Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 03-12-2004
Петро Гусак: Крок вперед - два кроки назад?

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1102027980.html

Події останніх днів, чи навіть – тижнів “помаранчевої революції” змушують мене висловити свою точку зору стосовно політичної стратегії блоку “Сила народу”. Зокрема, у мене складається враження про нерішучість та непослідовність її керівників, а їх надзвичайна поступливість викликає подив.
Перш за все, незрозуміло, чому ще після першого туру виборів, коли стали очевидними фальсифікації з боку влади у розмірі близько 12 %, блок “Сила народу” задовільнився скромною “перемогою” у декілька десятих відсотка та погодився на проведення другого туру. Чому відмовилися від явної та остаточної перемоги? Чому тішили себе ілюзорними сподіваннями, що другий тур пройде чесно? Чи цього можна було взагалі від влади сподіватися? Масові акції протесту слід було починати вже після першого туру, не погоджуватися на другий та на підставі паралельного підрахунку голосів подавати позов до Верховного суду.
Далі, у поведінці блоку та його лідера вже після другого туру відчувається непослідовність та нерішучість. Спочатку ініціюють переговорний процес із злочинцями, які за всяку ціну намагаються зберегти владу та використовують переговори тільки для того, щоби затягнути час і погасити революційний порив народу. Результати голосування у Верховній Раді у вівторок 30.11.04 стали цьому підвердженням, адже депутати протягом вихідних мали нагоду “поспілкуватися” з діючою владою та Януковичем. У відповідь “Сила народу” цілком слушно виходить з переговорного процесу. Навіщо ж у середу 1.12.04, після такої знаменної перемоги у Верховній Раді, коли було проголосовано за відставку уряду Януковича, блок “Сила народу” знову сів за стіл переговорів? Тільки тому, що до цього “змусили” Солана, Кваснєвський і Адамкус, які не розуміють всієї глибини злочинності діючої дотепер влади, і намагаються допровадити до “мирного порозуміння” та “консенсусу”? З ким переговори? З ким – консенсус? З Кучмою, який затіяв усе це висунення “прємьєра” та згвалтування волевиявлення виборців? Чи із самим “прємьєром”, який не визнає результатів голосування у Верховній Раді за його відставку? Невже є рожеві сподівання, що в результаті переговорів владу буде мирно передано законно обраному президентові Ющенку? Адже і Кучма, і Янукович розуміють, що якщо вони втратять владу, то їм “сідєть і вєк волі не відать” – надто вже багато злочинів на їхній совісті. Тому хапатимуться за соломинку, щоби при цій владі втриматися, і знову й знову йтимуть на всілякі можливі викрути і фальсифікації. Повторні вибори – один із них (тоді Ющенко сходить з дистанції, а владі все одно – вона знайде ще одного кандидата).
Після першого засідання за столом переговорів Віктор Ющенко повідомив, що від повторних виборів блок “Сила народу” рішуче відмовився, і це правильно. Однак згода блоку і самого Ющенка провести переголосування другого туру викликає подив. Хіба є сумніви щодо чистої перемоги Ющенка? Хіба є гарантії, що переголосування відбудеться без фальсифікацій? Без нової мобілізації адмінресурсу під гаслом “ето єсть наш паслєдній і рєшітєльний бой”? Хіба потопальник відпустить соломинку? Чому блок “Сила народу” не дотримується формулювання, висловленого у проголосованому в суботу 27.11.04 у Верховній Раді документі, де говориться, що другий тур виборів – недійсний, а значить, Ющенко переможець за результатами першого туру? Крім затягування часу і охолодження могутньої потуги народної підтримки такі хитання до нічого не доведуть.
Часто проводять паралель з грузинською “оксамитовою революцією”, але така паралель позірна. Бо Михайло Саакашвілі не погоджувався на ніякі переголосування, він стояв непохитно на своїй перемозі у виборах, не зважаючи на офіційні, а отже – “легітимні” результати. І саме ця його непохитна позиція надихнула грузинський народ на тритижневий витривалий спротив, який закінчився тим, що народ увійшов у приміщення парламенту і виніс звідти Едуарда Шеварднадзе на руках. Після того було “інтронізовано” Саакашвілі – і світ визнав це: фактичні результати голосування були на його користь. Жодної іншої легітимності не потрібно! А в Україні – в Ющенка і його блоку – нема непохтної позиції, нема рішучої волі до перемоги, нема загальної візії, нема чіткої стратегії, без якої окремі тактичні перемоги зводяться нанівець владними ходами у відповідь.Таке в українській історії не нове. І хоча історія, на жаль, надто часто вчить тільки того, що нічого не вчить, то все ж деякі паралелі я собі дозволю. Наш “Зеновій – Олексіїв друг” Богдан Хмельницький хоча й підняв могутню силу на визвольну боротьбу, однак з “легітимної” точки зору був тільки васалом польського короля, і саме так себе поводив: як збунтований васал, який своїм бунтом вимагає від сюзерена милостей і вольностей. Саме ці пошуки “легітимності”, яка випливала з левірату, довели його не до впевненого взяття влади і сходження до рівня европейських монархів, а до зміни сюзерена в особі Алєксєя Міхайловіча. Окремі тактичні перемоги було зведено нанівець. Другий приклад – Коліївщина. “Отак ото гайдамаки залізную силу поховали, насипали високу могилу...”, бо не було чітких цілей та чіткої стратегії, щоби цю залізную силу повести до остаточної перемоги та державотворення. Третій приклад: ЗУНР. Внаслідок пошуків Петрушевичем “легітимного” визнання з боку Антанти та бездарної військової стратегії було втрачено спочатку ЗУНР, а потім і армію. Таких прикладів можна навести багато. Яким би сильним не був порив і запал народу, якщо нема чіткої стратегії та рішучої постави провідників, цей запал згасне. Подібне я спостерігаю тепер в Києві. Якщо Ющенко заявить, що він – легітимний президент і крапка, жодних переговорів, а витривалість в акції протесту означає тільки вперте чекання, коли Кучма, Янукович і “іже с ними” звільнять приміщення, які їм не належать, то як довго не тривав би протест, люди бачитимуть чітку ціль, рішучу позицію лідера, а це неухильно доведе до перемоги. Якщо ж будуть продовжуватися хитання та невизначеність, як це діється зараз, то можемо – вже вкотре – все втратити. “Залізная сила” народу на вулицях Києва охолоне і люди роз’їдуться. Штучне підтримування “бойового духу” у вигляді випускання на сцену “яйцемета” Дмитра Романюка чи святкових салютів не допоможе. У переломні моменти діє тільки одна легітимність, тільки одне право – право сильного та непохитна воля до влади. А сильний той, на чиєму боці правда! Хто назвався грибом, хай лізе в борщ. Коли Ющенко назвався президентом, хай буде ним. “Будь ілі не будь!” Постійні хитання, пошуки “легітимних” переголосувань чи “легітимного” (себто визначеного по законах і розпорядженнях діючих дотепер владних осіб, чи ще гірше – під тиском закордонних посередників) передання влади до добра не доведуть. Булава не для хитких рук!

<i>Петро Гусак, д-р філ.
Український Католицький Університет</i>

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1102027980.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua