш, що ти перестав розуміти, що це слово означає. Через різницю у функціонуванні мозку в різних людей конкретна кількість повторів, необхідних для втрати розуміння, є різною: в кого 20, в кого 50. Але цей момент обов'язково наступає. У психолінґвістичні причини такого дива заглиблюватися не будемо, зазначимо просто, що факт має місце бути.

Є словосполучення, яке в українському політичному дискурсі було повторено вже не 20 і не 50, і навіть не одну сотню разів. Вгадали? Це "політична реформа".

Насмілюся стверджувати, що тему "заграли", і дискусія навколо політичної реформи вже загрожує втратити будь-який сенс для більшості учасників і просто втомити їх, після чого той, в кого більше сили, зробить те, що планував. То чи потрібно в такій ситуації всує повторювати заклинання "політична реформа"? Так, потрібно, і навіть необхідно, — насамперед для того, щоб уникнути остаточної руйнації залишкових шансів на демократизацію України. Коли йдеться про самі основи функціонування політичної системи, треба повернутися до основ, про які головні агенти конституційних перетворень, які вирішують свої конкретні питання, просто не чули. Причому я маю на увазі не тільки владу.

Нагадаю, що Соціалістична партія України — в якої влада нібито вкрала ідею політичної реформи, пристосувавши її для своїх цілей — замислювала всю цю історію для того, щоб уникнути зловживання владою з боку злонамірених осіб, налаштувавши державний механізм так, щоб він не дозволяв якійсь гілці влади монополізувати вплив на рішення, що приймаються в країні. Все це нібито бере свій початок з ідеї поділу владних повноважень, що її було розроблено у 18 столітті бароном де Монтескьє. Слід відмітити, це сталося в час розквіту абсолютизму, а до Великої французької революції залишалося ще близько півстоліття, та й вона, як відомо, не стала зразком перемоги демократії. Але якщо говорити про демократію, то початки її лежать не в абсолютистській Франції, а в давній Греції, і основні філософські обґрунтування принципів державного функціонування, розроблені тоді, дотичні й по сьогодні.

І саме філософські основи політичного мислення кажуть, що політична реформа в Україні не призведе до демократизації суспільства, а радше зупинить цей процес — хто зна як надовго. Роблячи свій аналіз, я послуговуюся книгою німецького політолога Бернгарда Зутора "Маленька політична етика".

Отже, грецькі філософи розрізняли три способи, у які людина відноситься до цього світу: теорія, практика та техніка. Для першої є необхідними чесноти розуму, знання та мудрості, для другої — моральні чесноти справедливості, сміливості та самоконтролю, для третьої — ремісничі навички. Бачимо, що питання моралі мають стосунок лише до сфери практики. В питанні політичної реформи йдеться саме про мораль і етику, згадуючи слова Олександра Мороза про те, що теперішня система влади і святого на посаді Президента змусить відростити роги. Отже, Олександр Мороз — теоретично — є на правильному шляху, адже він поки що рухається в парадигмі усієї політичної думки, яка визначає політику як щось, що причетне насамперед до сфери практики. Інакше в політичному дискурсі не було би місця поняттю моралі. Однак, останнє має сенс лише тоді, коли є необхідність прийняти рішення — вчинити так чи інакше, — тобто коли немає зовнішнього механізму, який би нівелював відповідальність конкретної особи за те, що вона зробила, і не давав би можливість оцінювати рішення цієї людини за моральними критеріями. Адже коли існує зовнішній механізм, який мав би упереджувати аморальні дії, жодні дії в рамках цього механізму не можуть бути оцінені як аморальні. Отже, претензії на створення механізму, який би обмежував "зло" в політиці, якщо їх взяти за можливі, ведуть до втрати сенсу оцінки за моральними критеріями. А така оцінка і є центральною точкою такого знайомого нам всім процесу, як вибори, який і є основним демократичним механізмом, тобто механізмом, шляхом якого демос здійснює свою кратію. Отже, з викладених тут засадничих аргументів навіть на теоретичному рівні стає ясно, що ідеї Олександра Мороза ставлять під питання сенс основи демократії (а на практичному рівні всі давно вже намагаються довести до свідомості Олександра Олександровича, що він практично стає пособником влади, яка має на меті аж ніяк не демократичні перетворення).

Цим я не намагаюся довести безcенсовість самої ідеї поділу владних повноважень. Я просто попереджаю про наслідки її абсолютизації. А політична реформа в Україні у викладі Мороза вже давно має ознаки пошуку панацеї, по досягненні якої проблем з демократією більше не буде.

Після викладу філософських основ розуміння давніми греками основ людської діяльності Бернгард Зутор зазначає, що поділ на теорію, практику та техніку не означає розділу між ними. Класифікація політики як належної до сфери практики не означає, що вона не має нічого спільного з теорією та технікою, – саме тому я тут теоретизую, послуговуючися при цьому такими термінами, як “механізм”. Однак, як вже було показано, саме такий поділ є ключовим для питання політичної етики. Намагання розкласти практику на теорію і техніку, вважає Б. Зутор, присутнє завжди, тому що практика означає непевність, — непевність у тому, чи буде шлях країни добрим/моральним, чи ні. Вже було сказано, що Олександр Мороз шляхом проведення політичної реформи намагається виключити можливості зловживання владою, тобто зменшити непевність у завтрашньому дні країни. Однак непевність є необхідним супровідником такого поняття, як свобода, яке теж є одним з ключових у демократії. Спроба обмежити непевність дорівнює спробі обмежити свободу.

Також не можна обійти увагою той факт, що всі тоталітарні ідеології починалися з претензії на науковість (сфера теорії) і були, якщо можна так висловитися, крайніми випадками спроби раз і назавжди розв'язати проблеми політичної практики такою собі "соціальною технікою". Відомий політолог Ганна Арендт вважала, що всяка тоталітарна ідеологія врешті-решт зазнає поразки саме через здатність людини до практики; адже практика означає, що ми в останньому рахунку залежні не від зовнішніх факторів, а можемо завжди закласти новий початок завдяки внутрішній свободі та у взаємодії з іншими людьми — а не в залежності від правильно розробленого механізму. Практика має комунікативний характер, тобто викшталтовується у переговорах та у врівноваженні інтересів. До спроб утворити якісь механізми вдаються ті, хто з певних причин програв у переговорах. Але чи мають вони на це право? Олександр Мороз не бачить іронії чи суперечності в тому, що будь-який механізм, який він зараз розробить, буде одномоментним і суверенним рішенням його самого та певної кількості інших осіб (сумнівних з точки зору моральної оцінки, до речі), тобто чимось належним до сфери практики, а не техніки. Він також не бачить якоїсь проблеми у тому, що механізм, який має на меті зупинити зловживання владою, створюється з порушенням тих механізмів, що існують зараз. Чим його механізм буде "імунітетніший" за попередні?

Закінчити досліди у давніх теоріях можна пропозицією до читачів вдуматися у слова ще одного класика — Томаса Мора: "Ти мусиш радше користуватися обхідними дорогами та намагатися представити все вміло і робити те, що не можеш повернути до доброго, принаймні якнайменше поганим; адже неможливо, щоб все було добрим, хіба що всі люди були би добрими." Я пропоную оцінити той факт, що такі прагматичні слова сказав автор першої в світі утопії. Нарешті, можна навести і зовсім сучасний приклад оцінки всіляких механізмів, — оцінки, зробленої журналістами, що досліджували шляхи сходження до влади німецького міністра закордонних справ Йошки Фішера. Зацитую з книги "Йошка Фішер — незвершений": "Правила, ворожі до влади (machtfeindliche Regeln), не перешкоджають сильним особистостям пробитися наверх; вони лише створюють сприятливу атмосферу для непрозорих, підступних форм панування." Отже, від античної філософії до сучасної європейської журналістики та політології знаходимо достатньо підстав для того, щоб зробити висновок: політична реформа за задумом влади є прямим шляхом до корупційної автократії; політична реформа за версією Олександра Мороза — з метою запобігти узурпації влади, — в умовах сучасної політичної практики призведе до того, що корупційна автократія лише буде зодягнута у фіговий листок позірної демократії.

Даруйте за нагромадження повтору слів (з небезпекою втрати сенсу для читача), але саме тому, що політика належить до сфери практики, практика завжди матиме перевагу над технікою в будь-якій політиці. І саме сьогоднішній стан політичної практики ясно демонструє, що утворені на сучасній стадії демократичні механізми — без варіантів — буде спотворено вкрай, що призведе до їхньої дискредитації в народі. Саме тому не має жодного значення, яким буде зміст політичної реформи — демократичним чи антидемократичним. Цікавою ілюстрацією до цього є проект змін до Конституції, недавно запропонований "Нашою Україною". По прочитанні другого пункту першої статті нестримний сміх завадив мені читати далі, тому не буду давати оцінки усьому проекту, але цей пункт звучав так: до повноважень Верховної Ради належить "остаточне прийняття Закону про реґламент". Навіть за викладеними тут теоретичними засадами видно, що маємо спробу створити вічний механізм, який зробить непотрібними подальші рішення. Але саме припущення, що будь-яке скликання Верховної Ради України має якесь виключне право в порівнянні з наступними скликаннями стосовно якогось закону ясно демонструє ще щось — а саме, рівень розвитку демократичної свідомості наших "найдемократичніших і найморальніших" політичних сил.

Тому я не вважаю, що наразі є можливість здійснити політичну реформу, яка справді становила би поступ на шляху до демократизації. Наші сучасні політики нездатні створити справді демократичну систему. І дякувати Богу, що є найбазовіший — необхідний і достатній — політичний механізм під назвою "вибори", який дозволить народу оцінювати дії політиків, а не механізмів, і поступово змінювати характер політичної практики, змінюючи акторів на політичній сцені. Якщо ці актори справді відповідають претензії на те, що мають на увазі добро для України, то вони мусять сконцентрувати свої зусилля саме на адекватному здійсненні цього механізму. Якщо вони вважають, що механізм спрацьовує не так, і вважають, що знають, як він має працювати, вони мають зайнятися політичною освітою народу. Бо демократія існуватиме лише тоді, коли народ суверенно і одномоментно прийматиме рішення. В першу чергу кадрові, бо історію, яка є політикою в діахронії, завжди творили особистості, а не механізми. В ту хвилину, коли демократія стане залежною від “правильних” механізмів, вона загине.

http://uanotes.bravehost.com/040322reformkillsdemocracy.html

додано: 23-03-2004 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1080044660.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua