Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 30-06-2004
Franko: Про ітеративну демократизацію.
Вільний Форум Майдану

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1088599823.html

На Форумі і в реалі трапляються багато людей, які займають приблизно наступну позицію: "месій" нам не потрібно, а крім того, той "месія", який є, дуже поганий - колись була байка про нерішучість, яка останнім часом втратила свою актуальність, залишилася проблема "оточення", в якій, зрештою, є велика доля правди. Так само "дістається" й іншим кандидатам. Такі люди, як правило, неохоче говорять, за кого вони голосуватимуть, бо найчастіше не знають, і "граничний стан" таких думок -- це позиція "всі вони однакові" і небажання голосувати взагалі, або принаймні відсутність чітко визначеної конструктивної постави щодо долі нашої країни на найближче майбутнє.

Іронія в тому, що саме такі люди хворі на комплекс месії: неначе євреї, що відкинули Христа, вони, виходить, приховано чекають на пришестя "справжнього" Месії, якому вони вже без застережень віддадуть свій голос. Інакше не можна пояснити те, що недоліки, притаманні будь-якій людині, і очевидно, будь-якому політику, возносяться в ранг абсолютних пороків, які роблять кандидата непридатним до політичного вжитку. Політик, якого обиратимуть такі люди, повинен бути ідеальним, не мати чогось такого, через що його можна відбракувати. А це і є очікування месії.

Ця позиція, з точки зору демократії, є зовсім нелогічною. Вона нагадує якийсь дитячий максималізм, чи ідеалізм дуже молодої дівчини, яка чекає "принца на білому коні". Такий прихований комплекс месії, яким в тій чи іншій мірі хворі дві третини населення, є більше виявом якихось емоцій, аніж плодом здорових роздумів, і він не може принести реальних плодів в нашому раціональному світі. Українцям потрібно зрозуміти, що на виборах не потрібно "голосувати тільки серцем", як закликала колись давня російська політична реклама, потрібно відкинути цей дитячий каприз: "мене ніхто не задовільняє, тому пішли усі в гузно". До виборів потрібно підходити раціонально, мов до якогось механізму, і думати, зважувати, вибирати, а не гримати дверима чи зневажливо кривитися.

"Месій" в політиці немає і не буде: надіятися тільки на владу у вирішення проблем держави -- це потяг до авторитаризму. Так само неправильно вважати "все залежить від нас, українців", тим самом викреслюючи владу із списку потенційно корисних для країни сутностей: це вже якийсь анархізм.

Чи є золота середина між цими світоглядами? Безумовно. Давайте спробуємо знайти її. Для цього потрібно зрозуміти дві прості речі.

Перша. Реальний вплив на ситуацію в країні мають люди, які володіють формальною владою. Такий у нас конституційний устрій, ми тут не унікальні. І цього факту потрібно не цуратися, його потрібно використовувати. Носій формальної влади володіє достатніми важелями впливу, щоб ефективно змінити становище. Жоден мітинг не здатен зробити того, на що спроможний указ Президента, постанова Кабінету Міністрів чи закон, прийнятий у Верховній раді. Ніяка акція протесту не може, наприклад, ПРЯМО скасувати бартерні стосунки в економіці і тим самим стимулювати ринкові відносини, чи ПРЯМО встановити жорсткий контроль на місцях за корумпованими чиновниками. На це здатні нормативні акти, спродуковані владою. Не можна, не потрібно, не має сенсу ігнорувати потенціал здорової влади.

І друга. Джерелом влади є народ. Тому НЕОБХІДНО, і, найголовніше, МОЖЛИВО усіма доступними і законними методами добиватися від влади виконання волі народу. Влада, полишена сама на себе, вироджується. Я не знаю, чи є сенс викладати тут елементарні відомості про громадянське суспільство: це справа більш ніж одної недовгої статті. Але запам"ятати треба твердо: на людей, які приймають прямі ефективні рішення, МОЖНА і ПОТРІБНО впливати ззовні. Мітинг чи пікет не може самочинно прийняти рішення, обов"язкове до виконання на території України. Проте, він здатен зробити так, аби держслужбовець із важелями влади в руках БУВ ЗМУШЕНИЙ зробити так, як потрібно народові.

Що з цього випливає? То де шукана золота середина? Зі всього сказаного можна зробити наступні висновки. Потрібно відкинути емоції, явне чи приховане очікування ідеальних месій, і голосувати за те, що ми маємо, як за "найменше зло" -- в цьому немає нічого поганого, так голосує весь світ, він розуміє, що Президент -- це інструмент, молоток в руках, до якого не потрібно виявляти дівочого фанатизму чи дитячого капризування. Потрібно також розуміти, що, якщо ми організуємося у ту прикольну штуку, яка називається громадянським суспільством, то КОЖЕН НАСТУПНИЙ ПРЕЗИДЕНТ БУДЕ КРАЩИМ ЗА ПОПЕРЕДНЬОГО, і немає абсолютно ніякої трагедії, що даний конкретний президент є неідеальним. Якщо на доброго президента буде чітко сформований попит, то пропозиція не змусить себе чекати. Тільки тому, що ми не виражали чітко наших потреб, нам останні 12 років підсовували всяку фігню.

З будь-яким із опозиційних президентів, яких ми можемо обрати восени, має можливість розпочатися оця ітеративна демократизація, тобто поступова -- на відміну від месіянсько-ідеалістичної моментальної -- демократизація країни. Інакшого шляху, ІМХО, просто не існує. Навести лад можна тільки маючи владні повноваження; контролювати носія влади можна тільки спільно всією українською братією.

Але тут мушу відволіктися від хвілософії і нагадати третю, ситуативну, але не менш важливу річ. Коли перемагає кандидат від режиму, "ітеративна демократизація" відкладається років на 20. Можна плести лапті, сушити сухарі, або брати ґвера і тікати в карпатські ліси: життя не буде.

Тому обираймо розумом, і обираймо розумно.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1088599823.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua