Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 29-10-2004
Ірина КОЧУБЕЙ: Янучари
Вільний Форум Майдану

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1099076898.html

Янучари!
Оранж – колір осені, колір тепла, який розливався поміж людьми. Оранж – це 23 жовтня!
Нас було багатотисячно, ми йшли без кінця та краю, ми були разом. Я роздивлялась людей, крокуючих поруч. Які ж ми умі різні! Але рідні і вже близькі. Ми – єдина Родина.
Виступ Віктора Андрійовича іще більше додав тепла і сонце прорвало хмари.
Оранж – колір осені, колір тепла.
Ми співали, танцювали, чекали... і дочекались. Спочатку димова шашка, биті вікна. Через хвилю повз мене пройшли швидкою, напруженою ходою п'ять молодиків. Вони вирізнялись з-поміж усіх – вгодовані, з поламаними вухами, „нагойдані” торси, добротно вбрані. А обличчя... обличчя? Де формують такі? Оранжеві хусточки на волових шиях – химерне прикриття. Бігли професійно, вишкіл давався взнаки: потилиця у потилицю. Спортсмени чи спецслужбісти елітні? Яка еліта, такі й специ. Когось упіймали, повели. Знову виявились „козачки” на уходах. Слідчі, акти „про людське око” etc.
Оранж – колір осені, колір тепла.
Напруга вщухла. Ми знову співали, гомоніли про різне. Хто? Звідки? Як у вас? А церква? А мова? А язик? Дарма, що мова у кожного своя, і церква. У цю землю засіяні наші предки. Вони у нас одні і земля одна.
Отже, ми чекали, скандуючи: „Схід-Захід”. До нас виходили пани Тарасюк, Порошенко, Кендзьор, Ющенко, розповідали про те, що відбувається у ЦВК. Нас просили розійтись, бо боялись провокацій, боялись за нас. Проте ніхто не вірив, що може щось статись. Це було б надто віроломно, а однак...
Оранж – колір осені, колір тепла.
Поміж нами вештались спецхлопці по два-три. Там постоять. Тут послухають. Зрозуміло тепер чому у змія Горинича 3 голови – легше думати. 3 часом вони почали збиратись у більші групи і щезли, залишивши нас без уже звичного догляду. Чому? Ми це зауважили, проте не прореагували, бо й гадки не мали, що зараз станеться.
Оранж... колір осені, колір тепла.
Ви коли-небудь спостерігали чорну грозову хмару? Ось вона перед вами, зараз її пригонить вітер і почнеться... От і ми побачили 70-80 молодиків, десь там, біля Бульвару Лесі Українки. Вони групувались, збираючись у чорну хмару. Ще мить... і... Вони йшли тупим клином, потім прискорили ходу і побігли. Це була справжня психічна атака. Наші чоловіки закричали: „Жінок усередину!” Одночасно долітало від вожака набігаючи: „Рассєкай! Рассєйкай срєдіну”.
Мить – і на мене впритул дивились осатаніло-скажені очі. Хозара? Печеніга? Турка? Яничара? „Ястребка”? Ні. Це очі янучара! Дарую вам це старе-оновлене слово на київський кшталт. Встигла почути на свою адресу чимало нового: „С..., Б..., У-р-рою”. Майже абревіатура відомого закладу. На десерт – удар у живіт, по нирках. Я полетіла, а до того уяви не мала, що вмію це робити. Мою подругу кинули на землю, подерли пальто, брюки. Вона почула раптом: „Дайте руку, подымитесь, затопчут!” Це було спасіння. Хлопчисько, Влад, з яким стояли і пригощались чаєм, витяг її з-під ніг набігаючи. Дякуємо тобі, хлопче!
Стан, у якому я перебувала у ці хвилі, вже колись переживала... Згадала: мені 12 років, у нас дома трус. Третя година ночі. Мене „витрусили” з ліжка, усе вивернули. Глизяво-линяле кегебістське ніщо, глянувши прозоро-голубими очима на мене, витиснуло з себе: „Зняти сорочку з неї! Може щось на ній сховано”. Батько закрив мене собою і сказав, що не дасть плюндрувати дитя.
Чому я була 23 жовтня о 23-00 біля ЦВК? Тепер настала моя черга захистити пам'ять батька. Я не боюсь і ви не бійтесь, бо позбавлять вас і минулого, і майбутнього. Зіб'ють в отару і поженуть, „куди треба”.
Оранж – колір осені, колір тепла.
На площі перед ЦВК гаряче від крові жовте листя. Пролита вона не марно, бо вже не матимуть вони можливості витягти з рукава джокер, яким мали стати голоси виборців на 420-ти дільницях з Росії. А це – ПЕРЕМОГА!
Після команди „Уходім!”, янучари розбіглись врозтіч, показуючи гарний спурт, згадуючи „мать”, але не свою.
Схаменіться! Будьте люди, бо горе вам буде! Ця невинно пролита кров може впасти на вас і на дітей ваших безневинних, не дай Боже!
Коли наступного дня я почула коментарі товариша Гавриша про нічні події, здивувалась. Можливо характер прізвища диктує характер поведінки.
Сьогодні у місті зауважила, що населення Києва збільшилось і покремезнішало. Ех! Хлопці-гавроші на чужих барикадах! Не будьте янучарами! Вас використають, вдягнуть намордники і скомандують: „Стаять, казли!”
Оранж – колір осені, колір тепла.
Колір ПЕРЕМОГИ!
Ірина КОЧУБЕЙ – дитина Возз'єднаної України.
P.S. Увага, краяни, будьте пильними! Ви можете 1-го листопада, у святий для нас день пам'яті померлих та всіх святих, зустрітись віч-на-віч з тим, хто зараз іде поріч з вами, посміхається, а на грудях гріє приготовлений кийок, не піддавайтесь на заклики гапонів.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1099076898.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua