Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 07-04-2004
Євген Зелінський: Так гартувалися кадри

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1081326631.html

З року в рік опитування громадської думки в Україні фіксують зниження рівня довіри до всіх без винятку владних інституцій. І якщо масову зневагу до президентської посади ще якось можна пояснити деякими не дуже привабливими рисами характеру конкретної людини, що зараз її займає, то катастрофічно низький рейтинг міліції, прокуратури та суду викликає одночасно і занепокоєння і серйозні сумніви.

Так і хочеться запитати усіх тих несвідомих громадян, що зловживають анонімністю соціологічних опитувань, а особливо – усіх так званих опозиціонерів, що з року в рік обливають брудом наші славні органи: “Панове! Де факти?”

Ви стверджуєте, що чи не в кожному райвідділі чи СІЗО майже всіх затриманих і підозрюваних обов‘язково катують. Так чому ж така мізерна кількість офіційних скарг на таке, безумовно злочинне, поводження? І де ж тисячі відданих під суд і належно покараних садистів у погонах? Немає? Отож бо!

Далі, ви безпідставно звинувачуєте і суддів, і прокурорів, і працівників міліції в тотальному хабарництві. А так чинити не лише неетично, але й незаконно. Будь-ласка, покажіть хоч декілька вироків суду за подібними звинуваченнями, що вступили у законну силу. Ви кажете, що важко знайти, що це рідкість? Отож бо!

А чого варті ваші безглузді вигадки про замовні політичні справи, прослуховування, стеження, усілякі підпали, побиття і автокатастрофи? Панове опозиціонери! Швиденько усі до самі знаєте якого диспансеру і ретельно лікуватися. І годі залякувати подібними вигадками наш і без того нещасний народ, який чомусь так масово і легко в усе це вірить.

І ще, панове опозиціонери. Ви стверджуєте, що в усіх цих органах до біса чесних, порядних і високопрофесійних людей, які пішли туди виключно для того, щоб служити народу України. Якщо зловживання такі масові, як ви кажете, то ці люди (які, звичайно ж, в усіх цих неподобствах ніякої участі не беруть) просто не можуть про такі факти не знати. А якщо бачать і чують – то чого сидять і мовчать? Що у вас тут є в активі? На тисячі суддів – один Юрій Василенко; на багатотисячні спецслужби один безсумнівний майор на пару з дещо сумнівним генералом; на сотні тисяч міліцейських – взагалі один (і то вже покійний) та й ще, як стверджують, “перевертень у погонах” Гончаров. По прокуратурі і податковій – повний нуль. Як це розуміти? І як з цим бути? І що з цим робити?

Жив-був у місті Ніжині міліціонер. Не звичайний патрульний, а офіцер з вищою юридичною освітою. Служив чесно і сумлінно, і з лейтенанта-слідчого дослужився до підполковника – начальника Ніжинського райвідділу міліції. З відзнакою закінчив академію. Мав купу нагород і заохочень. У 1998 році навіть балотувався до Верховної Ради по 209 виборчому округу і саме з того часу у нього почалися проблеми. Незважаючи на дуже конкретні прохання, він відмовився зняти свою кандидатуру на користь іншого кандидата - Миколи Бутка.

Той вибори з гуркотом програв, але незабаром був призначений губернатором Чернігівської області. Скоро наспіли і президентські вибори, під час яких Бутко робив усе можливе і неможливе щоб перетворити Чернігівщину хоча б за результатами голосування на зразкову Батьківщину Президента. Ключову роль в цьому, як водиться, мала відіграти міліція разом з податковою та іншими службами.

Біда полягала в тому, що президентська батьківщина вже тоді не дуже пишалася отим своїм сином. І начальник райвідділу був би дуже поганим начальником райвідділу, аби не знав справжніх настроїв громадян на підвідомчій території. І він виконав лише те, що входило до його безпосередніх обов‘язків – забезпечив зразковий правопорядок під час підготовки і проведення виборів.

Як водиться, Бутко негайно доніс Кучмі про те, що є в області начальник райвідділу міліції, який “працює проти президента”. Уявляєте, яка була реакція? Так от, за кілька днів, у вихідний, без попередження до райвідділу прибув тодішній заступник міністра генерал-полковник міліції Штанько. Начальник райвідділу був на місці, все інше – у повному порядку. Хочете вірте, хочете ні, а заступник міністра таки не знайшов до чого доскіпатись! І так крутили, і сяк, але звільнити Григорія Миколайовича Петрика з посади зуміли лише наступного року і то лише за допомогою безпрецедентного для України злиття Ніжинського міського та Ніжинського районного відділів внутрішніх справ.

На вибір йому запропонували повернутися на посаду заступника начальника міськрайвідділу, яку він займав ще до академії, чи піти “на заслання” до чи не найглухішого району Чернігівщини – Варвинського. Зрозуміло, що ні те, ні інше його аж ніяк не влаштовувало.

На щастя виявилось, що досвідчені і кваліфіковані кадри у нас ще потрібні, і не десь – а у Києві. Після зустрічі з керівництвом МВС Григорія Петрика було призначено заступником начальника Мінського райвідділу міліції м. Києва а потім – на аналогічну посаду у Дарницькому районі. Саме у Києві він наочно упевнився, що порядки у столичній міліції дуже суттєво відрізняються від порядків у провінційному райвідділі. Саме тут він на власні очі побачив у повному розквіті усе те, за що народ так зневажає і ненавидить “ментів”. На щастя наспіло об‘єднання київських районів, він знову опинився без роботи, і за розпорядженням тодішнього міністра внутрішніх справ Смірнова став старшим слідчим з особливо важливих справ одного з відділів Головного слідчого управління МВС України. Восени 2001 року підполковник Григорій Петрик став полковником міліції.

Під час служби у центральному апарати МВС полковник Петрик був свідком речей набагато цікавіших, ніж банальні райвідділівські зловживання. Але це лише його право –розказувати про них, чи ні. Зараз мова йде лише про те, як він докотився до такого життя, що мусить зі своїм колегою, підполковником Анатолієм Вакуленком, судитися у Печерському суді Києва з рідним МВС.

Як і будь-яка судова справа, вона хоч трохи, але пов‘язана з грошима. І настав час нам таки дізнатися, за які такі шалені “бабки” наші міліціянти у переважній своїй більшості (хай пробачать мені приховані прихильники Мороза, Ющенка і Тимошенко) так вірно служать режимові. Скажімо, полковник на відповідній посаді у центральному апараті МВС отримує посадовий оклад – 165 грн. і оклад за звання – 135 грн. Маємо 300. Ще він отримує 40% надбавки за вислугу років, тобто 120 грн. Ця сума в 420 грн. подвоюється згідно указу Кучми. У підсумку маємо 840 грн., але це полковник і у центральному апараті МВС; у територіальних підрозділах платня значно менша.

А далі – починається найцікавіше. Виявляється, що існує ще купа різних надбавок: за таємність, слідчий стаж, особливі умови праці тощо. Часткове або одночасне застосування цих надбавок легко доводить платню нашого полковника до трьох-чотирьох тисяч гривень місячно. Усе це разом з безкоштовною медициною та іншими пільгами дає можливість жити цілком пристойно. Біда в тому, що застосування цих надбавок стосовно конкретного працівника залежить виключно від власного бажання його керівника, який надто часто керується принципом “свій –чужий”, “подобається – не подобається” тощо. В результаті в одному відділі, виконуючи однакову роботу люди можуть отримувати (і реально отримують) платню, яка різниться в декілька разів. До речі, це дуже ефективний засіб тихого, так би мовити, “м‘якого” витіснення незручних кадрів, адже міліцейський полковник, посаджений у Києві на 840 грн. а то і менше, легко знайде собі значно кращу роботу деінде.

Важко сказати, що було причиною, чи то інформація про політичну “неблагонадійність” полковника Петрика, чи факт його призначення “через голову” начальника ГСУ МВС генерал-полковника Коляди, чи просто термінова потреба працевлаштувати когось із “своїх” – але щодо нього був застосований вказаний вище “м‘який” засіб. Як би там не було, для фінансових санкцій навіть у центральному апараті МВС потрібен хоч якийсь привід. Працював Петрик бездоганно, а стовідсотково надійне звинувачення у зловживанні алкоголем аж ніяк не могло його стосуватися. Справа у тому, що за роки служби полковник надбав дуже неприємну і небезпечну хворобу. Вчасно і кваліфіковано зроблена операція буквально врятувала йому життя, але відтоді навіть просте вживання алкоголю було б для нього лише вкрай болісним способом самогубства. І тоді було видано наказ про позбавлення Григорія Миколайовича деяких надбавок саме через те, що він мав нещастя певний час хворіти. Наказ, додамо, цілком незаконний, оскільки хвороба не фігурує у перелікові підстав для зменшення оплати праці.

Що було далі? Петрик оскаржив наказ Коляди по команді, але його лист був повернутий тому, на кого скаржилися. Співробітники відділу, в якому працював полковник, шоковані фактом переслідування за хворобу, пишуть колективного листа на його захист. У відповідь відділ розформовують а підписантів піддають репресіям. Петрик пише листа заступнику держсекретаря МВС по кадрам Ануфрієву, де просить припинити переслідування колег а також рапорт про звільнення, який починався так: “В зв‘язку з переслідуванням прошу звільнити...” До нього негайно направляють лікаря-психіатра, який (і це робить йому честь) не знайшов у полковника жодних ознак психічного розладу. Але уся ця колотнеча не минає марно, від постійних стресів у полковника загострюється його стара хвороба, він потрапляє до центрального шпиталю МВС, де замість лікувати його негайно проводять через військово-лікарську комісію, призначають третю групу інвалідності і звільняють нібито через хворобу.

Здавалося б усе, радій, що живий залишився. Але маючи такий бездоганний послужний список полковник Петрик просто не міг себе не поважати. І скоріше задля збереження отієї самоповаги разом з колегою по відділу, старшим слідчим з особливо важливих справ підполковником Анатолієм Вакуленком (теж звільненим нібито “по дискредитації” а насправді – невідомо за що), подали позов до Печерського суду про відміну незаконних, на їх думку, наказів. Тричі Печерський суд відмовляв їм у прийнятті позову і тричі Київський апеляційний відміняв ці рішення як необґрунтовані. Зараз відбувається четверта спроба.

І останнє. Усе це варилося собі б тихенько у надрах МВС як сотні і тисячі подібних справ, про які так ніхто і не дізнався. Як бачимо, ця система добре вміє захищати свої секрети. Але наступного ж дня після подачі позову, на полковника Петрика у Києві було вчинено розбійний напад, а в автомобілі підполковника Вакуленка – перерізані шланги гальмівної системи. І це лише після спроби захистити свої права цілком законним шляхом. Знаючи специфіку нашого МВС, вони бояться за себе та свої сім‘ї. І розповісти хоч щось про те, що насправді коїться у системі МВС, вони вирішили лише в якості останнього засобу самозахисту, бо ж історія замордованого “колегами” Гончарова щодня нагадує їм про можливі варіанти.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1081326631.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua