Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 09-08-2004
NeZar: Один день в поході на Київ
http://maidan.org.ua/n/free/1092064505

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1092079719.html

Вже добрих два тижні я слідкую за подіями в Сумах, в Ромнах, на кордоні областей - всюди. Мені стало цікаво. Захотілось також спробувати, як воно - протестувати. Захотілося побачити та поспілкуватись з цими людьми.

П*ятниця, вечір - в мене вихідні! Ура! Треба провести їх з толком. Отож ми з милою пакуємося на останній поїзд на місто Лубни. Поїзд їде, стукають колеса, нам добре. Чекаємо Лубни, 1-20, п*ємо каву.

Лубни - тихе місто, нікого ніде немає. Сигаретних кіосків - немає. Випити кави - також немає. Єдине, що є в надзвичайно великій кількості - це таксі й таксисти. Однак, мила наполягає: ніякиї таксі й навіть не думай про готелі. Зробимо собі екскурсію. отож, дві з чимось години ми прогулюємся нічним містом. Спочатку знаходи мо автозаправку, де автомат нас вгощає кавою. Купуємо сигарет - ура! Жити можна!

Згідно останньої інформації на http://www.sumy-bespredel.info , збір учасників походу повинен відбутися ранком в райцентрі Лохвиця. Беремо квитки, сідаємо до автобуса. В автобусі засинаємо.

Прокидаємося - автобус зупинився. Виходимо на перекур. Автобус збирається їхати. Ми ломимся назад в салон. З трудом нам пояснюють, що ми вже приїхали - це і є Лохвиця.

8-00
Тут є кава! Ура! Навіть є поштове відділення, звідки я дозвонююсь до Інформценту спротиву. Заспана дівчина дає мені номер Олег Медуниці, координатора пішого ходу. Дзвоню туди. Мені кажуть чекати на головній площі міста.

Харчимося в кабаку. Ще кава. Купуємо дощовики. Чекаємо.

Блиько 10-ї Біля нас зупиняються два буси. З них виходить дядько в жовтій футболці "Чиста Україна". Підходить до нас. Власне це і є Олег. Ми спілкуємся. Він питає, хто мене послав Тобто, яка організщація.
Спілкуємся хвилин п*ять. Тим часом до бусів підкочується ментярська машина. Медуниця йде спілкуватися з ментами. До нас підходять двоє хлопак з Тернопільської "ЧУ". Спілкуємося. Менти їдуть. Здаємо тяжку речі в бус і йдемо до колони.

Нас приймають, ми стаємо в хвіст колони. Народ різношерстий. Проходимо містом, викрикуючи гасла. Все нормально, нас супроводжує міліція. Їм приязно вимахують руками.

Колона проходить місто. Трохи далі за містом стоїть пам*ятник - танк. Народ вилазить на танк, робимо фотографію. Дуже гарно, напевне, вийшло.
Гарно, мирно, співаємо пісень, спілкуємося. Я інформую народ про те, що твориться в Інеті і в Києві.

Ментовська машина наздоганяє нас на привалі. Мент в машині - майор - вже не один. Раніше він говорив нам - ідіть, ідіть скоріше. Зараз він мовчить, а говорить полкан, якого він привіз. Нам демонструють брєдове рішення роменського суду. Піший хід заборонено. Ми не виконуємо розпорядження суду. Чомусь ніхто (в тому числі і я) не звернув уваги на те, що є тільки копія судового рішення, без мокрої печатки. Хоча навряд чи це стало б аргументом для ментів.

До табору - 15 км.

Виявляється, стати злочинцем дуже просто. Тепер мене можуть пов*язати і посадити

В результаті в частини учасників походу виникає бажання пообідати (харчів в нас немає. вони в таборі). Відходимо в сторону. Ще в частини виникає бажання скупатися - озеро неподалік. Залишається один здоровий дядько з УНСО (свої називають його "тато"), він тре з полканом. Тим часом бажання обідати й купатись у всіх інших відпадає. Малими групами ми відходимо в сторону посадки. Бачимо - мєнтовських машин вже п*ять. Під кінець задні казали. що їх стало вісім. Перенходимо на біг.

Рухаємся в сторону табору, часом переходячи на біг. Йдемо ярами, полями, посадками. Переходимо рівчак, порослий очеретом. Один раз нас шугає грузовик, який не знати йкого біса там робить.

Прямуємо в сторону табору. Вже близько... Дзвонимо в табір - отримуємо інформацію: табір оточений мєнтами. Стояти на місці. чекати, нікуди не рипатись.

Починається дощ. Хавки немає. Наметів немає. Розпалювати вогонь не можна. Мокнемо потихеньку.

Старший дядко в футболці з надписом "СССР" помічає десь мєнта. Скоро підриваємось - просуваємся далі посадкою. Нарешті стаємо. Моя мила (вона умудрилася піти в похід в "в*єтнамках") порвала шльопанці. Ремонтуємо підручними засобами. З табору знову кажуть - стояти, не рипатись. Стоїмо. Не рипаємся.

Я спілкуюсь з пацанчиком, котрий отруївся креозотом. З тим самим, котрого не хотіли лікувати. Спілкуюся з дівчиною, якою "пресували" в Недригалові зразу четверо ментів. Спілкуємось з людьми, котрих садили, і з тими, котрі прорвалися. Вони кажуть, що найкраща річ - кукурудза. В буряках гірше ховатися...

В нас стратегічна позиція. Посадка, зправа - поле, зліва - кукурудза. Двічі чути шум моторів - тікаємо в кукурудзу, відчижуємось там, поки небезпека не минає. Мила рве другу в*єтнамку. Знову ремонтуємо...
Хлопці з УНСО - найбільш активні. Недовго думаючи вони споруджують навіс, критий кукурудзою. Там можна ховатися від дощу...

Вся обстановка нагадує партизанський загін. "Що робить влада" - каже один з хлопців "вони ж нас тут так вимуштрують, що потім пожаліють". Дуже хочеться жерти. Дуже хочеться розпалити вогонь

Потихеньку вечоріє. Всі мобільники сіли. Декілька хлопців йдуть на розвідку. Приходить "тато". Він розказує, що в таборі торба і кранти. Не пробратись. Прийдеться ночувати тут. Він звонить різним людям. В кінці кінців дозвонюється до нардепа Луценка. Той щось говорить про завтра, про 11-ту.

Зрештою приходить "десант" з табору. Якийсь чудак з тих, хто в таборі, агітує дівчат і жінок вернутися в табір. В результаті до тих, хто йде в табір. приєднюються одна старша жінка і одна дівчина, котрій треба завтра бути в Сумах. Четверо дівчат залишається. Мені теж треба бути в Києві, я агітую кохану йти в табір з усіма. Але ні - вона збирається робити революцію в своїх рваних тапках

В кінці кінців, хлопці освітлюють її ноги, критикують і мою взувачку (босоніжки). Нам розказують, як дійти до табору - і ми йдемо. Хлопці залищаються. Вони не вертаються в табір. В них тепер є харчі. Вони підуть в ніч.

І ми йдемо в ніч. Заблукали (топографічний дебілізм). В третій ночі виблудили на трасу. Стопимо машини - голяк, ніхто не стає. Зрештою заночували в пшениці. Дуже холодно, я майже не спав.

Зранку ловимо машини. Нам далі не щастить. Дві ночі не спали - мене трохи глючить. Думаємо йти спати в солому - виявляється, вночі ми не помітили копицю. Ага - ще одна машин! Стопимо!

Щастя - це маршрутка "Суми-Київ"

Ми в Києві. Моя сумка з харчами - там. Нічого, сподіваюсь її забрати. Можливо, на наступних вихідних

Трохи про середовище.
Мова спілкування - не грає ролі. В рівних долях звучить українська і російська. Рівень взаєморозуміння між "бандерівцями" з Тернополя і "москалями" з Харкова - вражаючий. Ніде більше, аніж тут, не розумієш, що Україна розділена не на "захід-схід", а на злочинну владу й людей, котрих вона визискує. І ці люди не хочуть мовчати. Більш того, їм вже нікуди відступати. Сумські студенти кажуть, що їхні справи в СБУ з першого дня існування наметового містечка.

Хлопці розповідають про те, як депутат Луценко допоміг їм перетнути кордон Полтавської області. Їхало два автобуси з людьми, і дві машини. в одній з котрих сидів Луценко з ватажками спротиву. Коли мєнти почали стопити - зупинилося дві машини з депутатами, автобуси поїхали далі. Бідний мєнт зі спілкування з Луценком виніс повні штани. Луценко дуже любить лякати міліцію

Хлопці з УНСО - діяли згідно своєї назви. Вчили нарід самообороні. Вчили шикуванню, здається "гоп-кола", коли однією рукою ти тримаєшся за ремінь друга, а іншою рукою прикриваєш обличчя. Хочете нас брати - беріть. Але всіх разом. Самі ми не підемо. Поодинці не потягнете...

Поітизованість акції - так, вона таки є. Більшість розуміє це. Акція не політизована "за" когось - ніхто ні за кого не агітує. Акція політизована проти бєспрєдєлу влади. В той же час, коли в Лохвиці колона проходила мимо точки агітаторів в синіх футболках "Я.", не було жодних реакцій - вони усміхались, ми також.

Висновки? Які там висновки. Важливіше - які люди. Вони вже нічого не бояться. Якщо треба буде - вони тікатимуть. Злапають - вони сидітимуть. В них є крило "силове", котре діє. Є "правове" - котре судиться, дає прес-конференції і піарить акцію. Є проблеми, є організаційні недоробки. Наприклад, хто догадався здавати речі в бус, щоби легше йти? Найвність...

Ще одне: таки правий Угу, котрий сказав на "Майдані": "клаву піанити - не на Київ іти". Дуже велика різниця. "Комплекс фізично-оздоровчих вправ "втечи від мєнтів" - кращий спосіб провести вихідні"

Але вони таки дійдуть. Навіть якщо прийдеться йти голодними, минаючи дороги й населені пункти. А ми - допоможемо. Хто як вміє...

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1092079719.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua