Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 14-11-2004
Віктор Громовий: За нами спостерігають…

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1100467882.html

Перший тур президентських виборів дав відповіді на цілий ряд запитань, зокрема, якщо ще хтось не знав відповіді на просте запитання: «Навіщо потрібен владі вчитель-жебрак?», він її отримав, спостерігаючи за тим, що робилося на багатьох дільницях. На жаль, як це не прикро мені, професійному педагогу, констатувати: саме мої колеги виявилися найбільш зручним людським «матеріалом» для ліплення «потрібного» результату народного волевиявлення», а діяльність саме тих дільничих виборчих комісій, які складалися з педагогів, іноді мала ознаки «роботи» організованої злочинної групи.

Можна, звичайно, співчуваючи вчительській бідності, махнути на все рукою – хай хоч трошки зароблять «на виборах!». Можна цитувати Людмилу Шангіну, щоб хоч якось виправдати таку поведінку: «Бідність — це не рівень доходів. Бідність — це спосіб думок, коло спілкування, хода і вираз очей. Це пісні Поплавського і гумор Кроликів. Це підібганий хвіст і зацькований погляд. Якщо позбавити людей можливості жити по-людськи, вони перестають бути людьми. Вони втрачають гідність. Важко, знаєте, жебракувати з достоїнством... Це життя вбиває в нас людське задовго до смерті. Багатство може не бути предметом щосекундного думання про нього. Бідність — не може. Про неї пам’ятають і думають щосекунди. Про багатство можна забути, захопившись, наприклад, організмом протилежної статі. Про бідність — ні» («Дзеркало тижня», №4, 31 січня 2004р.). Можна доводити, що не зовсім правильно вживати поняття «бідність» стосовно учительства, адже говорити про його бідність означає все зводити до рівня індивідуальних проблем окремих людей. Те, що мільйони успішних людей, які змогли здобути вищу освіту, опинились за межею бідності, не є індивідуальною проблемою людей, які не можуть дати собі ради, - це проблема суспільства, у якому вони живуть. Адже вчителі заробляють достатньо для того, щоб мати гідний їхньої соціально значущої місії рівень життя, але «хтось» перерозподіляє створений ними інтелектуальний капітал, «хтось» їх безсовісно пригноблює. Тож учительство є не просто бідною, це чи не найбільш пригноблена верства населення України, пригноблена не тільки в матеріальному плані…

Пригноблений – це ще страшніше, ніж бідний. До речі, ви помітили, що з учителями, на відміну, наприклад, від пенсіонерів, яким встановили адресну допомогу до пенсії, навіть не заграють перед виборами? Пенсіонер набагато вільніший за працюючого вчителя, якого вважають настільки слухняним і «затурканим», що не варто витрачатись і на передвиборчу «кістку» для нього, і так проголосує «як скажуть».

Можна дивуватися фантастичній здатності деяких наших колег ризикувати не тільки втратою професійної честі й людської гідності, а й неймовірній вірі в те, що все зійде з рук, що лава підсудних омине того, хто продався чи піддався сьогоднішній владі. Дехто діє так, ніби ця влада вічна, ніби вже «понятия» замінили закон.

Свята простота! Колись так думали й недолугі керівники Комуністичної партії, аж доки «колос на глиняних ногах» не рухнув після серпневого путчу 1991 року, а ГКЧП-істи на їх посіпаки не опинились або на лаві підсудних, або, що для них ще гірше, на смітнику історії.

Дехто так думає і зараз, перетворюючи дільничі виборчі комісії на організовані злочинні групи, які дозволяють голосувати «мертвим душам» чи «не помічають» тих, хто голосує кілька разів, навмисно псують чи недораховують бюлетені народного кандидата, не помічають прямого підкупу виборців…

І це попри те, що злочини проти виборчих прав громадянина нашої країни караються законом суворіше, ніж злочини проти держави (дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій, караються позбавленням волі на термін від 5 до 10 років (стаття 109, ч.1 КК), а перешкоджання насильством, обманом, погрозами, підкупами або іншим способом вільному здійсненню громадянином права обирати й бути обраним, вести передвиборчу агітацію, яке вчинене за попередньою змовою посадовими особами з використанням службового становища і вплинуло на результати голосування чи виборів, карається позбавленням волі на термін від 7 до 12 років (стаття 157 КК). Отже, примус із боку голови вашого колгоспу, директора школи чи ректора університету голосувати за певного кандидата, складання посадовими особами списків із «мертвими душами», вкидання до урни з відома члена виборчкому пачки бюлетенів караються суворіше, ніж змова з метою захоплення влади насильницьким шляхом).

Усі вже знають про те, що за порушення наших виборчих прав передбачається суворіша кара, ніж за скоєння терористичного акту!

Чому ж тоді люди, які мали б бути совістю нації, йдуть на скоєння цього особливо тяжкого злочину? Невже досі не зрозуміло, що ті, хто хоче використати їх як сліпе знаряддя для протизаконних дій, потім кине цих людей напризволяще. Більшість з них усе ще сподівається на те, що «ще нікого за вибори не посадили» і «ніхто нічого не докаже» (так сказав мені мій колега, член територіальної виборчої комісії, директор однієї з кіровоградських шкіл, який у ніч виборів чкурнув разом ще з кількома «освітянами» з засідання комісії. До речі, уже зараз їх дії апеляційний суд офіційно визнав неправомірними). Може й так, чиюсь вину доведуть у суді, а хтось викрутиться, але ж, окрім відповідальності перед законом, є ще й відповідальність перед Богом і людьми. Мене вразив діалог однієї маловисківської вчительки зі своєю колегою з дільничої комісії, яку вона «застукала на гарячому». У відповідь на слова «Ти мене все одно не посадиш, бо не зможеш нічого довести!». – Вона сказала: «А тебе не турбує те, що я напишу на кожному стовпі в Малій Висці, хто ти є, розкажу про те, що ти зробила всім учителям, батькам, дітям у твоїй школі?..»

Люди добрі, усі все бачать! За нами спостерігають. І це тавро, яке поставили на своїй репутації деякі наші колеги - «освітяни» під час першого туру виборів, їм не змити довіку, а в другому турі буде легше вивести на чисту воду тих, хто зараз засвітився на причетності до злочину, не тільки дозволив зробити себе об’єктом маніпуляції власть імущих, а й сам став знаряддям проведення цієї маніпуляції.

25 вересня я як депутат обласної ради провів нараду депутатів-освітян Кіровоградщини усіх рівнів, на якій було прийнято звернення «Освітяни Кіровоградщини за чесні вибори». У ньому йшла мова про те, що саме вчителі по суті є реальними гарантами чесних виборів: «Зараз саме в наших руках майбутнє України, саме від нас залежить бути чи не бути нашій країні демократичною, заможною державою, у якій кожна людина житиме гордо й чесно. Абсолютна більшість учителів так чи інакше залучена до процесу виборів Президента України, і від кожного з нас залежить, як ці вибори пройдуть.

Учитель як член дільничної комісії за законом і по совісті зобов’язаний не допустити можливості фальсифікації результатів виборів.

Учитель як громадянин зобов’язаний сприяти рівним можливостям для всіх кандидатів достукатися до розуму й серця виборців.

Учитель як інтелігент має за моральний обов’язок застерегти людей від можливостей стати наївними жертвами брудних політичних технологій.

Учитель як світоч знань повинен стати об’єктивним і неупередженим «політінформатором» місцевої громади з тим, щоб допомогти людям зробити усвідомлений вибір кандидата, проголосувавши за якого вони водночас проголосують за себе, за перспективи нормального життя для своїх дітей».

Прикро, що не всі наші колеги прислухалися до цих слів!.. Прикро, що багатьом усе ще хочеться бути рабом, якого будуть пригноблювати й надалі.

За нами спостерігають не тільки учасники виборчого процесу, за нами спостерігають наші учні. І перед ними не виправдатися довіку тим, хто зараз, допомагаючи фальсифікувати вибори, забирає майбутнє у своїх же дітей.

Ми за вами спостерігаємо – німим докором світяться очі батьків наших учнів. Спостерігайте і Ви за собою…

Мені розповіли історію про те, як у Донецьку вибухнув міні-скандал після того, як представник київської фірми на запитання: «За кого будеш голосувати?», щоб не засмучувати колег відповіддю «За Ющенка!», делікатно відповів: «Я ще не знаю, треба подумати». Реакція була блискавичною: «Ах, ти ж… так ти ще будеш думати, так ти ще сумніваєшся, що треба голосувати за Януковича!? Ми з тобою співпрацюємо, а ти…» На мій погляд, для нього краще було б сказати, що він голосує за Ющенка, ніж зізнатись у найстрашнішому – він збирається думати!

Адже це просто нахабство думати в країні, де досі найбільшою образою є фраза: «Ти шо сильно вумний?!», де один із кандидатів може назвати як мінімум 60% своїх співгромадян, які підтримують опозицію, вибачте на слові, «козлами».

Ми обираємо не Ющенка чи Януковича, ми обираємо себе. Ким нам бути і як нам жити. Обираємо, чи бути аристократами духу, які живуть гордо і чесно, кажуть «так» викликам долі, демонструють великодушність до опонентів, чи бути, за висловом російського класика, «жалюгідною нацією, нацією рабів», у якій «знизу до верху» всі раби з мораллю «ні», яка концентрується у фразах на кшталт: «моя хата скраю» чи «якщо в сусіда буде дві корови, а в мене одна, то хай краще і моя здохне» .

Це Америка обирала Буша або Керрі, сусідня нам Білорусь обиратиме Лукашенка або Лукашенка, Україна обирає на президентських виборах себе. Обирає, ким їй бути і де їй бути.

На наступних виборах Україна зможе або обирати когось із лідерів, або це вже будуть вибори без вибору. На цих виборах Україна обирає себе.

Сьогодні наша держава в цілому і кожен українець зокрема обирає своє «Я». Мається на увазі не те «Я», яке дивилось на нас з усіх плакатів та бігбордів, нав’язане, втовкмачене в голову «Я», а саме своє «Я». Звичайно, з віком ми починаємо чинити спротив будь-яким змінам, особливо якщо це зміни на краще, але задумайтеся, чи є в позиції «щоб не було гірше», «треба урвати на виборах хоч щось», «не візьму гроші я, візьмуть інші» хоч якась перспектива? Від нас залежить, чи будемо ми, наслідуючи нашу землячку Тетяну Овсієнко, співати: «Давай оставим все, как есть, и будь что будет…», чи скажемо: «Так, змінам на краще!».

Пам’ятаєте слова з фільму «Большая перемена»: «Мы выбираем, нас выбирают. Как это часто не совпадает… Часто простое кажется сложным, черное - белым, белое - черным». Учителеві не личить казати на «біле» – «чорне», за нами спостерігають!

Віктор Громовий,
депутат Кіровоградської обласної ради,
Заслужений учитель України

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1100467882.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua