Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 07-10-2004
observer123: Москаль-чарівник або люди Чуче
Вільний Форум

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1097144276.html

Держава будується не в будуччині,
Держава будується нині
О.Ольжич

Истинный вкус состоит не в безотчётном отвержении
такого-то слова, такого-то оборота,
но в чувстве соразмерности и сообразности
А.Пушкин

Наближається 31 жовтня, день виборів Президента України та, водночас, Хеллоуїн – кельтське свято злих духів. На відміну від Вальпургієвої ночі, що припадає на 30 квітня – 1 травня, Хеллоуїн святкується на переламі до зими, у той час коли ночі швидко збільшуються, а день укорочується і сили зла заволодівають землею. Це свято Пітьми і Зла, гарбузів із свічками і бісівського карнавалу. Проте час правління бісів уже вирахуваний – після 22 грудня – дня зимового сонцестояння, сонце остаточно повертає свої права й Різдво знаменує чергову перемогу Світла.
Хеллоуїн не святкували в давній Україні, проте наша земля віддавна славиться своїми відьмами і чаклунами, привидами і бісами, насамперед як невід’ємна частина Східної Європи - краю Дракули і імператора Рудольфа, Голема і Франкенштейна, дикого полювання короля Стаха і страшної помсти, та, нарешті, Аушвіцу й Тимошіари. Проте в контексті виборчої кампанії найсуттєвішої уваги набуває інший фольклорний персонаж – москаль-чарівник.
Образ винахідливого росіянина, який за через власну метикованість добивався за допомогою дещо вайлуватих українців реалізації бажаної мети, поширився років із триста тому. Не раз і не два змінювалися часи, але, архетипи - річ потужна та стійка, і новітня українська магнатерія у віковічній боротьбі за жупани активно вдавалася до залучення російських інтелектуальних найманців. Тут спрацював і загальноімперський стереотип „французика из Бордо” і специфічно київський образ людини „розумної аж страшно”. Владці дніпропетровські, донецькі, а насамперед, київські вважали за ознаку шляхетності поряд із володінням „заводами, газетами и пароходами” мати у своєму почеті кишенькового російського політтехнолога. Це у 1990-ті стало настільки ж престижним як тримати арапа у 1750-ті, запрошувати англійську гувернантку у 1860-ті та носити біля серця партквиток у 1970-ті. І все б нічого, така ситуація дошкуляла либонь відповідним вітчизняним фахівцям та завзятим русофобам. Довготривала дискусія, інспірована жорсткою конкуренцією на політичному ринку точилась собі потихеньку, іноді трохи пожвавлюючись, іноді затихаючи... Усе б йшло своєю чередою. І лише окремі інтелектуальні недобитки зітхали б про сутнісну несучасність української еліти, її відтворення за зразками якби не XVII сторіччя із всіма відповідними вадами й перевагами, про суцільну гоголівщину.
Проте внутрішньоелітна суперечність протягом останніх місяців набула ознак серйозного політичного протистояння та загрожує втягнути у конфлікт широкі суспільні прошарки. А за цих умов, навіть, такий феномен як російські політтехнологи в Україні стає реальною загрозою національній безпеці. Напередодні ранку тіні найдовші, а привиди найжахливіші. До остаточного закінчення виборів лишилося менше 50 днів, але Хому вбили саме за хвилину до ранкового крику півня.
Проблема полягає не у самому факті залученні іноземних фахівців до виборчих кампаній, як вважає багато хто, а у особливостях їхньої психології та методів, які російські політтехнологи у переважній більшості залучають до виконання власних завдань. Пострадянська московська освіченість, путінське оперативне мислення та єльцинська вседозволеність у сукупності утворили своєрідно цікавий і, безумовно, талановитий тип особистості. Гримучий коктейль ліберального чубайсизму з православним чекізмом, вдало охрещений російським аналітиком А.Піонтковським як Чуче, найяскравіше втілили in corpora московські політичні консультанти, частина з яких нині майже натуралізувалася в Україні. Для подібних людей загалом характерні завзятість у реалізації цілей, безжалісність і відверта відчуженість від об’єкту досліду (у цьому випадку українського суспільства, хоча це ж майже таким само чином стосується і корінних росіян), нехтування далекосяжними результатами своєї діяльності.
Водночас, це супроводжується видатними акторськими здібностями (особливо у ролі І.О.Хлестакова), гнучким і нерідко яскравим розумом, неабиякими комунікативними здібностями. Серед людей Чуче наявні й гарні аналітики, і прегарні стилісти, чудові організаційники та пречудові царедворці, кого лише немає серед них, якого дивного звіра. Об’єднує їх тільки одне – добровільне, далеко не обов’язково свідоме, обрання ролі блазеня – найбезвідповідальнішої особи біля підніжжя трону. Водночас блазень потребує короля, або хоча б вельможі з числа королят. А зі справжніми королятами в незалежній Україні якось не склалося. Магнати, звісно, є, а от королята...
І тоді блазень починає грати роль можновладця, а це насправді лячно. Саме звідси й відверто злочинне використання у президентських перегонах теми розколу України, і постійні погрози державним переворотом або заворушеннями після голосування. Для розуміння адекватності цих ідей проаналізуємо лише генезу розмов про так званий „грузинський або югославський варіанти”. Непрості листопадово-грудневі 2003 року події в Грузії, в результаті яких уперше в країні СНД до влади прийшла сутнісне нова, не пострадянська еліта були сприйняті в Україні достатньо суперечливим чином. Деякі прибічники опозиції побачили у „революції троянд” шанс нарешті отримати омріяну владу, окремі можновладці – утратити звичне вже державне кермо. Цим настроєм прожогом скористалися чисельні політичні пророки, прагнучи замість реального аналізу дійсно принципово важливого для розвитку і майбутнього України феномену, його причин, результатів та наслідків, спіймати рибку у каламутній водичці. Роль серед них людей Чуче виявилася неабияка. Захист суверенітету України від іноземних посягань або проблеми експорту демократичної революції активно експлуатувалися ними протягом останнього року, обговорювалися на різноманітних „круглих столах” і конференціях, обсмоктувалися у аналітичних записках. Результат – формування двох версій одного міфу, які попри свою протилежність, обидва ефективно виконують роль димової завіси, а аж ніяк не інструменту наукового аналізу.
Останнім часом у російських виданнях і українській інтернет-пресі з’явилося кілька матеріалів, які можна кваліфікувати виключно як спроби провокування антидержавних дій у період після першого туру президентських виборів. Спекуляції щодо різноманітних сценаріїв державного перевороту, відміни виборів повинні знайти належну оцінку з боку як чинної української влади, так і основних претендентів на пост Президента України. Має сказати своє слово й українська інтелектуальна спільнота. Блазень повинен нарешті зрозуміти своє місце.
У противному випадку, українське суспільство й держава ризикує не обмежитися суттєвою шкодою національним інтересам, яка вже заподіяна перебігом президентської кампанії, а й отримати серйозні проблеми у майбутньому. Зупинюся лише на одному їхньому аспекті. Перенесення в Україну внутрішньмосковських суперечностей, яке знайшло яскраве відображення у багатьох подіях вересня, може ускладнити і так вже далеко непрості відносини з нашим великим північно-східним сусідом. Перетворення нашої держави на майданчик з’ясування відносин між кремлівськими угрупованнями не лише принизливо. Власною волею обравши роль холопа не, варто буде нарікати, якщо рано чи пізно в нас затріщать чуби. Прагнучи добросусідських і взаємовигідних відносин із Російською Федерацією, дійсно розглядаючи російський напрям як стратегічно важливий для майбутнього України, мусимо стати достойним партнером Москви. А для цього, слід як мінімум поважати самих себе.
І останнє, але не за важливістю. Україна – країна, безумовно, містична. Можливо лише у нас один із кандидатів на пост Президента може наголошувати у офіційній передвиборчій програмі на необхідності промислового виробництва містики. І це, за достатнього усвідомлення, одна з найбільших конкурентних переваг та водночас сутнісних небезпек для майбутнього нашої держави поряд із феноменом Дикого поля, яке протягом сторіч відігравало важливу роль у протистоянні ісламського й християнського світів. Проте українські суспільство і держава повинні вже у найближчій перспективі знайти адекватні механізми включення до загальносвітового процесу модернізації, „розчакловування світу”. Не стогін над „сіренькою качечкою” та розмірковування на кшталт „нашої місії — бути унікальною цивілізацією і ходити босоніж калюжами”, а саме осучаснювання, модернізація України має стати основним змістом наступних президентських каденцій. Альтернативою може бути лише нова Руїна.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1097144276.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua