Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 02-06-2004
Віктор Уколов: 30 днів, які повернули Одесу.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1086159586.html


Те, що Одеса була невдалим для „Нашої України” регіоном, ще задовго до виборів було відомо всім, хто цікавився рейтингами основних політичних сил в різних регіонах країни. Проблема була у досить низькій популярності Віктора Ющенка. Якщо у 2002 році за його блок у Одесі віддали свої голоси трохи більше 6% виборців, то навесні 2004 за лідера блоку готові були голосувати ледь 4%. Цю невтішну для нашоукраїнців статистику показували всі соціологічні служби з відхиленням у кілька відсотків. Тому рішення Михайла Бродського балотуватися за підтримки настільки непопулярного в Одесі блоку, ще місяць тому у квітні виглядало, як політичне самогубство. Враження посилювалось після ознайомлення з цілковито мінорною атмосферою, яка панувала в низах обласного штабу „Нашої України” на початку кампанії.

«Виктор, я имею Вам сказать, шо этот пиар только пустая трата денег», - з колоритним місцевим акцентом умовляв мене один з активістів, - «Я знаю нужного человека, он держит весь Приморский и Центральный район, Миша должен с ним договориться и все будет в порядке» Та „Міша”, як одесити миттєво охрестили Михайла Бродського був не по-одеськи прямолінійним і ні з ким домовлятися не бажав. Натомість, незважаючи на власний стартовий рейтинг ледь 0,5%, кандидат-політичний самогубця кинувся до роботи.

В день початку передвиборчої агітації все місто було заклеєне величезними биг-бордами Володимира Рондіна та Георгія Селянина. Пікантності додавало те, що один кандидат ніби полював за іншим. Георгій Селянин зробив одним із своїх центральних слоганів фразу «я никогда не пел в хоре» очевидно і прямо натякаючи на музичну освіту Володимира Рондіна. Людині, яка не цікавиться політикою було очевидно, що ці двоє і будуть основними фаворитами передвиборчих перегонів. На цьому тлі Бродського ніхто не брав до уваги, що і зрозуміло, адже в Одесі його ніхто не знав, а блок, від якого він наважився висунутись підтримували все менше людей.

Тим часом з ініціативи Бродського активісти „Нашої України” в Одесі розпочали так звану низову кампанію. Мотором став керівник обласного штабу Володимир Курінний, але енергією його надихали „яблучники”, порівняно молоді люди, які, на відміну від місцевих нашоукраїнців, не бажали знати, що в Одесі опозиції виграти неможливо. На обласний штаб НУ ліг величезний обсяг організаційної роботи. Від початку на вулицях міста були виставлені понад 200 дерев’яних розкладачок-щитів з плакатами кандидата. Два волонтери біля кожного з них роздавали листівки, буклети та газети. Одночасно три мікроштаби організували по квартирний обхід в окрузі під час якого роздавалися агітаційні матеріали та збиралися символічні підписи на підтримку кандидата.

Але найважча робота лягла на плечі самого Михайла Бродського. Від 5 до 7 зустрічей в день на вулиці з виборцями в Одесі окрім нього не робив жоден з кандидатів. У дворах і біля зупинок автотранспорту, на розбитих вулицях Молдаванки і на тінистих бульварах центру не на биг-борді, а живцем можна було зустріти кандидата від „Нашої України”. „Ти знаеш, как они бедно живут?”, - кожного вечора закипав він, - „Слезы ж на глаза наворачиваются, когда видишь в таком городе и такую нищету!” Вже після першого тижня такої роботи соціологічне опитування засвідчило підйом популярності Бродського в окрузі від недавніх 0,5% до 4,5% і всі, хто був зайнятий у кампанії відчули, що вони на правильному шляху.

Тим часом у Києві розгорталася інтрига довкола сім’ї Ківалових, а точніше стосунків батька й доньки. Безумовно в Одесі знали, що Тетяна балотується до Верховної Ради, на кількох телеканалах йшли звіти про її зустрічі з педагогами у школах, а на вулицях з’явилося навіть кілька биг-бордів, але такої бурхливої активності як у Рондіна, Селянина або Бродського за нею помічено не було. Сама собою напрошувалася думка, що Тетяна зніме свою кандидатуру, тим більше що Сергій Ківалов у зворотному випадку ризикує посадою в ЦВК. Над тим кому була вигідна така комбінація сушив голову не один політик. Дивно, але від Михайла Бродського тоді я так і не добився коментарю. Пізніше, коли Тетяна таки знялася, він пояснив, що не хотів зайвий раз привертати увагу виборців до другорядних речей.

Не другорядним на думку Бродського був стан міського господарства і те, як формують та витрачають одеський бюджет. Відштовхуючись від звернень людей і власних поглядів, кандидат від «Нашої України» чи не єдиний в окрузі не обмежився передвиборчими гаслами, а запропонував одеситам програму серйозних, ретельно продуманих кроків для збільшення бюджету міста. «Все это коту под хвост, ведь все равно разворуют», - так в середині місяця Михайло Бродський анонсував мені один із найрізкіших поворотів своєї кампанії, - «Давай напишем большими буквами на первой странице: «наша программа – снять Боделана!».

Напевне Руслан Боделан очікував такий поворот, але навряд чи він був готовий до поєднання одеського запалу з продуманою київською дошкульністю. Вже наступного дня обласному штабові „Нашої України” довелося слухати розробку акції „Нет „боделанкам”. За кілька днів біля найбільших баюр на вулицях стояли пікетники з плакатами „Нет „боделанкам” та „Осторожно – не наедь на Боделана”. Самі ж ями були покриті величезними плакатами непопулярного мера. І мер не витримав, адже невдовзі до міста збирався сам Леонід Кучма. Зрозуміло, президента мерія возила б по кільком відремонтованим вулицям, аж тут виявилося, що таємниці доріг Молдаванки більше не існує. Тож наступні два тижні кожного дня бригади ремонтників здається днювали і ночували на роботі. Безсумнівно, ремонт майже десяти вулиць Одеси став найпершим і найкращим результатом виборчої кампанії Бродського для самих одеситів.

З середини травня на вулицях міста з’явився, як напевне було задумано владою „джокер”. Заступник губернатора Одещини красень-мужчина Антон Кіссе одного дня приголомшив Одесу багатьма плакатами з незабутнім написом – „один из нас”. Не врахували рекламники кандидата тільки одного – саме так називається єдиний в Україні журнал гомосексуалістів. І хоч пан Кіссе поза всяким сумнівом виглядає аж занадто гетеросексуально, конкуренти відреагували блискавично. Вже наступного дня ЗМІ повідомили і прокоментували казус. В той час, коли більшість іронізували, Михайло Бродський одразу визнав в Кіссе серйозного супротивника. Володіючи величезним адмінресурсом обласної влади, пан Кіссе не соромився його застосовувати. Про розміри тиску свідчить хоча б дзвінок до штабу Бродського. Медсестри однієї з поліклінік міста просили вплинути на свого головлікаря, який не розрахувався з ними за роботу по доставці агітпакетів Антона Кіссе. Мовляв, обіцяли по гривні за квартиру, ми обійшли по 300 квартир, а грошей не дають, так нехай Міша Бродський вплине на свого колегу кандидата, бо телефону штабу Кіссе ми не знайшли. „В эти игры, я не играю”, - відповідь Бродського була лаконічна.

„Это он совершенно зря», - запально переконували мене волонтери, - «Это же не звонок, а просто подарок судьбы вот посмотрите у нас в Одессе так будут делать все». Справді потік чорного піару, а точніше лайна на адресу кандидата від «Нашої України» полився ще за тиждень до голосування. Гидко й переказувати увесь той бруд, але дещо з нього випадало з прийнятого у таких випадках стилю. Про Бродського почали казати, що його підтримує лише Одеський штаб НУ, а, мовляв, сам Віктор Ющенко не може йому пробачити критики свого уряду у 2001-ому та й взагалі він прихований русофоб і антисеміт. Може тому приїзд до Одеси Віктора Андрійовича в останню п’ятницю перед виборами вилився у справжню сенсацію. Жоден зал не зміг би вмістити 5 000 чоловік, які зібралися на зустріч з Ющенком на Куликовому полі, що в центрі міста. Сенсаційним був і виступ лідера «Нашої України», який на прохання Бродського звернувся до одеситів російською мовою. Не замовчуючи суперечок в минулому Віктор Андрійович заявив про особисту підтримку і відповідальність за лідера «Яблука». У відповідь прозвучали вдячні аплодисменти одеситів.

Але найбільшою подякою міста стало відновлення довіри до Ющенка серед мешканців Одеси. Зрозуміло, що низька явка на вибори дає малі цифри, але будь-який соціолог скаже, що саме голосування є чи не найкращим соціологічним опитуванням. Отож серед тих, хто незважаючи на дощ та зневіру в об’єктивність підрахунку голосів, все ж таки прийшов голосувати майже 14% віддали свої голоси представнику блоку Віктора Ющенка «Наша Україна». Є підстави сподіватись, що якби це були президентські вибори цей показник був би ще більшим.

А як з тими 4% підтримки Ющенка у Одесі, які фіксували усі без винятку соціологічні служби лише місяць тому у квітні, - запитаєте ви. Просто Михайло Бродський за 30 днів кампанії програвши сам, повернув Ющенку його Одесу, а одеситам довів, що чутки про націоналізм Ющенка – дурний міф, який роздувають штучно. Причому довів не голослівними заявами, а власною роботою та вчинками. Можливо Бродський і міг би виграти ці вибори, якби він не відмовлявся від прийнятих останнім часом у передвиборчій боротьбі нечесних прийомів: чорного піару, підкупу виборців та іншого лайна. «Я просто каждый день помнил, кого представляю и какая высокая цена ошибки для Одессы и всей нашей страны», - заявив він мені на другий день після того як дізнався про результати голосування.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1086159586.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua