Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 13-04-2004
Олег Романчук: Знаки біди, або агресія проти розуму
„СЛОВО ПРОСВІТИ”, ч. 13 (233) 25-31 березня 2004 р.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1081879274.html

Існує спеціальна наука про загальні властивості знаків і знакових систем, які використовуються для передачі інформації, — семіотика. Вчені знають, що належним чином сконструйований знак сигналізує про те, з чим він умовно пов’язаний для представників даного суспільства.

Так ось. Складається враження, що нинішня влада (СИСТЕМА, якщо хочете) за допомогою саме знакових систем (через професійно сконструйовану й належним чином подану рекламу, гасла й пропозиції, через книжки й засоби масової інформації, за допомогою пісні й танцю, кіно- та відеопродукції) продумано, зі знанням справи (існує ж наука семіотика!) насаджує у свідомість українських громадян хибні стереотипи поведінки, мислення.

Завдання, яке кланова СИСТЕМА прагне розв’язати для себе, до болю просте: всі помисли, ідеї та прагнення українців мають бути зведені до примітивних бажань задовольнити елементарні потреби та інстинкти за допомогою алкоголю та далеких від справжньої, високої культури видовищ. Зумисне формується асоціальний стереотип поведінки, нав’язується відповідний стиль життя, який сприймається лише через гранчак із “зеленим змієм”. І все це відбувається під розтиражоване на всеньке СНД житейське кредо Вєрки Сердючки: “Всьо будєт харашо! Я ето знаю”.

Не менш знаковою є інтервенція в український радіо- й телепростір російськомовної естради (а точніше — агресивної попси: музичної, пісенної, гумористично-сатиричної). Ті, хто здійснює її ескалацію (експансію) на терени нашої держави, більш ніж обізнані з поняттям семіотики. Інтуїтивно відчуває значимість цієї науки, очевидно, і “співаючий ректор”, під “орлиним крилом” якого виховується попса вітчизняна…

Хіба ж не ЗНАКОВО, що народні (!?) артисти України Володимир Данилець і Володимир Мойсеєнко представляли свою нову програму “Криша прієхала” у Львівській (!) національній (!) опері (!)? Хіба ж не ЗНАКОВО, що під час їхніх виступів не звучить літературна українська мова, а знаряддям “гумору” став жахливий суржик? Хіба не ЗНАКОВО, що найкращий свій прайм-тайм телеканал “Інтер” віддає саме Данильцю й Мойсеєнку? Невже пересічний український глядач не розуміє, що його ПРИВЧАЮТЬ (і це — ЗНАКОВО!) не до зичливого гумору, не до справді високохудожньої сатири на наше сьогодення, а ПРИВЧАЮТЬ терпіти брутальне, знущальне висміювання титульної нації, ПРИВЧАЮТЬ до відвертого, злорадного збиткування над нею. Російським шанувальникам постсовєтської естради спотворений образ українця більш ніж до вподоби. Тому аншлаги ці Кролики разом із Сердючкою збирають саме в Москві й Санкт-Петербурзі…

“Про існування дискримінаційного механізму, який обмежує популяризацію українськомовної музики всередині держави заявляє Олег Скрипка, лідер популярної рок-групи “Воплі Відоплясова”. Відомий тележурналіст Володимир Ар’єв стверджує, що на деяких мережевих FM-радіостанціях ведучих ефіру просто штрафують на 10 доларів за кожен випадок появи в ефірі українськомовної пісні” (Оксана Форостина. Гроші в повітрі. — Львівська газета. — №41. — 4 березня, 2004. — С. 5).

“В Україні відбувається свідоме нищення інформаційного простору, в тому числі й на Західній Україні”, — стверджує незалежний експерт і музичний критик Юрко Зелений (Львівська газета. — №41. — 4 березня, 2004).

За опитуванням слухачів найрейтинговіших у Львові радіостанцій, проведених кафедрою історії та теорії соціології історичного факультету ЛНУ ім. Івана Франка (грудень 2003 — лютий 2004), частка пісень в ефірі українською мовою становить: “Наше радіо” — 6,8 %, “АвтоFM” — 6,8 %, “Львівська хвиля” — 21,4 %, “ЛюксFM” — 15,0 % (Львівська газета, №41, — 4 березня, 2004, — С. 4). І це у Львові!

Інакше кажучи, українців ПРИВЧАЮТЬ слухати російськомовні пісні, музику, яка не є притаманною українській ментальності. Привчають захоплюватись московською естрадою. ПРИВЧАЮТЬ любити її за принципом широковідомих експериментів Івана Павлова, які полягали у виробленні в піддослідних собак умовного рефлексу на зорові та больові подразники. А ПРИВЧИВШИ галичанина, подолянина, волинянина й мешканця Слобожанщини, Київщини й Полтавщини слухати винятково російськомовне, перед місцевими аборигенами можна буде вже безбоязно відкривати навстіж двері напівблатному “Шансону” тощо…

Разом із тим, потенційні симпатики українськомовних пісень у тому ж таки Львові остаточно ще не перевелися. Під час уже згадуваного опитування частка слухачів, які бажають інтенсивнішого використання української мови в радіопередачах, має такий вигляд: “Наше радіо” — 63,0 %, “АвтоFM” — 56,5 %, “Львівська хвиля” — 39,8 %, “ЛюксFM” — 32,6 %. Тобто, ще не все втрачено. Але висновок уже давно слід зробити: радіостанції мають бути УКРАЇНСЬКІ не де-юре, а де-факто, український музичний продукт має бути на кілька порядків якіснішим за російськомовний.

Так, живемо в час конкуренції. Несамовитої, неправедної, нечесної, аморальної. Точиться запекла боротьба в інформаційному просторі. Тож українським співакам і музикантам слід продемонструвати найкращі бійцівські якості, довести конкурентоспроможність національної музичної культури і в шоу-бізнесі. Треба здобувати перемоги в інформаційній війні. Успіх на естрадному фронті є неабияким внеском у перемогу в стратегічній кампанії — битві за свободу слова, за демократію, за громадянське суспільство, за українську ідею (мрію): “Успішну Україну” або “Конкурентоздатну Україну”.

Направду, йдеться про знакові речі й символи в нашому житті, в нашому суспільстві: про честь, про державність, про мову, про моральність, про політику, про національну ідею, про наші перспективи, про нашу ментальність, про те, якими ми є і якими маємо бути, що нам перешкоджає самореалізуватися, і хто в цьому винен.

На полігоні честі й слави, на мінному полі боротьби за українську державність уже давно розставленні знаки. Семіотичні. Своєрідні червоні прапорці. На жаль, НЕ НАМИ. А для нас. Робімо висновки.

Олег Романчук,
кандидат філологічних наук, доцент кафедри української преси факультету журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка, шеф-редактор журналу “Універсум”, член Світової асоціації періодичної преси (Брюссель)

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1081879274.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua