Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 13-10-2004
Юрій Тишков: Підготовка сучасними козаками власних кадрів - залог його майбутнього

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1097623850.html

Відомо, що історія існування козацтва сягає сивої давнини. Аналізуючи причини його злетів і падінь, приходиш до незаперечного висновку, що козацтво виникло як природня реакція наших предків на зовнішні подразники, як бажання окремої групи людей добровільно взяти на себе почесну, але дуже важку місію - захист рідної землі і свого народу від зовнішніх ворогів, таких як, Річ Посполита, Кримське ханство, Отаманська Порта, які на той час були могутніми державами і мали передові військові сили. Успішно протистояти їм могли лише духовно і фізично міцні, добре вишколені воїни, якими і були наші предки - козаки. Цього вони досягли завдяки роками особливо виробленому способу життя, особливому менталітету та культурі, завдяки відповідно відпрацьованій особливій системі виховання дітей та молоді. Це дозволяло їм виховувати універсальних воїнів, спроможних перемагати будь-яку ворожу силу, бо вони вміли вести бойові дії в різних умовах, завдяки чому і “зажили гучної слави”, яка лунала на увесь світ. Саме в ті часи кожен юнак вважав за честь потрапити на Січ. Тому Запорожжя ніколи не мало проблем з поповненням своїх лав.

Авторитет і слава, здобуті колись козаками, і досі допомагають сучасному козацтву, бо більшість людей, які зараз вливаються в козацькі лави, під час прийняття свого рішення спираються при цьому на інформацію про козаків, яка надійшла до них із книг, оповідей та фільмів. Тож ми пожинаємо зараз все те, що лишили нам у спадок наші славні пращури. Нам слід замислитися і над тим, чому так популярна серед допризовної молоді служба у хоча і важких, але як вважається таких елітних військових підрозділах, як морська піхота, аеромобільні, прикордонні війська. Молодь туди вабить той імідж, який ці підрозділи заробили колись собі .

В умовах скорочення Збройних Сил України та враховуючи сучасний міжнародний військовий досвід, який засвідчує про всезростаючу роль спецпідрозділів в нинішній міжнародній ситуації, нашій країні як ніколи вкрай потрібні високопрофесійні, малочисельні, але дуже мобільні формування, спроможні вести бойові дії в будь-якій ситуації. Сучасні 5-12 бійців спецпідрозділів по своїй бойовій потужності не поступаються тисячам звичайних армійських підрозділів, а в деяких випадках навіть переважають їх. Скажімо, в разі потреби перекинути непомітно в заданий район значно легше 5-10 воїнів, ніж декілька тисяч, а результат, як правило, буває значно кращим.

Зрозуміло, нинішні умови не дозволяють сучасним козакам створювати власні військові формування: немає необхідних законів, немає і коштів у державі та й у козацтва теж нема на це ні коштів, ні матеріально-технічної бази, ні кваліфікованого викладацько-інструкторського складу. Однак бачити свою перспективу в цьому питанні козаки все ж таки повинні. А для цього їм слід спрямувати всі свої зусилля інтелектуальні, матеріальні на те, щоб віднайти шляхи і створити такі умови, які б дозволили довести і уряду, і державі, і українському народові, що спецпідрозділи в ЗСУ повинні бути козацькими. Козацьке виховання молоді, козацькі традиції, коли батько передає свої військові знання своєму синові, коли з боку козацької громади існує прискіпливий громадський контроль і піклування про життя, умови служби та стан бойової готовності. Все це дозволить вирішити більшість з існуючих у нашому війську питань.

Але, на жаль, ми, представники сучасного українського козацтва, зараз займаємося “шароварництвом”, ми є не справжні козаки, ми є “ряджені”. Це не є бажання скривдити когось з моїх братів козаків, бо це стосується і мене особисто. Я в сучасному козацтві вже більше 15 років, весь час обирався на різні старшинські посади: був крайовим отаманом, був осавулом, ось вже 9 років, як я є крайовий суддя. Тому про проблеми сучасного козацтва знаю не з чужих слів. Мене особисто дуже непокоїть неодноразове порушення сучасними козаками козацьких традицій, особливо те, як принижується роль козацьких ознак доблесті. Всього не маю бажання перераховувати, але те, що в усіх сучасних козацьких формуваннях вже стало недоброю традицією роздавати направо і наліво козацькі звання і нагороди – це є незаперечний та прикрий факт. Але ж нагороди, як до речі і звання, як відомо, слід заслужити, бо і козацьке звання, і козацькі нагороди – це є ознаки козацької доблесті, ними будуть пишатися лише тоді, коли їх буде важко отримати. Важко не в значенні бюрократичного зволікання, а в значенні того, що їх дають людині лише за конкретні заслуги перед козацтвом. Ні козацький орден, ні навіть козацькі звання не можна перетворювати на приманку. Справді, зараз козацтву вкрай не вистачає впливових, розумних особистостей, бо це не дозволяє йому вирішувати нагальні проблеми. То для цієї мети слід утворити відповідні звання і нагороди, тим паче, що в історії Запорозької Січі така практика існувала, коли звання “почесний військовий товариш” разом з відповідним атестатом, козаки надавали тодішнім російським вельможам, таким як князі О. Потьомкін, О. Прозоровський, графи П. Девієр та А. Остерман, вчений Ейлер, майбутній фельдмаршал М. Кутузов та інші.

Не хочеться, щоб українське козацтво перетворилося у “клуб любителів історії козацтва", де зібралися, порозмовляли, інколи попили горілки та й розійшлися, а козацького життя і справ в своїх організаціях завести так і не спромоглися. Ми повинні кінець-кінцем чітко визначити стратегічну мету свого існування. У зв’язку з цим вважаю, що головною стратегічною метою сучасного козацтва є:

1. Отримання від держави дозволу на виконання таких важливих державних споконвічно козацьких функцій, як:

- служба козаків у конкретних військових козацьких підрозділах, в першу чергу у спецпідрозділах ЗСУ та інших силових структурах;

- охорона окремих ділянок кордону;

- охорона козаками громадського порядку в населених пунктах України;

- охорона природи, природних ресурсів.

2. Забезпечення державою для виконання козаками вищезгаданих функцій потрібною законодавчою, юридичною, матеріальною і фінансовою базою.

3. Поступовий перехід сучасного козацтва із статусу громадських організацій у суспільний прошарок нашого народу, як це і було колись.

Аби краще пояснити свою думку, буду спиратися на досвід наших козацьких предків - Запорозьку Січ та реєстрове козацтво. Вся козацька громада в них була поділена на дві категорії. Одна - це ті, що, кажучи сучасними словами, були військовозобов’язані. На Січі їх звали “січовиками” або “військовими товаришами”, бо це були воїни, які постійно виконували військову повинність, причому це вони робили без обмеження у віці, “аби мали на те сили та здоров’я”. Другою категорією були “посполиті” або “сидні”, а також “абшитовані козаки” (це ті, що сучасною мовою пішли на пенсію). Сидні чи посполиті були козаками-господарниками. Всі вони, хоча інколи і залучалися до військових справ, але все ж основним завданням для них було – забезпечення “військових товаришів” продуктами, зброєю, амуніцією, кіньми тощо. Тому, враховуючи давній досвід наших предків, для плекання категорії воїнів сучасним козакам слід утворити відповідні центри козацької військово-фізичної, духовно-моральної і службової підготовки. На мою думку ними повинні стати військово-патріотичні клуби, козацькі класи і школи, кадетські козацькі ліцеї та корпуси і особливо козацькі військові центри – Січі, в яких протягом одного–двох, а то і більше років з відривом від виробництва всі бажаючі козаки могли би отримувати козацький по суті і духу військово-фізичний гарт. Січі колись були і зараз повинні бути кузнею козацьких кадрів. Все це дасть можливість потім утворювати ті вищезгадані козацькі підрозділи з охорони кордону, правопорядку та природи. Саме тоді сучасне козацтво буде привабливим для молоді і тоді не треба буде йому ніяких приманок. Приманкою повинен бути сам статус козака.

До того ж лише після всебічної підготовки в цих Січах та здачі іскусів - козацьких випробувань, козаки можуть отримати козацькі посади, козацькі звання, а з часом і нагороди. Ясна річ, аби ці центри існували, треба створювати базові козацькі підприємства, господарства та фірми, які були б спроможні надавати всебічну фінансову, матеріальну допомогу і тим центрам, і козацьким товариствам, і козацьким старшинам, і козацьким школам, і козацьким підрозділам.

Велике значення для козацького виховання має наявність козацьких церков, козацьких за суттю, а не за назвою. Козаки колись мали свої церкви, свої монастирі, а запорожці навіть свого архимандрита, якого, до речі, самі підбирали із числа ченців козацьких монастирів.

Не менш важливим для майбутнього козацтва є наявність козацьких поселень (на Дону та Кубані це – станиці). То ж було б добре якби ми, сучасні козаки, доклали б зусиль на відновлення так званих не перспективних сіл, серед яких, до речі, чимало пов’язаних з історією козацтва. Тож, маючи вже існуючі Укази Президента та Закони України, ми, якщо хочемо мати довге майбутнє, повинні шукати шлях для реалізації цих планів, а для цього потрібен не розбрат і суперечки, хто більше справжній козак, а наполегливість, козацька винахідливість та звичайний розум.

Хочу звернути увагу ще на таку дуже важливу проблему як участь сучасного козацтва у розбудові Збройних сил України. Слава Богу, перші конкретні кроки сучасне козацтво в цьому плані вже робить, однак більшість всеукраїнських козацьких об’єднань тільки те і роблять, що декларують гасла та інколи заманюють різними засобами у свої лави окремих високопоставлених працівників Міністерства оборони, але далі цього у них ця співпраця не йде, хоча, як засвідчують їхні ж статути, взаємостосунки козацтва із ЗСУ - це один із головних чинників діяльності козаків, та й поле для роботи тут необмежене.

Для прикладу. Нашій державі від колишнього СРСР перейшов у спадок такий легендарний колись секретний острів “Майський”, який свого часу був гордістю усього радянського “спецназу”. Здавалося, маючи таких воїнів, Україні, в принципі, і атомна бомба не потрібна, бо ці хлопці зроблять нашим ворогам таке, що по своєму потенціалу не поступиться вибуху цієї бомби. Про це засвідчує уся п’ятдесятилітня історія цієї частини. Хлопці з Майського неодноразово перемагали у бойових сутичках бойових плавців НАТО, в тому числі і американських “морських котиків”. Тільки це було колись, а зараз... При розпаді СРСР з цієї частини були вивезені цінні речі: техніка, зброя і матеріали. Переманювались і досі переманюються висококласні фахівці і не тільки в інші силові структури України, а і, що дуже прикро, за кордон. Додайте до всього цього ще відсутність належного фінансового, матеріального, технічного забезпечення, необлаштованість побутових умов офіцерів (а це в більшості молоді люди віком до 30-ти років), і саме головне – відсутність в ЗСУ та ВМС України висококваліфікованих фахівців вищого командного складу, які б добре розуміли б і знали з власного досвіду, що це таке бойові плавці-спецназівці. Для прикладу наведу майже анекдотичну бувальщину, яка трапилась суворою зимою 2002 року. Тоді були сильні морози і вітри, а острів з усіх боків оточений лиманом, і штормовий вітер нагнав на берег півтораметрові льодові брили, які цілими горами нагромадились вздовж периметру берегової смуги. В цей час на острові перебував з перевіркою інспектор командування ЗСУ, який, угледівши ці льодові гори, почав суворо допитуватися у присутніх офіцерів: “Хто на це дав таку команду?!” - малося на увазі, хто це склав горами льодові брили на берегу. Ця людина, яка мабуть моря не бачила, а про морський спецназ ніякого поняття не має приїхала перевіряти наших “морських котів”. Ну що скажіть, будь ласка, він перевірить? Відповідь проста: чи всі папери заповнені (а їх чомусь у спецназівців більше ніж у бухгалтерів), чи згідно вимог статуту вони носять військову форму. Перевіряє цей ”фахівець” і стройову підготовку. І от офіцери-спецназівці замість того, щоб займатися вдосконаленням своєї військової підготовки, “шкребуть перами” папір, ходять строєм по плацу, займаються прибиранням території частини. Безумовно, і це потрібно колись робити, але в той же час такі перевіряючі не можуть або не хочуть перевірити бойові навички у плавців-спецназівців. Хай би вони перевірили, а, якщо була б на це потреба, то і навчили спецназівців виконанню та якості втілення в життя набутих знань з тактики, з рукопашного бою, розвідки, диверсійної роботи, - тобто всього того, без чого спецназ вже не є таким. Колись хлопці з Майського все це чудово вміли робити, бо це колись була еліта. Зараз, мабуть, тягар для держави, а може тут є щось інше? Серед військових з цього приводу є такий жарт : “Ми не здивуємося, коли всім нам раптом стане відомо, що хтось із наших вищих командирів раптом отримає адміральське звання та пожиттєву пенсію в Росії чи США за навмисне знищення колишньої гордості СРСР “Майського”. Це жарт, але ми коли дізнаємося про конкретні проблеми цієї частини, починаємо і справді думати: “А може це правда?”

А як же ще можна зрозуміти те, що хлопці з Майського виконують бойові завдання в латаних “Катранах” (це водолазні костюми), коли з матеріально-фінансових причин з року в рік не виконуються учбові плани: з гірської, вогневої, тактичної, диверсійної підготовки. Коли воїни стрибають на парашутах, строки експлуатації яких давно вже минули, а нових немає зовсім, коли заняття з виживання в екстремальних умовах та з рукопашного бою серед бойових плавців не проводяться взагалі, бо немає в частині таких фахівців, і це ще не все. З урахуванням всього цього вважаю, що перед козаками стоять дуже важливі завдання в різних галузях, але найголовнішим є всіляка допомога ось таким підрозділам спеціального призначення.

Було б добре, коли, скажімо, козаки Півдня України, як спадкоємці запорозьких козаків, покозачивши цю військову частину бойових плавців і створивши власні економічні господарські підприємства, хоч частково допомогли б вижити хлопцям з Майського. Коли б ми в своїх центрах (Січах) готували для них всебічно вихованих і підготовлених воїнів-козаків, коли б наші козаки спільно з військовослужбовцями проводили різні заходи і не тільки у свята та в урочистості, а й під час військових навчань, військових ігор, козацьких забав. Коли б наші козаки допомогли офіцерам та мічманам оволодіти козацьким двобоєм “Спас” та стилем Кадочникова. Слава Богу, є у нас в козацтві такі фахівці!

Маю надію, що, прочитавши ці роздуми, мої козаки-побратими, не будуть шукати виправдань, або, ще гірше, звинувачень в якихось неточностях чи ще в чомусь. Не зі злим наміром це зроблено, а лише для того, щоб наше козацтво стало потрібним державі, щоб воно було цікавим і привабливим для молоді, щоб мало довге і щасливе майбутнє.

Коли були вже готові ці матеріали, мені стало відомо, що острів Первомайський або, як говорять військові, “Майський”, викупила дочка пана Кучми з тим, щоб на ньому зробити собі яхтклуб, чи то перевалочний порт. А славнозвісну частину частково скорочують, а тих, хто ще лишилися, переводять на материк, в місто Очаків, де на території колишнього, давно вже ліквідованого військового аеродрому силами самих військових робиться ремонт та будівництво. Ось вам і приклад державної турботи про нашу військову міць.

Юрій Тишков,
полковник козацтва, крайовий суддя

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1097623850.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua