Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 29-09-2004
Сашко Дзусь: Коли немає своїх думок, зазвичай користуються чужими

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1096457670.html

Коли немає своїх думок, зазвичай користуються чужими, або
Царенко – плагіатор?!


Мабуть в Україні, після нашумілої спроби долучити під “своє крило” інші сумські вузи ігноруючи бажання студентів і викладачів, ім’я ректора Сумського національного аграрного університету, народного депутата, лідера сумських есдеків об’єднаних, а зараз ще й довіреної особи кандидата в президенти В. Януковича Олександра Царенка, відоме багатьом. Та не всі таланти цього героя вже відкриті. Пропонуємо вашій увазі ще один штрих до характеристики сумського “об’єднувача вузів”.

Я тримаю в руках дві книжки з майже однаковими назвами, та зрештою, й написані про одне й те саме: „Історія господарства: Україна і світ” та „Економічна історія України і світу”. Першу книжку видано київським видавництвом „Вища школа” ще у 1995 році, автори цього підручнику – троє вчених на чолі з Богданом Лановиком. Цю книжку обсягом 27,9 умовних аркушів було визнано кращою на конкурсі, проведеному Міносвіти України та Міжнародним Фондом „Відродження”. Друга книжка – навчальний посібник, виданий в 2001 році сумським видавництвом „Університетська книга”, що працює під дахом СНАУ, тож не дивно, що одним з двох її авторів є „доктор економічних наук, професор, ректор Сумського державного аграрного університету, провідний фахівець України в галузі економіки природокористування, автор більше 100 друкованих праць (книг і статей), у тому числі підручників”, а тепер ще й народний депутат України Олександр Михайлович Царенко. Одразу ж кинулось в очі: в першій книжці про авторів немає жодних відомостей, крім імен. Зате в другій – повна титулатура, а сама книжка на 9 умовних аркушів менша за обсягом. „Краткость – сестра таланта”, - казав колись Чехов. Порівнявши з цікавості обидві наукові праці, приходиш до висновку, що таки так, у Царенка є великий, можна сказати, надзвичайний талант до... плагіаторства.

Розкриваємо перший ліпший розділ, от хоча б про економіку давнього Риму. На стор. 17 праці Лановика і компанії читаємо перший абзац розділу „Античний Рим: економічні причини розквіту й занепаду”: „Історія Риму – яскрава сторінка розквіту і загибелі рабовласницького господарства у своїй класичній формі”. В книжці Царенка розділ „Особливості господарського життя Риму” розміщено на стор. 27, але починається він тією ж самою фразою, схожою на речення підручника Лановика, як дві краплі води. Вибачте, одна суттєва відмінність між ними таки є: замість слова „господарство” Царенко вжив більш узагальнююче за змістом слово „суспільство”. Далі – повна аналогія вище використаного методу. Більшість фраз підручника Лановика цитується дослівно, деякі звороти, а то й речення, вочевидь, від великого таланту, пропущено або спрощено, а ще деякі словосполучення замінено синонімічними. Ну, ось хоча б так: „Першими цей процес здійснили етруски”, - пише про перехід до рабовласництва на Апенінах Лановик. „Найшвидше цей процес здійснили етруски”, - уточнює Царенко. Певно ж, бути першим ще не означає буди найшвидшим, так, Олександре Михайловичу? Але на чому ґрунтується ця ваша поправка? Чи не з секундоміром ви, часом, бува, перевіряли, в кого рабство швидше перетворилося з випадкового прецеденту на форму господарювання, пардон, суспільний лад?

Мовні правки Царенка заслуговують на окрему увагу. От чимось не сподобалось йому українське слово „на корабельнях” в розділі про економіку античних Афін, - замінили на „на верфях”. Замість „лихварів” в античних полісах з легкої руки професора Царенка з`явилися “банкіри”, - термін з зовсім іншої епохи, країни і економіки. Хоча, я можу й помилятися, оскільки Царенко, на відміну від свого першоджерела, тут же наводить і ім`я давньогрецького банкіра, мовляв, такий собі Пасіон „володів 50 талантами (100 кг золота).” (стор. 27). Звідки ця інформація? Я навіть не про Пасіона, а про таланти, кожний з яких у Царенка важить рівно два кіло золота. Певно, що професорові, провідному фахівцю та ректору-нардепу видніше, скільки важить античний талант, ніж якомусь давньому греку, котрий СНАУ не закінчував, лекцій у Царенка не слухав, а про Болонський процес і гадки не мав, бо помер майже за дві з половиною тисяч років до нас, до останнього подиху з бозна якого дива думаючи, що талант – це, в перерахунку на наші міри ваги, 26, 196 кг. Ні, ви скажіть, Олександре Михайловичу, навіщо ви більш ніж в десять разів зменшили капітал банкіра Пасіона з повноцінних 1,3 тони золота до якогось нещасного центнера? Ану, як в того Пасіона знайдуться нащадки й притягнуть вас до судової відповідальності за брехню і підрив ділової репутації?

Ще більші неприємності можуть загрожувати сумському професору з боку французів, яким Царенко на додачу до салічних та рипуарських франків вигадав ще одне плем`я-предка – ринуарських франків (стор. 35). Ото з них, мабуть, родом художник Ринуар, чи то пак Ренуар? А що вже одним з рецензентів царенківського економічно-історичного опусу був інший професов, доктор історичних наук Ю.Осадчий, то ось і до нього питання: а чому франки у Царенка діляться лише на дві групи (салічних і ринуарських)? А де камбресські франки поділись? Чи для професора історії племенем більше, племенем менше?.. Взагалі, ставлення Царенка до історії викликає сміх крізь сльози, і читати його „Економічну історію” без цього просто не можливо. От, наприклад, як Царенко „поправив” батька історії Геродота: „Наймогутнішим і найчисленнішим племенем, розповідає він, були скіфи царські, які вважали інших скіфів своїми рабами” (стор. 14). А Геродот думав, що царські скіфи „вважають інших скіфів собі підлеглими” (Геродот, „Історія”, Москва, „Ладомир”, стор. 241). Певно, миле аристократичному вуху професора Царенка слово „царські” осліпило його очі, перетворивши „підлеглих” на „рабів”. А там, дивись, і студенти СНАУ перетворюються на „кріпосних спудеїв”...

Звичайно, ці і безліч інших недоречностей, помилок і професорських „правок класиків” можна було б віднести на адресу тих джерел, з якими Царенко працював окрім згаданого підручника під редакцією Лановика. Але, дивна річ, праця Царенка не має жодного посилання на джерела, жодної зноски, не кажучи вже про таку звичайну навіть для шкільного реферату річ, як список використаної літератури. Щоправда, після кожного розділу є список „рекомендованої” літератури, тобто, тих книжок, які студентам варто почитати для розширення знань з певної теми, але не тих, звідки взялися „ринуарські франки” чи рабовласницькі замашки царських скіфів. Тим більше, що й серед рекомендованї літератури широко цитованої праці Лановика мені знайти не вдалося. Отже, все написане в „Економічній історії” Царенка слід вважати витвором сили непересічного розуму й уяви пана професора, якому для написання підручника не треба і в жодну книжку зазирати, - і так все знає. А помилки – це так, збій парапсихологічних можливостей.

А чим тоді пояснити разючу схожість підручника Лановика з творінням безсмертного генія ректора-нардепа? Невже лідер СДПУ (о) Сумщини і справді впав так низько, що вдався до звичайного плагіату? Ну що ви, як можна! Почитайте краще Борхеса, в нього є одна новела про духовного наступника Сервантеса, котрий взявся написати наново „Дон Кіхота”. Ні, не переписати чи зробити „рімейк”, а поринувши в певний психічний стан, саме написати буква в букву такий самісінький роман! Справа вдалася, після чого Борхес пояснює сутність відмінності підтексту ідентичних, на перший погляд, фраз, написаних, проте, різними людьми у такі несхожі за настроями, звичаями і історичними реаліями епохи. Не будемо намарне ображати Борхеса порівнянням його героя з Царенком, але погляньмо на дві „Економічні історії” під цим кутом зору.

От, наприклад, Лановик пише про те, як в УНР при Директорії було введено нову українську валюту – карбованець, і „Щоб піднести функціональне значення українських грошей і довіру до них у населення, тогочасний міністр фінансів Б.Мартос випускав час від часу на ринок значну кількість цукру, борошна, спирту та інші продукти, які були в розпорядженні уряду” (стор. 338). Це писалося за рік до введення в Україні гривні, яка замінила інфляційно здичавілий купоно-карбованець, і може сприйматися як порада щодо введення міцної національної валюти, чи навіть як пророцтво, що така валюта зрештою з`явиться. Але коли те ж саме, слово в слово, на стор. 197 пише Царенко, уряд Ющенка ще досить міцно тримав курс гривні, до того ж, нову валюту чи не вперше з дня її введення в 1996 році побачили сільські пенсіонери, скорочувалася частка бартерних розрахунків тощо. В таких умовах згадка про операції Мартоса щодо підтримки карбованця можна розцінювати як комплімент на адресу діючого на той час уряду Віктора Андрійовича. Дивна річ як на рік 2004, передвиборчу гонку та „об’єднані” симпатії Царенка, чи не так?

Звичайно, було б вкрай несправедливо не згадати про той факт, що не всі розділи „Економічної історії” Царенка так схожі на „Історію господарства” Лановика. Зрештою, передмова, деякі місця з історії України, особливо після 1995 року, виглядають досить оригінальними (джерел Царенко не вказав, а я поки що не знайшов). Особливо сподобалася трактовка Царенком економічного дива Німеччини 30-х років минулого століття, коли до влади прийшов Адольф Гітлер. У Лановика про подолання націонал-соціалістами кризи навіть не згадується, ціла сторінка (329-та) зводиться до процитованого там лозунгу „гармати замість масла” – повний мілітаризм і підготовка до світової війни. В той час як Олександр Михайлович, вочевидь, позбавившись разом з переходом до СДПУ(о) решток комуністичних міфів, дивиться на діяльність Гітлера без чорних окулярів. „Поєднання системи державного регулювання з приватною ініціативою дуже швидко дало результати, промисловість почала розвиватися прискореними темпами”, - пише Царенко на стор. 215, побіжно згадуючи, що мілітаризація економіки лише сприяла економічному піднесенню і ліквідації безробіття. До того ж, у порівнянні з методами, завдяки яким Рузвельт майже одночасно долав кризу в США (знищення 23 млн. голів худоби, скорочення посівів кукурудзи й пшениці), німецький спосіб піднесення економіки викликає далеко більше симпатій. Третій Рейх не знищував матеріальні й продовольчі ресурси, а навпаки, всіляко прирощував їх. Ні-ні, це чисто констатація успішності економічної політики Гітлера, а не симпатія Царенка до націонал-соціалістів чи націоналістів взагалі. Хоча, серед головних проблем, які, на думку Царенка, стоять сьогодні перед Україною, на першому місці він поставив створення національної держави (стор. 294). Отже, гнівні вислови теперішнього ректора-нардепа на адресу націоналістів та УНА-УНСО - це лише вияв роздратування нерозумінням братів за переконаннями національних перспектив окремо взятого Сумського Національного університету?

Так докладно розповівши про те, що є в книжці Царенка, хотілося б на останок додати ще кілька слів про те, чого там немає, окрім списку використаної літератури, звичайно. Насторожує абсолютна відсутність у книжці, виданій 2001 року, статистичних даних пізніших за 1997 р. Для порівняння, той же Лановик приводить деякі цифри і факти за першу половину 1995 р., - року видання свого підручника. Чому Царенко не спромігся отримати якусь дещицю свіженької інформації, почерпнутої хоч би й з передвиборної програми Леоніда Кучми взірця 1999 року?

І ще одне зауваження. Першу відому сучасному світові економічну теорію сформулював не Адам Сміт, якого, здається, згадує й Царенко, а королівський лікар 18-го століття Франсуа Кене. Він побачив людство, як єдиний організм, котрий, в першу чергу, вимагає енергії, їжі. Як то кажуть, „любовь приходит и уходит, а кушать хочется всегда”. Чого будуть вартими електростанції, заводи, пароплави, культура, мистецтво, золото і нафта, мільйонні армії чи професорські титули, якщо нічого буде їсти? Отже, й багатство нації, за Кене, криється не в промисловості, а в сільському господарстві. До того ж, саме рільництво робить можливим саме існування цивілізації, бо один селянин може прогодувати не тільки себе, а ще й вченого, будівельника, робітника чи письменника, звільнивши їх від добування хліба насущного для інших важливих справ. З кілограма заліза не можна зробити більше кіла цвяхів, тоді як одна посіяна зернина кукурудзи дає восени 200-300 зерен, - ось де справжній приріст продукту! Звідси й „Економічна таблиця” Ф.Кене: біологічна енергія має розподілятися між суспільними сферами у співвідношенні 60% - хліборобство, 20% - держава, 20% - промисловість. Наслідки порушення такого співвідношення ми спостерігаємо ще з радянських часів і дотепер. Країна володіє гігантськи промисловим потенціалом, а люди харчуються з клаптиків землі, радіючи, що добре вродила картопля.

Теорія Франсуа Кене – це смертний вирок марксизму-ленінізму з його ведучою роллю робітничого пролетаріату, це смертний вирок єврейському капіталізму, коли гроші роблять гроші, це смертний вирок віртуальним економікам. Тобто, річ досить серйозна, щоб її „не помітити”. І здавалося б, колишній голова колгоспу і провідний фахівець України в галузі економіки природокористування, професор, ректор і нардеп Олександр Михайлович Царенко мав би хоч півсловом згадати про такий чисто аграрний погляд на економіку. Але для цього, певно, треба читати трохи більше, ніж підручник Лановика. Проте, й таку куцу як за обсягом, так і за змістом чергову книжку професора Царенка, видану накладом в тисячу примірників, студенти СНАУ розкупили за бозна які великі гроші, чи то поповнивши гонорарами кишеню аграрного ректора, чи то допомігши відмити якісь бюджетні кошти. Може, в тому і полягає весь смисл тієї „наукової” праці?


Матеріал підготовлений в рамках проекту “Адмінресурс в дії: журналістські розслідування”, що реалізується за сприяння громадського руху “Чиста Україна”.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1096457670.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua