Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 15-11-2004
Григорій Омельченко: Янукович і кримінальна психологія

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1100542172.html

Загальновизнаним у психології фактом є те, що особистість формується у дитячі та юнацькі роки, коли закладаються основи поведінки людини, її світогляду та установки на поведінку в майбутньому. Як відомо, нинішній прем‘єр–міністр України і одночасно кандидат на пост Президента України Віктор Янукович неодноразово вчиняв злочини та двічі відбував суворе покарання у виді позбавлення волі, у тому числі у неповнолітньому віці.

З огляду на це, постає питання про те, у який спосіб може здійснюватися керівництво державою цією особою, яка ідеологія пануватиме в суспільстві, яка культура буде панівною, які способи та засоби будуть використовуватися для досягнення цілей.

Відомий український психолог, який досліджує кримінальну психологію, доктор психологічних наук, професор В.С. Медведєв у своєму підручнику “Кримінальна психологія”, що рекомендований Міністерством освіти та науки для вивчення студентами психологічних та юридичних вузів України, використання практичними працівниками правоохоронних органів, зазначає: “У психолого–правовому плані неповнолітніми пізнаються і засвоюються основні моральні та правові норми, формується адекватна чи деформована правосвідомість. Остання показова вибірковим або переважним неприйняттям норм і відмовою від їх інтеріоризації, тобто переведення у власні, внутрішні регулятори поведінки. Наслідком цього є виникнення та подальше посилення важковиховуваності, психолого–педагогічної занедбаності, переважної орієнтації на протиправну поведінку” .

Про що, власне, каже професор В. Медведєв? Фактично він говорить про те, що у неповнолітньому віці можуть сформуватися два основних види алгоритму майбутньої поведінки людини: перший – правомірний, коли людина переважно дотримуватиметься норм права, другий – протиправний, коли людина буде зорієнтована на досягнення цілей і вирішення життєвих питань переважно у протиправний спосіб (іншими словами, вона житиме не за нормами права, а за “поняттями”, якими керуються представники злочинного світу).

Який алгоритм поведінки сформувався у неповнолітнього Віктора Януковича, можна зрозуміти з того, що у цьому віці він вчинив свій перший насильницький корисливий злочин? Вчинення другого злочину уже в повнолітньому віці, що потягло за собою новий строк позбавлення волі, може свідчити, по-перше, про стійку злочинну психологічну установку, по-друге, про те, що призначене судом покарання не виправило і не перевиховало його.

І, взагалі, чи могло це бути зроблено за допомогою покарання і як перебування у місцях позбавлення могло вплинути на психологічний портрет особистості можливого Президента України?

Багатьма вітчизняними та іноземними дослідниками ставиться під сумнів не тільки виправлення й перевиховання, а й запобігання вчиненню нових злочинів засудженими до позбавлення волі. Так, на думку В.В. Коваленка (його думка у цьому плані має особливу цінність, оскільки він у свій час працював в місцях позбавлення волі, після цього досліджував окремі аспекти виконання покарання у виді позбавлення волі, а сьогодні працює заступником глави адміністрації президента України) “за роки перебування в місцях позбавлення волі, знаходячись у специфічному оточуючому середовищі, засуджені набувають безліч негативних навичок та установок, які спрямовують особу на продовження злочинної діяльності в майбутньому (виділено мною – Г. О.)” . Ще один дослідник такого виду покарання як позбавлення волі Е.А. Замфиреску констатує, що “тюрма лише удосконалює злочинний досвід засудженого” .

Ці кримінологічні висновки співзвучні результатам соціологічних досліджень іноземних вчених. Так, відомий у світі соціолог Ентоні Гіденс поставив під сумнів основоположний принцип в’язниць, який полягає у тому, що вони розглядаються як заклад, у якому злочинців “виправляють“ – навчають пристосовувати свою поведінку до вимог суспільства і стати його корисними членами. Вказавши на страждання, які переносять ув’язнені, Ентоні Гіденс констатував негативні аспекти цього виду покарання. На його думку, життя за цих умов радше вбиває клин між ув’язненими у тюрмі та зовнішнім суспільством, аніж пристосовує їхню поведінку до норм цього суспільства. В’язні мусять уживатися з оточенням, яке суттєво відрізняється від “зовнішнього світу”. Звички та поведінка, які вони засвоюють у в’язниці, часто бувають цілком протилежні тим, що їх начебто мають набути. Наприклад, у них може розвинутися недоброзичливість до звичайних громадян, вони можуть сприймати насильство як нормальний спосіб спілкування, набути кримінальних навичок, яких у них раніше не було .

На діяльність можливого президента України Віктора Януковича слід також дивитися з точки зору рецидивної злочинності. Не дивлячись на погашення судимості, особа, яка двічі була засуджена за вчинення злочину і двічі реально відбувала покарання у виді позбавлення волі, з кримінологічної точки зору є рецидивістом. Адже, як стверджують автори Курсу кримінології, підготовленого провідними кримінологами України, у кримінологічному аспекті “рецидив злочинів – це повторне кримінальне правопорушення, вчинене особою, яка раніше була судимою або зазнавала інших, передбачених законом, заходів впливу, що застосовуються судом замість покарання, незалежно від форми вини та наявності судимості” .

У випадку з Віктором Януковичем слід говорити ще й про те, що мав місце пенітенціарний рецидив, який полягає, зокрема, у повторному вчиненні злочину після звільнення з місць позбавлення волі .

Характеризуючи у кримінологічному плані особу рецидивіста, відомий радянський та український кримінолог А.Ф. Зелінський зазначав: “Рецидив злочинів не лише впливає на формування в особи внутрішньої готовності порушити закон, але й створює криміногенні чинники, що спричиняють подальшу соціальну деградацію особи. Перебування в місцях позбавлення волі, що давно вже називаються “університетами злочинності”, сприяє встановленню зв‘язків між асоціально налаштованими засудженими, взаємній криміналізації, формуванню злочинних груп і тюремної субкультури” .

Викладене свідчить про те, що суспільство зобов‘язано виявити максимум зваженості при вирішенні питання про наділення повноваженнями керівника держави особи, діяльність якої характеризувалася стійкою злочинною психологічною установкою, яка у свій час вчинила рецидив злочинів, неодноразово відбувала покарання в місцях позбавлення волі й, як стверджують деякі джерела, крім цього мала відношення до вчинення щонайменше ще двох злочинів. Суспільство зобов‘язано зважити на всі ці моменти, а також на результати наукових досліджень вітчизняних та зарубіжних вчених щодо психологічних та кримінологічних особливостей рецидивістів, щоб рішення населення жодним чином не несло шкоди національній безпеці України, не сприяло криміналізації державної влади, а з нею – й усього суспільства.



Народний депутат України,
Григорій Омельченко,
кандидат юридичних наук,
доцент

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1100542172.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua