Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 16-06-2004
Олексій НАУМЕНКО: Українські конституції. Скільки їх було?
Інститут масової інформації

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1087375244.html

На думку дослідників української державності за час нашої історії – від Київської Русі до сьогодні – сучасна Конституція України є дванадцятою.

Першим вищим законом історики вважають „Руську Правду” – збірку норм права в Київській Русі, впроваджену Ярославом Мудрим 1016 року. Збірка мала назву „Правда Ярослава”. Згодом до неї було додано так званий „Статут Ярослава”, відомий також під назвою „Правда Ярославичів”, до упорядкування якого після смерті Ярослава долучилися його сини Ізяслав, Святослав, Всеволод та Святополк.

За „Руською Правдою” основою співжиття вважалась особиста безпека та невід’ємність власності. Оскільки тогочасні русини більшість статутів отримали від скандинавів, то на тлі демократичних норм закон про кровну помсту виглядає хоча й дивним, проте доволі логічним: маючи за мету закріплення сімейних зв’язків, необхідних для особистої безпеки в новостворених суспільствах, усі германські народи надавали родичам убитого право позбавити вбивцю життя або стягнути з нього гроші. Однак на Русі гроші потрапляли не родичів убитого, а до державної казни. Тож виникає доволі несподівана аналогія з радянським правом, коли єдиним позивачем у кримінальному суді виступала держава.

Окрім покарань за вбивство „Руська Правда” передбачала відповідальність за крадіжки, підпалу, биття, містила статті про охорону власності, про торгівлю, оцінку речей, позики, податки, спадщину та багато іншого. Серед статей про спадщину привертає увагу той факт, що „батьківське подвір’я без розподілу завжди належить найменшому синові, як найменш спроможному в набуванні прибутку”.

Слід зазначити, що давні русини не терпіли тілесних покарань: винуватець сплачував або грішми, або волею, або життям. Про подібні закони Монтеск’є говорив: „Вони виявляють якусь дивовижну щиросердність; стислі, грубі, але гідні людей твердих та великодушних, котрі рабства боялись більше за смерть”.

Наступним правовим загальнодержавним твором можна вважати „Поучення Мономаха дітям”. Це повчально-розповідний життєписний звіт різних авторів із їхньої державницької праці за час володарювання Володимира Мономаха. Вперше звіт було складено на Любецькому з’їзді князів усієї великодержави 1097 року, коли було радикально змінено порядок успадкувань та реорганізовано складну систему управління роз’єднаною на той час Руссю.

На другому династичному з’їзді в Берестові 1113 року під час спільних нарад Володимира Мономаха зі своїми чотирма синами – володарями удільних князівств – у присутності високих державних достойників було поновлено 96 різних законів: по-новому впорядковано систему кредитів, проведено диференціацію податків, розширено права жінки в громадянському суспільстві тощо. Загалом, новий кодекс було складено в дусі демократизації соціально-економічних норм. А найголовнішим надбанням тогочасного права виявилося запровадження покарань за зловживання високими урядовцями своїми повноваженнями. Володимир Мономах вимагав від синів „судити, стежити за зловживаннями владних, щоб не було покривджених, невинних ”.

Велику роль у процесі оновлення правових норм відігравав авторитет Мономаха серед його синів і в народних масах. Біографія Мономаха дала важливий повчальний матеріал для врядування й після його смерті 1125 року.

Взагалі, перші руські конституційні твори ХІ-ХІІІ століть мали великий вплив на державну спадковість упродовж наступних дев’ятисот років. Тут варто згадати про гербове знамено-тризуб Володимиро-Ярославових часів, що було затверджене законом Української Республіки 1918 року, а також витиск тризуба з руської гривневої монети ХІ-ХІІ століть на державних банкнотах УНР і скарбових паперових карбованцях 1918-19 років. До „Руської Правди” зверталися члени всіх конституційних комісій в Україні протягом 1918-20 років для розробки таких постанов, як автономні права меншин, рівні права чоловіків та жінок у громадській праці в державі, права на земельну власність, право на вільну думку, на свободу віровизнання та інші.

18 квітня 1710 року Козацька Рада обрала новим гетьманом України Пилипа Орлика, котрий був до того головним писарем у гетьмана Івана Мазепи. В той же день Пилип Орлик проголосив опрацьований ним акт – „Конституцію прав і вольностей Запорізького війська”. Завданням нової конституції була боротьба „за права та вольності людини і громадянина”. Для вирішення найважливіших державних справ тричі на рік – на Різдво, Великдень і в День козацького свята Святої Покрови (14 жовтня) – відбувалися „Генеральні Ради”. За конституцією гетьман мав захищати справедливість і забезпечувати соціальні права громадян, особливо, земельні. В цілому, Конституція Пилипа Орлика мала демократичний характер, наближення до тогочасної європейської моделі і була соціально-політичною противагою імперському натиску Росії після полтавської поразки Івана Мазепи в союзі з Карлом ХІІ. Тож до 1720 року гетьманська держава Орлика вела постійну боротьбу за рівноправність України між Росією, Польщею та Туреччиною.

Проголошення наступних семи українських конституцій припадає на 1918-21 роки – найдраматичніший період української історії нового часу.

Конституцію Української народної республіки (УНР), складену з 83 статей, було проголошено 28 квітня 1918 року. Упорядниками виступили Міністр юстиції Сергій Шелухин та члени Уряду УНР на чолі з прем’єром Володимиром Винниченком і головою Української Центральної Ради Михайлом Грушевським. Цікаво, що до складу Уряду входив також Симон Петлюра як Міністр військових справ.

Оскільки на той час в Україні панувало багатовладдя, то проголошення 30 квітня того ж року – через два дні після попереднього – нового конституційного твору для Української гетьманської держави можна вилучити з переліку історичних курйозів. Конституцію зі сорока чотирьох параграфів створили Міністр юстиції А. Вязнов та члени Гетьманського уряду на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським.

За часів Директорії 25 січня 1919 року було проголошено нову, шосту конституцію, що поширювалася на терени України. Вона мала назву „Декларація директорів про тимчасову владу в УНР” і чекала затвердження в Національному Конгресі. До складу конституційної комісії входили члени Уряду УНР, серед усе той же Міністр юстиції С. Шелухин. Авторами цього твору були Володимир Винниченко та члени Директорії УНР. Трудовий Конгрес прийняв текст Декларації за Конституційний акт із побажаннями розширити його зміст. Новий розширений текст був ухвалений Всеукраїнською Національною Радою (ВНРада) 9 листопада 1919 року.

Варто зазначити, що три наступні конституції УНР, значною мірою, були продовженням двох попередніх – від 28 квітня 1918 року та 9 листопада 1919 року. Так першого червня 1920 року ВНРада затвердила новий проект Конституції, що складався зі 130 пунктів. Автором проекту був заступник голови ВНРади Степан Баран. Текст займав 24 сторінки, мав назву „Устрій Української держави”, а вступними словами були: „Salus republicae suprema lux…” – „хай мудрість республіки буде сяйвом...”

„Мудрість республіки” трималася недовго, бо вже через три місяці було сформовано нову комісію по виробленню конституції Української держави. Головою комісії було призначено Міністра закордонних справ УНР Андрія Ніковського. Згодом його замінив Олександр Саліковський. Серед членів комісії варто згадати професора міжнародного права Київського університету Отто Ейхельмана. Робота комісії завершилася прийняттям „Конституції на час Директорії УНР” зі 158 параграфів у листопаді 1920 року.

Наступний, і останній, конституційний твір УНР, що містив 345 пунктів, виготовив професор О. Ейхельман наступного року. Цей проект конституції мав особливі прикмети, а саме, був орієнтований на федерально-державний устрій, тобто на швейцарську союзну форму правління – систему, зовсім невідому в Україні. Хоч сам проект був цікавий, проте не зміг здобути достатньо прихильників серед членів конституційної комісії та Національної Ради. Лише троє членів ВНРади підтримали проект професора Ейхельмана, знайшовши в ньому цікаві тези юридичного й адміністративного характеру в дусі Драгоманова, тобто зі своєрідним краєвим федералізмом. Ця праця з’явилася друком влітку 1921 року на 104 сторінках книжкового формату.

Таку „родючість” членів уряду УНР на конституції 1918-21 років можна зрозуміти з огляду на хитке становище цього уряду в пореволюційному лихолітті. Через те намагання якнайшвидшої легалізації основних правових норм держави, що постійно доповнювалися, виглядають цілком логічними.

Власну конституцію під назвою „Тимчасовий основний закон Української Національної Ради” мала Західно-Українська Республіка (ЗУНР). Її було опубліковано 13 листопада 1918 року. Текст із п’яти статей розробили тодішні члени Української Національної Ради та Загальної Української Ради на чолі з президентом ЗУНР Євгеном Петрушевським. Згодом до „Тимчасового основного закону” було додано ще 44 параграфи, зокрема, закони „Про мову”, „Про меншини”, „Про державну безпеку”, „Про громадянство”, „Земельну реформу” та інші. Суттєве значення для упорядкування Конституції мали поради і зауваження віце-президента Австро-Угорського парламенту Юліана Романчука, члена „Палати панів” і Австро-Угорського трибуналу Івана Горбачовського, радника Найвищого суду і Міністерства юстиції Австро-Угорщини Антала Віртошинського, а також митрополита Андрія Шептицького.

Одинадцятою українською конституцією була Конституція від імені Карпатської України, затверджена Сеймом 15 березня 1939 року. Вона мала вісім пунктів. Співтворцями цього твору були члени Уряду і Сейму на чолі з президентом Карпатської України Августином Волошиним та прем’єром Уряду Юліаном Реваєм.

На заваді введенню в дію практично всіх українських конституцій 1918-21 років постали політичні реалії тих часів. Проте, це не применшує вартості цих творів та їхнього значення в історичному аспекті.

Сучасна конституція, ухвалена 28 червня 1996 року Верховною Радою України, не „перша від століть”, а дванадцята. Доля підготувала їй справжнє випробування, кульмінацією якого стала „конституційна доба”. І якщо істина народжується в муках і боротьбі, то хочеться вірити, що Основний закон України, загартований у цій боротьбі, зможе вистояти й захистити себе від нечемних зазіхань.

http://imi.org.ua/?read=19:5

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1087375244.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua