Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 21-05-2004
Тетяна Монтян: Чого насправді домагаються позивачі до „Української правди”?
"Телекритика"

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1085173117.html

Не можу передати, з якою цікавістю та нетерпінням особисто я чекаю на початок розгляду в Печерському районному суді міста Києва цивільної справи за позовами Валерія Воротніка та Марії Самбур до “редакції інтернет-газети “Українська правда”. Вказані позови – достатньо дивні з точки зору людини, що знається на таких справах, і питання тут навіть не в особах сторін.Цю справу слід, на мою думку, розглядати комплексно, і чим далі вона просуватиметься, тим зрозуміліше буде, хто підняв всю цю бурю в склянці води. Тому що на більший масштаб ані реальність загрози “Українській правді”, ані, тим більше, честь, гідність та ділова репутація позивачів аж ніяк не тягнуть.

Як відомо, позов можна заявити або до фізичної, або до юридичної особи. Щось мені підказує, що такої юридичної особи, як “редакція інтернет-газети “Українська правда”, не існує. Квартира на вулиці Лютеранській, яка вказана в якості адреси відповідача, навряд чи має відношення до “організаційних структур інтернет-видання “. Тим не менше, копія позову потрапила за призначенням та викликала адекватну реакцію – статтю-“едіторіал” на сайті www.pravda.com.ua “Кризові менеджери Медведчука оголосили війну УП”. В цій статті стверджується, що позивачі вимагають арешту майна „УП”, що може заблокувати роботу сайту. А 20000 гривень, яких вимагають в якості відшкодування моральної шкоди скривджені В. та С., призведе до підриву фінансування діяльності сайту. Втім, мені особисто здається, що насправді у позивачів нічого не вийде.

Звичайно, Печерський районний суд міста Києва – це найостанніше місце, де будь-яка здоровомисляча людина плануватиме знайти справедливість, але навряд чи співробітники навіть цієї установи накладатимуть “арешт на майно та грошові вклади, які належать відповідачу і знаходяться в нього або в інших осіб” , як це вимагається в позовних заявах. Може, і наклали б, але на що саме? Як дізнатись, чи не належить бува якесь майно чи гроші “редакції інтернет-газети “Українська правда”? Хіба що побігати та попитати про це всіх підряд “сторонніх осіб” – може, хтось зізнається? Така саме ситуація – і з вимогою скривджених в порядку досудової підготовки витребувати у тієї ж таки “редакції інтернет-газети “Українська правда” її статут, свідоцтво про державну реєстрацію ЗМІ та довідки про код ЄДРПОУ. Особисто я дуже здивуюсь, якщо з”ясується, що зазначені документи таки дійсно існують. Отже, підсумовуючи, можна майже зі 100-відсотковою ймовірністю стверджувати, що з точки зору діючого цивільно-процесуального законодавства зазначений Самбур та Воротніком відповідач є неналежним. То чого ж, насправді, домагалися позивачі?

Але повернемось до змісту позовних вимог. Неймовірні моральні страждання були завдані відповідачам, позови яких майже дослівно повторюють одне одного, статтями: “Боротися з темниками буде ставлениця СДПУ(О)?” від 14 листопада 2003 року (1), “Радіо “Континент” закрили. Перед цим Шолоху погрожували люди Медведчука” від 03 березня 2004 року (2), “Сергій Шолох: Люди Медведчука спочатку планували повісити вбивство Гонгадзе на Волкова і Кравченка. Потім – на Марчука” від 11 березня 2004 року (3), та “Як ми з Шолохом ледь не знайшли вбивць Гонгадзе” від 23 березня 2004 року (4).

Перша “стаття” стосується виключно Самбур та є звичайнісінькою новиною про те, що триває конкурс для призначення представником омбудсмена з питань свободи слова, і що нібито Самбур призначена виконуючим обов”язки на цю посаду. Ця новина була подана під знаком питання, про що Самбур “забула” згадати в своєму позові. В цій “статті” Самбур вимагає спростувати два абзаци про те, як вона прибрала з листів Гончарова фрагмент про причетність Кучми до вбивства Гонгадзе, а за це її саму “прибрали” з ІМІ. Цікаво, що саме вона хоче спростувати? Що не прибирала фрагменти чи що її не виганяли з ІМІ? Друга стаття, яка вразила в самісіньке серце відразу обох наших героїв – є “едіторіалом”. До спростування пропонується, по-перше, цитата, тобто пряма мова Шолоха з його інтерв”ю УП: “Зі мною зустрілися двоє – помічник депутата Шуфрича з СДПУ(О) і мій колишній адвокат. Вони сказали, що мені кінець, якщо я запущу в ефір “Свободу” . Також пропонується спростувати “езопівські” пояснення авторів статті, хто б вони не були, про яких саме “двох” йдеться. Тобто, жодного разу імена “страждальців” саме в цій статті не згадуються. Цікаво, який текст спростування був би доречним? “Дві особи, імена яких не згадуються, але за змістом можна безпомилково здогадатись, про кого йде мова.... не мають ніякого відношення до того, що в статті написано про цих інкогніто” . Як на мене, це занадто навіть для Печерського суду.

Третя стаття, про яку йдеться в позовах, взагалі є інтерв`ю-“едіторіал” Сергія Шолоха. Спростувати наші герої вимагають саме слова Шолоха – як пряму мову, так і текст авторів статті, викладений зі слів героя інтерв”ю. При цьому ніхто поки що не чув про те, щоб позов було пред’явлено до самого Шолоха, чи принаймні щоб “Українську правду” було звинувачено у перекрученні слів Шолоха чи неправильному викладенні їх змісту. До чого тут “Українська правда” в якості відповідача – зрозуміти неможливо. Це тим більше дивно, що і Самбур, і Воротнік мають неабиякий досвід в судових баталіях за позовами до ЗМІ, і навряд чи не знають таких елементарних речей. Що вони хочуть в даному випадку від “УП”, відверто неналежного відповідача?

Аналогічна ситуація – з четвертою статтею, яка, нарешті, має автора – Володимира Бойка. Від “УП” вимагається, зрозуміло, спростувати слова самого Бойка – спогади про незабутні його зустрічі з позивачами. До Бойка, як і до Шолоха, Самбур та Воротнік чомусь не позиваються. Отже, див. вище юридичну обрунтованість подібних вимог саме до “УП”.

І все ж таки – не можу не зупинитись на найцікавіших “шматках до спростування”. Наприклад, “...у результаті Валера з Машею замість грошей отримали конструкцію з трьох пальців...” Спростувати цю “інформацію” можна величезною кількістю способів. Особисто я анітрохи не здивуюсь, якщо з”ясується, що насправді шановні позивачі С. та В. отримали не “конструкцію з трьох пальців”, як стверджує Володимир Бойко, а , наприклад, жест “права долоня руба по ліктьовому згину лівої руки”. Чи жест “всі пальці на руці підігнуті, крім середнього”. Або ще щось подібне – хто знає, яким саме чином з ними насправді повівся пан Головний Адвокат, особливо враховуючи його досвід перебування “біля параші”? Так що цілком можливо, що мій приятель та співавтор Бойко цього разу дійсно сумлінно помилився. Крім того, зазначену “контструкцію” позивачі цілком могли отримати не замість грошей, а на додачу до них. Або – частково гроші. Частково – конструкцію. Але до чого тут “Українська правда”?

Це – типовий приклад. Позивачі вперто не бажають конкретизувати, що саме неправильне стосовно них оприлюднила “УП”. Ось ще одна цитата Бойка, яку слід, на вимогу позивачів, визнати недостовірною: “Наша бесіда закінчилася тим, що я сказав, що брати участь у подібних проектах не можу, бо гроші проїдяться, а ганьба залишиться” . Можливі варіанти спростування: “Наша не бесіда, а : 1) сварка; 2) дебати; 3)перемовини, не закінчилася, а 1) розпочалася; 2) продовжилася, тим, що 1) Бойко нічого не сказав; 2) Бойко радо погодився працювати на Медведчука безкоштовно; 3) Бойко сказав, що впорається з цим проектом і без нас і всі гроші забере собі; 4) Бойко не задовільнився сумою, 5) Бойко закликав нас покаятись та почати працювати на Януковича і т.д., і т.п.

Коротше, якщо розбирати таким чином всі “шматки” - не вистачить ані терпіння, ані місця на сайті. Загальний висновок – позови абсолютно необгрунтовані, написані “аби як” та “аби про що”. У мене є деякі підозри, чим це пояснити, але я поки що залишу їх при собі.

І наостанок про прекрасний пам’ятник маразму нашого депутатського корпусу – статтю 277 нового Цивільного Кодексу України, згідно якої негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною. Хто б сумнівався, що саме на неї посилаються наші “нещасні” позивачі. Судячи з останного голосування у ВР з цього приводу, жити нам з цією статтею ще довго і плідно. Але ж навіть тут є за що зачепитись, бо “негативна інформація” – дуже суб’єктивне поняття. Все залежить від конкретної ситуації.

Можу, наприклад, підтвердити, що мій чоловік, суддя Юрій Василенко, людина, яку важко запідозрити у недбалому ставленні до власних честі, гідності та ділової репутації, щиро радів, читаючи про себе всілякі злібні статейки в тижневику “2000”, де його підозрювали в педофілії, чи в “Нашій газеті +”, яка вперто передрікала йому відставку та кримінальне переслідування з дня на день. А особисто мене, мабуть, лише наявність чотирьох малолітніх синів втримала б від самогубства від пекучого сорому у випадку, якщо б зазначені видання(о) написали про мене, збав боже, щось позитивне.

Отже. На даний момент це все, що можна попередньо сказати з приводу позовів. Судове засідання 27 травня, напевно, суттєво прояснить ситуацію та покаже, які з багаточисельних прогнозів виявляться вірними.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1085173117.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua