Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 24-09-2004
Der Spiegel: Скальпель або ніж
Der Spiegel

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1096041423.html

Від М.-І.: переклад статті „«Skalpell oder Messer“/“Скальпель або ніж“ з німецького журналу „Der Spiegel“ від 20.09.2004 здійснено активістом-майданівцем.

Закінчується ера пов’язаного з чисельними скандалами президента Леоніда Кучми. Його наступником хоче стати Віктор Ющенко, зорієнтований на Захід екс-прем’єр. Він обіцяє демократію, добробут та приєднання до Європи. Та передвиборча боротьба обіцяє бути брудною...

Мукачеве, що раніше носило назву Munk?cs або Munkats, насправді є класичною часткою Європи. Той, хто підніметься до замку трансильванських князів Ракоці (R?k?czi), що знаходиться на 68-метровій скeлі на краю міста, злегка повернувши голову, зможе побачити Румунію, угорське університетське містечко Debrecen, словацьку резиденцію Ko?ice чи польське часів бароко місто Przemy?l – усю прикордонну область колишньої імперії Габсбургів.

Мукачеве було бастіоном сербам, угорцям та словакам за часів їх марних повстань проти господарів у Відні; тут впродовж 122 років переможці саджали до в’язниці відомих бунтівників своєї багатонаціональної держави.

Тепер замок належить Україні. Цербером височіє він над шляхом, що підіймається до Карпат, через них до Львову (колишнього Лембергу) і, нарешті, далі углиб розташованої на краю континенту країни, стосовно якої ніхто напевно не знає, чи після падіння залізного занавісу вона також належить до Європи, чи ні.

Миловидне містечко коло замку, з 82000 населення, має ратушу, чотиризірковий готель та пішохідний центр, фасади будинків якого були реставровані “на єврейські кошти”, каже Віктор Балога. На відміну від Лембергу, більшості євреїв у Мукачевому вдалося пережити другу світову війну. Пізніше вони емігрували до Америки чи Ізраїлю і тепер, за допомогою Балоги, інвестували частину своїх грошей у цей український куточок на кордоні.

Віктор Балога, 41 року, колись був мером цього міста. У квітні він знову, як представник руху “Наша Україна”, великого українського опозиційного об’єднання, виставив свою кандидатуру на виборах. Успішний підприємець отримав 19385 голосів – це впевнена перемога. Ще ввечері дня голосування виборчими дільницями, розгромлюючи меблі та побиваючи кийками виборців і спостерігачів за виборами, пройшлися „невідомі”. Наступного ранку виявилися зниклими протоколи голосування, які повинні були зберігатися у виборчій комісії. Переможцем був оголошений не Балога, а його супротивник – людина, яка згідно опитувань на виборчих дільницях отримала на 40 відсотків голосів менше.

Мукачеве є мініатюрою усієї Галичини розколотої країни: політично – осередок опозиції, але керується однодумцями влади в Києві. В Мукачевому ще перед виборами було змінено всіх важливих посадовців: голів міліції та податкової було звільнено, прокурора та голову суду - замінено. Депутатам від опозиції чинилися перепони в прийнятті участі у засіданнях міської ради, інакомислячі були витіснені з посад у міськраді. Ставлення, занадто далеке від європейського.

Не треба сприймати скандал лише як провінційний фарс, в ньому потрібно бачити “типовий випадок”, стверджує Віктор Балога: люди з оточення Президента “хочуть дати всім зрозуміти, що вони ніщо та нікого не беруть до уваги. І що вони можуть привести будь-кого зі своїх людей до влади”.

Якщо ж так і є насправді, то це - погана ознака для наступних президентських виборів. Вони відбудуться 31 жовтня і, за словами Батоги, принесуть суттєві зміни до держави, яка є найбільшою в Європі за площею: це стане кінцем десятирічного панування Леоніда Кучми.

На думку опозиції правлячий голова держави винний в тому, що експерти досі визначають Україну як “напівколоніальну державу” із зубожілим населенням та корумпованою політичною верхівкою; що близько семи мільйонів – майже третини працездатного населення - українців перебувають на заробітках у Росії, Греції, Великій Британії чи Португалії; що парламент, у якому голосують за допомогою кулаків та ляпасів, наперед вважається підкупленим і що все більшою стає залежність від Москви. І що через відсутність демократичних та економічних змін Брюсель не подає жодного натяку на перспективи вступу православної Україні до ЄС – і це на відміну від обіцянок для мусульманської Туреччини.

Через 13 років після оголошення незалежності Україна залишається для Заходу “дещо цивілізаційно чужою”, скаржиться письменник Юрій Андрухович, “сірий пострадянський простір, неєвпропезована зона російського впливу”. Це повинно змінитися з відходом Кучми, замість цього стоїть ім’я Віктора Ющенко.

50-річний Ющенко є головою опозиційного блоку “Наша Україна”, в якому зібралися перед усім національно налаштовані однодумці та переконані противники Кучми. Як голова Національного банку в 1996 році він ввів українську грошову одиницю - гривню - і зупинив інфляцію. Коли три роки потому, в 1999 році, державі загрожувала платонеспроможність, Кучма призначив шанованого також і на Заході фінансиста головою уряду. Ющенко прискорив реформи й скоротив заборгованості по заробітній платні; але своїми курсами приватизації та економічних змін він викликав незадоволення олігархічних партій і через 16 місяців Верховна Рада зняла його з посади.

Екс-прем’єр – людина, яка діє розраховано та обачливо, чиї політичні вимови разом з тим часом нагадують хиткий пудінг; не народний трибун, але в той же час з боку опозиції – представник з найбільшими шансами. У липні, до дня початку його виборчої кампанії, стилізованої в американський спосіб, до Києву приїхало 100 тисяч людей. Під повітряними кульками та серед моря блакитно-жовтих прапорів цей політик, антипод Кучми, пообіцяв населенню „історичний вибір”, і згодом – „заможну європейську країну” (див. інтерв’ю)

Головного супротивника Ющенка серед інших 25 кандидатів звуть Віктор Янукович – він виступає гарантом „статусу кво“. Кваліфікований автомеханік, досі до цього часу нікому не відомий губернатор Донецьку, вугільного краю України. Майже два роки тому Кучма обрав його своїм сьомим за рахунком головою уряду. Задиристий син шахтаря приніс із собою дві колишні судимості, загалом у п’ять років: ще в молодому віці через пограбування та нанесення тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості він відбув за гратами. Це є плямою біографії, якої в Україні легко позбутися: Донецький обласний суд констатував факт „загублення” старих справ, а влада оприлюднила заяву, що вироки були „незаконними”. Віктов Янукович, 54 років, також обіцяє виборцям „працевлаштування, добробут та гідне життя”; натомість гарантує „відсутність залізної руки, але залізний порядок”. Національно свідомі, антикомуністично настроєні західні українці вважають його прибічником Москви та втіленням слабкості економіки та політики.

25 партій, профспілки, молодіжні організації та найвпливовіші олігархи підтримують прем’єра, виборчий штаб очолюється головою НБУ. Їхні ЗМІ виголошують Януковича ініціатором дворічного тривалого економічного підйому, результати від якого досі ледь помітні. Його супротивник Ющенко висвітлюється на телебаченні (якщо взагалі там з’являється) лише як „популіст” чи „націоналіст”. Одружений на громадянці Сполучених Штатів, батько п’яти дітей, так проголошують президентські установи, „вкрав мільйон доларів”, є „ціником” та „агентом американських спецслужб”. Але якщо вірити результатам опитувань, Ющенко випереджує прем’єра приблизно на 10 відсотків.

Леонід Кучма, 66 років, скромно тримається на задньому плані. Але через свою дочку Олену та зятя Віктора Пінчука, українського „стального та трубного короля”, дав зрозуміти, що він має добру форму й „доба Кучми ще не скінчилася”. Але він також вносить ясність: передвиборча боротьба цього разу буде особливо „брудною”.

Така ситуація склалася не лише в одному Мукачевому. Майже весь Захід України, який з часу проголошення незалежності виступає прибічником проєвропейського курсу, впродовж багатьох місяців втягнутий у боротьбу за владу між табором реформаторів та президентським табором. Вона паралізує регіон, який відноситься до „класично депресивних”: промисловість збанкротувала, населення живе лише збиранням грибів чи валкою дерев.

Обласна рада Львову, папського міста з віденським шармом, через відсутність кворуму вже півроку не проводить засідань, державна діяльність призупинена. З того часу, як опозиційне об’єднання „Наша Україна” спромоглося схилити на свій бік більшість та виступило об’єднаним фронтом як проти політичного єдиновладдя в Києві, так і проти нового спільного курсу з Росією, прокучмістські партії ухиляються від співпраці. Тут також все частіше до прихильників Ющенка навідуються додому працівники податкової чи прокуратури. Або ж їх взагалі витісняють з громадських посад. Деякі непокірливі газети, як наприклад „Львівська правда”, втягнуті в численні судові процеси, інші, як „Поступ”, зазнають чималих збитків через багаторазові підпалення або через провокації в типографіях та серед розповсюдників цих видань. Рішення від оточення Ющенка: „протриматися до 31 жовтня!” - заклик, який означає для усього регіону затамувати подих.

„Йдеться про питання влади”, захищає Ігор Шурма дії виконавчої влади. Львівський лікар є заступником голови СДПУ(о), партії, головою якої є шеф київської Адміністрації президента, сірого осередку Кучми. „Чому в цій області повинна змінитися влада, якщо в будь-якому місті України все навпаки?” - запитує Шурма. Те, що відбувалося в міській раді, було „спробою державного рейху”: „Саддам Хусейн розстрілював таких людей як зрадників”.

Натомість прибічник команди Ющенко, гірничний інженер Петро Олійник, який ще й досі має ґулі від сутичок у Мукачевому, підтримує опозицію на фінішній прямій та близький до думок відплати: „зі скальпелем чи навіть великим ножем” потрібно йти на осередки олігархів. Він відчуває підтримку, оскільки за даними опитувань „77 відсотків від 48 мільйонів населення України” бачать, що держава крокує у неправильному напрямку. І що існування правлячої більшості поставлене вже під загрозу діями десятків депутатів, які зайняли вже протилежну позицію.

Та передчасна впевненість у перемозі заслоняє погляд на реальність. Прибічники Ющенка не допускають можливості того, що їх кумир ніколи не стане фігурою, яка ідентифікує загальнонаціональну думку, принаймні для колективістично настроєного російськомовного Сходу з його вугільними шахтами. Там населення більш стурбоване питаннями щоденного виживання, ніж питаннями стосовно Європи.

Та з боку влади машина виборів вже працює на повну силу: нещодавно Янукович збільшив рівень мінімальної заробітньої платні. 1,5 мільйонам солдатів, міліціонерів та ув’язнених було наказано „як одному голосувати за Януковича”; той самий наказ отримали 600 тисяч працівників залізниці. „Три дні пити” в разі перемоги свого начальника буде міністр внутрішніх справ. Разом з „гастарбайтерами” за кордоном опозиції бракує ще значної частки виборців – це найактивніша частина населення, що емігрували.

Але найскладнішим виступає те, що цей кмітливий та розсудливий західняк має потужного зовнішнього супротивника – Росію. Негласно Москва так і не визнала незалежності України – в цьому одностайні російські експерти. Жодного подиву, що президент Володимир Путін відкрито стає на бік діючого прем’єра: він зробив для Києва економічні мільярдні поступки. Ніби „час повернутися до минулого”, оголосив кремлівський господар, тому що обидві країни пов’язує „тісне братерство”.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1096041423.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua