Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 26-05-2004
Гурт SixtyNine: “Усі люди – брати. Виродків немає”
Майдан-Культура

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1085600448.html

Донедавна на пострадянських теренах єдиною країною, де ще з часів перебудови зберігся справжній протестний андеграундний струмінь у музиці, залишалася Білорусь – адже там з 80-х років мало що змінилося. В Україні рокери переважно співали про любов, а єльцинська Росія жиріла попсом. Але бунтарський дух молоді не любить попсу – і заколихане болото “російського року” розбудив підкреслено некомерційний гурт Sixtynine(69). Наприкінці квітня 69 презентували свій перший диск “Виживу – стану міцнішим”.
Спальні райони великих міст – це біле гетто, де буяють безробіття, наркоманія, алкоголізм, кримінал і залишити це пекло можна або ногами вперед, або накивавши п’ятами за кордон, зрадивши Батьківщину, кинувши її на поталу “зграям злодіїв” – так майже по-горьковськи бачить сьогодення лідер Sixtynine - Віс. Однак він не старий занудний рокер, що тільки й знає скиглити,яке довкола гімно. Молодавий реперський речетатив Віса запевняє – зруйнтувати гетто у наших силах, революція буде. Творчість Sixtynine російські критики вже охрестили відновленням протестних традицій андеграунда, започаткованих рок-гутом “Гражданская оборона” на початку 80-х.
Віс – наполовину українець – любить навідуватись до Києва. Бо тут, каже, затишніше, ніж в “ультракапіталістичній” Москві. Навіть свій перший і поки що єдиний кліп він знімав в українській столиці на Харківському масиві. Саме там, на Харківському, на квартирі в одного київського лівого активіста нам випало зустрітися з лідером гурту Sixtynine.


- Про смерть рок-н-ролу годі й говорити. А коли помре реп?
- Коли виросте покоління, для якого реп стане мотлохом і батьківською музикою. Зараз для нового покоління реп - це їхня музика, так що, я гадаю, цей реп ще років з 15 протягне. Рок-н-рол нині - це музика дідусів. А згодом юнак скаже татові: ти слухав реп, коли був молодий, а нас цей реп вже не вставляє. І тоді народиться нова музика. Можливо, це буде... рок-н-ролл. В року ж потенціал невичерпний.

Просто зараз молоді люди, які грають і слухають рок, чули його у колисці, вони використвують застарілий набір образів і фразеолгію, ідеологію - чуваки вдягають косухи і роблять ірокези, опускають гітари до яєць, і чухають їх, і гадають що то рок. Та це говнорок! Це вже мейнстрім якийсь галімий. А справжній рок-н-рол - це ж заперечення старого та прорив нового. Нині ж – це перемішування тієї самою тичкою того самого гівна. Аби рок-н-рол відродився, він має вмерти по-справжньому. Має народитися покоління, яке рок-н-рола не чуло, а чуло тільки реп.

Ти сам як музикант з чого починав?
У школі ми грали хеві-метал. Був в нас навіть свій хіт – я високим голосом співав “Я люблю тебя, Торквемада, я убью тебя, Торквемада!”. При чому у слові “Торквемада” наголос був чомусь на останньому складі. То був такий собі метатичний медляк. Дівчатам подобалось. Та потім я подорослішав, дізнався, як правильно вимовляти ім’я Торквемада... (сміється)

Хто твій великий поперeдник у музиці чи поезії?
Він є напевне, але я його не знаю. Якось не думав про це. Подобається "Наутілус Помпіліус" зразка 1986-1988 з текстами Кормільцева. Це був ідеальний продукт: за настроєм, мелодикою, текстами. Потім цей проект зійшов на пси.

Як ти прийшов у реп?
Я не граю реп. Те що ми робимо, це скоріше реп-фанк-панк-рок. Мені подобається працювати на межі стилів. Незабаром у нас буде нова композиція "Я не настільки тупий, аби бути репером" - гадаю, що репера мене за неї ще більше полюблять. Мені завжди імпонувала чорна музика. Якось 1995-го року я приніс своїм товаришам послухати запис Public Enemy - багатьом сподобалося, але ніхто не міг зрозуміти, як це робиться. Минуло п'ять-шість років, і ми нарешті “догнали”. Це не геть яка складна музика, просто вона інша, тому багато білих хлопців-рокерів її просто не сприймають і зверхньо говорять, що це, мовляв, bullshit. У нашому другому альбомі буде пісня "Брат мій скін" - виконана у зовсім не реперському стилі.

Тебе хвилює питання скінхедів?
По-перше, я знаю багатьох московських сікнів, починючи від "червоних" і закінчуючи white-power скінами. Я вірю у те, що це такі самі хлопці, як і я, просто їх прибило до іншого берега. Є люди, в яких стричить голка в сраці, і в момент, коли вони хочуть ЧОГОСЬ, одним одне звалюється на голову одне, іншим - інше. В когось у кварталі слухають реп, в когось метал. В когось на районі з'являється чувак, який каже, що бути нацистом - це круто, і тамтешні хлопці стають скінами, в когось з'являється лідер лівих поглядів, і там юнаки стають комсомольцями. Хоча насправді це однакові хлопці, між ними багато спільного. Їх роз'єднує ідеологія, яка їм спускається згори. Але базис один.

Просто молодим людям потрібен якийсь пасіонарний рух, і вони його знаходять чи то справа чи то зліва. Щирої ідеології в молодіжних неформальних рухах нема, але є мода, і прикро, коли через моду трапляються жорстокі бійки, а часом і вбивства. Не було б цієї моди, хлопці билися б район на район як раніше. До речі, як на мене, битися район на район краще, аніж за псевдоідеологічними мотивами. У міжрайонних розборках все чесно і зрозуміло: ти живеш тут, він за річкою - і це є факт. А коли у такі розборки додається ідеологія, на цьому починають гріти руки різні солідні дядьки, здебільшого нечистоплотні, і виходить, що енергетика, яка могла бути скерована на якісь правильні речі, йде у пісок.

Позаяк я ідеологічно ближчий до лівих, то вважаю, що гідна діяльність для бійця - це прагнення зробити світ кращим. Але прагнення зробити світ кращим і знищити всіх виродків – то різні речі. Виродків насправді не існує. Всі люди брати - це є факт, і це є ліва ідеологема. Праві ідеї скеровані не на єднання, а на відкоремлення: ми – правильні хлопці, а вони - виродки, і їх треба знищити, і тоді буде добре. Тому у своїх піснях я хочу просунути ідею, що всі люди брати, і змагатися треба саме за братерство.

Чи існує віковий ценз для твоєї аудиторії?
Діапазон вельми широкий – від 15-16 річних і до тих, кому за полтинник. Але основний контингент – 20-23 роки. Вони здатні врубатися у мої тексти, молодші менше доганяють тексти, але їх тішить те, що з ними розмовляють їхньою музикою.

Лівий рух у наших країнах – це дивний альянс молодих комсомольців та дідусів-ветеранів. Чому так?
Це закономірно. Усе йде через крок. Так буде й далі – дідусі вмиратимуть,а онуки ставатимуть дідусями. По-моєму, Конфуцій казав, що історія мститься переможцям тим, що діти переможених завжди сильніші за дітей переможців. Цей закон зберігається і в музиці, і в політиці.

“Прекрасное далеко” у твоїх піснях - це піонерське дитинство чи “комуністичне далеко”, про яке писав Маяковський?
Звичайно, піонерське дитинство. Радянське суспільство було багато в чому викривленим, але головний базисний стрижень того суспільства був вірним. Згодом той лад прийшов до руйнації – він і не міг до неї не прийти, бо з часом базисні основи цього суспільства були надміру викривлені. Але баланс взаємин між соціумом і людиною, гарантовані перспективи для кожної людини довгий час зберігалися у вірній пропорції. Нині цього балансу і близько немає. Кожен сам за себе – у суспільстві абсолютно відсутнє відчуття єдності. В Україні, між іншим, із цим дещо легше. У Києві солідарність людей вища, аніж у Москві. Москва - це зоопарк. У Києві немає того вовчого індивідуалізму, який присутній скрізь у російській столиці. Я відчуваю це інтуїтивно: люди у Києві лояльніші один до одного, людяніші, це помічаєш навіть у метро, чи в будь-якому громадському місці.

Був я днями у київському Ботанічному саду, і бачив там безліч гопників. Мушу зауважити, між київськими і московськими гопниками є чимала різниця: тут це теж бикуваті й дужі прості хлопці, але в них немає стільки агресії, як у московських. У Москві я живу поблизу метро - так там біля станції агресивна аура просто стоїть такою собі хмарою і не випаровується цілий день: бухають, б'ються, йдуть на роботу - усе це капіталістичне відчуження я бачу з вікна власного будинку. У Києві градус суспільної відчуженості нижчий, в цілому в Україні він, певне, ще нижчий.

Чому Київ було обрано для зйомок кліпу?
Тут мої друзі, я люблю це місто. Та й грошей у нас не було знімати цей кліп де-інде. Тут хоч "вписатись" є де. Зйомка обішлася нам усього у $800. Тим більше, що монтаж нам київські товариші зробили безкоштовно. Половина суми пішла на оренду знімального крана. У Москві це обійшлося б у півтори тисячі доларів.

Ти маєш українські корені?
Так, мій батько з Дніпропетровщини, з смт Щорськ. Закінчив школу із золотою медаллю, потім поступив у Бауманський інстиуту до Москви, потім працював на оборонному заводі.

Які українські гурти тобі подобаються?
Я не дуже добре знаю українську музичну культуру. З того, що чув, мені подобається “ВВ” і – особливо – “Танок на майдані Конго” - у хлопців дуже професійна музика, ну й, звісно, неповторний національний колорит.

Побутує думка, що у глобальному світі панує міська зденаціоналізована культура. В українські музиці це помітно?
Про Україну цього не скажеш. Подивіться на ВВ та ТНМК - це яскраво означена українська музика, а Сердючка – взагалі відверто не міська культура. Співає Сердючка російською, але музика українська. Вона заповнила порожню нішу у російській музиці - нам бракувало застільних танцювальних пісень. Під народні ж бо не погоцаєш. Зараз половина клубних груп у Москві використовують балканський, український, молдавський фолк. Там грає чимало українських та молдавських музикантів. Та взяти хоча б той самий "Ленінград" - це ж суцільний слов'янський, балканський фолк, польки.

В одній твоїй пісні є рядок: “Мені шкода, що зараз нікого не глушать...” Це про попсу. Як подолати її, як знищити цей шансон довкола нас?
Шансон - це значо чесніше, ніж попса. Слухати радіо "Шансон" можна, слухати радіо попса не можливо, бо вар'юєш вже з другої пісні. Фальшиві люди співають, фальшиві слова на крадені мелодії і на крадені гроші. Це настільки нещиро, що сприйняти це за правдиву музику може хіба провінційна дівчинка років 13-ти. При всьому моєму іронічному ставленні до шансону, мушу визнати, що там дорослі люди щиро, за деякими винятками, співають про дорослі речі для дорослих людей. Ну, можливо, не зовсім у риму, музика там специфічна, але ригати від цього не хочеться.

Ще одне запитання-цитата: “Скільки твоїх друзів на голці, у тюрмі або вже в землі?”
Чимало. Серед моїх колишніх приятелів багато наркоманів. Декого з них вже немає у живих. При чому це від природи були непогані хлопці. У тюрмі вже нема нікого – відсиділи, вийшли, подорослішали. Хтось виїхав у Штати, хтось в Ізраїль. Сильно порозкидало людей. Багато хто з моїх шкільних приятелів досить невдало прилаштувався до нового життя. Світ змінився таким чином, що вони не знайшли у ньому свого місця. Мене це тривожить, бо люди ж ці – гарні і вони не винні в тому, що так сталося.

А у майбутнє з оптимізмом дивишся?
Так. Я узагалі оптиміст. Все складається якнайкраще: і для 69, і для лівого руху взагалі. Прийшов час альтернативи – і музиці, і в політиці. Протестна ідея потрапила у сприятливий грунт. Альтернатива зараз набирає силу далі більше – на якомусь етапі цей рух буде вже не зупинити – це буде ефект снігової кулі.

І що тоді? “Pусский бунт, бессмысленный і беспощадный”?
Це не зовсім вірні слова, і належать вони іншій добі, характеризують іншу ситуацію. Якщо щось трапиться, то це буде не бунт, а реалізація можливостей, наданих революційною ситуацією.

І ти станеш мейнстрімом цього руху?
Скоріше б.


Спеціально для “Майдан-Культура”,
Крапля і Лисий.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1085600448.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua