Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 21-07-2004
Сергій Грабовський: “Совок” як об‘єкт пропаганди на виборах-2004
Телекритика

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1090421906.html

У ближчі місяці розгорнеться запекла битва політтехнологів за досі живу „радянську людину”.

Соціологічні дослідження протягом усього періоду новітньої незалежності України засвідчують незмінність, на перший погляд, алогічного, але цілком реального сплетіння інтересів та настанов значної кількості українського населення. Йдеться про тих, хто досі ототожнює себе з “громадянами СРСР” і прагне до відновлення доперебудовного життя. Це не менше п‘ятої частини всіх дорослих громадян України, отже, певний тип масової людини. Якщо ж виокремити головні риси цього типу масової людини, неважко буде впізнати “радянську” або “совєтську” людину, а простіше – “совка”.

Про формування “радянської людини” та “нової історичної спільноти” вперше сказав з офіційної трибуни ще Сталін. У середині 30-х років Олександр Копиленко в одній з повістей “на молодіжну тематику” проголошує вустами своєї героїні: “Моя національність – радянська!” Тезу Сталіна розвивали по-своєму всі кремлівські лідери. Апогею розмови щодо радянської людини й радянського народу досягли за часів правління Брежнєва. Як, власне, і сам феномен “совка”, який перейшов у спадщину Україні.

Розпропагувати таку публіку не так просто, як видається на перший погляд – мовляв, досить владі цитьнути, і всі стрункими лавами підуть голосувати за її кандидата. Не випадково, скажімо, в останньому “Епіцентрі” В‘ячеслав Піховшек постійно наголошував, що, скажімо, Віктор Янукович тяжко працює, завжди з народом, говорить з ним його мовою (у прямому й переносному сенсі), а Віктор Ющенко займається розвагами – сходженням на Говерлу – та якимось розумуванням. Своєрідна трудова етика, зовсім не схожа на описану Максом Вебером протестантську, – обов‘язкова складова соціотипу радянської людини: йдеться не стільки про продуктивну особисту працю, скільки про “виконання обов‘язків”. Тим більше не любить радянська людина різних “мудрагелів”, “очкариків”, “надто розумних”. Погодьтеся, що Віктор Янукович у цю категорію не потрапляє. Так само, як і Петро Симоненко. Тим часом не тільки Ющенка, а і Мороза можна принагідно зобразити “надто вумними”.

А ще радянська людина в Україні досі занепокоєна тим, що “ОУН-УПА рветься до влади”. Посилання на те, що ніякої “ОУН-УПА” в реальності не існує, а радикальні українські націоналісти не мають істотної підтримки навіть у Галичині, не діють. Кожен, хто регулярно дивиться той самий “Епіцентр”, може згадати, як у цій програмі використовуються кадри з маршем хлопів в одностроях з УНА Едуарда Коваленка під гаслами “Україна – для українців!” чи вміло виокремлені фрагменти з виступів деяких депутатів із блоку “Наша Україна”. Це все чудово вмонтовується у міфологічну картину світу радянської людини, де героями досі є Ворошилов, Щорс, Жуков, а ворогами – “імперіалісти”, “западенці”, “бандери”, “чучмеки”, “жиди”. І, звичайно, так само туди вмонтовується за останній рік сотню разів повторене нагадування про “американську дружину” Ющенка. Америка-імперіалізм-ЦРУ-загарбання “родіни” – цей асоціативний ряд у свідомості “совка” вибудовується просто автоматично, досить тільки вміло натиснути на відповідну кнопку.

Власне кажучи, радянська людина має чи не всі ознаки нації, якщо брати до уваги сталінське визначення цього феномену. Йдеться про адміністративно-командну економіку (тому “совки” дуже добре сприймають тезу про “хазяїна”, “господаря”, “сильну руку”, що має керувати Україною), уявно спільну територію “от Москвы до самых до окраин” (і тому про дзвінок Путіна Януковичу до дня народження так захоплено сповіщала половина українських телеканалів), мовою (фахівці звуть її соціолектом російської, з вилученням вишуканих слів та зворотів і додаванням канцеляриту й блатняка), традиціями і звичаями (всесвітньо відома співачка Галина Вишневська образно схопила це: “Їдять макарони з хлібом”) і, звичайно, своєю культурою й міфологією. Тож бачимо на телеекрані – у “День металурга” (радянське свято) Віктор Янукович співає у Дніпропетровську дуетом із Русланою радянську ж пісню про “родную улицу”. Ревище захвату публіки: для одних – безплатний атракціон, для інших (в тому числі і певної частини телеглядачів) – воістину історична подія.

Я не жартую, коли стверджую останнє. Радянська людина мала свого часу усталену, структуровану, чітку, просту й ефективну пояснювальну схему для всього, що існує на білому світі. Ця схема, як і належить міфові, була побудована на граничній опозиції “свого” й “чужого”, “білого” й “чорного”. А наприкінці 1980-х – на початку 1990-х ця схема дала тріщину, перестала працювати; на перший план вийшли неохоплювані до цього радянським міфом реальності. Світ захитався, і хитається донині. А от команда Януковича повертає йому стабільність, відтворює вже призабуту, просту і рідну світобудову. І навіть “бандерівка” і “западенка” Руслана у цій старій-новій системі координат повелася правильно, заспівала радянську пісню російською мовою.

Хтось скаже, що нічого нового у маніпулюванні радянською людиною теперішніми командами політтехнологів немає. Мовляв, на референдумі 1991 року ця людина голосувала за незалежність України, бо сприйняла головне гасло агітаторів із розпущеного ЦК КПУ, які працювали в команді Кравчука: “Тільки б не було війни, а там хай буде та ваша незалежність”. 1994 року за Леоніда Кучму голосували саме найбільш “совєтизовані” регіони, включаючи туди й переважно україномовну Чернігівщину. Адже Кучма обіцяв відновити все краще, що було раніше, і будувати життя на засадах “порядку і порядності” (яка там демократія, права людини чи розбудова держави? головне – щоб був хазяїн!). На виборах же 1999 року звичка до стабільності привела радянську людину не тільки до табору Петра Симоненка, а й до табору Леоніда Кучми. Тому, мовляв, “совка” вже використовували – і зараз використають за старими технологіями, нема проблем.

Так, використовували. Але зараз це використання є найбільш проблематичним для провладних політтехнологів. Адже радянська людина за своїм єством – колективіст, не любить буржуїв, куркулів, багатіїв, тих, хто розкрадає суспільне багатство. Тому ще невідомо, за кого вона все ж таки проголосує, коли одержить до рук бюлетень. А раптом за Мороза чи за Ющенка, котрого Леонід Кучма у тій-таки програмі “Епіцентр” тиждень тому назвав “товаришем” і звинуватив у лівому популізмі? Тому у ці місяці перед “партією влади” (скористаємося цим евфемізмом) стоїть дуже непросте завдання: з одного боку, мобілізувати на свою сторону всіх, у кому ще ворушиться радянськість, з іншого боку – не передати куті меду і не випустити на поверхню ідеї на кшталт: “Поділити на всіх, і порівну!”, котрі також є неодмінною складовою духовного світу радянської людини. Зрозуміло ж бо, що ділити (хоча б частину!) можна буде тільки у разі приходу опозиції до влади, і Віктор Ющенко прозоро натякає на це, говорячи, що олігархам доведеться істотно доплатити за надто дешево куплені ними державні об‘єкти.

Потрібність же в тотальній мобілізації радянськості для “партії влади” випливає з того, що за всіх інших розкладів вона неодмінно програє виборчі перегони – звичайно, якщо буде більш-менш чесний підрахунок голосів у другому турі. Теоретично “совка” може так само тотально (і з меншими зусиллями) залучити до своїх лав і опозиція – якщо Петро Симоненко і Віктор Ющенко знімуть свої кандидатури на користь Олександра Мороза, як про це на сайті “Української правди” пише (а потім повторює на виборчих мітингах соціалістів) Олесь Доній. І тоді можна буде не проводити другого туру виборів, – звісно, якщо теорія Донія вірна.

Але за всіх обставин за досі живу радянську людину у ближчі місяці розгорнеться значно запекліша битва, ніж досі. І хто знає, до якої межі можуть дійти імпортні політтехнологи, щоб використати у потрібному напрямі підсвідомі комплекси цієї людини?


Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу “Сучасність”, спеціально для “Телекритики”

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1090421906.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua