Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 17-09-2004
Вікторія Сюмар: На другий день після Гії
Інститут масової інформації

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1095414594.html

Для грузина Гії Гонгадзе Україна стала другою Батьківщиною. Для України грузин Гонгадзе став символом. Змінити Україну Гія мріяв все своє життя, але змінив своєю смертю. Це, здається, вже хтось писав, але не погодитися з цим неможливо. Після смерті Георгія Гонгадзе Україна стала іншою країною. Навряд чи можна твердити, що кращою, але іншою...

Політики та Влада

Гію Гонгадзе знала більшість провідних українських політиків: від Президента, який брехав, що його не знає, - до пересічних депутатів різних рівнів та керівників адміністрацій. Яскравого журналіста добре пам’ятали керівники тих регіонів, де він якийсь час працював. Його смерть багато чого поставила з ніг на голову в українській політиці.

Після зникнення Гії українська влада вперше серйозно відчула, що вона не єдина влада в країні. Акція журналістів, які на кожному телеканалі та в кожному виданні говорили про його пошуки, змогла примусити владу давати хоч якісь відповіді. Міліція імітувала безпрецедентне розслідування, Президент давав особисті доручення, але головне – влада відчула що її можуть примусити ось робити.

Наступним шоком для влади та для політиків стало оприлюднення плівок майора Мельниченка. Для однієї частини – це була сенсація, для іншої – жах. З першого дня плівки стали табуюваною темою на провідних телеканалах та у впливових мас-медіа. Однак, приховати настільки сенсаційну інформацію було неможливо. Слухання в парламенті, переляканий Генпрокурор Потебенько зі своїм „Все це хвальш і лож, лож і хвальш”, і масові виступи людей з гаслом „Кучму-геть”.

Я пригадую, як в колоні демонстрантів, скандуючи це гасло, йшли зірки 1+1 та шеф-редактор В’ячеслав Піховшек. Пригадую, як тоді, коли ситуація на вулиці була близька до точки кипіння, правоохоронці ледь-ледь не почали бити силові дії проти багатотисячного натовпу, і як саме в цей момент один із лідерів опозиції Олександр Мороз сидів у затишній кав’ярні парламенту, демонструючи явне небажання очолювати силову революцію.

Взагалі, смерть Гії та події після неї стали певною точкою змін у долі кожного вагомого українського політика. Саме після 16 вересня 2000 року Леонід Кучма втратив шанси будь-коли увійти до історії України як демократичний лідер, остаточно втратив довіру власного народу, отримав кілька записів, як один із найбільших кривдників преси у світі та протягом кількох років став негласною персоною нон-грата у цивілізованому світі. Його права рука на той час Володимир Литвин, який після оприлюднення плівок кілька тижнів взагалі не з’являвся на очі журналістам, перестав бути „сірим кардиналом”, після чого його змусили піти у публічну політику. І саме завдяки справі Гонгадзе країна отримала нового „антикризового менеджера” Віктора Медведчука.

16 вересня стало приводом для серйозних змін у політичній біографії Юлії Тимошенко. Звільнена з посади віце-прем’єра Тимошенко йде в опозицію. Довівши, що вона здатна максимально ефективно діяти у ситуаціях, пов’язаних із масовими виступами, Тимошенко отримала імідж однієї з найбільш яскравих супротивників діючої влади, що вилився у понад сім відсотків народної підтримки на парламентських виборах 2002. Ця ж справа стала запорукою і для подальшої політичної кар’єри Олександра Мороза, який так само зумів привести у парламент Соцпартію значною мірою завдяки іміджу реального опозиціонера.

І саме ці ж події в результаті стали ахіллесовою п’ятою Віктора Ющенка, який на той момент опинився у дуже незручній для себе ситуації. Демонструючи відстороненість від дій влади, Ющенко на той час і був владою, займаючи посаду прем”єр міністра. Знаменита „заява трьох” – Президента, прем’єра та спікера із осудом акції Україна без Кучми відштовхнула від нього значну частину радикально налаштованих опозиціонерів. Пізніше близьке оточення Ющенка пояснить, що йому доводилося ставити підпис на чистому папері, не бачачи тексту звернення. Однак, цей документ завжди залишиться вагомим аргументом у руках його політичних ворогів. Ющенко у тій ситуації не міг і не зміг стати лідером опозиції, очолити повстання і першим на теренах СНД створити прецедент „трояндової революції” та зміни пострадянської владної еліти. Поки що це вдалося лише співвітчизникам Георгія Гонгадзе...

Зрештою, касетний скандал став опосередкованою причиною відставки Ющенка з прем’єрської посади. Кажуть, що Леоніда Кучму переконали – витік організував саме Ющенко, оскільки у разі добровільної відставки Президента саме він обійняв би його посаду. Були й додаткові аргументи, на кшталт причетності західних спецслужб, однак факт залишається фактом. Батьківсько-синівські відносини Ющенка-Кучми були зіпсовані назавжди і стали плямою на іміджі Ющенка як публічного політика.

Справа Гонгадзе принципово змінила долю і низки силових міністрів, позиції яких на той момент здавалися непохитними. Потебенько та Деркач опинилися в парламенті і далеко не на впливових позиціях. Юрій Кравченко після кількох перетрубацій, пішов у політичне небуття. Можна констатувати, що їх відставки домагалася опозиція, але зрештою найбільше виграло від цього не суспільство, а один „антикризовий менеджер”. Сьогодні на всіх силових позиціях люди, близькі до СДПУ(о), Кравченко та Деркач, яких називали противагами Медведчуку – у політзасланні. Ющенко втратив шанс стати лідером об’єднаної опозиції та шанс стати наступником Кучми. А позиції Медведчука піднялися на багато пунктів угору.

Врешті, українська влада стала ще більш закритою і більш цинічною. Майже без втрат переживши найгучніший політичний скандал, влада не боїться застосовувати найбрудніші методи боротьби із власними опонентами. Адже непокараний одного разу починає почуватися безкарним...

ЗМІ

У перший момент здавалося, що 16 вересня може стати новою точкою відліку в історії розвитку українських ЗМІ. Такої демонстрації журналістської солідарності як після зникнення Гії, Україна доти не бачила. Цьому складно шукати об’єктивні пояснення, причина – у характері Гії, він був „душею” журналістської тусовки і дуже багато журналістів мали всі підстави називати його ледь не особистим другом. Однак, акція журналістів захлинулася відразу після оприлюднення плівок Мельниченка. Журналісти нічого не змогли протиставити потужному політичному пресу. І сам цей факт призвів до того, що цей прес став перманентним.

Журналістська тусовка після Гії практично розділилася на дві частини: тих, хто не зміг змиритися і тих, хто усвідомлюючи всі проблеми „нової інформаційної реальності” в Україні, зміг пристосуватися до неї. Другі зараз на перших місцях провідних телеканалів, перші – часто на маргінесі, в Інтернеті та в напів- підпільних виданнях. Останнім часом своєрідним „притулком” став 5 канал, але чи надовго? Українські політики, переживши „урок з касетами” добре усвідомили вагу медіа. І навряд чи ближчим часом зможуть втриматися від спокуси використовувати власні медіа-ресурси у ролі Церберів. І в цьому сенсі опозиція зовсім не виключення.

Суспільство

Суспільство вперше пережило хвилю масового народного піднесення. Тоді, на відміну від дня сьогоднішнього, серед зими, люди йшли на акції протесту не за гроші, а з вірою, що можуть щось змінити самі.

Далі прийшло розчарування. Віра змінилася цілковитою зневірою – як у власні сили, так і у власних лідерів. Усвідомивши, що Президент країни може „замовити” викрадення журналіста і що йому за це нічого не буде, люди повірили у безкарність влади і у неможливість будь-що їй протиставити. Зрештою, „больовий поріг” сприйняття українцями влади піднявся до недосяжних висот. Важко уявити, який негатив зможе збурити суспільну думку після того, як суспільство „проковтнуло” справу Гонгадзе та плівки Мельниченка. У цій країні вже важко когось чимось здивувати – це ще один наслідок історії з Гією. І тих, хто вірить у справедливість і в те, що у цій справі колись таки будуть розставлені всі крапки над і значно менше, аніж скептиків.

Такими ми стали лише за чотири роки, чотири роки без Гії...

http://imi.org.ua/?read=236:2

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1095414594.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua